Українська Православна Церква в Діаспорі Antonius-Kapelle
парафія святої великомучениці Варвари Dominikanergasse 5
м. Аугсбург 86150 Augsburg

Розклад богослужінь
 
Житіє святої великомучениці Варвари
 
Читати
 
Фото- i відеогалерея
 
Православний церковний календар
 
Контакти
 
Слово пастиря
 
13 Березня 2025
 


"Якщо ми не молимося за хворого, то хвороба буде розвиватися природньо. Тоді як, якщо ми за нього молимося, вона може змінити свій природний хід (Бог бере усе в Свої Руки!). Тому завжди моліться за хворих".
Преп. Паїсій Святогорець.
 
 
12 Березня 2025
 


Святитель Григорій Двоєслов, народжений близько 540 року в Римі, відзначався не лише високою світською освітою, але й великою благочестивістю. Після смерті батька він віддав усе своє майно на благоустрій монастирів та заснував монастир святого апостола Андрія Первозванного у Римі.
Провівши час у Візантії за дорученням Папи Пелагія II, святий Григорій написав «Тлумачення на Книгу Іова», чим здобув велику повагу. Пізніше обраний Папою Римським, він мудро керував Церквою протягом 13 років.
Святитель Григорій склав латинську літургію, яка була прийнята Шостим Вселенським Собором і залишилася частиною богослужіння Православної Церкви. Його твір «Бесіди, або діалоги, про життя і чудеса італійських отців» приніс йому прізвище «Двоєслов», що свідчить про його здатність вести розмову з богомолцями.
Помер святитель Григорій у 604 році, залишивши невмирущий слід в історії християнства. Його мощі спочивають у Соборі Святого апостола Петра у Ватикані, а його вчення продовжує впливати на думку Церкви і вірування християн у всьому світі.
 
 
11 Березня 2025
 


Сьогодні пам’ять святителя Софронія патріарха Єрусалимського.
З юних років майбутній Єрусалимський патріарх вирізнявся благочестям і любов’ю до наук. Він прибув до Єрусалиму, в обитель святого Феодосія, і там зблизився з ієромонахом Іоаном Мосхом. Праведники разом подорожували монастирями, записували житія і повчання тих, хто в них подвизався. З цих записів пізніше склалася їхня знаменита книга “Лимонар”, або “Луг духовний”, яку високо оцінив VII Вселенський Собор. Рятуючись від спустошливих набігів персів, святі Іоан і Софроній залишили Палестину і пішли до Антіохії, а звідти до Єгипту. У Єгипті святий Софроній тяжко занедужав. Тоді він і вирішив стати монахом, прийнявши постриг від преподобного Іоана Мосха.
Обраний патріархом Єрусалимським, святитель Софроній багато трудився на благо Церкви.
 
 
8 Березня 2025
 


Мученик Феодор Тирон був воїном в місті Алас Понтійської області. Його примушували принести жертву ідолам. Святий Феодор привселюдно сповідував віру в Ісуса Христа. Начальник дав йому кілька днів на роздуми, під час яких святий Феодор посилено молився. Його звинуватили в підпалі язичницького храму і кинули до в’язниці на голодну смерть. Там йому з’явився Господь, утішив і підкріпив його. Приведений знову до правителя, святий Феодор ще раз сміливо сповідав свою віру, за що був відданий новим катуванням і засуджений на спалення. Мученик Феодор зійшов на вогнище і з молитвою і славослів’ям віддав свою душу Богові. Це сталося близько 306 року при римському імператорі Галереї. Неушкоджене вогнем тіло святого Феодора було поховано в місті Євхаїтах, недалеко від Амасії. Згодом мощі його були перенесені до Царгорода, в храм, освячений в його ім'я. Глава ж його знаходиться в Італії, в місті Гаєті.
Через 50 років після кончини святого Феодора, імператор Юліан Відступник, бажаючи поглумитися над християнами, наказав градоначальнику Константинополя окропляти в першу седмицю Великого посту всю їжу на базарі ідоложертовною кров’ю. Святий Феодор, з’явившись уві сні архієпископу Євдоксію, повелів йому оголосити всім християнам, щоб ніхто не купував нічого на базарі, а їли варену пшеницю з медом – коливо. На згадку цієї події Православна Церква щорічно здійснює святкування пам’яті святого великомученика Феодора Тирона в суботу першого тижня Великого посту.
 
 
5 Березня 2025
 


ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО ПОСТУ
Нехай постить розум твій від суєтних помислів.
Нехай постить пам'ять від злопам'ятности.
Нехай постить воля твоя від злого бажання.
Нехай постять очі від поганого бачення: "відверни очі твої, щоб не дивилися на марноту" (Пс. 118, 37).
Нехай постять вуха твої від поганих пісень і шепотінь наклепницьких.
Нехай постить язик твій від наклепу, осуду, блюзнірства, брехні, лестощів, лихослів'я і всякого дозвільного та гнилого слова.
Нехай постять руки твої від биття і розкрадання чужого добра.
Нехай постять ноги твої від ходіння на злу справу. "Відступися від злого і роби добро" (1 Пет. 3:11).
Ось християнський піст, якого Бог від нас вимагає. Покайся, і, утримуючись від будь-якого злого слова, справи і помислу, вчися всякої чесноти, і будеш завжди перед Богом постити.
Святитель Тихон Задонський
 
 
3 Березня 2025
 


Яке значення має для віруючих канон прп. Андрія Критського?
Якщо в наші дні настільки багато хто вважає Канон нудним і не дотичним до нашого життя, це відбувається тому, що віра їх не живиться із джерела Священного Писання, яке для Отців Церкви було саме джерелом їхньої віри. Ми повинні знову навчитися сприймати світ таким, яким він відкривається нам у Біблії, навчитися жити в цьому біблійному світі; і немає кращого способу навчитися цього, як власне через церковне богослужіння, яке не тільки передає нам біблійне вчення, але й відкриває нам біблійний спосіб життя.
Ось чому шлях посту починається з повернення до "вихідної точки", до творіння світу, гріхопадіння, викуплення, до того світу, де все говорить про Бога, все відбиває Божу славу, де все, що відбувається, всі події безпосередньо пов’язані з Богом, де людина знаходить справжній сенс свого життя, і, знайшовши його, кається.
 
 
28 Лютого 2025
 


Святитель Арсеній Мацієвич, митрополит Ростовський, народився в 1697 році у Володимирі-Волинському. Батько святителя був православним священником. Отримав гарну освіту, навчався у Львівській та Київській академіях.
У 1716 році майбутнього митрополита направили в Новгород-Сіверський Спасівський монастир. Тут його було пострижено у чернецтво з ім’ям Арсеній. Ієромонах Арсеній багато потрудився у місіонерській справі серед народів Сибіру. Ревний борець з розколом, він був флотським священником у Камчатській експедиції. У 1741 році був обраний єпископом на Тобольську кафедру. Але слабке здоров’я не дозволило йому довго перебувати в Сибіру. У лютому 1742 року святитель Арсеній, за указом імператриці, був направлений у Ростовську єпархію, якою він керував протягом двадцяти років.
Під час правління Катерини ІІ Церква переживала важкий період. Проти свавілля Катерини ІІ виступив святитель Арсеній. Він відкрито виразив протест щодо нововведень, які шкодили Церкві.
Імператриця зненавиділа святителя Арсенія. 1 квітня 1763 року він став перед судом Синоду, який позбавив святителя архієрейського сану і відправив у віддалений монастир. Судді митрополита були молоді єпископи, більшість з яких вчив святитель Арсеній.
Коли святитель відчув наближення своєї кончини, то попросив привести до нього священника зі Святими Дарами. Священник, зайшовши до камери, побачив перед собою не в’язня в обірваному одязі, а архієрея в облаченні, і з жахом вибіг звідти. Коли ж священника знову ввели до камери, то він побачив митрополита Арсенія вже простим в’язнем.
28 лютого 1772 року у страшних муках від голоду і холоду святитель Арсеній відійшов до Господа.
 
 
24 Лютого 2025
 


Дорогі у Христі брати і сестри! Шановні Українці!
Сьогодні 24 лютого – третя річниця повномасштабного російського вторгнення в Україну. Уже 3 роки наші Збройні сили продовжують тримати оборону й захищати державу від ворога. Сьогодні ми згадуємо дуже страшні і важкі, але мужні часи, коли наша країна стояла на захисті своєї незалежності та територіальної цілісності. Українські військові та народ проявили силу любові до України, велику міць і відвагу, вистоявши в найскладніших умовах. Цей шлях був важким і сповнений випробувань, але український народ продовжує йти вперед, показуючи єдність і солідарність. Тому сьогодні ми повинні дякувати нашим захисникам. Вічна пам’ять тим воїнам, які віддали своє життя, захищаючи незалежність України. Пам’ятаємо і молимось за всіх Героїв! Але віримо, що незабаром у нашій державі запанує мир і буде така очікувана перемога! Слава Україні! Героям Слава!
 
 
20 Лютого 2025
 


Сьогодні 20 лютого Православна Церква вшановує пам’ять святого благовірного князя Ярослава Мудрого.
Святий благовірний великий князь Київський Ярослав Володимирович, названий Мудрим, народився близько 983 року і був другим сином святого рівноапостольного князя Володимира. У п’ятирічному віці разом з братами Ярослав був охрещений на святому джерелі поблизу Дніпра, з нареченням імені Юрій – на честь святого великомученика Юрія Переможця. За повелінням батька свого Володимира він навчався різних книжних наук.
Після смерті батька, посів Київський великокнязівський престол.
Благовірний князь Ярослав був будівничим храмів Божих. Його стараннями були зведені та прикрашені собор Святої Софії, храми Святого Георгія і Святої Ірини, храм Благовіщення на Золотих воротах та інші.
Благовірний Ярослав продовжив справу свого батька – розвиток духовної освіти, головним осередком якої стала Софія Київська. Тут заснували школу, побудували скрипторій, де для утвердження Церкви працювали перекладачі і переписувачі книжок.
Князь і митрополит уклали для Церкви «Ярославів устав», у якому візантійське церковне право було пристосоване до умов і потреб життя в Київській Русі.
Святий Ярослав Мудрий упокоївся у Вишгороді 20 лютого 1054 року. У святій Софії Київській стоїть саркофаг, у якому спочиває тіло великого і благовірного князя Ярослава.
 
 
20 Лютого 2025
 


Чудеса Православ'я.
На фото видно, що Ангел Хранитель проявив себе на фотоплівці, щоб невіруючий батько знайшов віру під час Таїнства Хрещення сина.
Коли Бог бачить, що людина може увірувати, якщо з'явиться диво, Він це диво виявляє.
 
 
19 Лютого 2025
 


Вівцям вижити серед вовків дуже важко, але можливо, і Господь говорить нам, яким чином ми можемо серед вовків залишитися і вижити як вівці Його Будьте ж мудрі, як змії, і прості, як голуби. (Євангеліє Матвія. Гл.10: 16) Мудрість не дасть нам стати здобиччю, щоб вовки розірвали нас, тобто, щоб вороги нас не зробили бездіяльними. Незлобність і доброта збережуть нас і не дадуть нам самим стати вовками.

Патріарх Сербський Павло
 
 
18 Лютого 2025
 


ДИВО ПРОСКОМІДІЇ
Один професор, який у Бога не вірив, хоч і був хрещений, жив зі своєю вже літньою сестрою. Якось професор сильно захворів, лікарі сказали, що надії на одужання немає.
Сестра засмутилася, почувши висновок лікарів, але вирішила не зневірятися. Вранці вона пішла до храму і подала на проскомідію записку за хворого.
Брат тим часом лежав удома в ліжку. Раптом він побачив, ніби зникла стіна кімнати. Він ніби опинився в храмі. Професор побачив свою сестру, яка щось говорила священикові. Отець увійшов до вівтаря, взяв просфорку і вийняв частинку.
Тієї ж миті хворий відчув, що в нього ніби увійшла якась сила. Він підвівся з ліжка. Незабаром повернулася і сестра із храму. Він розповів їй про своє бачення. З цього моменту професор пішов на виправлення. А незабаром і зовсім видужав. Така сила у проскомідії!
 
 
16 Лютого 2025
 


«Одна зі спокус перед смертю – це спокуса розпачом. Демони будуть представляти перед людиною всі його гріхи в їхній мерзенній наготі, говорячи: цими гріхами ти образив Бога, ти давно знехтуваний, ти причащався негідно... ти вже жертва пекла, молитва твоя - брехня і лицемірство, вона не буде прийнята Небом, - вкидаючи бідного в прірву відчаю і безнадійності... Диявол намагається паралізувати людину страхом і відібрати в нього останню молитву».
Архімандрит Рафаїл (Карелін)
 
 
13 Лютого 2025
 


Помилка коли Бог стає не метою, а засобом для життя. На жаль, більшості людей Христос не потрібний. Потрібно людям, щоб вони мали все добре; а Бог має бути засобом для цього. Потрібно, щоб сім'я не розпалася – піти до церкви одружитися. Потрібно, щоб діти не хворіли – хрестити, причастити. Потрібно, щоб не наврочили, псування не навели — пісочок із могилки популярної подвижниці принести, у куточках посипати.
Син п'є — акафіст Невпиваної Чаші прочитати. Чоловік б'є — у паломництво з'їздити. Ми бачимо, що праця йде не на те, щоб бути з Богом і жити життям Святого Духа, а на те, щоб отримати щось від Бога. Бог виступає як гарант нашого благополучного життя.
Сину, дай Мені серце твоє, - говорить Христос, - а все інше Я Сам додам тобі, бо в серці людському може вміщатися царство Боже. Господь заповідає учням Своїм: шукайте спершу царства Божого та правди Його, і це все додасться вам.
Старець Ієронім Егінський
 
 
13 Лютого 2025
 


Сьогодні Православна Церква вшановує памʼять святого Костянтина Острозького.
Василь-Костянтин Острозький відомий як захисник православної віри та України. Сучасники називали князя некоронованим королем.
З ініціативи і на кошти князя у 1570-х роках в Острозі на Волині почало діяти училище, яке згодом переросло в академію, осередок освіти і духовності.
Костянтин Острозький, виступаючи покровителем православ’я у Речі Посполитій, чимало уваги звертав на розбудову Церкви. Він був фундатором багатьох храмів і монастирів, заснував чоловічі обителі в Чернчицях під Луцьком і в Любартові, жіночий монастир під Дубном, відновив Спаський монастир у Дубні й розширив монастирі у Дермані, Дорогобужі й Степані. У його володіннях діяло близько двадцяти православних монастирів. Князь також виділяв кошти на монастирі поза своїми володіннями, наприклад, святого Михаїла та святого Кирила у Києві, преподобного Онуфрія у Львові, а також на Києво-Печерську лавру, де були поховані його батько та прадід. Окрім того, князь у своїх маєтках будував багато нових церков. Лише в одному заснованому ним Константинові звів шість храмів. При деяких храмах було засновувано шпиталі для бідних.
Князь був палким захисником православ’я від латинізації та церковної унії, у 1594–1596 роках він виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.
Помер князь Костянтин Острозький 26 лютого 1608 року, похований в Острозі у замковій Богоявленській церкві. У 2008 канонізуваний як благовірний князь.
 
 
5 Лютого 2025
 


Святитель Феодосій народився у 30-х роках XVII століття на Поділлі в родині ієрея Микити Углицького та Марії. Є думка про належність роду Углицьких до українських православних шляхтичів Полоницьких-Углицьких. Родичами святого Феодосія були Іоан Углицький, київський протопоп, який підписався 25 липня 1687 року під актом обрання Івана Мазепи гетьманом на Коломацькій раді, та Іоанникій Углицький, ієромонах Видубицького монастиря у Києві, і його племінник Василь Полонецький. У Коломацькому акті є підпис і самого святого Феодосія, який був тоді ігуменом Єлецького Успенського монастиря в Чернігові та намісником преосвященного Лазаря (Барановича).
Святитель Феодосій упокоївся 18 лютого 1696 року. Його було поховано у Свято-Преображенському соборі міста Чернігова. Невдовзі після смерті святителя стали відбуватися дива. Зокрема, одного разу спадкоємець святителя на кафедрі, архієпископ Іоан (Максимович), тяжко захворів, але одужав через молитву до святителя.
Святі мощі у XVIII–XIX ст. у різний час двічі перекладали до нового гробу, причому рештки старого гробу розбирали по шматочку віряни. Після того як у 1824 році чернігівський купець Горбунов, колишній старообрядець, зцілився після молитви до святителя Феодосія, він замовив нову раку для мощей. Святителю Феодосію , моли Бога за нас.
 
 
1 Лютого 2025
 


Батько каже своєму синові: Синку, знаєш, що воістину в Рай входять безкоштовно, а вхід до пекла платний, а іноді й дорогого... Здивовано син запитує: «Як це, батько?» Батько каже: «Так, жар пекла коштує дорого. Хто грає у азартні ігри – платить. Хто вживає алкоголь чи наркотики – платить. Хто сигару курить – платить... А рай, синку задарма: молишся задарма; тримаєш піст задарма; робиш угодне Господу задарма. Відвернутися від спокуси і гріха, боячись Бога, теж нічого не варте... Навіщо ж платити за пекло, коли можна отримати Рай задарма???»
 
 
30 Січня 2025
 


30 січня Православна Церква святкує пам’ять трьох великих ієрархів, учителів, святителів і Отців Східної Церкви: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого.
В нашому народі це свято знане, як свято Трьох Святителів.
Три ієрархи-святителі – це провідні вчителі православної віри. Вони передали нам чисту православну віру Нікейського Собору, вони пояснили нам догмати про Святу Трійцю, Христове Божество та Євхаристію.
Святитель Василій - знаменитий проповідник і знавець Святого Письма, знаменитий догматик та полеміст у боротьбі проти вчення Арія.
Святитель Григорій – великий проповідник Святої Тройці. За своє богословське вчення отримав назву Богослова.
Святитель Іоан Золотоустий - це учитель віри й моралі. До нас дійшло багато його богословських праць.
Святителі жили в четвертому столітті — золотому віці християнської віри.
Нехай по молитвах трьох святителів Господь благословить миром і спокоєм нашу Україну!
Іменників щиро вітаємо з днем небесних покровителів!
 
 
25 Січня 2025
 


" Найсильніша молитва для нас, грішних, це молитва церковна. За молитвами Церкви людина у вогні не горить, у воді не тоне, молитва ця з дна моря виймає, небом потрясає...
Деякі думають, навіщо йти до церкви, можна і вдома помолитися. Але церковну молитву не можна навіть порівняти з домашньою . У храмі один раз скажеш від душі "Господи, помилуй", а вдома замість цього треба прочитати весь Псалтир. У храмі зробиш один поклін - вдома треба зробити тисячу. Якщо з увагою будеш стояти на Божественній Літургії, це замінить шість тисяч Ісусових молитов, - так кажуть Оптинські старці. Ми повинні бути церковними людьми".
Схиігумен Сава (Остапенко)
 
 
25 Січня 2025
 


Святий Григорій народився 326 року у благочестивій родині єпископа Григорія та його дружини Нонни. Мати з самого початку мріяла, щоб її син присвятив життя служінню Богові, і доклала всіх зусиль для його духовного виховання. Григорій отримав чудову на той час освіту. Він навчався в школах Кесарії Палестинської, де мав змогу працювати з унікальною бібліотекою мученика Памфіла.
Продовживши навчання в Александрії, він ґрунтовно вивчив твори Орігена. Завершив освіту в Афінах, де познайомився та потоваришував з Василієм Великим. У 26 років Григорій прийняв хрещення. Тривалий час він уникав світських посад, присвячуючи життя молитві, богословським роздумам та турботі про батьків. Його батько, який на той час був єпископом, висвятив сина в пресвітера, що спочатку дуже налякало Григорія. Найбільш значущим періодом його служіння стало архієпископство в Константинополі. Це було складне время панування аріанської єресі. Незважаючи на переслідування, глузування та навіть фізичне насилля, Григорій щоденно навертав сотні людей до християнства. Його проповіді мали величезний вплив на розвиток церковної думки.
Після сходження на престол Emperor Феодосія, який утвердив християнство, Григорій залишив кафедру і повернувся до рідного селища Аріанз. Останні роки життя він провів у молитвах та аскетизмі. Саме за значну кількість богословських праць він отримав почесне звання Богослова. Його твори суттєво вплинули на розвиток християнської теології.
Цікаво, що серед його знайомих був майбутній Emperor Юліан, якого пізніше назвуть “Відступником”. А найближчим другом упродовж життя залишався Василій Великий. Життя святого Григорія Богослова є яскравим прикладом глибокої віри, постійного духовного пошуку та беззавітного служіння Богові.
 
 
24 Січня 2025
 


Ще за часів Христа ми бачимо, що жінка в церкві займала не менш важливе місце, ніж апостоли. Під час служіння нашого Спасителя Його супроводжували жінки, а першими, хто почув про воскресіння, були жінки-мироносиці. Після П’ятидесятниці вони залишалися з апостолами і служили в першій християнській громаді, нагадуючи іншим, що місце жінки в церкві також є дуже значущим.
Преподобна Ксенія Римлянка, наслідуючи цих жінок і виявляючи свою любов до ближніх, пам'ять якої ми сьогодні вшановуємо, також прославляє Господа у небесному сонмі.
Преподобна Ксенія, у світському житті відома як Євсевія, ще з юності прагнула присвятити своє життя служінню Богові. Вона відмовилася від шлюбного життя, бажаючи отримати небесний вінець. Коли батьки вирішили видати її заміж, Ксенія змінила своє ім’я, щоб відректися від світу, і разом із двома своїми служницями вирушила у далеку подорож. Їхній корабель пристав до малозаселеного острова Коа, де вони оселилися на околиці невеликого поселення, провадячи тихе і побожне життя.
На острові Ксенія та її супутниці зустріли ігумена Павла, настоятеля монастиря святого Андрія я Першозванного в місті Міласі. Отець Павло став їх духовним наставником, допомагаючи їм поглиблювати своє служіння Богові. Пізніше вони залишили острів і переїхали до Міласи, де Ксенія придбала невеликий будинок. Вона переобладнала його на монастир, який згодом став духовним прихистком для жінок, які прагнули вести чернече життя. Так утворилася спільнота, яка славила Господа молитвами, добрими справами та любов’ю до ближніх.
Преподобна Ксенія завершила своє земне життя у молитві, перебуваючи в храмі. Після її упокоєння на її могилі сталося багато чудес і зцілень, що свідчать про особливу благодать Божу.
Вшановуючи пам'ять преподобної Ксенії Римлянки, пам’ятаймо, що Бог завжди з нами. Наслідуючи її приклад, виявляйте свою любов до Бога і ближніх у щоденних справах, починаючи з малих кроків. Адже саме у таких простих діях виявляється справжня віра.
 
 
17 Лютого 2025
 


Сьогодні Православна Церква вшановує пам՚ять видатного єгипетського святого, преподобного Антонія, якого ще за життя називали Великим. Він шанується Церквою не лише за особисті аскетичні подвиги, але й як засновник християнського чернецтва – особливого церковного інституту.
Преподобний Антоній Великий народився близько 251 року в невеликому селищі Середнього Єгипту в заможній християнській родині. У 272 році після смерті батьків він буквально виконав настанову Спасителя про духовну досконалість: роздав все майно бідним, а сам оселився в пустелі, де жив аскетичним життям, навчаючись у старших подвижників. Потім він вже самостійно, без наставництва вчителів, вів усамітнене життя на горі, на східному березі Нілу, де прожив у самотності 20 років.
Відомо, що 305 року він заснував монастир у Фаюмі. Сам Антоній не жив у ньому, а лише інколи сходив з гори, щоби дати монахам духовну науку. Преподобний закликав їх ніколи не засмучуватися через випробування і не зупиняти початкового завзяття, але навпаки палати любовʼю до Господа так, ніби вони лише щойно розпочали подвиги, пам'ятаючи слова апостола Павла: «Я щодня вмираю» (1 Кор. 15: 31).
У 342 році він відвідав першого пустельника Павла Фівейського, а коли той помер, то поховав його. Сам Антоній завершив своє земне життя в 356 році у своїй печері на горі, проживши 105 років. Перед смертю він заповідав учням не переносити його тіла до Єгипту: святий не хотів, щоб його бальзамували за все ще живими тоді язичницькими звичаями. Тому він попросив поховати його у місці, якого ніхто не знатиме.
Слава про отця чернецтва поширилася в усі кінці землі. Ось уже багато століть його житіє, з любов'ю написане святителем Афанасієм Олександрійським невдовзі після смерті святого (357 року), дарує боголюбивим душам довершений зразок шляху, яким можна досягнути досконалого християнського життя. Як за життя святого Антонія, так і після його смерті Бог прославляє його численними чудесами.
 
 
14 Січня 2025
 


Свята рівноапостольна Ніна, яку вшановують як священне джерело натхнення для грузинського народу, займає особливе місце в історії всього християнства. Народившись у Коластри, Каппадокії, у 280 році, вона стала не тільки живим свідченням Божої любові та благословення, а й провідником світла християнської віри до місць грузинських поселень.
Ніна народилася у шанованій родині, відомій своїм благочестям. Її батько, Завулон, належав до знатного роду, а сама Ніна з дитинства виявляла незвичайну любов до Господа. Розповіді про життя та шлях Ісуса Христа були для неї не лише джерелом знань, а й предметом глибокої радості та натхнення. Одного разу 12-річна Ніна вирушила зі своїми батьками до священного Єрусалиму, де батько згодом присвятив своє життя служінню Богу, а мати стала дияконісою при храмі Гробу Господнього.
Дівчинку передали в чуйні руки благочестивої Ніанфори, під керівництвом якої свята Ніна виховувалась у дусі християнської віри та праведності. Вони часто разом прогулювалися святими місцями, занурюючись у світ історії та Святого Письма. Якось вона запитала свою виховательку, де знаходиться хітон Христа Спасителя, який був розділений воїнами після Його розп'яття. Ніанфора розповіла, що хітон був переданий воїном на ім'я Або і зберігається в Грузії, у місті Мцхета.
Дізнавшись про це, Ніна мріяла побачити цю країну на власні очі і познайомитися з місцевими звичаями та жителями. Однієї ночі їй уві сні з'явилася Пресвята Богородиця і сказала: "Іди в Грузію і проповідуй там Євангеліє, і Я буду твоїм покровом". На що ще зовсім юна Ніна відповіла: "Але як я слабка дівчина можу зробити таку велику справу?" Однак у тому ж видінні, Пресвята Діва вручила їй хрест з виноградної лози. Цей знак став для неї зіркою, яка вказує на її особливе покликання.
Здобувши благословення Патріарха Єрусалимського, свята пройшла довгий і важкий шлях, який привів Ніну до Грузії, де вона стала свідком великого дива: під час жертвопринесення вона почала шалено молитися про просвітництво язичників і пізнання справжнього Бога. Після цього блискавка знищила ідола на горі Мцхет, що символізує прихід світла християнства на цю землю.
З часом, знаходячи все нових послідовників, проповідуючи Євангеліє і творячи чудеса, свята Ніна зібрала навколо себе групу учениць, у тому числі Седонію, дочку первосвященика карталійських євреїв. Благочестиве життя, любов до Бога та ближніх, а також великодушність цієї святої відкрили серця та душі місцевого населення для прийняття Христа по всій грузинській землі.
У 335 році, відчувши близькість смерті, свята Ніна звернулася до царя Міріана з проханням послати єпископа Іоана для підготовки до останньої подорожі. Перед її смертю, вже на прощальному ложі, відбулося багато зцілень, а її тіло було поховано в Бодбі, як вона й заповідала. Тут же зберігається хрест, який Пресвята Богородиця вручила їй перед її місією у Грузії.
Свята Ніна, яка прославилася як першопрохідник християнства в давній Грузії, на віки вписала своє світле ім'я в історію цієї нації. Її духовна спадщина стала невід'ємною частиною православної віри, а її благословення — безмежним джерелом натхнення та любові до Бога.
14 січня Православна Церква відзначає день пам'яті святої рівноапостольної Ніни. Її образ досі надихає мільйони віруючих, наповнюючи серця любов'ю та світлом віри.
Свята Ніна залишається вічним прикладом надії, покаяння та істинної віри, надихаючи покоління християн на пошук істини та служіння Господу. Всіх, хто хоче носить імʼя Ніна вітаємо з Днем Ангела.
 
 
12 Січня 2025
 


Сьогодні пам’ять святої мучениці Тетяни.
Мучениця Тетяна була дочкою багатого римського християнина. Коли Тетяна досягла повноліття вона назавжди відмовилася від власної сім'ї і за доброчесне життя її призначили дияконисою Римської Церкви. Вона доглядала хворих, відвідувала в’язниці, допомагала бідним, намагаючись постійно догодити Богові молитвами і добрими справами.
При імператорі Олександрі Севері свята Тетяна за сповідування Ісуса Христа прийняла мученицькі страждання від римського градоправителя Ульпіана. Після різних тортур святу кинули на арену Колізею, щоб лев розірвав її для забави глядачів. Але замість цього звір став лагідно пеститися до неї. Тоді святу усікли мечем. Вісім слуг які мучили святу, увірували в Христа і за це теж були усічені мечем. Всіх Тетян вітаємо з Днем Ангела.
 
 
6 Січня 2025
 


ВЕЛИКА АГІАСМА
Агіасма (з гр. мови – святиня; церковно-сл. Агіасма – свята вода). Зазвичай Агіасма означає святу воду Великого освячення, тому часто вживається словосполучення “Велика Агіасма”. Рідше зустрінемо новий порівняно вираз “Мала Агіасма”, що означає воду Малого водосвяття.
Велика Агіасма, тобто вода освячена на Богоявлення, є однією із святинь Православної Церкви і має широке літургійне застосування. ЇЇ, наприклад, п’ють у випадку тих чи інших перепон до святого Причастя. Святитель Іоан Золотоустий говорить про чудесні властивості цієї води: “В це свято опівночі, зачерпнувши води, приносять її додому і зберігають весь рік… Сутність цієї води – протягом довгого часу не псуватися, але цілий рік, а часто два чи три роки залишатися неушкодженою і свіжою, і після такого довгого періоду часу, вона не поступається водам, які щойно взяті із джерел”.
Слід зазначити, що воду освячують двічі за чином Великого освячення: в день Навечір’я Хрешення Господнього і в самий день Богоявлення. Існує помилкова думка про те, що це різні за значенням води, НІ! Чин освячення повністю однаковий і тому вода і та і інша є Великою Агіасмою.
Нам також слід викорінювати із своєї свідомості той міф радянського часу, що Богоявленська вода не псується через занурення в неї срібного хреста. Адже часто занурюються і дерев’яні хрести і хрести іншого складу, проте це аж ніяк не впливає на освячення води. Водне єство освячується не сріблом, а благодаттю Святого Духа.
В день Богоявлення, принісши додому Святої води, бажано окропити нею свою оселю, тим самим освятивши її. Зберігаючи велику Агіасму протягом року, слід пам’ятати про її велику силу, і вживати її в різних обставинах життя, щоб була вона нам на зцілення душі і тіла, на всяку особливу користь, щоб привела до життя вічного.
 
 
6 Січня 2025
 


Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми відзначаємо свято, яке поряд із Пасхою та П’ятидесятницею належить до найдавніших свят у Православній Церкві. До найдавніших і найважливіших. Адже подія Хрещення Господа нашого Ісуса Христа торкається життя кожного віруючого християнина. Через особисте хрещення безгрішний Син Божий розпочинає Свою спасенну проповідь на землі, Він покладає початок лікування пошкодженої гріхом людської природи.
Всі євангелисти згадують про подію хрещення Ісуса Христа Іоаном Предтечею у водах Йордану. Також говориться і про тогочасні настрої людей, які приходили хреститися до Іоана Предтечі: «Тоді виходили до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йорданська; І хрестилися в Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої ‒ люди відчували час приходу» (Мф. 3: 5 – 6).
І коли Господь прийняв хрещення у водах Йордана, то вони побачили, як «розкрилися небеса», побачили «Духа Божого, Який сходив, мов голуб… І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мф. 3: 16 – 17).
В той момент повнота Пресвятої Тройці відкриває Себе світові, адже до того часу Вона була назагал людству невідомою. Ось у чому сенс свята, і саме тому ми називаємо цей день не тільки Хрещенням Господнім, але й Богоявленням. Завдяки цьому Богоявленню і всьому, що Свята Тройця звершила для нашого спасіння, шлях до єднання з Богом відтоді відкритий для кожного. І лише від нас залежить, чи станемо ми на цей шлях і чи не зійдемо з нього!
 
 
1 Січня 2025
 


Святкуючи свято Обрізання Господнього, Свята Церква також вшановує пам’ять одного з найбільших Учителів Вселенської Церкви — святителя Василія Великого. Народившись у Кесарії Кападокійській у знатній і благочестивій родині, він здобув чудову освіту в Константинополі та Афінах, де зустрів свого близького друга й співслужителя — святого Григорія Богослова.
Повернувшись додому, Василій відчув поклик Святого Духа до аскетичного життя. Він багато часу присвятив молитві, посту та богословським трудам, що згодом привели його до чернечого подвигу. Святитель також став активним учасником боротьби за чистоту православної віри, зокрема брав участь у Першому Вселенському Соборі, де було засуджено аріанство.
Святитель Василій Великий, ставши архієпископом Кесарії, проявив себе як мужній захисник Православ’я. У період гонінь аріан, підтримуваних імператорами, святитель безстрашно виступав за істину, незважаючи на небезпеки та протистояння. Його віра була живою, а його любов — жертовною. Василій постійно наголошував, що істинна любов до Бога проявляється в служінні ближньому. Він організував численні благодійні установи, відомі як “Василіади”, де надавали допомогу бідним, хворим і нужденним.
Святий Василій був видатним проповідником і богословом. Його слово було сильним, натхненним і запальним. Проповіді святителя не лише навчали, але й закликали до дії, до живої віри, яка перетворює життя. Його богословські праці, зокрема “Шестоднев”, стали основою християнського богослів’я.
Окрім того, святитель Василій залишив величезний внесок у розвиток чернецтва. Його правила чернечого життя стали фундаментом для монашества як на Сході, так і на Заході. Він наголошував, що спасіння не може бути лише особистим, але має включати спільне життя в любові, взаємній підтримці та служінні.
Життя і діяльність святителя Василія Великого є зразком невтомної праці на славу Божу. Його жертовність, мудрість і ревність у служінні стали джерелом натхнення для багатьох поколінь. Він не лише відстоював православну віру, але й жив нею, перетворюючи своє життя на проповідь про любов і милосердя.
Всіх Василів вітаємо з Днем Ангела.
 
 
1 Січня 2025
 


Шануючи свята Господні, ми завжди дивуємося Його милосердю та любові до людей. Господь наш Ісус Христос, народившись у світі як дитя, за Своєю Божественною волею прийняв обрізання на восьмий день — за звичаєм Старозавітного Закону, даного ще від Авраама, як знак завіту між Богом і Його народом.
Обрізання Господнє вчить нас не відкидати Старий Завіт, але бачити його як передвісник і частину великого Божого задуму. Христос приймає цей обряд, щоб показати Свою любов до людей і підтвердити Свою приналежність до обраного народу. Восьмий день має особливе символічне значення: він знаменує не лише завершення тижня, але й початок нового — вічного, досконалого життя у Бозі.
Цей обряд вказує на те, що наш Спаситель прийшов у світ не лише як Бог, але й як людина. Приймаючи обрізання, Він підкреслює Свою участь у житті людства, показуючи, що спасіння є реальним і досяжним для кожного. Це також нагадує, що справжня духовна досконалість досягається не через скасування закону, а через виконання Божих заповідей.
Ми, як християни, покликані приймати Новий Завіт — завіт благодаті, що замінив обрізання через таїнство святого хрещення. Це нагадує нам про необхідність духовного оновлення і вірності Божим заповідям, які ведуть до спасіння. У Новому Завіті Господь закликає нас жити в дусі смирення, покори та любові, слідуючи Його прикладу.
Обрізання Господнє також вчить нас важливості покори: Бог діє у світі через прості й смиренні дії, показуючи, що справжня велич проявляється через любов і послух. Тож і ми повинні прагнути до життя у Христі, зберігаючи вірність Новому Завіту, щоб стати співучасниками Божої благодаті та вічної радості в Його Царстві.
 
 
27 Грудня 2024
 


У різдвяному періоді, коли ми всі чуємо про радість Новонародженого Христа, Свята Церква також вшановує Першомученика і Архідиякона Стефана, завдяки якому багато ранніх християн народилося у вірі. Це особливий час, коли ми згадуємо не лише про народження Спасителя, але й про тих, хто своїм життям і смертю засвідчив вірність Йому.
Про житіє мученика Стефана до прийняття віри у Спасителя нічого не відомо, але його життєвий подвиг та мученицька кончина, які розпочали цей шлях, докладно описуються євангелистом Лукою у книзі Діянь Святих Апостолів.
Покликаний апостолами до служіння, Архідиякон Стефан з великою відданістю займався місійною діяльністю у ранній християнській церкві, а також натхненно проповідував людям. Його слова були сповнені мудрості та Святого Духа, що привертало увагу багатьох слухачів.
Після палкої суперечки з членами однієї із синагог Синедріон засудив Стефана до каменування. Під час цього жорстокого випробування, замість того щоб зректися своєї віри чи противитися, він виявив неймовірну любов до Бога і просив, щоб не ставили їм це за гріх. Ця молитва за своїх переслідувачів є яскравим прикладом християнського милосердя та прощення. Під час страти Архідиякона був присутній ще на той час фарисей Савл, який згодом, після свого дивовижного навернення, став відомий як Апостол Павло - один з найвпливовіших проповідників християнства.
Життя та смерть Архідиякона Стефана надихає нас не лише на готовність постраждати за віру, але й на щоденне наслідування Христа у наших думках та вчинках. Тож нехай приклад Архідиякона Стефана надихає кожного з нас для початку не на негайну готовність загинути за Христа, а передусім на наслідування його у добрих справах для інших та великій любові до Бога й ближніх.
 
 
25 Грудня 2024
 


Улюблені брати і сестри! Прийміть з нагоди свята Різдва Христового від повноти великої родини Православної Церкви сердечні вітання! Народження на землі Ісуса Христа, Сина Божого, це великий день для всього світу. Це радісний день і в житті кожного з нас, бо заради нас, людей, задля нашого спасіння, сталася це велике таїнство Боговтілення.
У Різдвяному богослужінні наші серця сповнюються й поділяють світлу радість, прославляючи народження Сина Божого. Народження Спасителя – це всесвітнє свято, бо з Різдва Христового починається земне життя Ісуса Христа, а разом із цим починається й нове життя людей, та й літочислення своє ми ведемо саме від події Різдва Христового.
Все, що треба для нашого спасіння, Бог уже звершив. Однак лише від кожного з нас особисто залежить, чи приймемо ми цей дар. Сам приклад Різдва Христового показує, що одні, як пастухи і східні мудреці, з радістю прийняли звістку про народження Спасителя і поклонилися Йому, а інші, як цар Ірод, через звістку про Різдво Христове сповнилися лише більшим озлобленням.
Від початку земного життя Немовля Ісуса хотіли вбити. І, зрештою, людська злоба розп’яла Його на хресті та поховала у гробі, думаючи, що смерть здатна забрати Його назавжди. Однак Бог наш – Бог живий. Скільки б не бажали грішні люди позбутися Бога, але Він Є. І Різдво Христове, як свято, щороку знову і знову нагадує про цю істину.
Саме Різдво утверджує в нас віру в те, що, яку б силу і могутність тимчасово не виявляло зло, Бог неодмінно переможе. Зло зазнає поразки. Світло прожене темряву. Життя переможе смерть.
Христос народився! Славімо Його!
 
 
19 Грудня 2024
 


Сьогодні памʼять прп. Іллі Муромця. Народився преподобний близько 1143 року ймовірно у селі Карачаєв біля Муровська на Чернігівщині. До 30 років був паралізований. За роки хвороби Ілля навчився терпінню та смиренності. Зцілили його три паломники, що прийшли до його хати і попросили попити. Вони передбачили, що він стане великим воїном, але помре він не в бою. Ілля дійсно став воїном і служив вірою та правдою князю. Його подвиги оспівані в народних билинах.
В одному з боїв з ворогами Іллю поранили в груди, рана виявилася невиліковною. І богатир вирішив прийняти чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі. Після постригу він став проводити свої дні в чернечому смиренні та молитві. Закінчився життєвий шлях преподобного Іллі Муромця у 1188 році у віці 45 років. Святий представився, склавши пальці правої руки для молитви так, як прийнято зараз у Православній Церкві – триперсне знамення.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:
У 1988 року Міжвідомча комісія провела дослідження мощей преподобного Іллі Муромця. Це був сильний чоловік, який помер у віці 45-55 років, високого зросту — 177 см. Справа в тому, що в XII столітті, коли жив Ілля, така людина вважалася досить високою, тому що середній зріст чоловіка становив 165 см. Більше того, на кістках Іллі вчені виявили сліди багатьох битв - множинні переломи ключиць, зламані ребра, сліди від удару списа, шаблі, меча. Це підтверджувало легенди, що Ілля був могутнім воїном, учасником жорстоких битв.
Але найбільше вчених вразило інше: Ілля справді довгий час не міг ходити! На думку дослідників, причиною цього було важке захворювання — туберкульоз кісток або поліомієліт. Це і стало причиною паралічу ніг.
Народився Ілля Муромець приблизно між 1150 та 1165 роками. А помер у віці 45–55 років, як припускають, під час взяття Києва князем Рюриком Ростиславичем у 1204 р., коли Печерську лавру було розгромлено союзними Рюрику половцями. Причиною смерті послужив, мабуть, удар гострої зброї (списа чи меча) у груди.
ПРОКЛЯТТЯ ТА ЧУДОВЕ ЗЦІЛЕННЯ
Існує передання начебто дід Іллі Муромця був язичником і, не визнаючи християнства, одного разу порубав ікону. З того часу прокляття впало на його рід — усі хлопчики народжуватимуться каліками.
Через 10 років народився Ілля, і здавалося, прокляття виповнилося: хлопчик із дитинства не міг ходити. Усі спроби вилікувати його не мали успіху. Але Ілля не здавався, наполегливо тренував руки, розвивав м'язи, стаючи все сильнішим, але, на жаль, ходити, як і раніше, не міг. Минали роки, і, мабуть, неодноразово йому здавалося, що треба змиритися з долею: він назавжди залишиться калікою.
Але коли Іллі виповнилося 33 роки, сталося щось незрозуміле. Настав день, який назавжди змінив його життя. До будинку увійшли старці — жебраки мандрівники, і попросили Іллю подати води. Він пояснив, що не може ходити. Але гості наполегливо повторили прохання, яке прозвучало вже як наказ. І Ілля, раптово відчувши небувалу силу, вперше став на ноги.
Ілля став на ноги після 33 років нерухомості. І вчені, які проводили дослідження мощей, підтверджують, що кісткова тканина цієї людини чудово відновилася. Більше того, на їхню думку, після тридцяти років він вів активний спосіб життя, що повністю відповідає билинам.
УКРАЇНСЬКИЙ ГЕРАКЛА
Після чудового зцілення Ілля Муромець, як і належить богатирям та героям, здійснює численні подвиги. Найвідоміший його подвиг — перемога над Соловеєм-розбійником.
Дослідники вважають, що Соловей-розбійник — не казкове чудовисько, а також реальна історична особистість, розбійник, що промишляв у лісах дорогою до Києва. А Соловеєм цього розбійника прозвали за те, що він сповіщав про свій напад свистом (або, можливо, давав свистом сигнал банді до нападу).
Надалі Ілля Муромець здійснив безліч інших подвигів, брав участь у битвах, захищаючи від ворогів руську землю. Сучасники відзначали його неймовірну, нелюдську силу, тому в пам'яті людей він залишився, мабуть, найбільшим українським богатирем.
У билинах та легендах три богатирі — Ілля Муромець, Альоша Попович та Добриня Микитич — часто разом здійснюють подвиги. Але насправді вони ніколи не зустрічалися. Їх відділяли віки — Добриня Микитич жив у Х столітті, Альоша Попович — у ХІІІ столітті, а Ілля — у ХІІ столітті.
Православна Церква, на відміну від вчених, ніколи не сумнівалася в справжності мощей. Ілля Муромець був зарахований до лику святих вже 1643 року і став одним із 69 угодників Києво-Печерської лаври.
Тіло Іллі Муромця, як і рештки багатьох інших ченців, похованих у печерах Лаври, є нетлінним і перебуває в стані муміфікації. Але, на відміну від тіл єгипетських фараонів, воно стало таким не завдяки обробці спеціальними речовинами, а з невідомої науки причини. У православ'ї вважається, що якщо тіло не розкладається, а перетворюється на мощі, це особливий дар Бога, який дається тільки святим.
Від мощей преподобного Іллі Муромця походять зцілення тих, хто страждає на хвороби хребта і в кого паралізовані ноги. Ілля і після смерті продовжує своє служіння людям.
 
 
12 Грудня 2024
 


Кожного разу, коли Господь ставить світильника для Своєї Церкви, це відбувається з Його волі. Він завжди обирає тих, хто гідний цього високого покликання. Сьогодні ми вшановуємо одного з таких світильників, який став яскравим маяком для Вселенської Христової Церкви — святителя Спиридона Тримифунтського. Святий Спиридон народився наприкінці III століття на Кіпрі. З юних років він працював пастухом, поєднуючи цю просту працю зі щирою вірою та християнськими чеснотами. Особливо вирізнялася його гостинність: Спиридон завжди радо приймав кожного, хто приходив до його оселі, ставлячись до гостей так, ніби зустрічав Самого Христа. Жоден нужденний чи жебрак не залишався без його підтримки чи розради. Святитель ніколи не збирав багатств для себе. Усі свої гроші він зберігав у скриньці, яка завжди була відкрита для нужденних. Він не переймався тим, чи вона повна чи порожня, і ніколи не зважав, чи людина, яка просить, гідна допомоги.
У молодості Спиридон одружився з благочестивою дівчиною, і в них народилася дочка Ірина, яку святий сам хрестив. Але їхнє сімейне щастя було недовгим — його дружина померла. Попри важку втрату, Спиридон не зневірився і продовжив служити Богу, допомагаючи ближнім своїми добрими справами.
У часи правління імператора Костянтина Великого і його сина Констанція II Спиридона обрали єпископом міста Тримифунта на Кіпрі. На цій посаді він здійснював численні чудеса: припиняв голод, викривав неправедних, допомагав знедоленим. Одного разу, щоб наочно довести єдність Святої Трійці, святитель взяв у руки цеглину й стиснув її. Миттєво з неї вийшов вогонь, вода потекла вниз, а в руках залишилася лише глина. Тоді він сказав: «Ось три стихії, а цеглина одна — так і у Пресвятій Трійці: Три Особи, але Божество Єдине».
Святий Спиридон завжди прагнув привести людей до чесного життя. Є відома історія про те, як розбійники вирішили викрасти овець святого. Вночі вони залізли в кошару, але невидима сила зв'язала їх. Вранці Спиридон знайшов їх і, помолившись, розв'язав. Він не карав їх, а, навпаки, лагідно переконував залишити беззаконний шлях і жити чесно. На прощання він подарував кожному по вівці зі словами: «Нехай ваша ніч не буде марною».
Все життя святителя було сповнене простоти та величі. Господь дарував йому силу творити дивовижні чудеса: за його молитвами воскресали мертві, вщухали стихії, руйнувалися ідоли. У праведності й святості він завершив своє земне життя і близько 348 року відійшов до Господа.
Святитель Спиридон шанується Церквою нарівні зі святителем Миколаєм Мир Лікійським. Його життя й приклад любові до Бога та ближнього продовжують надихати віруючих донині.
 
 
6 Грудня 2024
 


У ці передсвяткові різдвяні дні ми згадуємо одного з найбільш шанованих у Вселенській Церкві святих, якого особливо люблять наймолодші християни — святого Миколая, архієпископа Мир Лікійських.
Ще з дитинства святий Миколай бачив приклад доброчесного християнського життя своїх батьків — Феофанна і Нонни. З юних років він ревно дотримувався всіх тогочасних християнських правил і постів.
Дядько святого, єпископ Патарський Миколай, помітивши благочестя хлопця, порадив йому присвятити своє життя служінню Церкві. Він постриг Миколая в читці, а через кілька років висвятив його в сан пресвітера, доручивши йому проповідувати Євангеліє. Молодий пресвітер своєю ревністю у служінні Богу був подібний до мудрого старця й здобув глибоку любов пастви.
Коли єпископ Миколай вирушив до Палестини на поклоніння святим місцям, він доручив управління Церквою своєму племінникові. Святий Миколай, заступивши місце дядька, піклувався про церковні справи так само ревно. У цей час його батьки перейшли у вічне життя. Отримавши у спадок їхнє майно, святий Миколай роздав його бідним. Він не прив’язувався до земних багатств, а прагнув віддати себе повністю служінню Богові.
Одного разу, під час паломництва до Єрусалиму, святий Миколай пережив сильну бурю. За його молитвами море заспокоїлося, а моряк, який упав із щогли, залишився неушкодженим. У Єрусалимі він зі сльозами молився на Голгофі, поклоняючись місцю спасіння людства. Коли він відвідував храм на Сіонській горі, його двері чудесним чином відчинилися. Святий прагнув усамітнення в пустелі, але Господь уві сні відкрив йому, що його служіння має продовжуватися серед людей.
Повернувшись у Лікію, святий Миколай вступив до обителі Святого Сиона, прагнучи жити в безвісності. Проте Господь знову вказав йому на необхідність пастирського служіння. Він відправився до Мір, головного міста Лікійської області (нині Демре, Туреччина), де згодом став архієпископом.
Під час гонінь на християн за імператора Діоклітіана (284–305) святий Миколай разом із багатьма іншими віруючими був ув’язнений. Він терпляче переносив страждання, підтримуючи інших в’язнів і зміцнюючи їх у вірі. Господь зберіг його для служіння Церкві. Новий імператор Костянтин Великий (324–337) припинив гоніння, і святий Миколай повернувся до своєї пастви.
Святитель продовжував мудро керувати єпархією, навертав язичників до християнства, руйнував ідольські капища й очищав храми від єресей. Він став ревним захисником чистоти православної віри. У 325 році на Першому Вселенському Соборі в Нікеї святий Миколай був серед учасників, які засудили єресь Арія. Почувши богохульні промови Арія, святий Миколай, не стримавшись, вдарив єретика по щоці. За це його тимчасово позбавили єпископського сану. Однак у видінні Господь Ісус Христос і Пресвята Богородиця підтвердили правоту святого, і його було поновлено у сані.
Повернувшись до Мір, святитель Миколай невтомно трудився для блага Церкви. Він проповідував слово істини, викривав єретиків і наставляв тих, хто збився з правильного шляху.
Святий Миколай залишив після себе величезну духовну спадщину й став символом милосердя, любові та жертовності. Його пам’ять живе в серцях християн усього світу.
Всіх Миколаїв вітаємо з Днем Ангела.
 
 
4 Грудня 2024
 


У пошуках духовного становлення християни завжди зверталися до молитвеників і небесних заступників. Однією з таких є свята великомучениця Варвара, памʼять якої сьогодні Православна Церква вшановує і чиє життя стало прикладом безмежної любові до Бога і вірності Йому навіть у найважчих випробуваннях. Свята великомучениця Варвара жила за часів імператора Максиміна II у місті Іліополі (сучасна Сирія), у родині багатого язичника. Після смерті матері її батько, Діоскор, засліплений любов’ю та страхом, вирішив захистити доньку від світу, поселивши її у високій вежі. З вікон цієї вежі відкривався широкий краєвид на природу: поля, ліси та гори.
Ночами Варвара милувалася сяйвом зірок, а вдень — красою світу навколо. З кожним днем у неї зростало питання: Хто ж створив цей дивовижний світ?
“Боги, яких шанує мій батько, зроблені людськими руками. Як ці боги могли створити таке пресвітле небо й земну красу? Повинен бути єдиний Бог, Якого створила не рука людська, але Сам Він, що має власне буття,” — думала Варвара. Так вона через створіння видимого світу приходила до пізнання Творця.
Під час довгої подорожі батька Варвара познайомилася з місцевими християнками. Вони розповіли їй про Триєдиного Бога, про втілення Ісуса Христа від Пречистої Діви, Його страждання, смерть і Воскресіння. Ця зустріч назавжди змінила життя Варвари.
Коли батько повернувся, він вирішив одружити доньку, пропонуючи їй багатих і впливових наречених. Проте Варвара, яка вже стала християнкою, відмовилася. Дізнавшись про її віру, Діоскор у гніві віддав доньку до рук правителя Мартіана, відомого гонителя християн.
Варвару піддали жорстоким тортурам, але навіть у муках вона не зреклася Христа. Ледь жива, вона побачила неземне світло, і перед нею з’явився Сам Ісус Христос, Який зцілив її рани. Мучителі, дізнавшись про це, змушували дівчину приписати чудесне зцілення язичницьким ідолам, але Варвара рішуче відмовилася. За це її було страчено.
Перед смертю свята Варвара молилася до Господа, просячи, щоб усі, хто звертатиметься до неї за допомогою, отримали захист від хвороб, нещасть і наглої смерті без покаяння. З неба пролунав голос, що підтвердив виконання її прохання.
У 1108 році грецька цариця Варвара передала мощі святої Варвари до Київського Золотоверхого Михайлівського монастиря. Навіть після знищення монастиря більшовиками, мощі вдалося врятувати. Їх перенесли до Свято-Володимирського кафедрального собору, де вони зберігаються й сьогодні. Життя святої Варвари вчить нас шукати Бога у всьому, бути вірними Йому та знаходити в Ньому силу для подолання життєвих випробувань.
Всіх Варвар вітаємо з Днем Ангела.
 
 
30 Листопада 2024
 


Для нашої Церкви постать святого апостола Андрія має особливе значення, адже саме з його проповіді на українських землях майже дві тисячі років тому почалася історія нашої помісної Української Православної Церкви. Втім, це не єдине, що ми про нього знаємо.
Апостол Андрій жив у часи земного служіння Господа нашого Ісуса Христа. До зустрічі зі Спасителем він був простим рибалкою, як і його брат Симон, пізніше названий Петром. Майбутній апостол цікавився духовними питаннями, і навіть певний час навчався в пророка Іоана Предтечі, намагаючись знайти відповіді на свої питання.
Першозваним апостола Андрія називають тому, що Спаситель покликав його першим серед усіх учнів: «Проходячи ж біля моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо вони були рибалками. Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей. І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним» (Мф. 4: 18).
Апостол Андрій невідступно супроводжував Господа Ісуса Христа упродовж всього Його земного служіння, удостоївся бачити Господа після воскресіння і бути присутнім під час Його вознесіння. А після зішестя Святого Духа, коли апостоли розійшлися різними землями, аби проповідувати слово Боже, Андрій Першозваний вирушив у Скіфію – землі, на яких пізніше постала наша Русь-Україна.
Із його уст наші пращури дізналися про Бога та Його чудеса, завдяки йому вони наверталися до Христа – про це є свідчення давніх християнських істориків.
Стародавній літопис «Повість минулих літ» також оповідає про подорож апостола Андрія: «І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, поблагословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».
Святий апостол Андрій Першозваний багато послужив для поширення християнської віри. Сьогодні, в день вшанування його пам’яті просімо його й надалі бути нашим наставником і заступником.
Святий апостоле Христовий Андрію, моли Бога за нас!
Всіх Андріїв вітаємо з Днем Ангела.
 
 
25 Грудня 2024
 


Сьогодні Церква вшановує день пам'яті священномученика Климента Папи Римського.
Народився святитель в Римі в багатій і знатній родині. З дитинства Климент виховувався у чужих людей. Живучи в Римі, юнак здобув чудову освіту, був оточений розкішшю, наближений до імператорського двору. Але язичницька премудрість не захоплювала його. Він почав замислюватися над сенсом життя. Коли до столиці дійшла звістка про Христа та Його вчення, Климент залишив дім і маєток і вирушив у ті землі, де проповідували апостоли.
В Олександрії Климент зустрів святого апостола Варнаву, слова якого слухав із глибокою увагою, всім серцем сприймаючи силу та істину Слова Божого. Прибувши в Палестину, святий Климент прийняв хрещення від святого апостола Петра і став його ревним учнем і постійним супутником, розділяючи з ним його роботу і страждання. Климент був також співробітником апостола Павла в його апостольській проповіді (Флп. 4, 3). Святий апостол Петро незадовго до своїх страждань висвятив святого Климента в єпископа міста Риму. Після смерті апостола, а за ним святого Ліна, єпископа Римського (67-79), і його наступника, святителя Анаклета (79-91), Римську кафедру займав святий Климент (з 92 по 101 рік).
Доброчесне життя, милосердя та молитовний подвиг святого Папи Климента навернули багатьох до Христа. Так, одного разу на Пасху їм було хрещено одразу 424 особи. Серед хрещених були люди всіх станів: раби, правителі, члени імператорської сім'ї. Язичники, бачачи успіхи його апостольської проповіді, донесли на святителя Климента імператору Траяну (98-117), звинувативши святого в тому, що він зневажає язичницьких богів.
За переказом, імператор вигнав святого Климента зі столиці, відправивши його в Крим на роботи в інкерманські каменоломні недалеко від міста Херсонеса. Багато учнів святителя пішли за ним. Прибувши на місце заслання, святий Климент зустрів там багато християн, засуджених до важкої праці без води. Він помолився разом із засудженими, і Господь в образі Агнця явив йому місце джерела, з якого вилилася ціла річка. Це диво навернуло до святителя Климента багато людей. Слухаючи ревного проповідника, сотні язичників зверталися до Христа. Щодня хрестилося по 500 чоловік та більше. І там, у каменоломнях, було вирубано храм, у якому святитель звершував богослужіння.
Апостольська діяльність святого викликала гнів імператора Траяна, і він наказав утопити святого Климента. Мученика вкинули в море з якорем на шиї. Це сталося в 101 році.
За молитвами вірних учнів святителя Корнилія та Фіви та всього народу море відійшло, і люди знайшли на дні у нерукотворному храмі ("Ангельській церкві") нетлінне тіло свого пастиря. Після цього щорічно в день мученицької кончини святителя Климента море відступало, і протягом семи днів християни могли поклонятися його святим мощам. Тільки в ІХ столітті, під час царювання Константинопольського імператора Никифора (802-811), за Божим попущенням, мощі святого Климента стали недоступні для поклоніння на 50 років.
При імператорі Михаїлі та матері його Феодорі (855-867) Херсонес відвідали рівноапостольні Кирило і Мефодій. Дізнавшись про приховані мощі святого Климента, вони спонукали єпископа Херсонеського Георгія до соборної молитви до Господа про відкриття мощей священномученика. Після соборної молитви опівночі на поверхні моря чудесно з'явилися святі мощі єпископа Климента. Їх урочисто перенесли в місто до церкви святих апостолів. Частина мощей була віднесена святими Кирилом і Мефодієм до Рима, а свята глава згодом принесена до Києва святим рівноапостольним князем Володимиром (+ 1015) і разом з мощами святого Фіви покладена в Десятинній церкві.
Нині глава святителя Климента перебуває в числі мироточивих глав, що зберігаються в Далтніх печерах Києво-Печерської Лаври.
 
 
24 Листопада 2024
 


Свята великомучениця Катерина народилася в Олександрії, походила зі знатного роду, спорідненого з імператорами, відзначалася діва нечуваною красою, незвичайною ученістю і багатством. У віці сімнадцять років вона навернулася до Христової віри і, після хрещення, посвятила своє дівицтво небесному Нареченому. Коли імператор Максиміян почав переслідувати християн, тоді Катерина прилюдно стала перед ним і, звинувативши його у злобі і звірствах, пригрозила йому Божим гнівом. Максиміян був зачарований красою дівиці, а щоб відвернути її від Христової віри, скликав близько п’ятдесяти поганських мудреців, щоб ті навернули її до поганства, натомість свята Катерина навернула їх до правди, вони повірили в Христа. За це мучитель велів їх усіх кинути у вогонь, де вони прийняли мученицьку смерть. А Максиміян обіцяв святій діві, що одружиться з нею, тим більше, що його жінка також навернулася, і за це разом з воєводою Порфирієм і 200 воїнами прийняла смерть. Побачивши, що свята Катерина навіть чути не хоче про відступництво від віри, мучитель наказав її жорстоко бити, палити вогнем, прив’язати до колеса, під котрим були гострі бритви, а під кінець велів стяти мечем. Сталося це 24 листопада 310 р.
Інше, найбільш достовірне передання свідчить, свята Катерина втікала від грішної любови Максиміяна, а той наздогнав її в Аравійському краю, коло Синайської гори, і там святу діву велів замучити. За народною легендою, тіло святої, після її смерти, ангели перенесли до Аравії, де згодом цариця Олена побудувала на честь святої мучениці церкву. В XI столітті було засновано окремий монаший чин для охорони богомольців, які йшли віддати честь пам’яті святої Катерини. У тринадцятому столітті було віднайдено її мощі і складено в монастирі на Синаї. На іконах святу Катерину зображають з пальмою і мечем у руці, а поруч зламане колесо, як знак, що на колесі її мучили. Згідно з переданням, те колесо під час мук розламалося. Свята великомучениця Катерина є покровителькою християнських наук. У нашому народі її пам’ять глибоко шанують, а ім’я Катерина є одним з найпоширеніших.
Пам’ять святої великомучениці Катерини урочисто вшановується на наших землях. Свідченням цьому є велика кількість храмів освячених на честь святої Катерини.
Всіх Катрусь і Катерин з Днем Ангела.
 
 
22 Листопада 2024
 


«Якби Христос прийшов сьогодні у цей світ, чи знаєте ви, що б сталося з Ним?
Вони б поклали Його в психіатричну лікарню і зробили б те саме з його святими.
Світ ставився б до Нього сьогодні саме так, як це було дві тисячі років тому, адже світ нічого не навчився, крім утворення ще більших форм лицемірства.
Ми кажемо, що живемо в християнському суспільстві, але це неправда.
Ми живемо в суспільстві більш жалюгідному і більш ворожому до Христа, ніж те, в якому він народився... Люди ненавидять правду.
Якщо те, що я роблю, здається дурним в очах світу, я можу відповісти лише словами апостола Павла : вся мудрість цього світу, - це ніщо інше як божевілля в очах Божих . Це те, що ми дуже легко забуваємо ».
Отець Серафим Роуз
 
 
21 Листопада 2024
 


Сьогодні Православна Церква святкує свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Введення в храм Пресвятої Богородиці відбулось, за збереженими Переданням розповідями, таким чином. Батьки Діви Марії, Праведні Іоаким і Анна, молячись за звільнення від безпліддя, дали обітницю, якщо народиться дитина, присвятити її на служіння Богу.
Коли Діві Марії виповнилося три роки, її праведні батьки Іоаким і Анна зрозуміли, що прийшов час виконати обітницю, яку вони дали Богу. А саме — присвятити доньку служінню Йому. Вони привели Марію до стін Єрусалимського Храму. Як свідчить Святе Передання, Богородиця легко піднялася по «крутих» сходинках, незважаючи на те, що була зовсім малою. Нагорі її вже чекав первосвященик, щоб благословити. За переданням це був святий Захарія, майбутній батько святого пророка Іоана Предтечі.
Захарії було одкровення від Господа, і він ввів Марію в Святая Святих — місце, куди дозволялося входити лише первосвященику, та і то всього лише один раз на рік. З цього незвичайного для сучасників моменту почалася довга і славна ідорога Божої Матері.
Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці – передвістя благовоління Божого до людського роду, проповідь спасіння, обітниця Христового пришестя.
Саме з Введення в храм Пресвятої Богородиці починається богослужбова підготовка до Різдва Христового. Вперше ми чуємо різдвяний піснеспів: «Христос народжується – славте, Христос з небес зустрічайте». З цього дня він буде співатися на всіх святкових службах аж до самого Різдва Христового.
Введення в храм Пресвятої Богородиці – свято особливе, адже згадується зустріч земного і небесного. Будемо в цей день в храмі молити Пресвяту Богородицю, щоб така зустріч відбулася і в нашому житті, тому що до цього всі ми покликані!
 
 
19 Листопада 2024
 


Звернення єпископів УПЦ США та Діаспори 1000-й день війни.

Улюблені брати і сестри у Христі!
У цей Тисячний День брутального вторгнення в Україну, ми єднаємося духом з нашими стражденними братами і сестрами по всій нашій Батьківщині, а також з усіма, хто стоїть разом з Україною на захисті її народу, її свободи та права на мирне життя. Ми схиляємося перед стійкістю, вірою та мужністю українців, та водночас глибоко зусмучені через ціну цієї безжальної війни.

За ці тисячу днів, ми стали свідками нестерпних страждань невинних дітей, невимовних втрат, які несуть вдови та батьки, а також нестерпних мук людей похилого віку, які ніколи не думали, що у свої літні роки будуть переживати таку жорстокість. Ми бачили солдатів, відважних у своєму прагненні захистити свою Батьківщину, багато з яких заплатили найвищу ціну, залишивши незаповнену порожнечу в своїх сім’ях і громадах. Ця війна посіяла в землю України неймовірні втрати, біль, який цілі покоління будуть нести ще довго після того, як замовкне остання куля.

Святе Письмо закликає нас любити один одного і носити тягарі один одного, як закликає святий Павло: «Носіть тягарі один одного, і так виконуйте закон Христовий» (Гал. 6:2). Проте сьогодні Україна несе нищівний тягар насильницького нападу, котрий світ повинен припинити. Це не просто політична боротьба, це духовна битва проти сил темряви, які прагнуть підірвати священний дар людського життя і дароване Богом право жити в мирі, з гідністю і свободою. Ми не повинні мовчати!

Ця агресія, цей спланований геноцид народу та його культури, мови та священної ідентичності прагне знищити Божий дар людського розмаїття та свободи. Це є порушенням Божественного образу, закарбованого в кожній душі. Ми пригадуємо слова святого Івана Золотоустого, який навчав: «Бо коли ти зневажаєш одного, ти ображаєш усіх; бо всі є одне, хоч їх багато, і вони носять тягарі один одного». Дійсно, кожне загублене життя, кожна осиротіла дитина, кожна мати, яка залишилася оплакувати свого сина, – це кривда для всього людства. Ми не можемо, з чистою совістю, заплющувати на це очі.

Наше послання до світу є чітким: Подивіться на сторінки історії! Пам’ятайте про жахіття минулих воєн і про біль, який настає, коли світ відвертається від криків пригноблених. Дії безжальних тиранів і диктаторів знову і знову показують нам катастрофічні результати неконтрольованого зла. Ми благаємо кожну націю, кожного лідера, кожну людину діяти з мудрістю, винесеною з гірких уроків нашого минулого.

Наш Господь у своїй Нагірній проповіді благословив миротворців, назвавши їх «дітьми Божими» (Мт. 5:9). Ми закликаємо всіх віруючих людей молитися за Україну та за її право на майбутнє в мирі, цілісності та свободі. Закликаємо світову спільноту втрутитися, діяти, гучно виступити проти цієї несправедливості. Зло зростає, коли праведники мовчать; наш обов’язок, як християн і громадян цього світу, захищати тих, хто є вразливим і пригнобленим.

Звертаємося до нашого улюбленого народу України: Ви не самотні! Ваші страждання бачить наш милосердний Бог, який близький до сокрушених серцем (Пс. 34:18). Ваша мужність і незламність духу надихають нас усіх, і ми залишаємося непохитними у своїй підтримці, знаючи, що Бог утішитель є поряд з вами, витираючи кожну сльозу, тримаючи кожну впалу душу у своїх ніжних обіймах.

Перед обличчям такої темряви ми не повинні занепадати духом. «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Рим. 12:21). Тримаймося істини, що Христос переміг світ, і що всі сили темряви не можуть погасити світло однієї душі, сповненої надії та любові.
Нехай Князь Миру керує серцями лідерів, утішить тих, хто сумує, зцілить поранених і принесе швидке і праведне завершення цього конфлікту. Ми молимося, щоб завдяки Божому милосердю світ став свідком перемоги добра над злом, світла над темрявою, любові над ненавистю.

У вірі, надії та любові Христовій,
+Антоній, Митрополит УПЦ США та Діаспори
+Єремія, Архієпископ Південноамериканської Єпархії
+Даниїл, Архієпископ УПЦ США і Західної Європи
 
 
18 Листопада 2024
 


Байдужість до Бога призводить до байдужості до всього, призводить до розпаду. Віра в Бога – велика справа. Людина служить Богу, а потім любить своїх батьків, свою домівку, своїх рідних, свою роботу, своє село, свою область, свою державу, свою Батьківщину. Той, хто не любить Бога, своєї сім'ї, не любить нічого. І природно, що Батьківщини своєї він не любить, тому що Батьківщина – це велика родина. Я хочу сказати, що все починається із цього. Людина не вірить у Бога і не зважає потім ні на батьків, ні на сім'ю, ні на село, ні на Батьківщину. Ось це якраз і хочуть зараз знищити, навіщо і насаджують цей стан розхлябаності.
Треба намагатися щодня сповнювати себе духовним, що протидіє чомусь мирському і грішному і так, потихеньку, скинути стару людину і згодом уже вільно рухатися в духовному просторі. Замінювати гріховні картини, які у пам'яті, святими образами, світські пісні — церковними піснеспівами, світські журнали — духовними книжками. Якщо людина не відвикне усього мирського, грішного, не матиме зв'язку з Христом, з Божою Матір'ю, зі святими, з торжествуючою Церквою і не віддасть себе повністю в Божі руки — не зможе досягти духовного здоров'я.
Преподобний Паїсій Святогорець
 
 
15 Листопада 2024
 


Сьогодні 15 листопада розпочався Різдвяний піст!
Дещо про Різдвяний піст:
Почуття благоговіння перед таємницею Різдва Спасителя у Вифлеємі змушує християнина задуматися про те, як гідно себе підготувати до цього великого свята. У молитовному житті Церкви таємниця втілення дорівнює таємниці воскресіння з мертвих, а церковний календар вказує межі і зміст Різдвяного Посту, що нагадує смисл Великого Посту.
Різдвяний Піст триває сорок днів. Починається він 15-го листопада і закінчується в ніч перед Різдвом 24-го грудня. За цей період спостерігається сходження напруженості, наростання очікування свята: за п'ять днів до нього, тобто 20-го грудня, починається п'ятиденне «передсвято» на зразок Страсної седмиці, зі своїми богослужбовими особливостями, а переддень свята, «Святвечір», 24-е грудня, повністю відокремлюється за прикладом Великої п'ятниці. Цей день в народі називається «Святвечір», а також – «Сочельник», від слова «сочиво», що означає – зварена пшениця, яку споживають на знак суворого посту перед цим великим святом.
Згідно із Церковним Уставом у піст не споживають м’яса.
Як було встановлено Різдвяний піст?
Встановлення Різдвяного посту, як і інших багатоденних постів, відноситься до стародавніх часів християнства. Вже з четвертого століття святитель Амвросій Медіодаланський, Філастрій, блаженний Августинзгадують у своїх творах Різдвяний піст. У п'ятому столітті про давність Різдвяного посту писав Лев Великий.
Спочатку Різдвяний піст тривав в одних християн сім днів, в інших – трохи більше. На соборі 1166 що відбувався за Константинопольського патріарха Луки та візантійського імператора Мануїла для всіх християн було встановлено зберігати піст перед великим святом Різдва Христового сорок днів. Антіохійський патріарх Вальсамон писав, що «сам святійший патріарх сказав, що, хоча дні цих постів (Успенського і Різдвяного.) не визначені правилом, наказуємо однак, дотриматись неписаного церковного передання і маємо постити ... від 15 дня листопада».
Різдвяний піст – останній багатоденний піст у році. Він починається 15 листопада і триває до 25 грудня, триває сорок днів і тому називається в Церковному уставі Чотиридесятницею, так само, як і Великий піст. Так як заговини на піст припадають на день пам'яті святого апостола Филипа (14 листопада старого стилю), то цей піст називають Филиповим.
Навіщо встановлений Різдвяний піст?
Різдвяний піст – зимовий піст, він є для нас освяченням останньої частини року таємничим оновленням духовного єднання з Богом і приготуванням до святкування Різдва Христового.
Лев Великий пише: «Саме зберігання утримання відображене чотирма порами, щоб протягом року ми пізнали, що невпинно маємо потребу в очищенні і що при розсіянні життя завжди треба намагатися нам постом і милостинею винищувати гріх, який примножується тлінністю плоті і нечистотою побажань». За словами Льва Великого, Різдвяний піст є жертва Богові за зібрані плоди.
«Як Господь обдарував нас плодами землі, – пише святитель, – так і ми під час цього посту повинні бути щедрими до бідних».
За словами Симеона Солунського, «піст Різдвяної Чотиридесятниці зображує піст Мойсея, яким постив Він сорок днів і сорок ночей, отримав на кам'яних скрижалях накреслення слів Божих. А ми, постячи сорок днів, споглядаємо і приймаємо живе Слово від Діви, написане не на каменях, але що втілилося і народилося, і з’єдналося з Його Божественною плоттю».
Різдвяний піст встановлений для того, щоб ми до дня Різдва Христового очистили себе покаянням, молитвою і постом, щоб з чистим серцем, душею і тілом могли благоговійно зустріти явленого у світ Сина Божого і щоб, окрім звичайних дарів і жертв, принести Йому наше чисте серце і бажання слідувати Його вченню.
Як харчуватися в Різдвяний піст.
Устав Церкви вчить, від чого слід стримуватися під час постів – «всі ті, що благочестиво постять строго повинні дотримувати устави про якість їжі, тобто стримуватися в посту від деяких видів харчів, не як від поганих (нехай не буде цього), а як від невластивих для посту і заборонених Церквою.
Їжа, від якої слід утримуватися в пости, це: м'ясо, сир, коров'яче масло, молоко, яйця, а іноді і риба, дивлячись на відмінність святих постів».
Правила утримання, встановлені Церквою в Різдвяний піст, настільки ж суворі, як і в Петрів піст. Риба під час Різдвяного посту дозволяється в суботні і недільні дні і великі свята, наприклад, в свято Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Постячи тілесно, в той же час необхідно нам поститися і духовно. «Постячись, браття, тілесно, постімо і духовно, звільнімось від усякої неправди», – заповідає Свята Церква.
Піст тілесний, без посту духовного, нічого не приносить для спасіння душі, навіть навпаки, може бути і духовно шкідливим, якщо людина, утримуючись від їжі, переймається свідомістю власної переваги від свідомості того, що вона постить. Справжній піст пов'язаний з молитвою, покаянням, з утриманням від пристрастей і пороків, викоріненням злих справ, прощенням образ, з утриманням від подружнього життя, з виключенням розважальних і видовищних заходів, перегляду телевізора. Піст не мета, а засіб – засіб упокорити свою плоть і очиститися від гріхів. Без молитви і покаяння піст стає лише дієтою.
Суть посту виражена в наступній церковній пісні: «постячись від їжі, душе моя, а від пристрастей не очищаючись, – марно втішаєшся утриманням від їжі: бо – якщо піст не принесе тобі виправлення, то ненависною будеш Богові, як фальшива, і уподібнишся злим демонам, які ніколи не їдять».
Тож нехай Господь допоможе нам достойно пройти Пилипівку, з чистим серцем та душею різдвяної ночі співати разом із небесним хором: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2:14).
 
 
14 Листопада 2024
 


14 листопада Церква вшановує апостола Филипа. Апостол, уродженець міста Віфсаїда в Галілеї, був глибоким знавцем Святого Письма. Правильно розуміючи сенс старозавітних пророцтв, чекав приходу Месії. На заклик Спасителя (Ів. 1:43) пішов за Ним. Про Филипа декілька разів згадується у Євангелії. Після Вознесіння Господа проповідував Слово Боже в Галілеї, супроводжуючи казання чудесами. Так, він воскресив немовля, яке померло на руках у матері. З Галілеї попрямував до Греції і проповідував серед юдеїв, які переселилися туди. Деякі з них повідомили про це до Єрусалима, і звідти в Елладу прибули книжники на чолі з первосвященником для звинувачення апостола.
Филип викрив його лжу. Коли ж первосвященник із супутниками почали хулити Господа й накинулися на апостола, то раптово осліпли. По його ж молитві всі прозріли, і, бачачи це диво, багато хто увірував у Христа. Апостол Филип поставив їм єпископа на ім’я Наркіс (якого зараховано до 70-ти апостолів). Опісля знову подорожував, усюди здійснював чуда з молитвою, взиваючи до Господа. Потім прибув у Фрігію, в місто Гієраполь Фрігійський, де було багато язичницьких храмів, у тому числі присвячений зміям. Апостол Филип силою молитви убив небезпечного плазуна (його називали єхидною) і зцілив багатьох укушених. Зціленою була і дружина правителя міста Анфіпата, яка прийняла християнство. Дізнавшись про це, правитель Анфіпат наказав схопити Филипа, його сестру й апостола Варфоломія, який був з ними. За намовою жерців того храму Анфіпат наказав розіп’яти цих угодників, Филипа – вниз головою. У цей час стався землетрус, і всіх на судилищі засипало землею. На хресті Филип молився про порятунок від землетрусу. Бачачи, що відбувалося, народ увірував у Христа і став вимагати зняти з хреста апостолів. Варфоломія зняли ще живого. Отримавши звільнення, він охрестив гієрапольців і поставив їм єпископа. Апостол Филип постраждав за Христа у 87 році. Поховали його на міському пагорбі, на тому місці побудували каплицю. У 2011 році під час розкопок на південному заході Туреччини у фортеці Памуккале серед руїн древньої церкви, вірогідно, знайшли могилу святого Филипа. Професор Франческо Андріа стверджує, що про історичну достовірність свідчить облаштування гробниці та написи на ній. Мощі ж апостола перенесено до Рима ще в 560 р., де вони покояться й нині. У цей день – заговини на Різдвяний (Пилипів) піст.
 
 
13 Листопада 2024
 


13 листопада- пам’ять святителя Іоана Золотоустого.
Святитель Іоан Золотоустий народився в Антиохії бл. 347 року, в сім’ї військового. Святитель Мелетій, єпископ Антиохійський наставив його у вірі та в 367 році хрестив. Через три роки святий Іоан був поставлений у читця.
Чотири роки він провів в трудах пустельницького проживання, два роки святий дотримувався повної безмовності. У 381 році єпископ Мелетій Антиохійський висвятив його у сан диякона, а у 386 році у пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже.
У 397 році, після кончини Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоан був викликаний з Антиохії для висвячення на Константинопольську кафедру. У столиці він почав з духовного вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Святитель задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревність святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на мешканців Константинополя, а й на Фракію, включаючи слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійску область.
Святитель Іоан викривав розбещеність імператорського двору. Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія, розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей опального вельможі, святий став на їх захист. Горда імператриця не поступиться і тримала образу на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою, коли недоброзичливці сказали їй, ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її. Суд постановив позбавити влади святого Іоана і за образу імператриці стратити. Імператор Аркадій замінив страту засланням. Люди хотіли захищати святителя Іоана, але він, щоб уникнути хвилювань, сам віддав себе в руки воїнів. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого. Але вже через два місяці новий донос відновив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся собор, який засудив святителя Іоана. Під час вигнання його зі столиці, пожежа перетворила на попіл будівлю сенату, почались спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях покарання за неправедне осудження угодника Божого.
Взимку 406 року святий був прикутий до ліжка хворобою. Але вороги його не заспокоїлися. Зі столиці прийшов наказ перевести його в Абхазію. Виснажений хворобами святитель у супроводі конвою три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. Причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» відійшов до Господа. Святитель Іоан Золотоустий був похований в Команах.
В ризниці Свято-Вознесенського чоловічого монастиря є ікона з часткою святих мощей святителя Іоана, архієпископа Константинопольського.
 
 
9 Листопада 2024
 


9 листопада за новоюліанським календарем Православна Церква вшановує чудотворну ікону Божої Матері «Скоропослушниця». Появу цієї ікони старці Афону відносять до Х століття, в часи служіння святого Неофіта Дохіарського. А назву, відому нині у всьому православному світі, ця ікона отримала у ХVIІ столітті, коли від неї сталося чудо в Афонському монастирі, що зветься Дохіар.
Про це чудо відомо наступне: близько 1664 року в цьому монастирі монах Ніл ніс послух трапезника. І кожного разу, входячи до монастирської трапезної, він через неуважність коптив лучиною образ Божої Матері, що висів над входом. Одного разу, проходячи вночі повз цієї ікони із запаленим світильником, він почув голос, який закликав його надалі не коптити ікону. Чернець спочатку злякався, але потім вирішив, що ці слова промовив хтось із братії та не зважив на них. Так і далі продовжував Ніл ходити з запаленим каганцем ще якийсь період часу, допоки не почув ще раз голос від ікони: «Монах, недостойний ти такого імені! Чи довго ти так безпечно і так безсоромно коптитимеш перед Моєю іконою?». За цих слів нещасний був уражений сліпотою.
Монах згадав і першу пересторогу, став картати себе за таку неувагу до Пресвятої Богородиці та Її чесного зображення. Він слізно молився, каявся і вирішив не відходити від ікони до того часу, аж поки не отримає прощення у своєму гріху. І невдовзі сталося чудо: монах Ніл почув милостивий голос, що линув від чудотворного образу, про те, що його молитва почута, він прощений, а зір йому повернутий: «Сповісти всій братії, що Я є покровом, провидінням і захистом цього монастиря, посвяченого архангелам. Нехай вони і всі православні християни звертаються до мене у своїх скорботах і проханнях, і Я всіх їх почую; всім, хто з благоговінням до Мене буде приходити, Я буду заступницею, і молитви всіх будуть виконані Сином і Богом Моїм заради Мого заступництва перед Ним. Віднині ця Моя ікона буде називатися «Скоропослушницею», тому що миттєву буду Я являти милість до тих, хто буде приходити до неї і прохання їхні будуть вмить почутими». Після цього монах Ніл знову почав бачити. З того часу багато ченців звідусіль приходили в Дохіарський монастир, аби вклонитися перед чудотворною іконою Божої Матері. Братія монастиря припинила прохід в трапезну повз цієї ікони та огородила місце перед чудотворним образом. Згодом тут постала каплиця. І до цього часу перед іконою моляться за духовне прозріння, за зцілення від різних хвороб і недуг, просять про допомогу, підтримку Пресвятої Богородиці. Списки цієї чудотворної ікони поширились у всьому православному світі.
МОЛИТВА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ НА ЧЕСТЬ ЇЇ ІКОНИ «СКОРОПОСЛУШНИЦЯ»
Преблагословенна Владичице, Приснодіво Богородице, що Бога Слово раніше всякого слова для спасіння нашого народила і благодать Його найбільше за всіх прийняла, Море Божественних дарів і чудес; завжди жива Ріка, Яка подає благодать усім, хто з вірою до Тебе прибігає! Перед Твоїм чудотворним образом припадаючи, молимось до Тебе, Всещедрої Матері Людинолюбного Владики: сподоби нас всещедрої милості Твоєї і прохання наші, що ми приносимо Тобі, Скоропослушнице, якомога швидше виконай на користь, утіху і спасіння кожному. Вияви, Преблага, благодать Твою на рабах Твоїх. Подай хворим зцілення і здоров’я; тим, що хвилюються – спокій; полоненим – свободу; страждаючим – утіху. Визволи, Всемилостива Владичице, кожне місто і країну від голоду, хвороби, землетрусу, потопу, вогню, меча та іншої тимчасової та вічної кари. Материнськими Своїми молитвами гнів Божий відверни. Від душевної немочі, спокус та гріхопадінь рабів Твоїх визволи. Щоб ми, перемагаючи спокуси та живучи благочестиво у цьому віці, в майбутньому сподобилися вічних благ благодаттю й людинолюбством Сина Твого і Бога, Якому належить всяка слава, честь і поклоніння з Безначальним Його Отцем і Пресвятим Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
 
 
8 Листопада 2024
 


8 листопада християни відзначають день Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних. Архистратиг Михаїл, ім’я якого означає «хто, як Бог?» Або «хто рівний Богові?» є вождем Небесних сил, тому і називається архистратигом, тобто воєначальником сил Господніх. Коли одержимий гордістю Денниця повстав проти Бога й потягнув за собою безліч інших духів, тоді святий архистратиг Михайло явився захисником Божої слави, закликав інших ангелів повстати проти зла і перебувати в покорі Господу. У церковних співах він оспівується як «ангельських ликів чиноначальник», «Трисонячного Божества повстанець». Сьогоднішнє свято носить назву собору, тому що в цей день прославляються всі безплотні сили Небесні.
Це свято – головне з усіх свят на честь святих ангелів. У просторіччі він іменується Михайловим днем і дуже шанується віруючими людьми. Собор – возз’єднання, спільнота всіх святих ангелів на чолі з Михаїлом Архистратигом, які все разом і одноголосно славлять Святу Трійцю одностайно служать Богові. Архистратиг Михаїл – вождь Небесних Сил, на іконах його зображують у грізному і войовничому вигляді: на голові шолом, у руці – меч або спис. Під ногами – уражений ним дракон. З ким же воює цей відважний ватажок? Ми знаємо, що весь ангельський світ, створений ще до створення людини і всього видимого світу, був наділений великими досконалостями і дарами.
Ангели, подібно до людей, мали вільну волю. Вони могли зловживати цією свободою волі і впасти в гріх. Це і відбулося з одним з верховних ангелів – Денницею, який відкрив у собі джерело зла і гордості і повстав проти свого Творця. Духовний світ похитнувся і частина ангелів пішла за Денницею. У цей момент з ангельської спільноти виступив Архистратиг Михаїл і вимовив: «Ніхто як Бог!», – Звертаючись з цим закликом до всіх ангелів. Цими словами він показав, що визнає тільки одного Єдиного Бога, Творця і Володаря усього всесвіту. Боротьба була важкою, бо Денниця був наділений великими достоїнствами. Але сили добра перемогли, і Денниця був скинутий з неба з усіма своїми послідовниками. А Архангел Михаїл утвердився як вождь усього ангельського світу, вірного Богові. З тих пір в руках Архістратига меч, тому що сатана, скинутий з неба, не заспокоюється. Впалим ангелам не дозволено проникати до вищих областей світобудови і тому всю свою лють вони спрямували на людей, і в першу чергу на віруючих в Бога. Михаїл не перестає воювати з ангелами зла і темряви, захищаючи вірних чад Божих від їх підступів. І ми повинні радіти, що маємо такого відважного захисника – переможного вождя Небесних Сил. Потрібно пам’ятати, що його охоронний меч буде завжди за нас, якщо тільки ми не вступимо в союз з тим, з ким бореться Архістратиг Михаїл. Янголи, що залишилися вірними своєму Творцеві і які склали воїнство Архістратига Михаїла, настільки утвердилися у добрі, що гріх для них став неможливим. Не тому, що вони, маючи вільну волю, не можуть переступити волі Божої, а просто тому, що вони не хочуть цього робити, не хочуть грішити. Не захотіти грішити – значить отримати можливість наблизитися до Бога і бачити Його, як бачать Його ангели. Служити Йому, виконуючи Його веління. Історія святкування Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних така: ще в апостольські часи було поширене хибне вчення про Ангелів. Серед християн з’явилися єретики, які поклонялися Янголам як богам і вчили, що видимий світ створений не Богом, а Ангелами, вважаючи їх вище Христа. Це вчення було настільки небезпечним, що святі отці були змушені скликати в Лаодикії помісний собор (IV століття), на якому було засуджено поклоніння янголам і встановлено благочестиве шанування Ангелів як служителів Божих, охоронців людського роду, і наказали святкувати Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил 8 листопада. Дата святкування вибрана не випадково. Листопад – це 9-й місяць після березня, який вважається першим місяцем після створення світу. На відзначення 9-ти ангельських чинів саме в листопаді – 9-му місяці – встановлено свято Ангелів. 8-е число вказує на день Страшного Суду, в якому безпосередню участь візьмуть Ангели.
 
 
1 Жовтня 2024
 


Сьогодні Православна Церква пригадує нам велике благодійство Божої Матері до православних християн – Її з’явлення у Влахернському храмі. Сталася ця дивна подія в Х столітті в Константинополі.
Місто оточили вороги: за одними історичними даними, це були сарацини, за іншими версіями – наші далекі предки, русичі-язичники. Греки були не в силі захиститися від них. У надії на милість Божу імператор звелів усім зібратися для молитви у Влахернському храмі, де зберігалася Риза Божої Матері.
О четвертій годині ночі святий Андрій, Христа ради юродивий, до речі – слов’янин за походженням, підвів у молитві очі догори і побачив Божу Матір в оточенні ангелів і багатьох святих: Пречиста Діва слізно молилася за християн, а потім зняла сяючий покров, яким було вкрито Її голову, та розгорнула його над усіма, хто тієї ночі молився в храмі.
Підбадьорені розповіддю про небесне заступництво Богородиці, греки, хоча й з малими силами, рішуче взялися захищати рідне місто та здобули перемогу.
В пам’ять цього заступництва Божої Матері, через 250 років, Православна Церква встановила свято – Покров Пресвятої Богородиці, як щирій Заступниці християнського роду і Молитвениці за мир.
В цьому переказі показується переконаність, що по відході з Влахернської Церкви, Богомати залишала благодать цим людям які там перебували. Покров Божої Матері не є окремим проявом Її благодатної допомоги, але складає сутність Її відношення до всього світу. Вона і сьогодні стоїть у Церкві із ликами святих невидимо молиться за нас Богові.
Шануючи Пресвяту Преблагословенну Діву Марію, благатимемо Її: «Покрий нас чесним Твоїм омофором від усякого зла і принеси молитви за нас, недостойних, Сину Твоєму і Богу нашому Ісусу Христу, щоб спастися душам нашим».
 
 
26 Вересня 2024
 


Сьогодні, 26 вересня, Православна Церква вшановує святого апостола і євангелиста Іоана Богослова.
Весь великий і святий дух, апостола і євангелиста Іоана Богослова, виявився у беззавітній, відданій до самопожертвування любові до Христа Спасителя.
Щойно він почув покликання до апостольського служіння – відразу ж залишив усе земне, мирське і цілком віддався своєму Божественному Вчителю, невідступно слідуючи за Ним всюди і слухаючи Його Божественні слова. Він єдиний з апостолів безстрашно послідував за своїм Божественним Наставником, прийшов на Голгофу, співчував Йому і молився з Ним Небесному Отцю. І на Голгофі Іоан один і єдиний; тут вище за нього, тобто ближча до хреста одна Матір Ісусова і його! Саме тут він удостоївся прийняти останній заповіт Спасителя: бути сином для Божої Матері.
Любов апостола Іоана допомогла йому швидше за інших обранців повірити у Воскресіння Спасителя, а потім і впізнати Його при появі на Тіверіадському морі. Не ослабла любов апостола до Христа і після Його Вознесіння. Цією силою любові до Христа пройняті усі священні писання святого апостола.
Апостол Іоан прожив більше ста років. Він на багато років пережив інших очевидців Господа, довго залишаючись єдиним живим свідком земних шляхів Спасителя. Коли настав час відходу апостола Іоана до Господа, він віддалився за межі Ефеса з сімома своїми учнями і звелів приготувати для себе в землі хрестоподібну могилу, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею. Учні з плачем цілували свого улюбленого наставника, але, не наважуючись не послухатися, виконали його веління. Вони закрили обличчя святого платом і закопали могилу. Дізнавшись про це, решта учнів апостола дійшла місця його поховання і розкопала могилу, але нічого в ній не знайшли.
 
 
23 Вересня 2024
 


22 вересня Православна Церква вшановує пам'ять пророка Іони. Це був один із 12 малих пророків, твори яких були відносно малі і його книга не містить безлічі пророцтв, проте вона виділяється серед інших своєю історією та звʼязком з життям Господа нашого Ісуса Христа.
За Священним Переданням існує кілька версій походження пророка. Одна з них говорить, що він був наступником пророка Єлисея і пророкував за царювання Єровоама II у VIII столітті до Р. Х. За іншою версією, яка дійшла до нас від блаженного Ієроніма, пророк Іона – це син сарептської вдови, якого воскресив пророк Ілля.
У книзі пророка розповідається про його подорож до Ніневії, головного міста Ассирійського царства. «І було слово Господнє до Іони, сина Аміттая, таке: "Встань, іди до Ніневії, великого міста, і проголоси проти нього, бо їхнє зло піднялося перед Мною"»(Іона. 1: 1-3) Враховуючи важку ситуацію в Ніневії у той час, пророк Іона не послухавши Бога та піддавшись людському страху, обирає інший шлях. Але Господь «Який наставляє грішників на шлях спасіння», так само і обраним своїм показує, що не вони обрали Бога, а Він їх.
Не встиг корабель з Іоною відплисти, як здійнялася буря. Злякавшись, моряки кинули жереб, який випав на Іону. Пророк зізнався і сказав викинути його за борт, після чого буря вщухла, а пророка проковтнув кит. У череві кита Іона молився три дні, що символізує триденне перебування в пеклі Господа нашого Ісуса Христа. Після цього пророка було викинуто на берег, звідки він направився на свою проповідь у Ніневію.
Проповідь Іони в Ніневії, безсумнівно, не обмежувалася лише передбаченням її загибелі через сорок днів. Він мав викривати злочини ніневитян і вказувати на можливість спасіння через покаяння. Якби він цього не робив, то у ніневитян не з'явилося б надії на спасіння, а лише розпач.
Послухавши Господа через пророка, ніневитяни наклали на себе піст і Господь за їхнє покаяння змилосердився над ними. Іона, бачачи, що люди почали нарікати на милосердя Боже, зневірився. Тоді Господь відкрив йому свій Промисел. Одного разу біля куреня пророка виросла рослина, яка дуже сподобалася Іоні, бо захищала його від сонця, але наступного дня її підточив черв, і вона всохла. «Тоді сказав Господь: ти шкодуєш за рослиною, над якою ти не трудився і якої не вирощував, яка в одну ніч виросла і в одну ніч пропала; хіба Мені не пожаліти Ніневії, міста великого, у якому понад сто двадцять тисяч людей, які не вміють відрізнити правої руки від лівої, і безліч худоби?» (Іона. 4: 10-11)
Варто зауважити, що пророк Іона є одним з небагатьох, яких цитує Спаситель, про що ми читаємо в Євангелії від Матфея. Історія ж святого нагадує нам про необхідність слухняності Божій волі та про те, що милосердя Боже охоплює всі народи, незалежно від їхніх гріхів, і Господь хоче, щоб ми покаялися. Навіть коли ми не розуміємо Божих дій, Його мудрість і милосердя завжди спрямовані на спасіння людини.
 
 
17 Вересня 2024
 


Православна Церква сьогодні згадує подвиг чотирьох римлянок – вдови Софії та трьох її дочок: 12-річної Віри, 10-річної Надії і 9-річної Любові. Вони жили на початку ІІ століття, в часи жорстокого гоніння проти християн, за правління царя-язичника Адріана.
Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховувала своїх дочок в істинній вірі, у справжній любові до Господа. Через це на неї донесли царю, і він викликав цю родину до себе. Усвідомлюючи майбутні випробування, помолившись і поклонившись Господу, всі четверо – мати і доньки – взявши одна одну за руки, подібно до сплетеного вінка, пішли до царя, і часто поглядаючи на небо, із сердечним зітханням і таємною молитвою вручали себе допомозі Того, Хто повелів не боятися «тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити» (Мф. 10: 28).
Цар зажадав від них зректися Христа і поклонитися богині Артеміді, але ніхто з дівчат попри страшні тортури, цього не зробив. Мати ж змусили дивитися на всі страждання її малих дітей, а їх було чимало: їх вкладали на розпечену залізну решітку, поливали киплячою смолою, роздирали тіло, били, калічили… Врешті-решт їх, змучених, обезголовили одну за одною.
Згорьована мати поховала доньок, і на третій день безперервної молитви біля могили дітей Господь її забрав до Себе. Сталося це в 137 році після Різдва Христового.
Залишивши тілесно цей світ вони через незламну віру, непереможну надію, жертовну любов і правдиву мудрість здобули життя вічне та вінці небесної слави. Хоча ганьбив їх цар земний, але Цар Небесний прославив їх, а Церква довіку вшановує як зразок чеснот.
Святі мучениці Віро, Надіє та Любове, і мужніх дочок мудра мати Софіє, моліть Бога за нас!
Всіх хто носить ім’я святих Віри, Надії, Любові та Софії вітаю з Днем ангела.
 
 
14 Вересня 2024
 


Дорогі у Христі брати і сестри! Вітаю всіх Вас з святом Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Нинішнє свято встановлене в пам'ять про історичну подію віднайдення і прославлення животворчого древа Хреста Господнього, яке сталося в Єрусалимі завдяки турботі рівноапостольної Олени, матері римського імператора Костянтина.
Коли хрест, на якому розіп’яли нашого Спасителя, був віднайдений у 326 році, це стало великою духовною радістю для християн. З міста й околиць тоді стали сходитися до Голгофи вірні, щоби поклонитися животворчому древу. І коли число паломників примножилося, патріарх Макарій став піднімати хрест високо над народом і благословляти ним на чотири сторони, а всі схилялися в молитві, виголошуючи «Господи, помилуй!». Тож на спогад про те давнє Воздвиження ми сьогодні звершуємо урочисте піднесення хреста та його прославлення.
Ми знаємо, що те священне древо Животворчого Хреста, яке було віднайдене в IV столітті, у багатьох частинках, великих і маленьких, було розділене та рознесене по всьому християнському світу. Але Хрест Господній – це не тільки і не лише те саме, історичне древо, на якому був розіп’ятий і помер Спаситель. Святинею є кожен образ животворчого хреста, що символізує для нас спасіння і перемогу.
Ми віримо, що і наш хрест має ту саму благодать і силу спасати кожного, хто до нього приступає. Господь прийшов для всіх нас, щоби кожен, хто вірує у Нього, не загинув, а мав життя вічне. Сьогодні ми по-особливому вшановуємо Хрест Господній, ми знову і знову підносимо його, щоб побачили всі люди спасіння і надію. Силою Чесного і Животворчого Хреста Твого Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй і спаси нас!
 
 
15 Серпня 2024
 


Сьогодні дорогі брати і сестри Православна Церква святкує одне з двунадесятих свят - Успіння Пресвятої Богородиці.
Тому кожного разу, святкуючи Успіння Пресвятої Богородиці, ми ніби знову зустрічаємо Великдень, на цей раз літній. Великдень для нас готує Діва Богородиця – славний перехід від смерті до життя. Друга Пасха – воістину свята, непорочна, животворяща для людського роду.
Успіння Пресвятої Богородиці є таємницею її переходу від землі до слави у обіймах Небесного Отця. Бог мав свій план щодо Діви Марії. Він хотів через неї обновити красу людини, створеної на його образ і подобу. І Богородиця втілила цю ідею, своєю згодою дозволила «божественному» пробити бар’єри «людського», та відтворила своїм життям рай на землі. Вона, що народила Воскреслого та як представниця всього створіння слухняно погодилася на неповторну взаємність між Богом і людиною, а тому першою осягає мету, до якої скероване життя кожної людини.
Богородиця є «землею в небі», землею, з якої ми всі створені. Однак, це відкуплена земля, перетворена дією благодаті Святого Духа, земля, яка відтепер навіки перебуває в самому Бозі. В цьому є запорука «спільної надії» всіх людей. Сучасна людина має цінувати спасительну допомогу Богородиці, в будь якій скорботі і печалі, не забувати про існування Помічниці скорботних, Заступниці, Покровительки, Утішительки зневірених, звернувшись до Якої, вона завжди знайде заспокоєння, рішення і відповідь.
Будемо ж молити Пресвяту Богородицю, щоб у день її славного Успіння ми унаслідували той шлях, яким пройшла Богородиця: спочатку без нарікань та з подякою до Бога пройти життєвий шлях зі скорботами і труднощами, а в Небі – отримати Вічну Радість Богоспілкування зі святими Небожителями.
«Пресвята Богородице, спаси нас!»
 
 
6 Серпня 2024
 


Дорогі у Христі брати і сестри!
Сердечно вітаю всіх Вас з святом Преображення Господнього.
Улюблене народом це свято, світле, натхненне, величне. Попри те, що вшанування Преображення Господнього припадає на час доволі суворого Успенського посту, це свято для вірян є радісним і урочистим. За новоюліанським календарем ми відзначаємо його 6 серпня, за сорок днів до іншого дванадесятого свята – Воздвиження Хреста Господнього, яке нагадує про Голгофську жертву Спасителя, на яку Він пішов після Свого Преображення.
Свято Преображення Господнього встановлене на спомин про подію явлення Божественної слави Ісуса Христа Своїм учням, апостолам Петру, Якову та Іоану, на горі Фавор, щоби укріпити їхню віру. Преображення є днем нового Богоявлення для учнів Ісуса Христа, які за першого Богоявлення під час Хрещення Спасителя у водах Йордану ще не були прикликані до звання апостолів.
Святкування дня Преображення Господнього розпочалося зі стародавніх часів. Як і кожне велике свято, Преображення Господнє триває 9 днів (з 5 серпня до 13-го, дня віддання свята). Тому в ці дні Церква в своїх богослужіннях прославляє цю євангельську подію. У V столітті свята рівноапостольна Олена на горі Фавор збудувала храм на честь Преображення Господнього, а Анатолій Константинопольський, святий Іоан Дамаскін і Кузьма Маюмський склали на свято Преображення багато піснеспівів, що ними Церква й донині прославляє Христа, Який преобразився на Фаворській горі.
Хоча історично Преображення сталося у давнину, майже дві тисячі років тому, однак воно залишається дієвим, актуальним, сучасним – Христа преображеного нині маємо ми бачити нашими духовними очима так само, як колись тілесними очима побачили його апостоли. До цього закликає нас і Євангеліє: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8).
 
 
27 Липня 2024
 


27 липня Православна Церква вшановує день пам’яті святого великомученика і цілителя Пантелеймона.
Талановитий лікар, наближений до імператора, він зустрів християнського пресвітера, який розповів йому про Христа. А остаточний вибір віри юнак зробив після того, як Господь оживив по його молитві мертву дитину, яку вкусила змія.
Після хрещення Пантелеймон почав безкоштовно лікувати ім’ям Господа вбогих, особливо християн, які перебували в тюрмах.
За доносом лікарів, які заздрили йому, Пантелеймон був схоплений, відданий на нелюдські тортури та страчений. Але до останнього подиху він не зрікся Тієї Божої Правди, яку пізнав, ставши християнином.
За свою відданість цей святий отримав від Бога велику благодать та до нині молитвою допомагає багатьом нужденним.
Святий Ісак Сирін говорить: «І яке ж воно, серце, яке милує?… Це любов людського серця до всього створеного Богом, до людей, птахів, тварин – усього, що бачить людське око». Знайомлячись із життям Святого Великомученика Пантелеймона, розумієш, як багато у його серці було милості по слову святого Ісака Сиріна. Його серце не було байдужим до жодного Божого творіння, йому було шкода людей, тварин, усього творіння Божого. Керуючись виключно Христовою Любов’ю, святий великомученик жив жертовною любов’ю, служивши ближнім до останнього.
Коли ми, православні християни, відзначаємо те чи інше свято, молитовно вшановуємо того чи іншого святого, то не тільки дякуємо Богові, але й намагаємося прагнути до прикладу святого. Найкращим даром сьогодні для великомученика Пантелеймона від нас є наше бажання наслідувати його віру, його любляче серце, його милість до ближнього та Христову Любов, яку він поніс через усе своє життя і якою ввійшов у Царство Небесне.
 
 
24 Липня 2024
 


Сьогодні Православна Церква, як приклад великої віри, показує нам подвиг святих мучеників благовірних князів-страстотерпців Бориса і Гліба.
Будучи вихованими у Православній вірі з дитинства своїм благочестивим батьком – Великим князем Володимиром, святі брати Борис і Гліб показують нам великий приклад християнської любові, смирення і стійкості у вірі. Із життя цих святих нам відомо, що князівське правління їх було дуже благочестивим. Самі князі були прикладом милосердя, справедливості, благородства. Свій народ, ввірений їм від Бога, вони особистим прикладом закликали жити в християнській вірі, виконувати заповіді Христові, реалізовувати Божу правду у своєму житті.
Але у святих князів Бориса і Гліба є і трагічна сторінка життя. Старший брат Святополк бачив особливе ставлення батька до своїх менших братів і вважав їх єдиними конкурентами на великий княжий Київський престол. Він зважується на відчайдушний, віроломний і гріховний вчинок: вирішує умертвити своїх братів.
Знаючи про те, що до них послані вбивці, і благовірний князь Борис, і благовірний князь Гліб, маючи військо, владу і вплив, не приймають ніяких дій для того, щоб огородити себе від цього віроломного задуму свого брата. Вони приймають мученицьку смерть, не бажаючи розпалювати міжусобну ворожнечу і йти проти Святополка.
Принісши себе в жертву, Борис і Гліб не дали здійснитися цим вбивствам і вчинили за словом Божим: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх."» (Ін. 15:13). Разом з тим вони показали нове ставлення до земної влади як такої.
І сьогодні, коли диявол спокушає нас відповісти ближньому злом на зло, необхідно згадати подвиг святих Бориса і Гліба, які чинили опір сатані і дали всім нам приклад істинної відваги і любові до Христа!
 
 
23 Липня 2024
 


Сьогодні памʼять Почаївської ікони Божої Матері.
1597 року ікону Пресвятої Богородиці подарувала монастирю заможна вдова Анна Гойська, що володіла Почаєвом у другій половині ХVІ століття. А Анні цю ікону свого часу подарував грецький митрополит Неофіт — на знак вдячності за сердечний прийом.
Образ став святинею дому Гойської. Благочестива Анна просила Пречисту про зцілення сліпого від народження брата Пилипа. І сталося диво – він прозрів. Після такого чуда бояриня Гойська з хресним ходом перенесла її на Почаївську гору для загального поклоніння і відтоді щедро наділяла монастир земельними наділами.
Влітку 1675 року, під час Збаразької битви, турки підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будинків обителі, не представляла ніякого захисту для оточених.
Ігумен Йосиф Добромірський переконав братію і мирян звернутися до небесних заступників – Пресвятої Богородиці і преподобного Іова Почаївського.
З першими словами молитви “Побідоносній Воєводі” над храмом раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, “омофор світлосяйний розпускаючи”, з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись за захист обителі.
Татари прийнявши небесне воїнство за примару, у сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив ворога. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли християнську віру і залишилися в обителі назавжди.
Нехай Пресвята Богородиця береже всіх нас від гріха та нашестя чужинців і допомагає триматися того шляху, що приведе нас до спасіння!
 
 
15 Липня 2024
 


В цей день 1009 років тому в селі Берестове, поблизу Києва упокоївся великий князь Київський Володимир. Тож саме сьогодні, 15 липня, ми вшановуємо його пам՚ять як святого рівноапостольного великого князя Володимира, славного правителя давньої Київської держави, у хрещенні Василія.
35 років правив великий князь на Київському престолі: вісім перед хрещенням та двадцять сім після. Володимир був онуком рівноапостольної княгині Ольги, пам՚ять якої ми з вами нещодавно вшановували. А батьками його були князь Святослав та Малуша, ключниця, яка була при княжому дворі полонянкою. Припускають, вона була дочкою древлянського князя Мала, який був страчений княгинею Ольгою за смерть її чоловіка, князя Ігоря. Оскільки Святослав, батько Володимира, постійно перебував у військових походах, хлопця виховувала його бабуся – княгиня Ольга, яка і посіяла благодатне зерно християнської віри в душу свого онука.
Охрестився князь Володимир, згідно з літописними даними, у дорослому віці, в 987 році в завойованому ним грецькому місті-фортеці Корсуні (древній Херсонес, що в Криму). Там же він взяв шлюб з візантійською царівною-християнкою Анною. Хрещення допомогло Володимиру позбавитись не лише душевної, а і тілесної недуги, що допомогло князю всім серцем увірувати в істинного Бога.
Повернувшись до Києва, князь Володимир зібрав дванадцять своїх синів і, підготувавши їх до прийняття віри Христової, охрестив. Хрестився і весь його дім, і багато бояр. Потім князь Володимир призначив певний день всенародного хрещення для киян – влітку 988 року. Християнство стало світлом не лише для сердець, але й для розуму народу України-Руси. Після хрещення Володимир будував храми і при них закладав школи – спершу в Києві, а згодом в інших містах. Храми, що постають на Русі, за візантійською традицією оздоблюються мозаїками та фресками. Серед найперших варто назвати новозбудований храм (988 р.) на честь святителя Василія Великого, розташований на пагорбі, де до цього стояв ідол Перуна. У 989 році на тому місці, де прийняли мученицьку смерть варяги Феодор та Іоан, відбулося закладення храму на честь Пресвятої Богородиці (Десятинного). Дуже рано на київських горах оселяються ченці-подвижники, з’являються перші монастирі. В 1011 році князь Володимир заклав будівництво собору Святої Софії Київської – нашої національної святині.
Також великою справою рівноапостольного князя, за яку він отримав всенародну любов, була милостиня і піклування про бідних, хворих, вдів та сиріт. Коли Володимир відійшов до Господа, йому було небагато років за нашими мірками – 55. Похований він був у мармуровому саркофазі в Десятинній церкві, гірко оплаканий всім народом. При князі Ярославі Мудрому (один із синів Володимира Великого) Церква вже шанувала пам’ять святого князя Володимира, просвітителя Руси.
У другій половині XIX століття в Києві на честь святого рівноапостольного князя Володимира були споруджені та освячені храм (1896 р.) і пам’ятник (1853 р.). Це той відомий нині монумент на Володимирській гірці, який зображує князя Володимира з хрестом в руці, є візитівкою Києва і одним з найстаріших скульптурних пам'ятників нашої столиці, що зберігся у практично первинному вигляді.
 
 
11 Липня 2024
 


Сьогодні Православна Церква вшановує памʼять святої рівноапостольної княгині Ольги. У сонмі українських православних святих рівноапостольна княгиня Ольга особливо шанована як перша жінка – володарка держави, як та, що перша від українського народу увійшла в Небесні оселі Господа. Після вбивства князя Ігоря повсталим плем'ям древлян в 945 році, Ольга бере на себе керівництво державою при трирічному синові Святославові.
Княгиня Ольга увійшла в історію як творець державного та культурного життя в Київській Русі.
У 954 році свята Ольга відвідала Царгород, де її з пошаною прийняв імператор Костянтин VII Багрянородний. Вона була вражена величчю й красою храмів стародавнього Константинополя. Незабаром вона прийняла таїнство хрещення, яке над нею звершив патріарх Феофілакт, а хресним був сам імператор.
Після повернення на Русь Ольга починає будувати перші храми. Свята рівноапостольна княгиня Ольга преставилася в 969 році. З часом її останки були перенесені святим рівноапостольним князем Володимиром у Десятинну церкву в Києві.
У саркофазі, в якому перебували мощі святої княгині Ольги було віконце. Коли хтось приходив до гробниці з вірою - воно само собою відкривалось і було видно тіло блаженної княгині, яке світилося подібно до сонця. Багато людей отримували зцілення від різних хвороб.
Мощі були приховані під спудом, тобто, під руїнами храму після навали татар на Київ в 1240 році.
Згідно з переказами, вони були знову відкриті святителем Петром Могилою в XVII столітті, але вже до XVIII століття були остаточно втрачені.
Княгиню Ольгу шанують як покровительку вдів, а також новонавернених у вірі.
Всіх жінок на імʼя Ольга вітаємо з днем небесної покровительки.
 
 
10 Липня 2024
 


Сьогодні 10 липня памʼять прп. Антонія Печерського.
Антоній Печерський народився приблизно 983 р. у містечку Любечі біля Чернігова і мав ім’я Антип. З молоду відрізняючись благочестям, він вирішив посвятити своє життя Богу і відправився до «країни Грецької» – досяг Царгорода, а потім дійшов до Святої Гори, де обійшов усі монастирі Афонські. Побачивши життя тамтешніх Отців, юнак вирішив прийняти чернечий постриг. В одній із обителей Афонських він прийняв постриження під іменем Антоній. Своїм суворим аскетичним життям на Афоні юний чернець здивував навіть старих ченців.
Проживши на Афоні багато років, Антоній повернувся до Києва. Але існуючі тут монастирі його не задовольняли, бо на Афоні він звик до суворого, аскетичного чернечого життя. Шукаючи місце для усамітнення, подвижник оселився за містом, недалеко від села Берестова, в печері, у якій недавно перед тим жив у пості і молитві Іларіон, обраний у 1051 р. Київським митрополитом. У печері Антоній за афонським прикладом проводив час у молитві, посту й праці. Слава про нього скоро розійшлася між людьми й незабаром біля нього зібралися ченці (одним із перших прибув преподобний Феодосій). Це і стало початком заснування славетного Києво-Печерського монастиря.
Коли число ченців збільшилося до 12 осіб, вони влаштували біля печери маленьку дерев’яну церкву. Преподобний Антоній, бажаючи відбувати подвиг на самоті, поставив над братією першим ігуменом цього монастиря преподобного Варлама, а сам подався до окремої печери, яку викопав на сусідньому пагорбі. Ці печери одержали згодом назву Ближніх або Антонієвих, а старі печери стали називатися Дальніми або Феодосієвими. Через князівські усобиці Антоній був змушений деякий час жити в Чернігові, де на Болдіній Горі заснував ще один печерний монастир. Повернувшись до Києва, коли число ченців ще збільшилося, преподобний Антоній благословив збудувати на горі над печерами церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Пізніше біля неї був закладений монастир із келіями, до якого ченці перейшли жити з печер. Через те, що перші ченці цього монастиря жили в печерах, він одержав назву Печерського.
Помер преподобний Антоній у 1073 році. Покоїться у Ближніх печерах. Мощі не віднайдені
 
 
29 Червня 2024
 


Славні і всехвальні першоверховні апостоли, яких ми з вами сьогодні вшановуємо, є прикладом того, що кожна людина не є ідеальною та схильна робити помилки, піддаватися тимчасовим страхам і сумнівам. Однак, лише ввіривши своє життя Господу та отримавши Його благодатну допомогу, ми зможемо подолати всі спокуси і пройти тернистою дорогою на шляху до спасіння.
Апостоли Петро і Павло іменуються першоверховними не тому, що комусь з них було дано особливу владу над іншими апостолами, але тому, що вони найбільше серед інших потрудилися у проповіді Євангелія. Вони найбільше послужили – тому і найбільше прославлені. Але слава ця – не та, якою зазвичай прославляють світських володарів, а походить від глибокого смирення, готовності всього себе віддавати служінню Істині, а також від вміння визнавати свої помилки і гріхи, розкаюватись і виправлятися.
Апостол Петро отримав особливий урок смирення, коли впав у спокусу і зрікся Христа, причому тричі. А Павло свій урок смирення мав через початок свого життя, як і сам він свідчить. Бо він не був серед тих, кого Христос найменував апостолами і на кого зійшов Дух Святий у день П’ятидесятниці. Він в той час, за його власним словом, «жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її i перевершував у юдействі багатьох ровесників моїх у роді моєму, будучи надмірним ревнителем батьківських моїх передань» (Гал. 1: 13 – 14). Однак Спаситель, бачачи його ревність, хоча і нерозумну, але щиру, явився майбутньому апостолу по дорозі в Дамаск і відкрив йому пізнання істини. Від цього моменту ревний фарисей і гонитель Савл (таке ім՚я апостол Павло носив до свого навернення) став ще більш ревним і незламним проповідником Євангелія, таємничо навченим Євангелію Самим Христом.
Після свого навернення Павло став одним з найбільших проповідників, здійснив чотири місіонерські подорожі, став засновником багатьох місцевих Церков і автором 14 Послань, які є частиною Нового Завіту. Апостол Петро теж залишив Церкві два послання, які називаються соборними – бо не мають конкретного адресата серед осіб або місцевих Церков, як це характерно для послань апостола Павла.
Обидва апостоли мученицьки завершили своє земне життя, а нинішній день спільного їхнього вшанування історично встановлений як спогад про їхню страту в Римі в часи царювання імператора Нерона. За Переданням, апостола Петра було розіп’ято на хресті, однак вниз головою, бо він казав, що не достойний померти так, як помер Сам Спаситель. Апостола Павла, який мав за походженням своїм права римського громадянина, не розіп’яли, а стратили через відсічення голови мечем.
Святі апостоли Петре і Павле, моліть Бога за нас!
 
 
24 Червня 2024
 


Сьогодні після свята Пресвятої Тройці, ми святкуємо Різдво Іоана Предтечі – одне із великих свят Православної Церкви, присвячених цьому дивовижному святому, і така кількість пам’ятних днів на його честь засвідчує величезну народну повагу до нього.
Про Різдво Предтечі та про його батьків детально розповідає Євангеліє. Батьки Предтечі були зовсім непересічними людьми: Захарія служив священиком в Єрусалимському Храмі, а Єлизавета походила від славетного роду Аарона.
Але не тільки це стало причиною обрання Богом для свого плану саме цього подружжя. Важливим в очах Божих було їхнє особисте благочестя: «Були обоє праведні перед Богом, бездоганно виконували всі Господні заповіді й настанови. І не мали вони дитини, бо Єлизавета була неплідна; обоє постаріли в днях своїх…»
А почалося все з того, що одного дня, під час кадіння в храмі, Захарії явився архангел Гавриїл і сповістив про майбутнє народження сина, котрого звелів назвати Іоанном. Зляканий Захарія не повірив, і за це Архангел замкнув йому вуста, допоки справдиться пророцтво. Невдовзі Єлизавета завагітніла та народила сина.
Святкуючи народження Іоана Хрестителя, варто пам’ятати: радісний, святковий настрій Різдва Предтечі вже невдовзі змінить інший – цар Ірод, дізнавшись про народження Месії, почне шукати дитину, щоб вбити її. Через це Захарія загине, а Іоан та Єлизавета перетворяться на біженців, які сповна скоштують гіркоту вигнання.
Святий Хреститель Господній Іоан є одним з найбільших праведників, який просіяв своїм життям на межі Старого і Нового завітів. Про нього Христос сказав: «Між народженими від жінок не було більшого за Іоана Хрестителя».
Іоан Хреститель прославляється Церквою, як ангел і апостол, мученик і пророк, як друг Христовий і світлий Слова глас. Тож радіймо явленню в світ великого праведника, який дав нам зразок істинного смирення й послуху Господу, почуймо його заклик до покаяння і звільнімо свою душу від усього, що заважає нам йти тим шляхом, до якого закликає нас Предтеча Іоан!
 
 
15 Червня 2024
 


Сьогодні Православна Церква вшановує памʼять Святителя Міхаїла - першого митрополита Київського.
Святитель Михаїл перший митрополит Київський (992), по літопису Іоакима він був сирієць, а по іншим джерелам болгарин, або серб. У 988 році, під час Хрещення Володимира, він був присланий до Великого князя в Корсунь Царгородським Патріархом Миколою Хризоверхом. Вже з Корсуня разом із Великим князем Володимиром він прибув до Києва. Уся діяльність першого Митрополита Київського Михаїла була схожа на апостольську. Він займався проповіддю Євангелія та відкривав по великих містах Єпископські кафедри.
У трудах проповіді Святого Євангелія Святителю допомагав і сам князь Володимир. Саме він наказав зібрати усіх жителів Києва на березі Дніпра для Святого Хрещення, яке здійснив Митрополит Михаїл із пресвітерами. Хрещенням Києва було покладено початок просвітлення Київської Русі світлом Євангельської істини. У Києві святитель заклав монастир Святого Архистратига Божого Михаїла на честь свого небесного покровителя і при ньому дерев’яну церкву. На цьому святому місці монастир перетворився на великий Свято – Михайлівський Золотоверхий. Відомості про це ми знаходимо в ігумена Феодосія Софоновича, який у «Хроніці» помістив цікаву розповідь про повалення поганських ідолів під час хрещення Київської Русі. Після хрещення Києва Святитель Михаїл благословив князя Володимира на спорудження першої кам’яної Десятинної церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці, проте сам не дожив до завершення її будівництва.
Преставився святитель Михаїл у 992 році і був похований в Десятинній церкві Пресвятої Богородиці в Києві. Близько 1103 року, при святому ігумену Феоктисту, мощі його були перенесені в Антонієву печеру, а 1 жовтня 1730 року – у Велику Печерську церкву (Успенський храм).
Віримо, що молитвами першого митрополита Київського і всієї Руси, Господь укріпить нас у подвигу стійкості у віри, а нас помилує і також зробить спадкоємцями Царства Небесного на віки віків.
Амінь!
 
 
13 Червня 2024
 


Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа — це одне з дванадесятих свят, присвячених ключовим подіям євангельської історії. Це перехідне свято: його дата залежить від дати святкування Великодня. Завжди святкується в четвер шостого тижня (седмиці), на сороковий день, після Великодня.
У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії, на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо.
Господь вознісся з тієї гори, де проводив ночі в молитві, де зрадив Його Юда, звідки починався Його голгофський шлях. Він вознісся, бо повинен приготувати місце для нас: «Я йду приготувати місце вам» (Ін. 14:2). Ісус був піднесений «вище за всі небеса» Своєю Божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а Божественними почестями («І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» – Вих. 40:34).
Окремим торжеством Вознесіння стало тільки наприкінці IV століття. Раніше ця подія згадувалася під час циклу П'ятидесятниці. Вперше про святкування Вознесіння на сороковий день після Великодня йдеться в «Апостольських постановах», які датуються приблизно 380 роком. Ще в середині IV століття мати імператора Костянтина Великого рівноапостольна Єлена спорудила на Оливній горі храм на честь Вознесіння. У 614 році він був зруйнований персами. Але й нині там служать Божественну літургію в день Вознесіння Господнього.
 
 
5 Травня 2024
 


ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ
Сьогодні православні віруючі відзначають головне християнське свято — Пасху Господню, Світле Христове Воскресіння.
Цього дня віруючі згадують Воскресіння Господа Ісуса Христа з мертвих після Його страждань, смерті на Хресті та триденного перебування у гробі. Про Воскресіння Спасителя повідомляють усі чотири святі євангелісти — Матвій (28 розділ), Марк (16 розділ), Лука (24 розділ) та Іоанн (20 розділ). Першого дня після суботи, тобто в неділю, жінки-мироносиці прийшли до труни, в якій знаходилося тіло Ісуса Христа, щоб, згідно із Законом Мойсея, помазати Його тіло миром. Прийшовши до гробу, вони побачили, що камінь відвалений, а труна порожня. Як описує цю подію апостол і євангеліст Матфій, ангел зійшов з небес і відвалив камінь, а євангеліст Лука додає, що два ангели в сяючому одязі повідомили жон-мироносиць про Воскресіння Ісуса Христа. Жона-мироносиця Марія Магдалина повідомила про цю подію апостолу Петру та апостолу Іоанну, які бігли до труни, але побачили в печері лише похоронні пелени та плати, які були на главі Іісуса Христа. Після того, як апостоли повернулися, Марія Магдалина побачила Ісуса Христа. Але вона Його не впізнала, думаючи, що це садівник. І коли Христос назвав її ім'я, вона Його впізнала і за Його наказом розповіла іншим апостолам про Його Воскресіння.
Коли настав світанок, до труни прийшли інші жони-мироносиці. Вони також побачили відвалений від труни камінь і ангела, що сидів у печері, який також засвідчив Воскресіння Ісуса Христа і сказав їм, що вони побачать Його в Галілеї. Коли вони з радісною звісткою побігли до учнів, їх на шляху зустрів Сам Воскреслий Христос, Який промовив: «Радійте!». (Мф 28. 9). У всіх храмах цього дня відбуваються святкові богослужіння, читається Огласительне слово на Великдень святителя Іоанна Златоуста. Починаючи з дня Великодня Христового і до свята Вознесіння Ісуса Христа, православні християни вітають одне одного словами: Христос Воскрес! - Воістину Воскрес! Вдома віруючі після тривалого посту розговляються освяченими пасками та яйцями. Святкування Воскресіння Ісуса Христа триває і протягом наступного за Великоднем тижня, який у Церкві називається Світлою седмицею.
Всіх Вас, дорогі брати і сестри, вітаю з Христовим Воскресінням. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
 
 
4 Травня 2024
 


ВЕЛИКА СТРАСНА СУБОТА.
Цей день єднає Страсну П'ятницю - хресні страждання і смерть Спасителя - зі Світлим Христовим Воскресінням. Для віруючих це і скорботний, і радісний день: Христос ще лежить у гробі, ще не настало Воскресіння, але вже все наповнено передпасхальною радістю. За вченням Церкви, в цей день Господь душею сходить до пекла і скидає владу смерті над людством. Одночасно Він входить в рай з розсудливим розбійником, який був розіп'ятий праворуч від Спасителя, і, як Син Божий, сидить на Божественному Престолі з Богом Отцем і Святим Духом. За свідченням Священного Писання, після Розп'яття і смерті Христа Іосиф із Ариматеї, член Синедріону, прийшов до Пилата і став просити у нього тіло Ісуса для поховання. За звичаєм римлян, тіла розіпнутих залишалися на хрестах і ставали здобиччю птахів, але з дозволу начальства їх можна було поховати. Іосиф купив плащаницю - довге полотно, в якому зазвичай ховали іудеїв. Тіло Христа зняли з Хреста, умастили пахощами, тобто ароматними оліями. Потім тіло Спасителя обвили плащаницею і поклали в новій погрібальній печері, що належала Іосифу. Фарисеї, які знали пророцтво Христа про Його Воскресіння, побоювалися викрадення тіла і приставили до труни варту. Ця обставина стала незаперечним доказом істинності Христового Воскресіння.
 
 
3 Травня 2024
 


ВЕЛИКА П'ЯТНИЦЯ.
Спомин Святих Спасительних Страстей Господа нашого Ісуса Христа.
Велика П’ятниця - день, коли Спаситель світу приніс Себе у жертву на Хресті для спасіння всього людства від влади гріха, диявола і смерті. Євангельські читання Великої П'ятниці містять опис Страждань (Страстей) Христових. Вранці читаються Царські часи, на кожному Часі - своє Апостольське і Євангельське читання. Пригадується час, коли Спасителя схопили в Гефсиманському саду, Його засудження старійшинами і первосвящениками на смерть. На богослужінні третього Часу розповідається про суд у римського прокуратора Понтія Пілата. На шостому Часі згадуються хресні муки Ісуса. На дев'ятому – час смерті. На вечірні – час зняття Спасителя з Хреста і поховання тіла Його. В середині дня у Велику П'ятницю звершується остання служба Страстей – Вечірня з винесенням Плащаниці. На Малому повечір'ї священнослужителі читають канон, званий у народі «Плач Богородиці». Увечері звершується Утреня з чином Поховання Плащаниці. В Страсну П'ятницу не звершується Євхаристія, оскільки у цей день була принесена єдинократно кровна жертва – Тіло і Кров Самого Бога.
 
 
2 Травня 2024
 


ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР СТРАСНОЇ СЕДМИЦІ
У православних християн сьогодні настав Великий чи Страсний Четвер. У цей день Церква згадує Тайну вечерю Господа Ісуса Христа з Його учнями – апостолами. На Таємній Вечері Спасителем було встановлено головне Таїнство Православної віри - Таїнство Євхаристії, або Причастя.
Без причастя, навчає Свята Церква, немає істинного християнського життя, оскільки в цьому Таїнстві відбувається найповніше, гранично можливе на землі благодатне поєднання людини з Богом. Таємна вечеря була звершена Христом за день до святкування старозавітної Пасхи. Євреї святкували це свято на згадку про чудовий вихід з Єгипту, де вони перебували в рабстві протягом чотирьохсот років. Таємна вечеря почалася з омивання.
Син Божий, Творець світу звершує обряд, який традиційно робили раби: він омиває апостолам ноги. Учні були вражені діями їхнього Божественного Вчителя. Своїм прикладом Господь показав не тільки любов до учнів, але й навчив їх смиренності, щоб вони не вважали за приниження для себе служити ближньому. У Великий четвер, згідно з церковною традицією, кожен православний християнин має причаститися святих Христових Таїн. Під час Таємної вечері Господь востаннє передрік апостолам, що Іуда Іскаріотський Його зрадить. Ісус Христос подав Юді шматок хліба, і до зрадника увійшов сатана. Після цього Іуда Іскаріот вийшов з кімнати і подався за юдейськими старійшинами, щоб остаточно виконати свою зраду, привівши їх до Ісуса. Сьогодні згадується також моління Христа у Гефсиманському саду. Господь, коли учні спали, відчував майбутню чашу страждань і молився Небесному Батькові про виконання Його доброї волі. Цього дня пізно ввечері до Гефсиманського саду, разом із озброєним натовпом, прийшов Іуда Іскаріот, який зрадницьким поцілунком вказав старійшинам і первосвященикам на Ісуса Христа, Який добровільно прийняв на Себе всю гіркоту страждань та хресної смерті. У парафіяльній практиці ввечері у Великий четвер відбувається богослужіння утрені Великої П'ятниці, на якому прочитуються 12 Євангелій Святих Страстей Христових, які розповідають про останні години життя Господа Ісуса Христа.
 
 
1 Травня 2024
 


У православних віруючих сьогодні Велика Середа — третій день Страсного тижня. Цього дня Церква згадує події, що передували страті Ісуса — зрада його учня та каяття грішниці. Згідно з апостолом та євангелістом Матфієм, коли Ісус Христос був у домі Симона прокаженого у Віфанії, одна жінка виливала Господу на голову дорогоцінне миро. Бачачи це, інші апостоли говорили між собою, що можна було продати це миро разом із алавастровою посудиною, а виручені гроші віддати жебракам.
Ісус Христос же сказав їм, що ця жінка, виливаючи на Нього миро, тим самим приготувала Його до смерті і поховання. І для того, щоб відзначити вчинок цієї жінки, Господь сказав Своїм учням: «Де не буде проповідане Євангеліє це в усьому світі, буде сказано на згадку про неї і про те, що вона зробила» (Мф. 26:13). Іноді цю жінку ототожнюють із рівноапостольною Марією Магдалиною. При цьому апостол Іуда Іскаріотський добровільно пішов до первосвященників і за грошову винагороду запропонував зрадити Свого Учителя. Старійшини юдейські запропонували Іуді Іскаріоту тридцять срібняків, після чого він шукав зручного випадку, щоб зрадити Ісуса. У Велику середу востаннє цього року звершується Літургія Передосвячених Дарів. Також припиняються й великі поклони, творені за молитви святого Єфрема Сирина: «Господи і Владико життя мого». У період Страсної Седмиці Церква закликає віруючих взяти участь у особливих богослужіннях та стати причасниками священних спогадів про страждання та жертву Христа.
 
 
30 Квітня 2024
 


Сьогодні Великий Вівторок – другий день Страсного тижня. Цього дня Христос прямо говорить учням про прийдешні страждання і востаннє проповідує в Єрусалимському храмі.
Сьогодні віруючі згадують притчі, які Ісус промовив у Єрусалимському Храмі. Першосвященники і старійшини, чуючи притчі Христові та повчання, задумали схопити Його та вбити. Але напасти на Христа відкрито не наважувалися, боячись народу, який шанував Його за пророка. Перш ніж Ісус Христос почав навчати народ у Єрусалимському храмі, первосвященники і старійшини намагалися докорити Христу, поставивши Йому питання про те, якою владою Він це робить. Знаючи їхні лукаві наміри, Господь відразу ж викрив їх, запитавши про походження Іоаннового хрещення, відповідь вони не змогли дати. Крім того, Господь притчею про двох синів дав зрозуміти, що навіть митарі та блудниці, повіривши Іоаннові Хрестителю, випередили знавців Божого Закону на шляху до Царства Небесного. У Великий вівторок фарисеї та первосвященики намагалися схопити Ісуса.
Про це йдеться і в притчі про злих виноградарів, в якій описана історія юдейського народу, який убивав пророків, посланих Богом. Показуючи, що Царство Боже спочатку було відкрито для обраного іудейського народу, але відчинило двері всім, хто шукає Господа, Христос розповідає притчу про званих на весілля. Добровільно відмовившись від влаштованого царем бенкету і вбивши посланців царя, запрошені гості своєю відмовою та злісним ставленням до царя відчинили двері шлюбного бенкету для всіх людей. Фарисеї посилають до Христа своїх учнів разом з іродіанами, які запитують Господа про те, чи можна давати податі кесареві. Але Ісус узяв динарій, на якому був зображений кесар, сказав: «Віддавайте кесарево кесареві, а Боже Богу», тим самим викривши їхнє лукавство і розмежувавши ставлення до Бога і земної влади. Виявляючи лицемірство іудейських служителів народу, Христос навчав про воскресіння померлих і дав дві найголовніші заповіді: про любов до Бога та ближнього.
Утреня Великого Вівторка так само, як і Утреня вчорашнього дня починається співом тропаря «Се Жених грядет в полунощи». В основі його лежить притча про десятьох дів (Мф. 25:1-13). Вона вчить про необхідність пильнувати і молитися. Церква звертає увагу віруючих на необхідність завжди бути готовими до зустрічі Небесного Нареченого Христа. Разом з десятьма дівами, в Євангелії цього дня пропонується притча про таланти. Вона розкриває сенс постійного збільшення того потенціалу, який заклав у нас Сам Бог, тим самим допомагаючи ближнім. В період Страсної Седмиці Церква закликає віруючих взяти участь у особливих богослужіннях та стати причасниками священних спогадів про страждання та жертву Христа.
 
 
29 Квітня 2024
 


У Великий понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Йосипа, якого заздрісні брати продали в Єгипет, сказавши батькові, що його розірвали звірі. Поміркований Йосиф розглядається як прообраз зрадженого Христа. Також прообразне значення життя Йосифа в тому, що він був відданий братами на смерть, але Бог зробив так, що під час голоду Йосиф порятував своїх батька і братів од смерті. Також і Господь Ісус Христос був відданий людьми на смерть, але завдяки Його воскресінню ми звільняємося від рабства гріха та смерті. Крім того, в цей день згадується безплідна смоківниця, якій Господь наказав засохнути. Вона є символом лицемірних фарисеїв та всіх, у кому, незважаючи на зовнішню побожність, Бог не знаходить справжніх плодів віри й благочестя, а тільки лицемірну тінь Закону. До безплідної, засохлої смоківниці буває подібна і всяка душа людська, якщо не приносить духовних плодів – істинного покаяння, віри, молитви й добрих справ.
 
 
27 Квітня 2024
 


Сьогодні 27 квітня - Лазарева субота. Воскресіння праведного Лазаря - останнє велике чудо Ісуса Христа, звершене ним за життя. Євангеліст Іоанн описує цю подію так. Праведний Лазар - був другом Ісуса Христа. Він жив у Віфанії, неподалік від Єрусалима і Ісус часто відвідував родину праведника. Одного разу, коли Ісус перебував в Галілеї Марфа і Марія - сестри Лазаря послали сказати Йому: «Господи! ось, кого Ти любиш, нездужає». Христос відповів: «Ця хвороба не до смерті, а на Божу славу» (Іоанн 11, 4) і відклав на кілька днів свій прихід до Віфанії. Лазар помер від серйозної недуги за 4 дні до приходу Спасителя. Його поховали в печері.
Дізнавшись про це, Христос відправився до місця поховання. Ісус звелів відвалити камінь від печери, де лежав Лазар. Спаситель сказав: «Лазар, вийди геть!». Померлий тут же встав і вийшов зі свого поховання. Звістка про воскресіння швидко поширилася по всій Іудеї. Після закінчення земного життя Спасителя і Його славного сходження на небо, почалися гоніння на Єрусалимську церкву. Лазаря вигнали з Іудеї, посадивши в човен без весел, випустили у відкрите море. Лазарь був висвячений апостолом Варнавою в єпископа Кіпрського. На Кіпрі Лазар, як і апостоли, проповідував вчення Христа. Після свого воскресіння Лазар прожив ще 30 років і помер приблизно в 63 році, у віці 60 років. Після своєї другої смерті він був похований на місці, де нині височіє візантійський храм в його честь. Про перебування святого Лазаря в Ларнаці кажуть передання, які дійшли до наших днів. Відповідно до одного з них, протягом тридцяти років після воскресіння святой Лазар ніколи не посміхався і тільки один раз порушив свій звичай. Хтось захотів вкрасти горщик - побачивши це, святий Лазар посміхнувся і вигукнув: «Глина краде глину». Мощі праведного Лазаря були знайдені в 890 році в місті Кітії (сучасна Ларнака) в мармуровій раці, на якій було написано: «Лазар Чотириденний, друг Христовий».
 
 
23 Квітня 2024
 


23 квітня за новоюліанським календарем ми вшановуємо пам՚ять святого великомученика Юрія, або Георгія (Γεώργιος – грецький відповідник нашого імені Юрій). Церква шанує його як Переможця – над злом, неправдою і людською люттю. Жив він наприкінці ІІІ століття, в часи правління імператора Діоклетіана, який був язичником, послідовником ідолослужіння і запеклим гонителем християн. Родом Юрій був із Каппадокії, зі знаної християнської родини. Ще в дитинстві він втратив батька, який був до смерті замучений за сповідання віри Христової. А мати з малим сином переселилися до Палестини, бо там була її батьківщина й багаті володіння.
Юнаком Юрій вступає на військову службу і досягає там значних висот: його було поставлено трибуном (начальником) у визначному військовому полку. А потім навіть сам імператор Діоклетіан, помітивши заслуги юнака, вшанував його званням коміта (старший воєначальник, що супроводжував імператора в подорожах) і воєводи. Будучи наближеним до імператора, Юрій не зміг бачити і зносити імператорських переслідувань, гонінь і жорстоких страт християн. Він роздав усі свої статки бідним, відпустив на волю своїх рабів і привселюдно проголосив себе християнином, публічно засудивши дії імператора. Жорстокий правитель йому цього не пробачив. Мученицьким тортурам піддали молодого християнина, закликаючи в обмін на життя і блискучу кар’єру зректися віри Христової. Його розчавлювали важким камінням, пробивали цвяхами, колесували, різали й терзали його плоть, пробували спалити… Але з Божою допомогою Юрій залишався живим і прославляв Христа. Всі, хто бачив ці чудеса, увірували в істинного Бога. А імператор дуже лютував, бо замість того, щоби бути переможеним, Юрій своєю правдивою вірою і стійкістю, по суті, перемагав його. Тоді імператор наказав відрубати мечем мученику голову. Стратили великомученика в Нікомидії 303 року, йому тоді не було й 30 років. Тому на іконах святого Юрія Переможця зображують юнаком з красивим обличчям, який поєднує в собі образ воїна (в обладунках, зі щитом, мечем і списом) та символи мучеництва (хрест, червона накидка). Святий великомученику Юрію, моли Бога за нас!
 
 
23 Березня 2024
 


Сьогодні 23 березня - памʼять Великомученика Феодора Тирона (біля 306). Святий мученик Феодор Тирон був воїном у місті Аласії в північно-східній частині Малої Азії. Одного разу Феодора почали змушувати принести жертву ідолам, а коли він відмовився, то звинуватили в підпалі язичницького храму і кинули до в'язниці, де йому з'явився Господь Іісус Христос. Коли святого знову привели до правителя, то Феодор ще раз сміливо і безстрашно сповідував свою віру, за що був засуджений на тортури і спалення. Мученик Феодор безстрашно увійшов у вогонь, де і віддав свою святу душу Богові. Це сталося близько 306 року в часи правління імператора Галерія. Через 50 років імператор Юліан Відступник наказав правителю Константинополя окропляти в перший тиждень Великого посту всі їстівні припаси на ринках жертовною кров'ю, щоб обманом змусити християн їсти жертовну їжу. Святий Феодор з'явився уві сні архієпископу Євдоксію і наказав йому оголосити всім християнам, щоб ніхто не купував нічого на ринках, а їли варену пшеницю з медом - коливо чи кутю. У пам'ять про цю подію Православна Церква щорічно здійснює святкування святого великомученика Феодора Тирона в суботу першого тижня Великого посту.
 
 
18 Березня 2024
 


ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО ПОСТУ.

Нехай постить розум твій від суєтних помислів.
Нехай постить пам'ять від злопам'ятності.
Нехай постить воля твоя від злого бажання.
Нехай постять очі від поганого бачення: "відверни очі твої, щоб не дивилися на марноту" (Пс. 118, 37).
Нехай постять вуха твої від поганих пісень і шепотінь наклепницьких.
Нехай постить язик твій від наклепу, осуду, блюзнірства, брехні, лестощів, лихослів'я і всякого дозвільного та гнилого слова.
Нехай постять руки твої від биття і розкрадання чужого добра.
Нехай постять ноги твої від ходіння на злу справу. "Відступися від злого і роби добро" (1 Пет. 3:11).
Ось християнський піст, якого Бог від нас вимагає. Покайся, і, утримуючись від будь-якого злого слова, справи і помислу, вчися всякої чесноти, і будеш завжди перед Богом постити.

Святитель Тихон Задонський.
Дорогі у Христі брати і сестри. Всіх Вас вітаю з початком Великого Посту.
Нехай Всемилостивий Господь у кріпить Ваші сили та подасть Своє благословення.
 
 
16 Березня 2024
 


Дорогі у Христа брати і сестри. 17 березня - Прощена неділя. Ця неділя – останній день перед Великим постом. Вона відома як Неділя прощена, адже в цей день прийнято просити одне у одного прощення, відповідаючи: «Бог простить, і я прощаю». У храмах на вечірній звершується особливий Чин прощення, коли архієрей чи настоятель храму після відпусту, звертаючись до кліру і до вірних, із земним поклоном просить в них прощення провин, а вірні, у свою чергу, просять прощення у архієрея чи священника та одне в одного.
За що нам просити прощення?
Немає людини, яка жила би – і не згрішила, яка б не образила когось чи в інший спосіб не завинила – свідомо чи несвідомо. Кожен з нас має провини перед Богом і ближніми. Тому кожній людині завжди є за що просити прощення. А також кожна людина має вміти прощати.
Що означає простити?
В Євангелії грецьке слово, що перекладається як «прощати», буквально означає «відпускати, перестати триматися за щось». Тож ми прощаємо, коли відпускаємо образу, перестаємо триматися і згадувати прикрощі, а також не вимагаємо компенсації за біль чи втрату, яких зазнали. Коли усім серцем вибачаєш людину, то відчуваєш в душі мир і спокій, примирення. Так само, коли ми щиро розкаюємося у власних провинах, то перемінюємося, очищуємося Святим Духом і умиротворення приходить в наші серця, а відтак – передається від нас і нашим близьким, людям, з котрими ми спілкуємось. Тому прощення примножує добро і приносить користь для всіх.
Чому саме в Прощену неділю?
Прощати ближнім потрібно не лише в цей день, а завжди. Прощена ж неділя є особливим приводом для нагадування про цей християнський обов‘язок, адже у буденному житті люди дуже часто забувають прощати, поспіхом й часом гостро реагуючи на несправедливість, образи, прикрощі, вимагаючи миттєвого покарання чи відшкодування за біль або втрату, яких зазнали.
Прощати і вибачати – це забути заподіяне зло?
Вибачати провини ближнім означає бути милосердними до них, але не до їхніх гріхів. Не можна примирятися з гріхом, виправдовувати чи схвалювати його, прикриваючись любов’ю до ближнього. Бо ця любов означає виконання Заповіді Божої, але НЕ примирення з гріхом. Недарма святі отці вчать нас: «Люби грішника, але ненавидь гріх». Прощати – не означає вдавати, ніби нічого поганого не сталося і від цього нам не боляче. Прощати – не означає називати заподіяне зло добром і, тим більше, примирятися з гріхом, виправдовувати чи схвалювати його. Прощати – це давати можливість ближнім, що завинили, зрозуміти свою помилку, покаятися і стати кращими. Прощати – це перестати бути заручником образ, та звільнитися від них.
Прощення – це слабкість?
Дуже непросто насправді простити, тому вміння прощати є ознакою духовної зрілості й сили, виявом любові й милосердя до інших. Прощення – ніби маленька перемога над злом, яка підносить, надає сил, звільняє з полону гріховних і нечистих думок, втихомирює бурю гніву всередині, зупиняє злобу й, наче ліки, діє на отруту образи, злопам’ятства.
Недарма Господь наш Ісус Христос наставляє: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6: 14), а також на віки вчить людство молитви, де серед іншого ми звертаємося до Небесного Отця зі словами: «…і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
Господь закликає нас не до слабкості, а до сили, вчить, як боротися зі злом, а не примножувати його, як бути переможцем, а не рабом злості. Не передавайте зло по колу, зупиняйте його. І прощення – один зі способів зробити це.

Тому закликаю всіх Вас до спільної молитви:
10:00 - БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ
17:00 - ВЕЧІРНЯ З ЧИНОМ ПРОЩЕННЯ
 
 
9 Березня 2024
 


Уставом Православної Церкви встановлені особливі вселенські загальні дні поминання спочилих християн. Одним із таких днів є М’ясопусна поминальна субота, яка завжди припадає на передодні третьої підготовчої неділі до Великого посту.
Святі Отці, знаючи, яке велике полегшення і користь приносить покійним поминання та молитва за їх упокій, повчають здійснювати це соборно. Про велику користь від такого поминання говорив зокрема Діонісій Ареопагіт – “як корисне душам померлих поминання”. Іоан Золотоустий говорить: “Узаконено апостолами творити перед страшними тайнами поминання спочилих: вони знали, що велика буває від цього користь для спочилих; не даремні моління, не даремні милостині: все це встановив Дух Святий, бажаючи, щоб ми отримували користь один через одного”.
Крім молитов за померлих, найбільш дієвий засіб для надбання їм милості Божої – це принесення за них безкровної жертви. У Православній Церкві часточки, які вийнято з просфори в пам’ять померлих, після причастя живих віруючих, опускаються в св. Чашу з молитвою: “Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров’ю Твоєю Дорогоцінною, молитвами святих Твоїх”.
Тому дуже важливо в дні грядущого поста для кожного з нас не тільки принести гідний плід покаяння, але і ревно помолитися за тих, кому ці молитви особливо потрібні. Завжди будемо просити Господа, щоб Він прийняв наші молитви і упокоїв наших покійних родичів і всіх від віку спочилих православних християн.
«Зі святими упокой Христе душі спочилих рабів твоїх, там де немає ні недуги ні журби, ні зітхання, але життя безкінечне!»
 
 
9 Березня 2024
 


За новоюліанським календарем пам’ять сорока святих мучеників, які в Севастійському озері були замучені під час одного з жорстоких гонінь на християн у Римській імперії близько 320 року, відзначається 9 березня.
Шановані Церквою сорок святих мучеників були вправними, хоробрими воїнами, а відтак – духовно сильними. Вони добровільно зробили свій вибір, не відреклися від істинної віри в Христа і з мужністю терпіли уготовані їм страшні муки в озері біля міста Севастії.
До нас крізь багато віків дійшли імена кожного з них: Кіріона, Кандида, Домна, Ісихія, Іраклія, Смарагда, Євноїка, Уалента (Валента), Вивіана, Клавдія, Пріска, Феодула, Євтихія, Іоана, Ксанфія, Іліана, Сисинія, Ангія, Аетія, Флавія, Акакія, Єкдикія (Єкдита), Лісимаха, Олександра, Ілія, Горгонія, Феофіла, Дометіана, Гаїя, Леонтія, Афанасія, Кирила, Сакердона, Миколая, Уалерія (Валерія), Філоктимона, Северіана, Худіона, Мелітона і Аглаїя.
Ці мужні воїни стали прикладом стійкості віри для кожного з нас. Тож молитвами святих сорока мучеників Севастійських нехай Господь допомагає нам спрямовувати наше життя на шлях віри і правди, сили і незламності!
 
 
1 Березня 2024
 


Перший весняний місяць відкриває для православних особливий період Великого посту – час духовного підготування до Христового Воскресіння. Цьогоріч Великий піст розпочнеться 18 березня і триватиме до 4 травня. За тиждень до початку постування матимемо Сирний тиждень, або Масляну – з 11 по 17 березня. А на 17 березня припадає Прощена неділя.
В цьому місяці також матимемо дві поминальні суботи: 9 березня (в суботу м’ясопусну) і 30 березня – одну з постових. 25 березня відзначатимемо велике свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке входить до числа дванадцяти найбільших свят, встановлених Церквою. А наступного дня, 26 березня, Собор архангела Гавриїла – спільний, загальний день вшанування і прославлення всіх благодіянь, явлень і чудес святого провісника волі Божої.
30 березня вшановуватимемо пам՚ять преподобного Іоана Ліствичника, а в останній день місяця – святителя Григорія Палами та Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських.
 
 
29 Лютого 2024
 


Думки про загробне життя!
Одного разу час закінчиться. Наші очі не зможуть дивитись на святі ікони чи на життєтворчі таїнства Христові, наші вуха оглухі до прекрасного співу Літургії, наші руки не зможуть більше робити хрестовий знак і не торкатися святих речей, нашого язика не скуштують тіла і крові Христа, не поцілують наші вуста святих. Ні, ми замерзнемо, і м'язи скорочуться, і ми сковуватимемося, ми будемо лягти в ларці з прикритими обличчями, перш ніж нас покриє земля, з якої ми прийшли.
У той день апостол Павло каже: «Ми всі повинні явитися перед судом Христовим, щоб кожен отримав те, що вчинив своїм тілі, як він зробив, чи добре, чи погано. ” (5:10).

"Готуй своє серце до свого відходу", - каже святий Ісаак. "Якщо ти мудрий, ти чекатимеш цього щогодини. Щодня кажи собі: «Бачиш, посланець, який приходить за мною, вже біля дверей. Чому я сиджу без діла? Я мушу піти назавжди. Я не можу повернутися знову. ’ Засипай з цими думками щоночі і розмірковуй над ними протягом дня. А коли прийде час відходу, йди радісно на зустріч йому, кажучи: Прийди з миром. Я знав, що ти прийдеш, і я не знехтував нічим, що могло б допомогти мені у подорожі. "
Св. Ісаак, Гомілія 65
 
 
28 Лютого 2024
 


Арсеній Мацієвич – український митрополит якого російська влада замурувала у в’язниці
28 лютого 1772 року помер замурований у в’язниці українець-митрополит Арсеній Мацієвич.
Він народився у Володимирі на Волині 1697 року у родині православного священика. Вчився в місцевій духовній школі, у Львівській і Київській академіях. 1741-го його висвятили на митрополита Ростовського та зробили членом найсвятішого Синоду. Мацієвич пробув на митрополичій посаді 20 років.
Митрополит часто сперечався, відстоюючи права українського духовенства. У лютому 1763 року він правив у Ростові “Чин отлучения от церкви” ворогів і оголосив анафему проти всіх “насильствующих и обидящих святыя Божий церкви и монастыри”, тобто на царицю Катерину ІІ та Синод. У березні надіслав Синоду та цариці листи з різкою критикою. Синод переказав усе цариці. Митрополита під конвоєм відіслали до Москви.
У допиті брала участь цариця. Митрополит розкритикував її і за це йому “закляпили рота”. В такому стані тримали до суду.
Суд почався 1 квітня 1763 року Митрополита судили за “превратныя и возмутительныя толкования Св. Писания и за посягательство на спокойствие подданных”. 12 квітня Мацієвича позбавили сану і простим ченцем заслали в Архангельський Карельський монастир. Він і там критикував владу за відбирання церковних земель. На нього донесли монах і солдат. Мацієвича знову потягли на допити до Москви. 1767 року його вдруге віддали під суд як політичного злочинця. 70-літнього Мацієвича признали “достойным истязания и лишения жизни”. Але “по милосердию императрицы” його тільки розстригли з ченців, дали йому нову назву – Андрій Брехун і навічно заточили його в Ревельському казематі.
Мацієвичу обрали якнайтісніший каземат 10 футів (3 м) вздовж і 7 футів (2,1 м) впоперек. Арсенія замуровали, лише залишили віконце для їжі. Йому заборонялося будь з ким спілкуватись. Перед смертю йому відмовили давати їжу.
2004 року Українська православна церква КП причислила Арсенія до лику святих
 
 
26 Лютого 2024
 


915 років тому, 26 лютого 1109 р., померла блаженна Едігна Баварська - онука Ярослава Мудрого, донька Анни Ярославни і короля Франції Генріха І (1055-1109).
Едігна втекла з королівського двору, відмовившись від примусового шлюбу. Вона пішла з королівського палацу, забравши з собою дзвоник - подарунок матері. Мала намір дістатися Русі, Києва, про які так багато чула від мами - Анни Ярославни. Інші припускають, що дівчина вирішила здійснити паломництво до Святої землі. Проте, дорогою Едігна побачила сон, який став для неї розпорядженням: повинна залишитися назавжди там, де, їдучи возом, почує одночасно крик півня і звук дзвона.
Пророцтво збулося поблизу с.Пух у Баварії, що за 30 км від сучасного міста Мюнхен (Німеччина). Едігна оселилася в стовбурі старої липи і прожила в ньому як черниця в келії понад тридцять років. Харчувалася тільки рослинною їжею, вела побожний спосіб життя. Навчала дітей читанню і письму, прилучаючи до християнських цінностей. Проповідниці віри Христової відкрився цілительський дар.
 
 
14 Лютого 2024
 


14 лютого Церква вшановує пам՚ять рівноапостольного Кирила, вчителя слов’янського, просвітителя. Жив він у другій половині IX століття, а рівноапостольним прославлений через те, що своїм служінням уподібнився до святих апостолів і трудів їхніх у благовісті віри Христової. Власне, як і його брат, рівноапостольний Мефодій.
Брати походили зі знатної та благочестивої багатодітної родини, яка жила в Солуні (нині м. Салоніки, Греція). Святий Мефодій був старшим із семи братів, святий Кирило (світське ім’я Костянтин) – наймолодшим. Кирило – то чернече ім՚я, яке Костянтин отримав, прийнявши чернечий постриг у 869 році, наприкінці свого земного життя.
В житії святого Кирила повідомляється про його любов до наук і книжності, через що його іменували Філософом (мудрим). У 14-літньому віці він вирушив до Константинополя, де навчався у кращих вчителів, одним з яких був Фотій, майбутній Константинопольський патріарх. Коли підріс, то мав нагоду одружитися на гарній і багатій дівчині, однак відмовився від сімейного життя. Помітивши його аскетичний нахил, наставник Кирила призначив його хранителем патріаршої бібліотеки при храмі Святої Софії в Константинополі.
Але святий Кирило невдовзі залишив столицю і вирушив жити до монастиря. Він викладав у школах, жив з ченцями і здійснив три місіонерські подорожі: до арабів (бл. 851 р.), до хозарів (бл. 861 р., разом з братом Мефодієм) і до слов'ян (бл. 863 р., також разом з Мефодієм). В місію до слов'ян Кирило був відряджений імператором на прохання моравського князя Ростислава, який просив направити до Великоморавського князівства просвітителя, котрий міг би витлумачити святі книги. За допомогою свого брата Мефодія та учнів Горазда, Климента, Сави, Наума та Ангеляра Кирило уклав слов'янську абетку (яка потім стала називатися кирилицею) і переклав словʼянською мовою грецькі тексти Євангелія, Апостола, Псалтиря та обрані служби. Це було близько 863 року.
Та проповідь тоді мала блискучий успіх. Протягом кількох років світлом євангельського вчення були просвітлені Моравія, Болгарія і Панонія. Однак християнська проповідь Кирила і Мефодія викликала заздрість латинських німецьких служителів, які вважали, що лише трьома мовами - єврейською, грецькою і латиною - можна прославляти Бога. Через їхні скарги 867 році Папа Римський викликав братів до Риму. Довідавшись про сутність справи, Папа благословив просвітителів, які принесли йому в дар частинку мощей мученика Климента і перекладені богослужбові книги слов’янською мовою. Папа урочисто поклав їх на престол у храмі святої Марії.
Перебуваючи в Римі, Костянтин занедужав, прийняв чернечу схиму з ім'ям Кирило і через 50 днів, 14 лютого 869 року, помер у віці 42 років. Був похований у церкві святого Климента.
Православна Церква називає святих рівноапостольних Кирила і Мефодія «священною двоїцею, просвітителями нашими, які виточили нам джерело Богопізнання». Праця святих братів – це ще один доказ того, що всі народи повинні і мають право сповідувати віру в Господа Ісуса Христа рідною мовою, і мова кожного народу - а отже і наша рідна українська - є угодна Богові.
 
 
13 Лютого 2024
 


Цього дня 416 років тому, маючи 81 рік земного життя, відійшов до Господа великий оборонець православної віри, просвітитель та благодійник Церкви – князь Костянтин Острозький, який прославлений нашою Церквою як благовірний.
Він був молодшим сином князя Костянтина Івановича Острозького, якого називають одним з найвидатніших військових полководців та стратегів XVI століття і який відомий багатьма переможними битвами, в тому числі проти Московії. Народився на початку 1527 року у м. Турові, був названий на честь свого славного батька Костянтином, а в святому хрещенні отримав ім’я Василій. Від батька князь Костянтин успадкував княже звання, велике багатство і маєтки. Це був справжній правитель всієї України, бо в його руках зосереджувалась влада над майже всіма українськими землями.
Діяльність благовірного князя Костянтина Острозького є виразним прикладом християнського життя і церковного послуху. Дбаючи про єдність Церкви Христової та беручи активну участь в полеміці довкола актуальних для Церкви питань, найвищим аргументом та висновком вважав благословення Вселенського Собору та Константинопольського Патріарха – канонічного Предстоятеля Церкви.
Будучи поборником церковної єдності, благовірний князь Костянтин дбав про діалог між християнами та бажав скликання Вселенського Собору Церкви, але був противником часткової унії, вважав її шкідливою для Церкви. Завдяки наполегливості та під охороною князя відбувся православний Берестейський собор, який відкинув унію з Римським престолом і ствердив вірність Київської Митрополії Православній Церкві та Константинопольському Патріарху.
Сучасники, навіть й його опоненти, свідчать, що князь відзначався глибокою релігійністю та аскетизмом, «мав у народі авторитет і популярність, особливо за свою побожність. Він сам міг цитувати псалми та гімни. Коли виходив на хори, закривав двері, щоб не бачили його молитви. Святою була для нього Чотиридесятниця: у перший день виступав з Острога до монастиря Дубенського, де в церкві Спаса княжу велич змінював чернечим смиренням. Кормився дуже мізерними стравами упродовж усіх сорока днів, незважаючи на свої старі літа».
Благовірний князь Костянтин також відомий своєю просвітницькою діяльністю, зокрема заснуванням унікального навчального закладу – Острозької академії (1576 р.), яка стала зразком не лише для українських, але й для деяких іноземних вищих шкіл того часу. Князь Костянтин-Василь Острозький також заснував багато шкіл, бібліотек, і в час, коли в Європі поширилося друкарство, то власним коштом відкрив в Острозі та Дермані друкарні, де почали видавати перші українські друковані книги. Серед них – Острозька Біблія 1581 року – перше повне видання всіх книг Священного Писання церковнослов’янською мовою, яка принесла Україні та Православній Церкві віковічну славу серед усього слов’янського світу.
В Часослові, що був надрукований в Острозі 1612 року, зазначено місце поховання князя: «Положен в церкві соборной Острозькой». Історики уточнюють, що благовірний князь Костянтин-Василь Острозький був похований в фамілійному гробі, в Замковій церкві в Острозі. А за церковним Переданням, його онука Анна Олександрівна, що перейшла в католицтво й стала Алоїзою (Ходкевичевою), перенесла його останки в єзуїтський костьол. В історичних дослідженнях князеві надається титул «великий». А польський король Стефан Баторій називав князя Костянтина «верховним оборонцем і опікуном Православної Церкви».
Благовірний князю наш Констянтине, моли Бога за нас!
 
 
13 Лютого 2024
 


12 лютого Православна Церква вшановує святителя Мелетія, архієпископа Харківського і Охтирського (в миру – Михайло Іванович Леонтович). Його направляли служити в різні місця. Непросто було українцеві в російській імперії. Суворий сибірський клімат підірвав і без того слабке здоров'я архіпастиря і він змушений був звернутися до Святійшого Синоду з проханням перевести в Україну. У 1835 році він переїхав до Харкова. Народився майбутній святитель 6 листопада 1784 року в селі Старі Санжари Полтавської губернії.
У 1808 році Михайло Леонтович успішно закінчив Катеринославську духовну семінарію. Як найкращий учень він був направлений архієпископом Катеринославським Платоном у Петербург, до Олександро-Невської академії. Закінчивши академію 1814 року зі ступенем магістра, Михайла було призначено ад’юнкт-професором грецької мови.
З 11 березня 1817 року Михайла Леонтовича призначили секретарем заснованого при академії Будівельного комітету. 30 липня 1817 року його перевели у Київську духовну семінарію на посаду інспектора, де він був професором церковної історії та грецької мови. Коли 28 вересня 1819 року на базі ліквідованої Києво-Могилянської академії була відкрита Київська духовна академія, Михайло Леонтович став її першим інспектором.
11 лютого 1820 року, напередодні дня пам’яті святителя Мелетія Антиохійського, в соборному храмі Київо-Братського монастиря він був пострижений у чернецтво з ім’ям Мелетій. Постриг здійснив Київський митрополит Євгеній (Болховітінов). 22 лютого 1820 року інок Мелетій був посвячений митрополитом Євгенієм в сан ієродиякона, 25 лютого – на ієромонаха.
9 серпня 1821 отець Мелетій був призначений ректором Могилевської духовної семінарії та настоятелем Кутеїнського Оршанського монастиря зі зведенням у сан архімандрита. У серпні 1823 року його перевели на посаду ректора Псковської духовної семінарії, а 24-го січня 1824 року архімандрит Мелетій був призначений ректором Київської духовної академії.
У жовтні 1826 року було визначення Святійшого Синоду про призначення архімандрита Мелетія єпископом Чигиринським, вікарієм Київської єпархії та настоятелем Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. 19 жовтня 1826 року відбулося його наречення на єпископа, а 21 жовтня в Києво-Софійському соборі була здійснена архієрейська хіротонія.
З батьківською любов’ю піклувався святитель про юних студентів, виховуючи їх у дусі відданості Церкві Христовій. Особливою турботою святителя було піклування про бідних, вдів і сиріт. Часто відвідував він ув’язнених і для їх розради здійснював Богослужіння у тюремних церквах. Не менше дбав святитель і про духовне опікування братії Михайлівського монастиря. Усними повчаннями і особистим прикладом він виховував у насельників обителі дух справжнього подвижництва. Святитель Мелетій говорив: “Покора – охоронний меч, з ним безпечно пройдеш землю, пекло і досягнеш Неба”. У квітні 1828 року святитель Мелетій отримав призначення на Пермську кафедру.
Суворий до самого себе, святитель був суворим і до інших. Для підготовки обраних кандидатів до прийняття сану святитель Мелетій сам написав для них так званий “Ставленницький катехизис”. У серпні 1831 року святитель Мелетій був переведений на Іркутську кафедру, зі зведенням у сан архієпископа.
Велику увагу приділяв владика освіті малих народів імперії світлом євангельського вчення. Святитель заснував церкви на півночі Камчатки, у північно-східній частині Іркутської єпархії та вздовж річки Алдан, на шляху від Якутська до Охотська. Він часто оглядав велику єпархію, був на узбережжі Охотського і Льодовитого морів, у межах Північної Америки, де тоді працював славетний “Апостол Сибіру” священник Іоан Веніамінов, згодом український святитель Інокентій Іркутський (пам’ять 23 вересня і 31 березня). Подорожуючи Сибіром і берегом Тихого океану, святитель Мелетій нерідко спілкувався з населенням, що сповідувало ламаїзм. Святитель із лагідністю переконував їх залишити помилки і пояснював євангельські істини поганам тунгусам, бурятам, камчадалам, а також жителям і Алеутських і Курильських островів.
Після невтомних праць святителя здоров’я погіршилося, і його перевели у 1835 році на Слобідсько-Українську кафедру (згодом Харківська та Охтирська).
І тут святитель Мелетій приділяв велику увагу духовним навчальним закладам, багато дбав про побут та освіту духівницва. Він порушив питання про відновлення тих монастирів і духовних училищ, які скасувала імператриця Катерина II 1786 року. 2 липня 1839 року святитель Мелетій очолив торжество у м. Охтирці з нагоди 100-річчя від дня свого з’явлення чудотворної ікони Божої Матері, що зветься Охтирською.
Блаженна кончина святителя настала в ніч на 29 лютого 1840 року. Після причастя, зі словами “Нині відпускаєш”, святитель осінив себе хресним знаменням і, звертаючись до всіх із словами “Простіть мене”, – відійшов до Господа.
4 березня 1840 року архієпископ був похований єпископом Курським Іліодором в усипальниці під Хрестовою церквою Покровського монастиря. З перших днів кончини святителя віруючі люди твердо спиралися на заступництво святого Мелетія перед Богом і отримували благодатну допомогу: зцілення в хворобах, розраду в утисках і позбавлення від злих обставин.
1948 році рака з мощами святителя Мелетія була перенесена у Харків в Благовіщенський собор, де знаходиться і до цього дня.
 
 
2 Лютого 2024
 


Стрітення Господнє – останнє дванадесяте свято перед Великим постом, воно також завершує 40-денний різдвяний цикл. Це свято – єдине з дванадцяти великих свят церковного року, яке за уставом одночасно є Богородичним і Господнім. Бо, згадуючи описану в Євангелії подію, відзначаючи Стрітення, ми водночас вшановуємо і Господа, і Його Пречисту Матір. Євангельська подія, на спомин якої було встановлене це свято, відбулася на 40-й день після народження Господа Ісуса Христа. Виконуючи тогочасний закон, Богородиця та праведний Йосиф Обручник принесли Богонемовля до храму, щоби посвятити Його Богові і віддати за Нього символічну жертву (плату). На іконах Стрітення Господнього бачимо дві голубки, які тримає в руках Йосиф Обручник. Це і є та необхідна символічна жертва, яку потрібно було принести за тогочасним законом:«повинна принести однолітнього агнця у всепалення і молодого голуба або горлицю в жертву за гріх, до входу в скинію зібрання до священника…
Якщо ж вона не в змозі принести агнця, те нехай візьме двох горлиць або двох молодих голубів, одного у всепалення, а іншого в жертву за гріх» (Лв. 12: 6). Як бачимо, земна родина Сина Божого не була заможною, вона принесла в жертву голубів. Свідками тої події стають двоє праведників – старець Симеон і пророчиця Анна. Дух Божий приводить їх до храму в час, коли земні батьки принесли туди Немовля Ісуса. Симеон і Анна стають ніби втіленням всього очікування людства на прихід Спасителя. Вони, як нащадки Адама і Єви, ніби представляють їх, наших давно померлих внаслідок гріхопадіння прабатьків, щоби з радістю засвідчити виконання Божої обіцянки. Вони стають свідками здійснення давніх обітниць. Старець Симеон пророкує також про служіння, яке здійснила і ще має здійснити Діва Марія. Він каже про меч, який має пройняти душу Пречистої, тобто про майбутні страждання, яких зазнає Вона, бачачи розп’яття і смерть на хресті Сина Свого, попереджає про неосяжний біль материнського горя. Але Діва Марія не вагалася виконати волю Божу. Тому в нинішнє свято ми вшановуємо не лише Господа, але водночас вшановуємо і Пречисту Богородицю, вшановуємо Її глибоку довіру до Бога, Її душевні страждання і Її духовну перемогу, коли віра справдилася і Вона побачила Сина Свого воскреслим з мертвих. Прикладом Своїм Діва Марія закликає і нас довіряти Богові не лише тоді, коли ми можемо розумом усвідомити наслідки виконання волі Божої, але і коли ці наслідки для нас залишаються незнаними і незрозумілими. Нехай Господь укріпляє всіх нас вірити і долати випробування на шляху до спасіння!
 
 
18 Січня 2024
 


Дорогі Брати і Сестри! Маю велику честь запросити всіх Вас на історичну урочистість, освячення нашої Церкви в Інгольштадті після капітального ремонту. Освячення Церкви і Божественну Літургію звершать Митрополит Антоній та Архієпископ Даниїл в неділю 4 лютого 2024. Зустріч Владик при вході до Храму буде о 9:15 год. Всіх Вас запрошую до спільної молитви в цей історичний день для Української діаспори в Німеччині! о. Олександр
 
 
14 Січня 2024
 


Сьогодні Православна Церква святкує памʼять Святої Ніни(Ніно), яка народилася в Каппадокії наприкінці ІІІ століття. Вона була єдиною донькою полководця Завулона (родича великомученика Георгія) і святої Сусанни, яка виросла в Єрусалимі. Коли Ніні виповнилося 12 років, її батьки вирушили до Єрусалима, де присвятили себе Богові, а доньку довірили шляхетній благочестивій жінці на ім'я Сара Ніафора. Вона наставила дівчинку таємницям святої віри та спасіння душі, а також відкрила, що безшовний хітон Господа Ісуса Христа був придбаний рабином із Мцхети і зберігається у країні іверів (Картлі), розташованій на Кавказі, поміж Чорним та Каспійським морями.
Відтоді юна дівчина з натхненням і великим завзяттям почала просити Божу Матір привести її в цю країну, щоб там поклонитися хітону, витканому Її руками, і проповідувати язичникам святе Євангеліє. Пресвята Діва явилася святій Ніні уві сні й довірила проповідь слова Божого в Іверії, вручивши їй запорукою Своєї допомоги хрест із виноградної лози. Прокинувшись, Ніна зі сльозами поцілувала хрест і прив'язала до нього пасмо свого волосся. Після того вона повідомила про видіння своєму дядькові з боку матері, що був єпископом Єрусалима. Він благословив святу Ніну і відправив її в Іверію разом зі святою Рипсимією та її духовною матір'ю Гаїанією (Гаяне). Ці християнки, щоб уникнути домагань імператора Діоклетіана, зібралися рятуватися втечею у Вірменське царство разом із тридцятьма п'ятьма благородними дівами.
Вірменський цар Тіридат отримав наказ від Діоклетіана доставити йому святих жон. Проте, коли вони досягли столиці Вірменії Вагаршапата, цар своєю чергою шалено закохався у Рипсимію. Отримавши відмову, Тіридат оскаженів від люті й наказав катувати служниць Божих. Ніні, яка стала свідком їхнього мучеництва, сховавшись у заростях дикої троянди, вдалося втекти. Після багатьох поневірянь вона дісталася озера Паравані, оточеного високими горами. Дізнавшись шлях від пастухів, що говорили вірменською, вона пішла вздовж берегів річки Кура (Мткварі).
Так вона дісталась міста Урбнісі, де її прийняли в єврейському кварталі. Тут свята змогла вивчити грузинську мову і дізнатися про звичаї мешканців Картлі. Через місяць, коли майже все населення зібралося йти у Мцхету для поклоніння богам, вона пішла разом з усіма. 3 жахом спостерігаючи за нечестивими жертвоприношеннями на честь бога Армазі, свята Ніна звернулася з молитвою до Господа й відразу ж страшна буря повалила ідолів і зруйнувала язичницький храм.
Три дні свята Ніна провела біля царського саду. Дружина садівника Анастасія запросила її оселитися в них. Для неї збудували хатинку в кутку саду, де свята проводила дні й ночі в молитві перед хрестом, що подарувала їй Божа Матір. Невдовзі вона почала творити чудеса (зокрема, звільнила від безпліддя Анастасію) і проповідувати Євангеліє як юдеям, так i язичникам міста.
Таким чином їй вдалося навернути у віру главу синагоги Авіафара та його доньку Сидонію. Авіафар розповів Ніні, що його предок на ім'я Еліоз був покликаний євреями Єрусалима, аби бути присутнім при Страстях Христових і придбав хітон Господа у воїнів, що кидали за нього жереб. Повернувшись до Мцхети, він показав дорогоцінну реліквію сестрі на ім'я Сидонія. Вона, помираючи, так стисла хітон у руках, омиваючи полотно сльозами, що неможливо було його забрати з рук покійниці. Тож Сидонію так і поховали разом із хітоном у царському саду, і на її могилі виріс величний кедр. Почувши цю історію, свята Ніна почала ходити вночі на те місце і підносити палкі молитви. Однієї ночі під час молитви свята побачила, як на сад спускалася величезна зграя чорних птахів. Вони викупалися в річці, що протікала поруч із кедром, і враз стали білими немов сніг. Птахи сіли на гілках того кедра і наповнили сад своїми мелодійними піснями. Це був даний Богом знак про майбутнє навернення язичників і зведення церкви на цьому благословенному місці.
У ті дні сталося так, що дитина однієї знатної жінки міста сильно занедужала. Не знайшовши нікого, хто міг би їй зарадити, нещасна мати наважилася звернутися по допомогу до служниці Божої.
Свята Ніна наказала принести дитя, поклала його на свое ліжко і, щойно здійняла руки до неба, аби вблагати Божу ласку, як дитина, на подив язичників, підвелася цілком здоровою.
Слава про дивовижні здібності святої Ніни незабаром дійшла до цариці Нани, яка страждала від невиліковної хвороби. Хоча цариця була ревною шанувальницею ідолів і вороже ставилася до святої Ніни, з відчаю вона вдалася до допомоги святої. Цариця наказала принести її до помешкання Ніни і попросила святу заступитися перед своїм Богом. Ніна взяла розп'яття, яке подарувала їй Божа Матір, і поклала на хвору хресне знамення. Тут же цариця підвелася уздоровленою і привселюдно проголосила, що вірить у Христа. Свята Ніна відмовилася від будь-якої нагороди, заявивши, що чудо не було справою її рук, але діянням Христа, Сина Божого, Творця неба і землі, Який воплотився, щоб позбавити людство від смерті душевної і тілесної. Довідавшись про зцілення своєї дружини, цар Міріан був вражений, але не навернувся до Христа і навіть хотів убити святу Ніну й усіх християн у своєму царстві. Деякий час потому під час полювання в глибокому лісі на горі Тхоті Міріана раптово оповила густа пітьма. Правитель налякався і став марно закликати язичницьких богів. Тоді він звернув свої благання до Бога Ніни й одразу ж прозрів. І прозріння це було не лише фізичним - Mipіан здобув духовне світло віри. Повернувшись до столиці, колишній язичник одразу ж поквапився до святої Ніни, припавши зі сльозами до її ніг. Відтак Міріан вирішив охрестити весь народ іверів. Для цього правитель відправив послів до святого імператора Константина з проханням прислати єпископа і священників у його царство.
Єпископ Іоан і священнослужителі, послані святим Константином, спочатку здійснили Таїнство Хрещення над царем і його родиною, потім над воєначальниками й іменитими громадянами. Хрещення відбулося на місці, де зливаються річки Арагва і Кура, так і назвали ту місцину - «князівська хрестильня» У наступні дні всі жителі міста в єдиному пориві просвітились у водах відродження, залишаючи свої язичницькі звичаї. Після цього цар за порадою святої вирішив побудувати церкву на місці кедра. Робітники почали рубати дерево, щоб зробити з нього стовп, але їхні зусилля залишалися марними. Тоді прийшла свята Ніна з дванадцятьма ученицями. Всю ніч вони провели у молитві. На світанку, коли інші жінки задрімали, свята Ніна продовжувала простягати руки до Бога. Тоді з'явився сяючий отрок і підняв кедр, що став подібним до вогняного стовпа. Стовп здійнявся на двадцять футів над землею й опустився на свою основу. Звідти витік духмяний бальзам, що мав властивість лікувати багато хвороб. Саме біля підніжжя цього животворного стовпа виявили незабаром безшовний хітон Христа. Цар, сповнений радості, наказав поширити благу звістку по всіх своїх володіннях.
Коли свята Ніна зі сльозами молилася про утвердження віри, від її сліз забило чудотворне джерело, що мало властивість дарувати молоко матерям, які були його позбавлені.
Після появи в небі над церквою Мцхети величезного сяючого хреста, свята Ніна у супроводі кількох сміливих кліриків вирушила нести благу звістку іншим диким племенам Кавказу. Завдяки божественній силі свого слова та численним чудесам, вона переконала деяких з них знищити своїх ідолів і охреститися, але більшість мешканців гірських районів уперто трималися старих звичаїв. Більш успішною проповідь святої Ніни була в сусідньому царстві Кахетія (на схід від Мцхети). Цариця Сонтзе (Софія) вирушила до святої у кахетинське селище Бодбе, щоб почути історію про чудеса, вчинені Богом у Картлі. Там правителька прийняла хрещення разом зі своїми слугами і знаттю.
Завершивши свою місію, Ніно оселилася в хижі, щоб підготуватися до смерті. Попереджені про її близьку кончину Рев, син царя, його дружина Соломія та дочка прийшли провести святу в останню путь. Цар послав архієпископа Іоана, щоб той повернув святу до столиці, та вона відмовилася, порадивши архієпископу зробити своїм наступником священника Іакова. Ще свята Ніна передала архієпископу листа, якого вона отримала від святої Олени, разом із частинками древа Хреста.
Потому Ніна причастилася Святих Таїн із рук єпископа і віддала свою душу Богові через п'ятнадцять років після початку своєї місії (близько 339 року).
Всіх Нін вітаємо з днем ангела.
 
 
12 Січня 2024
 


Сьогодні іменини відзначають жінки з іменем Тетяна. Їхня небесна покровителька – свята мучениця-римлянка, яка жила в кінці ІІ – на початку ІІІ століття. Її ім՚я походить від римського чоловічого імені Татій (лат. Tatius), що бере початок від легендарного царя Тита Татія. Перекладаючи з грецької, ім՚я Тетяна (грец. Τατιανή) означає «упорядниця». Свята мучениця Тетяна народилася в знатній римській сім’ї – її батько тричі обирався консулом. Він був таємним християнином і виховав доньку відданою Богові. Досягши повноліття, Тетяна вирішила не виходити заміж, а присвятити своє життя служінню Богові. Вона звершувала служіння милосердя для римської християнської громади. Разом з іншими вірними християнками вона доглядала хворих, допомагала нужденним, а також служила жіноцтву, навчаючи засадам віровчення і допомагаючи готувати новонавернених до хрещення. Коли Римом почав правити шістнадцятилітній Олександр Север, вся влада зосередилася в руках лютого ворога і гонителя християн Ульпіана. Християн усюди примушувати поклонятися римським богам, погрожуючи їм, у разі непокори, лютими муками й смертю. Біля 225 року була заарештована і Тетяна, яку різними катуваннями примушували зректися Христа. За Переданням, мучениця витримала неймовірні випробування і муки, під час яких звершувались чудеса. Тоді її присудили на смертний вирок шляхом усічення мечем. Разом з нею стратили і її батька, адже довідались, що він теж християнин. Вісім слуг правителя, що мучили святу, але увірували в Господа нашого Ісуса Христа, бачачи над нею силу Божу, теж були після мук усічені мечем. Пам՚ять мучениці Тетяни і тих з нею, що в Римі були замучені, Церква вшановує 12 січня за новоюліанським календарем.
 
 
11 Січня 2024
 


Сьогодні, 11 січня, Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Феодосія Великого.
Преподобний Феодосій народився близько 423 року в селі Гаріссос у Каппадокії. Побожні та благочестиві батьки передали йому любов до святих чеснот та інтерес до Святого Письма;
Одного разу він вирішив податися до Єрусалима. Діставшись туди та уклонившись святим місцям, Феодосій замислився, як розпочати подвижницьке життя. Він знайшов одного старця, родом з Каппадокії, на ім’я Лонгін. Навчившись через послух виконувати волю Бога Отця та мудро розрізняти добро і зло, Феодосій оселився на самоті у церкві, що стояла на шляху до Віфлеєма;
Поголос про його боротьбу та божественне життя невдовзі принадив до його печери численних учнів;
Кількість учнів святого Феодосія дедалі зростала і невдовзі печера стала занадто тісною для них. Тоді заможні друзі, які були готові взяти на себе всі витрати, почали вмовляти святого обрати придатне місце, щоб побудувати великий монастир;
Господь дав знак своєму слузі на місцині, розташованій приблизно за сім кілометрів від Віфлеєма. Невдовзі там звели просторі будівлі для ченців, із майстернями та всім потрібним для того, щоб вони могли не відволікатися на спілкування із зовнішнім світом;
Громада складалася з більш ніж чотирьохсот ченців із різних народів. Тож святий розпорядився збудувати в межах монастиря чотири церкви: в одній служили й славили Бога грецькою мовою, у другій сирійською, у третій – вірменською, а четверта призначалася для душевнохворих та одержимих; Незадовго до свого відходу він наставив монахів, щоб вони були стійкими у випробуваннях, та обіцяв їм завжди заступатися на небі за свій монастир. Потім святий зібрав усіх палестинських ігуменів та, благословивши їх, відійшов до Господа. Преподобному Феодосію було сто п’ять років (529 рік).
 
 
7 Січня 2024
 


Наступного дня після свята Богоявлення Церква вшановує соборну пам՚ять того, хто послужив справі Хрещення Господнього – святого пророка, Предтечу і Хрестителя Господнього Іоана. Він – один із найшанованіших святих: його пам’яті присвячені аж сім святкових дат у церковному календарі, з-поміж яких і його Різдво. Цим підкреслюється його винятковість, адже лише три народження вшановуються Святою Церквою: Різдво Христове, Різдво Пресвятої Богородиці та Різдво Іоана Предтечі. Всіх інших святих Церква вшановує в день їхнього упокоєння – народження для вічності.
Святий пророк Іоан Хреститель народився в сім’ї священника Захарії та праведної Єлисавети, яка була двоюрідною сестрою Пресвятої Діви Марії. Його поява на світ стала для батьків даром Божим, бо в похилому віці з Божого Промислу відбулося зачаття і народження Предтечі. З Передання відомо, що Іоан народився на шість місяців раніше за Спасителя. Малого Іоана Предтечу теж спіткала доля біженців. Адже, як відомо, після народження Спасителя цар Ірод наказав убити всіх немовлят. Почувши про це, свята Єлисавета, аби врятувати життя малого сина, втекла з ним у пустелю й переховувалась у печері. Святий Захарія залишився в Єрусалимі і звершував своє служіння в храмі. Ірод послав до нього воїнів з наказом відкрити місце перебування немовляти Іоана та його матері. Захарія відмовив, через що його було вбито. Праведна Єлисавета з сином продовжувала жити у пустелі і там померла. Далі Іоан жив сам у пустелі до того часу, як у 30-літньому віці був покликаний Господом до проповідування. На берегах Йордану готував святий Іоан народ до приходу Спасителя. Він закликав людей до покаяння, духовного очищення, супроводжуючи покаяння хрещенням водою. Він жив праведним життям і закликав до цього інших, говорячи так: «Гряде Сильніший за мене слідом за мною, Якому я недостойний, нахилившись, розв‘язати ремінь взуття Його. Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим» (Мк. 1: 7-8). Хрещенням Господа нашого Ісуса Христа пророк Іоан Предтеча ніби увінчав своє служіння. Він безстрашно і прямо викривав пороки людей – як простих, як і владців. За що і постраждав. За відважне й палке проповідування та напоумлення володаря Ірода Антипи пророк Іоан зазнав мученицької смерті, йому відсікли голову. У спільній молитві вшануймо пам’ять пророка і Предтечі Іоана Хрестителя. Нехай його приклад буде для нас поштовхом для усвідомлення власної життєвої місії та покликання.
 
 
6 Січня 2024
 


Останнім святом, яке завершує цикл зимових святкувань є Хрещення Господа нашого Ісуса Христа. Цей празник носить ще назву Водохреща, оскільки в цей день звершується чин Великого освячення води і кожен віруючий християнин має можливість освятити воду, щоб протягом року використовувати цю святиню для потреб тіла і душі.
Проте максимальну сутність свята розкриває ще одна назва - Богоявлення. Саме поняття дає нам чітке усвідомлення того, що в події йорданського хрещення ключовим є, власне, явлення Бога через Ісуса Христа, а також те, що вперше в історії людства Бог являє себе як Трійця - Бог-Отець, Син Божий Ісус Христос і Святий Дух.
Та незвичайна подія, що в історичному зрізі мала місце більше 2-х тисяч років тому, повинна з новою силою для кожного з нас стати тим самим реальним одкровенням Живого Бога. Проте на цьому шляху з'являються перепони, які закривають перед нами образ Христа. Ними, власне, є особиста гріховність.
Тому недаремно події чудесного об'явлення людству Бога передує хрещення Іоана. Необхідною умову прийняття всякого дару благодаті Святого Духа є чистота нашої душі. Нам необхідно підготувати себе для прийняття того блага, вготованого нам від створення світу, але для цього потрібно бути сприйнятливими, відповідними тому духовному налаштуванню, що дасть змогу побачити внутрішніми очима Самого Бога, явленого через Ісуса Христа.
Покаяння є тією підставою, що робить можливим людині прийняти плоди викупної жертви Христа і відновити раніше втрачений зв'язок зі своїм Творцем. Йорданська вода є свідченням того відновлення, коли Бог, ставши людиною, утотожнює Себе абсолютно з усім творінням і, взявши на Себе тягар його скалічення і відчуження від Джерела власного існування, лікує його, відновлює і приводить до первісного стану.
 
 
1 Січня 2024
 


Сьогодні, також вшановуємо святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадакійської. Святий Василій Великий народився 329 року, у Кесарії Каппадокійській, у заможній, шляхетній та уславленій родині, що, наче коштовними перлами, прикрасила Церкву цілою низкою святих.
Святий Василій провів дитинство у Неокесарії Понтійській, де сприйняв зерна православної віри від матері та бабусі. Василій мав тверду вдачу, енергійний та рішучий розум, цікавився усіма науками і скрізь досягав успiху: як у філософії, граматиці, логіці, риториці, так і в математиці, астрономії і навіть практичних галузях на зразок медицини. Але майбутній святитель вирішив облишити свою блискучу кар’єру ритора, охрестився і став шукати духовного отця, який наставляв би його на шляху подвижництва. Не знайшовши його у рідній землі, він вирушив у велику мандрівку до славетних центрів подвижництва: до Єгипту, Палестини, Сирії та Месопотамії. Тут він дізнавався про аскетичні досягнення та божественні чесноти небесних громадян, які уславилися в цих місцях. У 360 році місцевий єпископ Діан викликав Василія до Кесарії, висвятив його на диякона та взяв із собою на собор до Константинополя. Протягом собору Василій із болем в душі спостерігав, наскільки Церква розколота боротьбою поміж аріанами, напіваріанами (оміусіанами) та православними. У 363 році новий єпископ Кесарії Євсевій висвятив Василія на священника. У 370 році святителя було обрано єпископом Кесарії. Праці святителя Василія на віки постали критерієм істинності вчення, а його авторитет поширився далеко за межі його єпархії. Наче орел, що злітає вгору, Він наглядав за усім, захищаючи всі Церкви, які переживали лихий час, та покриваючи їх своїми крилами. Православна Церква досі звершує Літургію, укладення якої приписують святителю Василію, та вживає написані ним молитви, сповнені глибокого богословського сенсу. Також він сприяв закріпленню традиції святкувати пам’ять мучеників та вшановувати їхні чесні мощі. 1 січня 379 року, Василій, виснажений багатьма хворобами й суворою аскезою віддав Богові свою душу. Славу святителя виявило його поховання, на яке зійшлася величезна кількість людей. Всіх Василів вітаємо з Днем Ангела.
 
 
1 Січня 2024
 


Сьогодні Православна Церква святкує свято Обрізання Господнє. Обрізання з часів Авраама в юдеїв здійснювалось над восьмиденними хлопчиками і служило знаменням входження в союз (завіт) із Богом. При обрізанні немовляті давалось ім’я. Христос, що походив за плоттю з юдеїв, був також обрізаний на восьмий день після Свого народження і названий Ісусом. Таким чином, Обрізання Господнє – це також свято наречення Господа іменем Ісус. Святкуванням свята Обрізання Господнього Церква стверджує віру в те, що Спаситель був Боголюдиною і прийняв істинне тіло людини, а не примарне, як навчали деякі єретики. Однак слово «обрізання» вживається у Старому Завіті часто і в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, уст, вух, тобто про необхідність бути слухняним Богові чи бути проти Нього. Христос, Який подібний до нас у всьому, крім гріха, не потребував ніякого обряду. Проте Він виконав цей припис, показавши не­ухиль­ність виконання Господнього закону та надавши йому нового значення – новозавітного.
 
 
27 Грудня 2023
 


Сьогодні пам’ять святого першомученика Стефана. Святий первомученик архидиакон Стефан в числі семи дияконів був обраний на справу служіння бідним християнам і вдовицям в доставлянні їм необхідного прожитку. Завдяки своїм здібностям і премудрості він був поставлений першим з них і тому називався архідияконом.
Старанно допомагаючи апостолам в обдаруванні нужденним християнам милостині і задоволенні їх необхідних потреб, святий Стефан (святий Степан), повний віри та сили духу, здійснював серед народу великі ознаки та чуда. Він зціляв хворих, сліпим повертав зір, кульгавих робив здатними ходити. Благодать Святого Духа вабила його любов’ю до утвердження віри у вірних, а невірних своїх співвітчизників викривав у невірстві і вбивстві Спасителя.
Писання оповідає, що деякі з синагоги, з Кілікії та Азії вступили в суперечку з архідиаконом Стефаном, але не могли встояти проти мудрости й Духа, коли він говорив. Тоді, осоромлені, вони вдаються до наклепів: навчивши деяких людей сказати, що диякон Стефан не перестає вимовляти хульні слова на Мойсея і Бога, вони збурюють народ і старших і схопивши святого, тягнуть його в синедріон.
Вирували пристрасті, кипіла лють навколо, але незворушно стояв серед цих вбивчих зборів лагідний Стефан (Степан), і обличчя його сяяло, як лик Ангела. І всі, бачачи його, дивувалися. Коли він доводив, що розп’ятий ними Христос є істинний Месія, Якого передбачали Пророки, то вони слухали його з обуренням і гнівом. Коли ж на закінчення сказав: “Твердошиї, люди з серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духу Святому, як ваші батьки, так і ви. Кого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони повбивали, тих хто звіщав прихід Праведного, зрадниками та вбивцями Котрого стали нині ви” (Дії 7, 51-52), то від цих слів вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали на святого зубами. А Стефан первомученик, повний Духа Святого, звів очі на небо, побачив славу Божу й Ісуса, що стоїть по правиці Бога, і сказав: ось, я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога (Дії 7, 54-56).
Вони ж, кинувшись на нього, вивели його за місто і там, в долині Кедрон біля Єрусалиму каменували славного воїна Христового, який молився, кажучи: Господи Ісусе! прийми дух мій (Дії, 7, 59). Обливаючись кров’ю і знемагаючи, він схилив коліна і вигукнув: Господи! Не вважай їм це за гріх! (Дії 7, 60).
 
 
26 Грудня 2023
 


Мт. 2, 13-23. «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку.»
За давньою традицією у другий день Різдвяних свят наша Церква урочисто вшановує опікунів Ісуса Христа: Пресвяту Богородицю і святого Йосифа – обручника Пречистої Діви Марії. Цим ми вшановуємо всю Пресвяту родину – Ісуса з Марією і Йосифом, як досконалий приклад правдивої християнської родини. Ісус Христос, бажаючи прийти у цей світ, щоб визволити людство з неволі гріха, прийняв людське тіло, у всьому уподібнився до людини, крім гріха. А зокрема, як кожна людина, народився, виховувався і проживав у родині Марії і Йосифа, щоб показати нам, що ми є дітьми Божими і покликані стати членами досконалої Божої родини – Отця, Сина і Святого Духа.
Господь Бог, створивши людину на свій образ і подобу, створив її чоловіком і жінкою, кажучи: „Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього… Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка” (Бт. 2, 18, 22). Таким чином Бог уподібнив людину вповні до себе, до своєї істоти, як досконалої спільноти Отця, Сина і Святого Духа. А людина, чоловік і жінка, сім’я повинна свідчити своїм життям, як спільнота, не тільки про існування Бога, а й про його природу, як спільноту трьох осіб об’єднаних в одному Божестві – Святу Трійцю. Тому сім’я, родина відіграє важливу роль у Божому плані спасіння.
Сім’я, родина, це маленька церква, жива клітина Божого всесвіту. У ній людина вчиться робити перші кроки у житті, говорити перші слова, отримує перше пізнання Бога і його любові. Сім’я, як невід’ємна частина Христової Церкви, у великій мірі причиняється до збереження і передавання наступним поколінням Божого дару віри і любові, Божих правд, народних і релігійних традицій і звичаїв.
Злі сили атакують сьогодні з великою силою подружжя, родини, ці маленькі скарбниці Божої любові зрадою подружньої вірності, внутрішніми конфліктами, розводами. Злий дух добре знає, якщо зруйнувати сім’ю, тоді легко зруйнувати Церкву.
В часи гонінь і переслідувань віра змогла витривати саме завдяки сім’ї. Християнські родини надавали свої помешкання, щоб переживати Євхаристію, таким чином домівки ставали таємними храмами, а родина – місцем передавання віри.
Ісус Христос, Божий Син, прийшов на землю не тільки, щоб визволити людину від неволі гріха, але й тому, щоб повернути подружжю його первісний стан, даний в раю – гармонію з Богом. Христос через свою Церкву підніс подружжя до гідності Святої Тайни. Тайна подружжя з’єднує чоловіка і жінку в одне тіло і в одне серце силою Божої любові. Через цю тайну сам Бог шле їм всі ласки, щоб спільно переносили всі хрести, труднощі, які трапляються на життєвій дорозі, вірно берегли Божу науку.
Донька сперечалася з мамою, що вийде заміж тільки за цього хлопця, а іншого не хоче. Мама ніяк не могла переконати доньку, що вона не буде з ним щаслива, бо він зовсім не релігійний і не має жодних моральних переконань.
У них на балконі були вазони з живими і штучними квітами. Мама виставила їх на дощ, що саме тоді рясно почав падати. Після дощу живі квіти стали ще кращі, а штучні втратили усю фарбу, стали жахливими, непривабливими. „Ось подивися – до дощу штучні квіти виглядають навіть краще, ніж справжні, живі. А після дощу стали негарними, огидними. А живі квіти після дощу стали ще кращими. Так само, дитино, життя з людьми релігійними, порядними. Життя з ними після перших терпінь, випробувань, пережитих разом, стає ще цікавішим, ще кращим. А людина нерелігійна, без моральних переконань після перших же випробувань тебе покине, стане для тебе нелюбимою і огидною, – пояснила мама.
Хоч минули тисячоліття від створення людини, але сім’я не втратила своєї цінності. Навпаки, на фоні різноманітних соціальних негараздів вона часто є єдиним притулком, єдиною надією на порятунок. Саме сім’я є першою і первинною людською спільнотою, зумовленою природним буттям людини.
Коли чоловік розуміє, що найважливіший принцип при створенні сім’ї – не будинок побудувати, отримати наукову ступінь, створити бізнес, а побудувати головний храм свого життя – родину, виявивши самі кращі якості людини, тоді він буде справді щасливий і добре буде кожному членові його сім’ї.
Нехай Дитятко Ісус вчинить ці Різдвяні свята справді родинним святом, щоб його любов об’єднала наші родини, об’єднала нас з Богом в одну спільноту дітей Божих.
Христос народився! Славімо Його!
 
 
24 Грудня 2023
 


Возлюблені у Христі брати і сестри! У цей Святий вечір бажаю всім Вам смачної куті та благословенної і тихої різдвяної ночі. Христос Народжується! Славімо Його!
 
 
 


Ніби все готове на столі
І чарує вишиття обруса.
Всі зібрались разом при Різдві,
Серед всіх немає лиш Ісуса.

Хоч про Його ніч зоря звістила
І скільки вже століть вона гряде,
Хто Його не просить чи не запросила?
Він зайти не може, Він туди не йде!

Будеш святкувати, бо гостей багато
І «Христос Рождається!» - скажеш ці слова,
Та повір, без Нього - це не справжнє свято.
«А чому?» - спитаєш. «Бо Його нема».

Немає у серці, то в душі тривожно,
Ніби радість всюди, але суть сумна.
І людей багато, але є порожньо.
«А чому?» - спитаєш. «Бо Його нема!»

А Він дуже хоче в кожній хаті бути,
Щоби стало серце, як той Вифлеєм.
А Він дуже хоче лиш таке почути:
«Ми вже всі зібрались, але Тебе ждем!»

Тоді все готове, відчуття чарує
І молитва, страви, вишитий обрус,
І родина разом щиро колядує,
Плескає в долоні маленький Ісус.

Дорогі краяни, в нас війна вирує,
Ірод із шахедами сіє біль ночей.
Україна бореться, в ранах колядує
За щасливу долю поколінь дітей.

Запросім Ісуса в кожну родину...

Автор о. Петро Половко
 
 
22 Грудня 2023
 


Сьогодні 22 грудня - Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці. Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою дочкою священика Матфана з Вифлеєму. Її видали заміж за святого Йоакима, який був родом з Галілеї. 20 довгих років в очікуванні первістка подружжя провело у довірі Божому Промислу та невпинній молитві, зростаючи духовно та готуючись до відповідального батьківства. В ті часи вважалося, що люди, які не мають дітей, а, отже, не здатні подарувати Ізраїлю Месію, наказані Богом за гріхи. Відтак одного дня священник Єрусалимського храму навіть відмовився приймати жертву Іоакима. Засмучений до глибини душі, праведний Іоаким попрямував до пустелі, де лікував духовну рану молитвою і постом. Те саме робила вдома й Анна, дізнавшись про зневагу, якої зазнав її чоловік. Їхній сум розвіяв Ангел: він сповістив їм про те, що невдовзі, за Божим благословенням, вони нарешті стануть батьками не простої дитини, а Діви, яку згодом прославить усе людство. Іоаким із радістю вирушив додому. За переданням, Анна зустріла його біля Золотих Воріт Назарета. Чоловік та дружина обійнялися та сповістили про дивну звістку, почуту від Ангела. З давніх часів день Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці особливо вшановували вагітні жінки, а також ті, хто молиться про народження дитини.
 
 
20 Грудня 2023
 


Сьогодні 20 грудня Православна Церква святкує пам’ять Святителя Амвросія, єпископа Медіоланського (397). Святитель Амвросій народився близько 340 року в Тревірі, сучасний Трір, у знатній християнській родині. Амвросій був першим латинським отцем церкви, який народився і виріс у християнській родині. Близько 370 року він стає радником префекта, а через три роки префектом, тобто мером, Мілана.У 374 році помирає єпископ міста і виникають непорозуміння між аріанами і православними міста про кандидатуру нового предстоятеля. Згідно з переказами, під час суперечки невідоме немовля вимовило «Амвросія в єпископи!». Так чи інакше, але його кандидатура була гарним компромісом. Сам префект хотів відмовитися, але імператор Валентиніан затвердив вибір городян. Фактично за тиждень з тридцятого листопада до сьомого грудня Амвросій був хрещений, а потім поставлений у читця, іподиякона, диякона, пресвітера і, нарешті, єпископа; абсолютно винятковий випадок для Православної Церкви, щоб людина пройшла всі ступені священства протягом тижня. Після цього він роздав майно і до кінця життя вів суворий спосіб життя. Будучи переконаним прихильником нікейського православ'я, він протидіяв аріанству і досить швидко переконав багатьох зі своєї пастви. Святитель Амвросій боровся також зі старими язичницькими звичками своїх парафіян. Коли Феодосій Великий при придушенні бунту у Фессалоніках проявив зайву жорсткість, Амвросій, за переказами, заборонив йому приступати до Таїнств Церкви.
Незабаром імператор підкорився і покаявся. Амвросій заслужив велику любов пастви, повідомляють про здійснені за його молитвами чудеса. Святитель помер у квітні 397 року.
 
 
19 Грудня 2023
 


Дорогі брати і сестри. Сьогодні 19 грудня – ми святкуємо пам’ять Святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця (біля 345).
Святитель народився близько 280 року в родині християн, яких звали Феофан і Нонна. Переказ свідчить: коли над малюком звершувалося хрещення, то дитина весь час, поки тривало таїнство, простояла на ніжках без чиєїсь сторонньої допомоги. Хлопчика назвали Миколою, що в перекладі з грецької означає «переможець народу». Християнами передається благочестивий переказ про те, що немовля почало постити буквально з перших днів свого життя. Майбутній святитель любив читати Священне Писання і часто відвідував церковні служби. Рідний дядько Миколая, єпископ Патарський, спостерігав за племінником і з часом порадив юнакові присвятити себе на служіння Церкві. Після смерті батьків, отець Миколай роздав свою спадщину бідним.Як правило, допомога з боку святителя була анонімною. Одному чоловікові, який розорився, святитель допоміг видати заміж своїх дочок, які дійшли до такого ступеня відчаю, що готові були йти на крайні заходи. У сані єпископа святитель Миколай залишився, як і раніше, лагідним, смиренним і милосердним. У період гоніння на християн, яке почав імператор Діоклетіан, святителя Миколая разом з багатьма християнами заарештували. Він стійко переносив голод і спрагу, підбадьорював в'язнів, переконував їх не боятися мук і до кінця сповідувати свою святу віру. Святитель Христовий прославився як рятівник від бід і заступник несправедливо скривджених. Милосердну допомогу святителя Миколая не раз відчували на собі жителі міста Мири Лікійські. За молитвами святителя місто було врятовано від голоду. Святитель Миколай мирно відійшов до Господа в глибокій старості в середині четвертого століття. Нетлінні мощі святителя Миколая Чудотворця виділяють цілюще миро, яке допомагає страждаючим як духовно, так і тілесно.
 
 
18 Грудня 2023
 


Сьогодні 18 грудня – памʼять Преподобного Савви Освяченого (532) Преподобний Савва Освячений народився у п'ятому столітті у благочестивій християнській сім'ї міста Каппадокії. Батьки вмовляли юнака вибрати сімейне життя, але Савва, якому вже було сімнадцять років, прийняв чернечий постриг і досяг таких висот у молитві і пості, що міг творити дива. У обителі отця Феоктиста Савва пробув послушником три роки до дня свого тридцятиріччя. Після смерті старця, преподобний Савва отримав благословення усамітнитися в печері. Тільки по суботах святий виходив зі свого помешкання, щоб помолитися за богослужінням і трохи поїсти. Наступні п'ять років отець Савва зовсім не виходив зі своєї убогої кам'яної келії. За духовним зростанням молодого ченця спостерігав святий Євфимій, який зрідка став брати Савву із собою в пустелю біля Мертвого моря. Коли преподобний Євфимій помер, святий Савва пішов з Лаври і оселився в іншій печері, поруч з обителлю преподобного Герасима Йорданського.Через кілька років навколо святого Савви стали збиратися люди, які хотіли духовно потрудитися. З часом у печері був влаштований храм. Це і було початком Великої лаври преподобного Савви Освяченого. Преподобний є автором першого уставу церковних богослужінь, який був прийнятий усіма Палестинськими монастирями і називається «Єрусалимським». Святий мирно преставився до Бога у 532 році після Різдва Христового.
 
 
17 Грудня 2023
 


Дорогі брати і сестри. Сьогодні 17 грудня - памʼять Святої великомучениці Варвари (близько 306) - день нашої небесної покровительки і молитовниці нашої громади.
Свята Варвара жила у ІІІ ст. у фінікійському місті Іліополі. Після смерті матері її виховував батько Діоскор, який був багатим і шляхетним міщанином, переконаним язичником. Серце Варвари шукало єдиного Бога.
Познайомившись з християнами, Варвара згодом прийняла святе хрещення від олександрійського священика. Дізнавшись про це, Діоскор жорстоко побив дочку, наказав ув`язнити її в тюрмі і морити голодом. Правитель міста Іліополя Мартіан, зворушений красою Варвари, закликав її відректися від Христа.Після тривалих мук, у в`язниці, у нічному видінні Варварі явився Сам Господь, підбадьорив її та зцілив рани. На другий день Варвара була піддана новим катуванням, дивлячись на які, одна жінка, Юліанія, що була свідком її страждань, оголосила себе християнкою. Її також повісили на дереві поряд з Варварою і піддали мукам, після чого обом відсікли голови. Того ж дня Діоскор і Мартіан були уражені блискавкою, яка спалила їх тіла дотла. У передсмертній молитві великомучениця Варвара просила Господа, щоб Він визволив усіх, хто звертається до неї за допомогою, від несподіваних бід, від наглої смерті без покаяння і посилав би їм свою благодать.Згідно з переказом, у відповідь вона почула голос з небес, який обіцяв виконати її прохання. Відразу після її мученицької кончини Варвара стала вшановуватися християнами, як свята великомучениця. Святість діви Варвари засвідчувалася також багатьма чудесами, які відбувалися біля її гробниці. Згідно літописних свідчень на початку ХІІ ст. мощі святої великомучениці Варвари були перенесені в Київ візантійською княжною Варварою - дружиною великого Київського князя Святополка-Михаїла Ізяславовича, та встановлені в збудованому цим князем Михайлівському Золотоверхому соборі.У цьому храмі вони перебували понад 800 років - до часу його закриття й руйнування. З 1960 р. мощі святої великомучениці Варвари перебувають у Свято-Володимирському соборі Києва. Свята Варвара вважається покровителькою артилеристів, саперів, військових інженерів, ракетників, ковалів, металургів, гірників, рудокопачів, а також усіх робітників, що працюють з вогнем, вибухівкою або гарматами. До великомучениці звертаються за захистом від грому, вибухів, раптової смерті.
 
 
14 Грудня 2023
 


14 грудня Православна Церква вшановує пам’ять святого праведного Філарета Милостивого. «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть», – говорить Господь. Сповнилося це на блаженному Філареті Милостивому, що за своє велике милосердя отримав від Господа велике помилування і багату винагороду в теперішнім і майбутньому віці.
Праведний Філарет Милостивий, син Георгія і Анни, жив у VIII столітті в селищі Амнії Пафлагонської області (Мала Азія). Жінка його, Феозва, походила з багатої і знатної сім’ї, у них були діти; син – Іоан і дочки – Іпатія та Єванфія. Філарет був багатим і знатним вельможею, але не тішився багатством, знаючи, як багато людей страждає від злиднів.
Згідно з житієм, відзначався незвичайною добротою і чуйністю до потреб своїх ближніх. Його будинок був розграбований під час однієї з арабо-візантійських воєн. У нього залишилось тільки два воли, корова, кілька вуликів і дім. Але і це останнє він поступово роздав убогим. Стійко і лагідно він переносив дорікання жінки і глузування дітей. «Я маю в потаємних місцях, не відомих для вас, таке багатство і такі скарби, – відповідав він рідним, – яких вистачить вам, навіть якщо ви і сто років проживете не працюючи і ні про що не турбуючись». І Господь воздав Філарету за його милосердя: коли була віддана остання міра пшениці, його давній друг прислав йому сорок мір, а після того, як була віддана убогому тепла одежа, до нього повернулось багатство.
В той час Візантійська імператриця Ірина (797–802) шукала наречену для свого сина – співправителя Константина Сліпого (780–797) і для цього по всій імперії розіслала посланців. Посли не минули і Амнії. Коли Філарет і Феозва дізналися, що найвищі гості мають бути і в їхньому домі, Філарет дуже зрадів, а Феозва, навпаки, зажурилася: в домі не було взагалі ніякої їжі, а про належну гостину годі було й думати. Але Філарет наказав жінці добре прибрати в домі. Сусіди, дізнавшись, що мають прибути царські посли, принесли вдосталь все, що треба для багатого бенкету. Посланці відібрали для царських оглядин разом з десятьма дівчатами і онуку Філарета – Марію. Перевершивши своїх ровесниць красою, лагідністю і скромністю, вона 788 року стала царицею, а Константин Сліпий щедро обдарував Філарета.
Так повернулися до Філарета і багатство і слава. Але, як і раніше, святий благодійник щедро роздавав милостиню убогим, влаштовував їм трапези і сам прислуговував на цих трапезах. Всі дивувалися з Філаретового смирення й казали: «Воістину чоловік цей весь Божий, істинний ученик Христів». Слузі він наказав зробити три скрині й наповнити їх окремо золотими, срібними та мідними монетами: з першої отримували милостиню зовсім убогі, з другої – ті, що втратили кошти, а з третьої – ті, що лицемірно виманювали гроші.
Не приймаючи почестей, в смиренні та любові до убогих досяг блаженний старець віку 90 років. Передбачаючи свою кончину, він вирушив до Константинопольського монастиря Родольфії, роздав там все, що мав при собі, на монастирські потреби та убогим. Прикликавши рідних наставляв їх перебувати в любові до бідних і нестяжанні і мирно відійшов до Господа. Упокоївся він в 792 році і похований в обителі Суда Родолфія у Константинополі. Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті чудо. Коли тіло святого несли до місця поховання, один чоловік, одержимий бісом, схопився за труну і йшов разом із похоронною процесією. На кладовищі сталося зцілення біснуватого: біс повалив чоловіка на землю, а сам вийшов із нього. Багато інших чудес і зцілень здійснилось при гробі святого.
Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилась, відбудовуючи в Пафлагонії монастирі та храми, зруйновані під час нашесть чужинців.
Праведний Філарет досягнув вершин святості завдяки трьом чеснотам: вірі, терпінню і милосердю. Церква порівнює його віру з вірою старозавітнього патріарха Авраама. Порівнює його терпіння з терпінням Іова Багатостраждального. А у своєму милосерді праведник наслідував самого Спасителя, Який говорив: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6;31-36).
 
 
13 Грудня 2023
 


Сьогодні 13 грудня Православна Церква вшановує пам’ять апостола Андрія Первозванного (около 62). Святий апостол Андрій Первозванний був родом з Віфсаїди Галілейської. Коли святий Іоанн Хреститель вказав на Йордані святим апостолам Андрію і Іоанну Богослову на Іісуса Христа, називаючи Його Агнцем Божим, вони негайно пішли за Господом. Святий апостол Андрій став першим учнем Христа і першим, хто сповідав Його Месією, привівши до Христа свого старшого брата Симона, майбутнього апостола Петра. Після Воскресіння і Вознесіння Христового, свідком якого також був святий апостол Андрій, він повернувся в Єрусалим. Тут у День П'ятидесятниці разом з іншими апостолами і Пресвятою Богородицею, апостол Андрій сповнився Духа Святого, як передбачив Сам Господь. З проповіддю Слова Божого святий апостол Андрій здійснив кілька подорожей, під час яких тричі повертався в Єрусалим. Він пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, Скіфію, Причорномор'я. Вгору по Дніпру апостол Андрій піднявся до місця розташування майбутнього Києва, де, як оповідає преподобний Нестор Літописець, поставив хрест на київських горах, звернувшись до своїх учнів зі словами: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков». Останнім містом, куди прийшов святий апостол Андрій Первозванний, і де він прийняв мученицьку смерть в 62 році, було місто Патри. За переказами, хрест, на якому був розп'ятий святий апостол Андрій Первозванний, мав форму літери «Х» і отримав назву «Андріївський хрест». Мученицька кончина апостола Андрія Первозванного була приблизно в 62 році. Всіх Андріїв вітаємо з Днем Ангела.
 
 
7 Грудня 2023
 


Сьогодні 7 грудня – памʼять Великомучениці Катерини (305–313). Свята Катерина народилася у столиці Єгипту - Олександрії, у сім'ї правителя цього міста. Вона мала рідкісну красу і розум та отримала блискучу освіту, вивчивши твори кращих античних учених і філософів.
Юнаки з найіменитіших родин шукали її руки, але Катерина оголосила батькам, що згодна вийти заміж лише за того, хто перевершить її не в знатності, багатстві й красі, а в мудрості. Мати Катерини, таємна християнка, відправила дочку до свого духовного отця допомогти розумно розсудити про її рішення. Вислухавши Катерину, старець сказав, що знає Юнака, котрий перевершує її в усьому. На прощання старець вручив Катерині ікону Божої Матері з Богонемовлям Ісусом на руках і порадив їй з вірою молитися перед образом. Катерина молилася всю ніч і удостоїлася бачити Пресвяту Діву, яка просила Свого Божественного Сина подивитися на Катерину, але Христос не удостоїв її поглядом. У глибокому смутку Катерина вдруге пішла до старця. Він розповів їй про віру і здійснив над нею таїнство Хрещення. Знову Катерині було видіння Богоматері з Немовлям, Який подивився на неї і дав їй перстень, на знак заручин. Видіння скінчилося, Катерина прокинулася, але на її руці світився перстень. Незабаром на язичницьке свято в Олександрії прибув римський імператор Максимін. Катерина відправилася до самого імператора Максиміна з наміром полегшити долю християнських мучеників. Свята назвала своє ім'я, сповідувала перед імператором віру в Єдиного Істинного Бога і мудро засудила омани язичників. Дівчина сподобалася імператору, тому він наказав зібрати п'ятдесят мудреців з всієї імперії, але розмова з Катериною підкорила їх настільки, що вони самі увірували в Христа, а потім прийняли мученицьку смерть.
Після жорстоких тортур свята великомучениця Катерина була обезголовлена. Мощі святої мучениці були чудовим чином перенесені на одну з вершин Синайської гори, яка й донині носить її ім'я.
Всіх хто носить імʼя святої великомучениці Катерини вітаємо з днем небесної покровительки і молитовниці.
 
 
4 Грудня 2023
 


Дорогі брати і сестри. Сьогодні ми святкуємо свято -Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Це велике християнське свято відноситься до двонадесятих неперехідних, тобто нерухомих, свят Православної Церкви.
Основою цього свята є Церковне Передання про те, як у трирічному віці батьки урочисто ввели в Єрусалимський храм Діву Марію, майбутню Богоматір. Свято Введення встановилося ще на зорі християнства. У Православ'ї воно набуло широкого поширення в дев'ятому столітті. Батьки Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, молилися про те, щоб Господь послав їм дитину, оскільки пара була бездітна. Вони дали обітницю, що якщо народиться дитя, присвятити його на служіння Богу. Коли Пресвятій Діві виповнилося три роки, святі батьки вирішили виконати свою обіцянку. Зібравши родичів і знайомих, одягнувши Пречисту Марію у кращий одяг, зі співом священних пісень і зі запаленими свічками в руках привели її в Єрусалимський храм. Там зустрів Богоотроковицю первосвященник з безліччю священників. У храм вели сходи у п'ятнадцять високих ступенів. Немовля Марія, як тільки її поставили на перший щабель, швидко подолала інші щаблі і зійшла на верхній. Потім первосвященник Захарія ввів Пресвяту Діву у Свята Святих, куди з усіх людей тільки раз на рік входив первосвященник. Усі присутні в храмі дивувалися незвичайній події. Праведні Іоаким і Анна, вручивши Дитя волі Отця Небесного, повернулися додому. Марія залишалася на вихованні у храмі аж до повноліття, тобто до п'ятнадцятирічного віку, після чого Вона була видана заміж за літнього вдівця Йосипа. Глибокою таємницею вкрите земне життя Богородиці від дитинства до піднесення на Небо. Сокровенне було і Її життя в Єрусалимському храмі. Але у Церковному переданні збереглися відомості про те, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалася у спільноті благочестивих дів, старанно читала Святе Письмо, займалася рукоділлям, постійно молилася і зростала в любові до Бога.
 
 
3 Грудня 2023
 


Сьогодні 3 грудня – памʼять Святителя Прокла, архієпископа Константинопольського (446–447). Святитель Прокл був учнем святителя Іоанна Златоуста, який висвятив його в сан диякона, а потім у сан пресвітера. Від свого вчителя святий Прокл отримав глибокі знання Писання і навчився в досконалій формі викладати думки. Після вигнання і смерті святителя Іоанна Златоуста святий Прокл був рукоположений святим Патріархом Константинопольським Сисинієм у сан єпископа міста Кізіка, але під впливом єретиків-несторіан люди вигнали свого святителя. Тоді святий Прокл повернувся в столицю і проповідував Слово Боже в храмах Константинополя. Ставши Патріархом Константинопольським, він керував Церквою протягом дванадцяти років. Стараннями святителя Прокла при святому царя Феодосії Другому в Константинополь були перенесені мощі святителя Іоанна Златоуста. Під час патріаршества Прокла імперію спіткав руйнівний землетрус, який тривав кілька місяців. Жителі столиці на чолі з Патріархом і імператором виходили з міста і служили молебні про припинення лиха. Під час одного молебню з натовпу невидимою силою був піднятий у повітря хлопчик і винесений дуже високо. Потім, дитя повернулося на землю. Хлопчик розповів, що бачив і чув, як ангели прославляють Бога словами: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний». Весь народ заспівав цю молитву, приєднавши до неї: «Помилуй нас» - і землетрус припинився.Цю молитву Православна Церква співає за богослужінням і до цього дня.
 
 
2 Грудня 2023
 


Сьогодні 2 грудня - пам’ять преподобного Варлаама, ігумена Печерського, у Ближніх печерах (1065). Преподобний Варлаам, ігумен Печерський, жив у одинадцятому столітті у Києві і був сином знатного боярина. З молодих років він прагнув до чернечого життя і пішов до преподобного Антонія Печерського, який прийняв благочестивого юнака, який твердо вирішив стати ченцем. Коли кількість ченців у печерах стала рости, преподобний Антоній поставив ігуменом преподобного Варлаама, а сам переселився у іншу печеру і знову став жити в самоті. Преподобний Варлаам став першим ігуменом монастиря. У 1058 році, отримавши благословіння преподобного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'янну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Згодом преподобний Варлаам став ігуменом новоствореного монастиря на честь великомученика Димитрія. Двічі преподобний Варлаам здійснював паломництво до святих місць Єрусалима та Константинополя. Повертаючись з другої подорожі, він помер у Володимирському Святогірському монастирі на Волині у 1065 році і був похований, згідно із заповітом, у Печерській обителі, у Ближніх печерах.
 
 
30 Листопада 2023
 


Сьогодні 30 листопада - пам’ять святителя Григорія Чудотворця, єпископа Неокесарійського. Спочатку Григорій називався Феодором, а зміна імені була, ймовірно, пов'язана з хрещенням. Його сім'я була відома і багата, тому юнак отримав гарну освіту. Переїзд у Кесарію Палестинську дав йому можливість познайомитися з Орігеном, чиї лекції в місцевому училищі визначили його подальше життя. Через п'ять років він повертається в Неокесарію, де продовжує вивчати філософію і Священне Писання. Прагнув до самотності і тиші, проте був висвячений близько 245 року в єпископи. Під час гоніння Деція, святитель Григорій пішов з міста і врятувався від переслідувачів, а після закінчення гонінь повернувся і відновив церковне життя в Неокесарії, заснувавши свята на честь тих, хто постраждав за віру. Про останні роки його життя відомо мало, церковні історики більше місця приділяють впливу, який він справив на подальше життя християн у Неокесарії і в інших містах Малої Азії, де свято шанували пам'ять святителя Григорія.
 
 
28 Листопада 2023
 


28 листопада – Свята Церква вшановує памʼять мучеників та сповідників Гурія, Самона (299–306) та Авіва (322).
Під час гонінь на християн при імператорах Діоклетіані і Максиміані в місті Едессі були схоплені два друга: християни Гурій і Самон, проповідники Слова Божого. На пропозицію принести жертву богам святі відповіли рішучою відмовою і засвідчили свою віру в Христа. За це вони зазнали страшних мук: їх били, підвішували за руки, прив'язавши до ніг важкий вантаж, кидали в тісну темницю. Мученики все переносили з твердістю і молитвою до Господа. Вночі мучеників відвезли за місто і обезголовили. Християни поховали їх святі тіла. Через багато років останній імператор-язичник Лікіній почав гоніння на християн. Диякон Едесської церкви на ім'я Авів, якого імператор наказав схопити за ревне поширення істинної віри, самостійно прийшов до катів. Святий сповідав свою віру в Христа і був засуджений до спалення. Мученик увійшов у вогонь і з молитвою віддав свій дух Господу. Коли вогонь згас, мати святого і родичі знайшли тіло його неушкодженим. Мученика поховали поруч зі святими Гурієм і Самоном.
 
 
28 Листопада 2023
 


Дорогі брати і сестри!
Від сьогодні розпочинається важливий період у житті православних християн – Різдвяний піст, під час якого ми очищуватимемо наші душі та готуватимемося до зустрічі свята Різдва Христового.
Піст триватиме сорок днів до Святвечора. Пам’ятаймо, що піст є періодом найперше духовного очищення, і обмеження в їжі без щирої молитви та покаяння не принесуть бажаної духовної користі. Святитель Іоан Золотоустий навчає: «Не кажи мені, що ти так багато днів постив, не з’їв того й іншого, не пив вина, пережив нечистоту, а покажи мені, чи став ти лагідним після того, як був гнівливим, чи зробився людинолюбним після того, як раніше був жорстоким, бо, якщо ти упоєний гнівом, то навіщо пригнічуєш свою плоть? Якщо всередині заздрість і користолюбство, то яка користь від пиття води? Тепер шукаю не того, яка трапеза, але чи відбулася переміна злого напрямку думок». Тож проведімо цей час у молитвах і покаянні, здійснюючи справи милосердя, аби зустріти Різдво Господа нашого Ісуса Христа оновленими та вдосконаленими, зберегти свої духовні здобутки та надбання і після нього, примножити їх та надихати своїм прикладом інших.
 
 
27 Листопада 2023
 


Сьогодні 27 листопада памʼять святого Апостола Филипа (I).
Святий апостол Филип, уродженець міста Віфсаїди, був глибоким знавцем Святого Письма і, правильно розуміючи сенс старозавітних пророцтв, чекав приходу Месії. За закликом Спасителя, він пішов за Ним. Про апостола Пилипа кілька разів говориться у Святому Євангелії. Після Вознесіння Христа Филип успішно проповідує в столиці Самарії, а потім - хрестить ефіопського євнуха по дорозі в Газу. Далі святий з'являється в Азоті і відвідує Кесарію.Филип проповідував Євангеліє в Скіфії і Фрігії. За проповідницьку діяльність він був страчений, а саме - розіп'ятий головою вниз у 80 році під час правління римського імператора Доміціана в місті Гієраполі Фригійському, у Малій Азії. У цей день заговини на Різдвяний піст.
 
 
26 Листопада 2023
 


Сьогодні ми вшановуємо пам՚ять одного з найбільших учителів християнства, одного з трьох вселенських святителів, неперевершеного проповідника, віра і сила слова якого була такою, що Церква нарекла його Золотоустим (цей титул офіційно закріплений Церквою на Халкидонському соборі у V сторіччі).
Жив святитель Іоан у 347 – 407 роках. Життєвий шлях пройшов дуже непростий, зазнав багато поневірянь і страждань навіть через підступи своїх же співбратів по служінню.
Був «відлучений від Церкви» на двох соборах, його оголошували єретиком, чаклуном, злодієм (усього 47 пунктів смертних злочинів у звинувачувальному акті) та заслали на край імперії, щоби ізолювати його божественний дар – полум’яне богонатхненне слово – найстрашнішу для беззаконників зброю. Але це нелегке життя стає для святителя благодатним ґрунтом для втіленням усіх його проповідей, вдосконалення незлобивості, непохитної віри, незламної мужності й відваги, божественної терпеливості, найвищої подяки у скорботах, благословення всіх Божих присудів. Останні слова святителя, змученого тяжкими хворобами та жорстоким конвоєм, були: «Слава Богу за все!». У віці 50 років святитель став архієпископом Константинополя. І тут його пастирство звершувалося в умовах підступів, наклепів та злоби. Внаслідок ворожнечі проти святого з боку імператриці Євдоксії та деяких єпископів тодішньої імперії святого Іоана Золотоустого відправляли у вигнання кілька разів. Зрештою, у вигнанні в далекому від Константинополя місті Комани 14 вересня 407 року святий угодник Божий віддав свою душу Господу.
Через 30 років по смерті святителя його мощі були перенесені до Константинополя. В 1204 році під час Четвертого хрестового походу мощі святителя були вивезені з Константинополя до Риму, а 26 листопада 2004 року, за рішенням папи Іоана Павла II, їх більша частина була повернута до Вселенського Патріархату. Нині вони зберігаються в соборі святого Георгія на Фанарі (Стамбул), а також в афонських монастирях.
Мабуть зараз мало імен святих, які б Церква згадувала частіше за Іоана Золотоустого, зокрема за Божественною літургією, чин якої укладений святителем і звершується в церквах і донині. Його численні твори й промови легко та доступно читаються як богословами, так і звичайними людьми. У княжій Київській державі творіння святителя Іоана Золотоустого з՚явилися віддавна та набули великої популярності. Значне зібрання творів Золотоустого було перекладене в XVII ст. у Києво-Печерській Свято-Успенській лаврі.
Святителю великий Іоане Золотоустий, моли Бога за нас!
 
 
22 Листопада 2023
 


Сьогодні 22 листопада - Ікони Божої Матері «Скоропослушниця» (Х). Ікона Божої Матері «Скоропослушниця» - древній чудотворний образ, який знаходиться на Святій Горі Афон, у монастирі Дохіар. Монастирський переказ відносить час її написання близько Х століття. У 1664 році монах Ніл, проходячи в нічний час у трапезну із запаленою лучиною, почув від образу Богородиці, що висів над дверима, голос. Він закликав ченця надалі тут не ходити і не коптити ікону. Чернець подумав, що це жарт якогось брата і знехтував знаменням. Раптово він осліп. У гіркому розкаянні молився Ніл перед іконою Божої Матері, благаючи про прощення. І знову почув дивний голос, який повідомив про прощення і повернення зору, але з наказом, який слід передати всій братії: «З цієї пори буде називатися ця Моя ікона Скоропослушницею, тому що швидку буду являти милість і виконання прохань всім, хто звертатиметься до неї». Пресвята Богородиця виконала і дотепер виконує Свою обіцянку - являє швидку допомогу і втіху всім, хто звертається до Неї з вірою. На Русі завжди користувалися великою любов'ю і шануванням списки з чудотворної Афонської ікони «Скоропослушниця». Багато з них прославилися чудесами. Особливо відзначалися випадки зцілення від епілепсії і біснування.
 
 
21 Листопада 2023
 


Сьогодні 21 листопада – Собор Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних. Святкування Собору Архистратига Божого Михаїла та всіх Небесних Сил безплотних встановлено на початку четвертого століття на Помісному Лаодикійському Соборі, який тридцять п'ятим правилом засудив і відмовився від єретичного поклоніння ангелам, як творцям і правителям світу і встановив православне їх шанування. Ангельські чини поділяються на три ієрархії - вищу, середню і нижчу. Кожну ієрархію становлять три чини.
У вищу ієрархію входять: Серафими, Херувими і Престоли. Середню ангельську ієрархію становлять: Господства, Сили і Влади. Господства володарюють над подальшими чинами ангелів. У наступну ієрархію входять: Начала, Архангели і Ангели. Всі чини Небесних Сил носять спільну назву ангелів – за суттю свого служіння. Господь відкриває Свою волю вищим ангелам, а вони передають нижчим. Над усіма дев'ятьма чинами поставлений Господом святий Архистратиг Михаїл, ім'я якого в перекладі з єврейської - «хто, як Бог», - вірний служитель Божий, бо він скинув з Неба згорділого Денницю з іншими занепалими духами.
Архангел Михаїл з давніх часів прославлений своїми чудесами на Русі. Зі Священного Писання та Священного Передання відомі також Архангели: Гавриїл - «сила Божа», провісник і служитель Божественної всемогутності; Рафаїл - «зцілення Боже», цілитель людських хвороб; Уриїл - «вогонь» або «світ Божий», просвітитель; Салафиїл - «молитовник Божий», що спонукає до молитви; Ієгудиїл - «той, що славить Бога», зміцнює тих, хто працює заради слави Господньої і посередник про відплату їм за подвиги; Варахиїл - «роздає Боже благословення на добрі справи», посередник, який випрошує людям милості Божі; Ієремиїл - піднесення до Бога».
Всіх хто носить імʼя Архистратига Божого Михаїла, вітаємо з Днем Ангела.
 
 
14 Листопада 2023
 
Сьогодні 14 листопада Православна Церква вшановує пам’ять святих безсрібників і чудотворців Косми і Даміана Ассійських і матері їх преподобної Феодотії (III). Святі Косма і Даміан були родом з Малої Азії. Вихованням братів у християнському благочесті займалася мати, Феодотія. Досвідчені лікарі, вони отримали благодатний дар Святого Духа - силою молитви зцілювати душевні і тілесні хвороби людей, лікувати навіть тварин. З хворих, яких лікували святі, вони ніколи не брали жодної плати. Слава про святих Косму і Даміана пройшла по всій окрузі, і люди назвали їх безсрібниками. Косма і Даміан почили в 3-му столітті. Мощі цих святих були покладені поруч у містечку Фереман, що в Месопотамії. Після смерті святих по молитвам до них звершується багато зцілень і чудес. Святі брати Косма і Даміан також вважаються покровителями святості і непорушності християнського шлюбу.
 
 
13 Листопада 2023
 
Сьогодні 13 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобних Спиридона та Никодима, просфорників Печерських.
Преподобні Спиридон і Никодим протягом тридцяти років виконували свій послух - пекли просфори. Преподобний Спиридон прийшов у монастир при ігумені Пімені в першій половині дванадцятого століття вже немолодою людиною. Подвижник супроводжував свою працю безперервною молитвою і співом псалмів. Ще за життя преподобний Спиридон був прославлений від Бога чудесами. Відомий випадок, коли він загасив мантією пекарню, яка була у вогні: вогонь згас, а мантія залишилася цілою. Святий Никодим працював разом з преподобним Спиридоном і вів таке саме суворе життя. Мощі святих знаходяться в Антонієвій печері. У преподобного Спиридона пальці правої руки складені троєперсно.
 
 
9 Листопада 2023
 


9 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Нестора Літописця.
Преподобний Нестор Літописець народився в 50-х роках XI століття в Києві. Юнаком він прийшов до преподобного Феодосія і став послушником. Постриг Преподобного Нестора послідовник преподобного Феодосія, ігумен Стефан. При ньому ж він був посвячений у ієродиякона. Про його високе духовне життя говорить те, що він у числі інших преподобних отців брав участь у вигнанні біса з Микити затворника (згодом Новгородського святителя), привабленного в іудейське мудрування. Преподобний Нестор глибоко цінував істинне знання, поєднане зі смиренням і покаянням. "Велика буває користь від навчання книжного, - говорив він, - книги наказують і вчать нас шляху до покаяння, бо від книжних слів знаходимо мудрість і стриманість. Це річки, котрі напоють всесвіт, від яких виходить мудрість. У книгах незлічима глибина, ними тішимося в печалі, вони віжжі стриманості. Якщо старанно пошукаєш в книгах мудрості, то придбаєш велику користь для своєї душі. Бо той, хто читає книги, розмовляє з Богом або святими мужами ". У монастирі преподобний Нестор ніс послух літописця. У 80-х роках він написав "Читання про житіє і знищенні блаженних страстотерпців Бориса і Гліба" у зв'язку з перенесенням їх святих мощей до Вишгорода в 1072 р. У 80-х роках преподобний Нестор склав житіє преподобного Феодосія Печерського, а в 1091 році, напередодні престольного свята Печерської обителі, ігумен Іоанн доручив йому підняти із землі для перенесення в храм святі мощі преподобного Феодосія.
Головним подвигом життя преподобного Нестора було складання до 1112-1113 років "Повісті временних літ". "Ось повісті временних літ, звідки і пішла Руська земля, хто в Києві почав вперше княжити і звідки Руська земля стала " - так з перших рядків визначив мету своєї праці преподобний Нестор. Надзвичайно широке коло джерел (попередні літописні зводи і оповіді, монастирські записи, візантійські хроніки Іоанна Малали і Георгія Амартола, різні історичні збірки, розповіді старця-боярина Яна Вишатіча, торговців, воїнів, мандрівників), зрозумілих з єдиної, суворо церковної точки зору, дозволили преподобному Нестору написати історію України-Русі як складову частину всесвітньої історії, історії спасіння людського роду. Чернець-патріот викладає історію Української Церкви у головних моментах її історичного становлення. Він говорить про першу згадку українського (руського) народу в церковних джерелах - в 866 році, при святому патрiарху Константинопольському Фотії; оповідає про створення слов'янської грамоти святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм, про Хрещення святої рівноапостольної Ольги в Константинополі. Літопис преподобного Нестора зберегла нам розповідь про перший православний храм в Києві (945 р.) про сповідницький подвиг святих варягів-мучеників (983 р.), про "випробування віри" святим рівноапостольним Володимиром (986 рік) і Хрещення Русі (988 рік). Першому українському церковному історику ми зобов'язані відомостями про перших митрополитів Української Православної Церкви, про виникнення Печерської обителі, про її засновників і подвижників. Час життя преподобного Нестора було нелегким для Української землі і Церкви. Русь шматували князівські міжусобиці, степові кочівники-половці хижими набігами плюндрували міста і села, гнали в рабство українських людей, палили храми й монастирі. Преподобний Нестор був очевидцем розгрому Печерської обителі в 1096 році. У літописі дано богословське осмислення вітчизняної історії. Духовна глибина, історична вірність і патріотизм "Повісті временних літ" ставлять її в ряд найвищих творінь світової писемності. Преподобний Нестор помер близько 1114, заповівши печерським ченцям-літописцям продовження свого великого праці. Його наступниками у літописанні стали ігумен Сильвестр, який надав сучасний вигляд "Повісті временних літ", ігумен Мойсей Видубицький, який продовжив її до 1200 року, нарешті, ігумен Лаврентій, який написав у 1377 році найдавніший, які дійшли до нас списків, що зберегли "Повість" преподобного Нестора ( "Лаврентіївському літопис").
  Преподобний Нестор був похований в Ближніх печерах преподобного Антонія Печерського. Пам'ять його Церква вшановує 9 листопада, а також разом з Собором отців, які спочивають у Ближніх печерах, і у 2-й Тиждень Великого посту, коли святкується Собор всіх Києво-Печерських святих.
 
 
31 Жовтня 2023
 


Сьогодні Гелловін…
«Свято монстрів та нечисті», Гелловін, запозичене із західної культури, рідко сприймається українцями і чимало німцями всерйоз. Це своєрідна підстава повеселитися та розважитися, жартівливий костюмований карнавал, який нібито не несе жодної загрози.
Що ж таке Гелловін і чи можна його – бодай жартома – святкувати православному християнину?
Поширена думка, що сучасний Гелловін – своєрідний «нащадок» давнього кельтського свята збору урожаю Самайну, яке супроводжувалося жертвоприношеннями і асоціювалося зі смертю всього живого. Вважається, що з поширенням християнства в Ірландії язичницьке свято збіглося з Днем усіх святих у Католицькій Церкві, змішалося – і з часом перетворилося на сучасний Гелловін (Вечір усіх святих – All Hallows eve – Halloween). Проте той спосіб, в який зараз переважно відзначають Гелловін, ніяк не пов’язаний з християнськими традиціями. Звідси має коріння пристрасть сучасних неоязичників та сатанистів до цього «свята».
У сучасній формі це «свято» зародился лише у ХХ сторіччі в США – як яскрава «обгортка», проєкт, спершу покликаний «приборкати» вуличних хуліганів, і максимально комерціалізований з часом.
Чи означає це, що, подібно до інших комерціалізованих свят – «дня святого Валентина» чи Нового Року, – Гелловін сам по собі не несе ані користі, ані шкоди?
На жаль, ні.
Гелловінські вечірки, які багато людей сприймають просто як привід вдягти маскарадну маску й повеселитися, – це не просто спекуляція на яскравому й чарівному і спосіб підзаробити для підприємливих громадян. Учасники таких святкувань перевдягаються у образи різного роду нечистої сили, яка асоціюються зі смертю і потойбічним світом, чинить зло та несправедливість – упирів, вампірів, вурдалаків, зомбі тощо. Та християнин не може – навіть у жартівливому та ігровому контексті – асоціювати себе зі силами зла.
Під час Гелловіну відбувається романтизація смерті та злих сил. Адже таке зло – «нестрашне і привабливе», і це сприяє зняттю внутрішніх табу, впливає на моральні орієнтири людини. Змінюється саме ставлення до смерті – тоді як християнство є вірою в перемогу життя над смертю через воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а не через жарти над злими силами.
Ми маємо завжди відчувати відповідальність за те, що відбувається навколо нас, і у першу чергу – за власні вчинки, навіть коли здається, що все, що ми робимо, ми робимо «жартома».
«Робiть, як дiти свiтла, бо плiд Духа є у всякiй добротi, праведностi та iстинi. Випробовуйте, що є угодне Боговi, i не берiть участи в неплiдних дiлах темряви» (Еф. 5: 8-11).
 
 
31 Жовтня 2023
 


31 жовтня – памʼять Святого Апостола і євангеліста Луки (I).
Святий апостол і євангеліст Лука, уродженець Антіохії Сирійської, апостол з числа сімдесяти, помічник святого апостола Павла в справі проповіді, а також лікар з освіченого грецького середовища. Почувши про Христа, Лука прибув до Палестини і тут гаряче сприйняв спасительне вчення від Самого Господа. У числі учнів святий Лука був посланий Господом на першу проповідь про Царство Небесне ще за життя Спасителя на землі. Після Воскресіння Ісус Христос явився святим Луці і Клеопі, які йшли в Емаус. Апостол Лука взяв участь у другій місіонерській подорожі апостола Павла, і з тих пір вони були нерозлучні. Коли святого Павла залишили всі учні, апостол Лука продовжував ділити з ним всі труднощі проповідницького подвигу. Апостол Лука під керівництвом апостола Павла у 62-63 роках у Римі написав Євангеліє. Він ретельно дослідив факти, широко використовував усне передання Церкви і розповіді Самої Пречистої Діви Марії. Святий апостол написав також книгу Діянь святих апостолів. Церковне Передання говорить про написання апостолом Лукою перших ікон Божої Матері, а також ікон святих первоверховних апостолів Петра і Павла. У місті Фіви апостол Лука мученицьки закінчив земний шлях.
 
 
26 Жовтня 2023
 


26 жовтня – Іверської ікони Божої Матері.
Святкування Божої Матері на честь Її Іверської ікони відбувається кілька разів на рік: 25 лютого, 6 травня, 26 жовтня, а також у вівторок Світлої седмиці на честь отримання прототипу у морі біля гори Афон. Історія образу повертає до IX століття, у період боротьби з християнською релігією та знищенням святих ікон. Коли образ Пресвятої Богородиці, що знаходився у однієї християнки, пронизав спис воїна, який бажав її знищити, з образу полилася кров. Жінка врятувала ікону, помолившись і опустивши її в морські хвилі. Ікона, тримаючись на воді, припливла до гори Афон, де ченці побачили вогненний стовп, що йшов від образу Богородиці. Преподобний старець Гавриїл Святогорець за велінням Божої Матері, що явилася йому уві сні, пішов по воді, як по земній тверді, і чудотворна ікона зійшла йому в руки. Після декількох спроб ченців поставити ікону в соборний храм Іверського монастиря, образ Богоматері опинявся над воротами обителі. Богородиця знову відкрила святому Гавриїлу уві сні свою волю про те, що не бажає, щоби її зберігали ченці, а Вона сама буде їхньою Хранителькою. Відтоді образ був поставлений над воротами, і монастир став постійним притулком для чудотворної Іверської ікони Божої Матері, яка також отримала назву "Вратарниці". На відміну від інших афонських святинь, Іверська ікона Божої Матері ніколи не залишала своєї обителі.
 
 
14 Жовтня 2023
 


Православна Церква сьогодні 14 жовтня відзначає велике свято - ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ.
Ця подія, яка лягла у основу свята Покрова Пресвятої Богородиці, відбулася в середині X століття, коли місто Константинополь був у облозі ворогом. Диво сталося у недільний день, під час нічного богослужіння, коли Влахернський храм був переповнений вірянами, у числі яких був Андрій, Христа заради юродивий - слов'янин, який у молодості потрапив у полон і був проданий у Константинополь. О четвертій годині ранку, піднявши очі до неба, Андрій побачив Пресвяту Богородицю, Яка йшла по повітрю, осяяну небесним світлом, оточену ангелами і групою святих. Богородицю супроводжували Іоанн Хреститель і Іоанн Богослов. Богоматір молилася довгий час, обливаючись сльозами. Потім, Пресвята підійшла до престолу і молилася за народ. По закінченні молитви, Вона зняла із Себе сяюче покривало, яке носила на голові, і тримала його з великою урочистістю над усім народом. Через деякий час Богородиця стала невидимою. Це видіння і знак означали порятунок жителів міста від навали, і війська супротивника незабаром відступили. На Русі храми на честь Покрова Божої Матері з'явилися у дванадцятому столітті. На честь свята Покрови освячували більшість козацьких церков. Покровським був головний храм Запорізької Січі. На Покрову незаміжні дівчата завжди приходили в храм, щоб просити Пресвяту Богородицю про хороший шлюб.
Дорогі у Христі брати і сестри всіх Вас щиросердно вітаю з святом Покрови Божої Матері. Нехай Мати Божа завжди оберігає Вас і Ваші сім’ї від усякого зла своїм чесним омофором.
 
 
9 Жовтня 2023
 


9 жовтня, Православна Церква вшановує пам’ять святого апостола і євангелиста Іоана Богослова.
Апостол Іоан був улюбленцем Спасителя за свою жертовну любов і велику чистоту. Після свого покликання апостол не розлучався з Господом і був одним із трьох учнів, яких Господь особливо наблизив до Себе. Апостол Іоан слідував за Господом, коли Його, зв’язаного, вели з Гефсиманського саду на суд беззаконних первосвящеників Анни і Каяфи, він же знаходився у дворі архієрейському під час допиту свого Божественного Вчителя і невідступно слідував за Ним Хресним шляхом. Біля підніжжя Хреста він плакав разом із Божою Матір’ю і почув звернені до Неї з висоти Хреста слова розп’ятого Господа: «Жінко, ось син Твій» і до нього: «Це Мати твоя» (Ін.19: 26-27). З цього часу апостол Іоан, як люблячий син, дбав про Пресвяту Діву Марію і служив Їй до Її Успіння, нікуди не відлучаючись з Єрусалиму.
Після Успіння Божої Матері апостол Іоан за жеребом попрямував до Ефесу та в інші малоазійські міста для проповіді Євангелія, взявши з собою свого учня Прохора. В часи гоніння на християн з боку імператора Нерона (Ін.19: 56-68). Апостола Іоана відвели на суд в Рим. За сповідання віри в Господа Ісуса Христа апостол Іоан був засуджений до смерті, але Господь зберіг Свого обранця. Апостол випив запропоновану йому чашу зі смертельною отрутою і лишився живим, потім вийшов неушкодженим з котла з киплячою олією, куди був кинутий за наказом мучителя. Після цього апостола Іоана заслали в ув’язнення на острів Патмос, де він прожив багато років. На острові Патмос проповідь, що супроводжувалася численними дивами, привернула до нього всіх жителів острова, яких апостол Іоан просвітив світлом Євангелія. Апостол Іоан віддалився зі своїм учнем Прохором на пустельну гору, де наклав на себе триденний піст. Під час молитви апостола гора захиталася, загримів грім. Переляканий Прохор упав на землю. Апостол Іоан підняв його і наказав записувати те, що він буде говорити.Так близько 67 року була написана Книга Одкровення (Апокаліпсис) святого апостола Іоана Богослова. У цій книзі розкриті таємниці Церкви та кінця світу. Після тривалого заслання апостол Іоан отримав свободу і повернувся в Ефес, де продовжував свою діяльність, навчаючи християн остерігатися лжевчителів і їх лжевчень. Близько 95 року апостол Іоан написав в Ефесі Євангеліє. Він закликав усіх християн любити Господа та один одного і цим виконати заповіді Христові. Святий апостол Іоан помер у віці ста років. Він набагато пережив всіх інших очевидців Господа, довго залишаючись єдиним живим свідком земних шляхів Спасителя.
 
 
6 Жовтня 2023
 


6 жовтня - Зачаття чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господня Іоанна.
У Палестині жили праведні священик Захарія та його дружина Єлисавета. Доживши до похилого віку, вони були бездітні і не переставали молитися Богу, щоб Він дарував їм дитя. Одного разу, коли святий Захарія був черговим священником у Єрусалимському храмі, він увійшов під час богослужіння у святилище для кадіння фіміамом.
Увійшовши за завісу святилища, він побачив Ангела Божого, який стояв праворуч кадильного жертовника. Святий Захарія зніяковів і зупинився в страху, але ангел сказав йому: "Не бійся, Захаріє, твоя молитва почута, дружина твоя Єлисавета народить тобі сина, і назвеш його Іоанн". Але праведний Захарія не повірив словам вісника, і був покараний німотою аж до народження дитини. Між тим народ чекав Захарію і дивувався, що він так довго не виходить зі святилища. І коли він вийшов, то повинен був дати народу благословення, але не зміг вимовити його, так як був вражений німотою. Коли Захарія знаками пояснив, що не може говорити, то народ зрозумів, що йому було видіння.
Пророцтво архангела виповнилося, і праведна Єлисавета народила Предтечу і Хрестителя Господнього Іоанна.
 
 
27 Вересня 2023
 


Дорогі у Христі брати і сестри!
Православна Церква 27 вересня святкує ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.
Свято належить до числа дванадесятих - дванадцяти головних церковних свят у році. У цей день вшановується подія IV століття, пов'язана з рівноапостольним царем Костянтином і його матір'ю Оленою. Імператор припинив гоніння на християн і хотів знайти Хрест Господній.
У Єрусалим прибула експедиція на чолі зі святою Оленою. На Голгофі тоді розташовувалося капище богині Венери і статуя Юпітера. Цариця Олена спілкувалася з місцевими, щоб дізнатися, де був розіп'ятий Ісус Христос. Один єврей повідомив їй, що зараз там капище. Капище зруйнували і почалися розкопки. Незабаром Гріб Господній, три хрести, чотири цвяхи і дощечка з написом «Ісус Назарянин, Цар Юдейський» були знайдені. Щоб дізнатися, на якому з трьох хрестів був розіп'ятий Христос, Патріарх Макарій велів по черзі підносити їх до тяжкохворої жінки. Вона зцілилася, коли до неї піднесли Хрест Христовий. Коли біля Голгофи проходила похоронна процесія, на тіло небіжчика по черзі покладали хрести, і він воскрес, коли на нього був покладений Хрест Спасителя. Патріарх благословив підняти Хрест, щоб віруючі вшанували велику святиню. Цариця Олена привезла у Константинополь частину Животворящого Хреста і цвяхи. Імператор Костянтин за 10 років спорудив в Єрусалимі храм на честь Воскресіння Христового, освячення якого відбулося 26 вересня (за новим стилем) 335 року, а святкування Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста було встановлено 27 вересня.
Дорогі брати і сестри! Ще раз хочу всіх привітати з сьогоднішнім святом. Бажаю Всім Вам, щоб сила Чесного і Животворчого Хреста Господнього охороняла Вас по всі дні життя Вашого.
Також нагадую, що 1 жовтня літургії в нашому храмі не буде. Я їду до м. Новий Ульм на спільну святкову службу, на яку запросили і нас. Тому хто має час і можливість може приїхати. Адресу де знаходиться храм в м. Новий Ульм додаю.
Hirthstraße 3, 89231 Neu-Ulm
 
 
23 Вересня 2023
 


ПРИВОДЬТЕ СВОЇХ ДІТОК У ЦЕРКВУ!!! НАВІТЬ, МАЛЕНЬКИХ, ТОМУ ЩО .. ОСЬ ТАК ДО ЦЬОГО ЗВИКАЄТЬСЯ... Навіть, якщо вони повзають по підлозі, це, мабуть, тому, що їм потрібно грати, і/або дайте іграшку, а навіть поїсти, щоб залишатися їм спокійними. Навіть якщо ви проводите весь час у задній частині церкви, гойдаючись з боку в бік і тримаючи їх. Навіть якщо ваша дитина справжня «непосида» або «маленький буревій». Приводьте їх на Святу Літургію: хай вони бачать, як ви кладете поклони, хай бачать, як ви молитесь, і хай побачать, як ви співаєте.
Нехай бачать, що ви йдете до священика прийняти Євхаристію-Святі Дари, напевно підуть і імітуватимуть за вами... Якщо вони не бачать, що ви робите ці речі, і вони не навчаться у вас, то у кого їм навчитися? Діти, насправді, до певної міри, слухають батьків вухами, але завжди бачать очима... Якщо їх не привести, світ навчить їх, що це не пріоритет, а один з багатьох варіантів. Світ відтягне їх від Бога, заплутає і дезінформує, що достатньо бути "добрим", але про яку доброту говорить світ? Але будьте певні, що світ не навчить їх, Хто для них Ісус і що Він живий у Слові і Хлібі життя. ЦЕ ТЕ ЩО ТІЛЬКИ ВИ МОЖЕТЕ ЇХ НАВЧИТИ, ТОМУ БЕРЕЖІТЬ СВОЇХ ДІТЕЙ. Р.S. Дорослі, будьте терплячими до дітей. Ставтесь з розумінням до батьків. Того часу приносили до Ісуса дітей, щоби доторкнувся до них. А учні забороняли їм. Побачивши це, Ісус обурився і сказав їм: «Дозвольте дітям приходити до Мене. Не забороняйте їм, бо для таких є Царство Боже. Воістину кажу вам: якщо хто не прийме Божого Царства, як дитина, той не увійде до нього!» Він обійняв їх і, поклавши на них руки, благословив». (Мк 10, 13-16)
 
 
13 Вересня 2023
 


Православна Церква 13 вересня згадує подію - Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці (395–408). Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці у Константинопольському Влахернському храмі було при імператорі Аркадії (395-408). До того велика святиня, ввірена апостолу Фомі самою Божою Матір'ю, після Її Успіння зберігалася у Єрусалимі у благочестивих християн. Через багато років, за царювання імператора Льва Мудрого (886-911), від пояса Божої Матері відбулося чудо зцілення його дружини Зої, що страждала від нечистого духа. Імператриці було видіння, що вона буде зцілена від недуги, коли на неї буде покладено пояс Матері Божої. Імператор звернувся з проханням до Патріарха. Патріарх зняв печатку і відкрив ковчег, у якому зберігалася святиня: пояс Матері Божої виявився абсолютно цілим, неушкодженим від часу.
Патріарх поклав пояс на хвору імператрицю, і вона негайно звільнилася від своєї недуги. Був відслужений урочистий подячний молебень до Пресвятої Богородиці, а чесний пояс поклали назад у ковчег і запечатали печаткою.
 
 
11 Вересня 2023
 


Сьогодні 11 вересня Православна Церква згадує подію Усікновення глави Іоанна Предтечі. Цей день Церквою встановлено суворий піст як вираження скорботи християн про насильницьку смерть великого Пророка. Про мученицьку кончину святого Іоанна Хрестителя в 32 року по Різдво Христовому оповідають святі євангелісти Матвій і Марк. Священне Передання Стародавньої Церкви зберегло деякі подробиці цих подій, що відбувалися незадовго до Розп'яття і Воскресіння Христового. Ірод, званий Антипою, син Ірода Великого, який побив немовлят у Вифлеємі, керував регіоном на східному березі Йордану, який називався Галілеєю. Спочатку він одружився з донькою Аравійського царя Арефи. Але потім, полонений красою Іродіади, дружини свого рідного брата Філіпа, зблизився з нею. На її вимогу він прогнав від себе законну дружину свою і одружився зі своєю невісткою. Святий Іоанн Хреститель бачив вчинок, здійснений Іродом, і викрив його.
Цар, не бажаючи чути святого Іоанна, наказав ув'язнити пророка в темницю. Особливо була розлюченою Іродіада і хотіла навіть вбити святого пророка і Хрестителя Божого Іоанна, але не могла знайти зручного випадку. Якось Ірод влаштував у палаці бенкет з нагоди свого дня народження. У розпалі урочистості в зал увійшла падчерка Ірода Соломія. Як проста рабиня, вона почала танцювати перед гостями. Танець настільки сподобався Іроду, що «під присягою він обіцяв їй дати, чого не попросить», аж до половини царства. Іродіада вирішила скористатися успіхом доньки. Нарешті, у неї з'явилася можливість помститися Іоанну і раз і назавжди позбутися його закидів і викриттів. «Дай мені тут на блюді голову Іоанна Хрестителя»,— сказала дівчина, коли повернулася до гостей. Цар засмутився, але ради клятви і тих, хто сидів за столом з ним, наказав принести голову. Вважається, що й після своєї смерті Іоанн був Предтечею Господу, бо душа пророка з'явилася в ад і повідомила душам праотців, що були там, про те, що незабаром повинен прийти Спаситель і звільнити їх. Він витримав своє випробування до кінця і залишився вірний Богу. Життя Ірода та Іродіади не було щасливим і спокійним. Обидва боялися, що Іоанн може воскреснути з мертвих. Іродіада навіть веліла поховати голову пророка окремо від тіла. Про те, наскільки побоювався цього Ірод, говорить той факт, що коли почав проповідувати Іісус Христос, цар жахнувся і, згадавши про скоєне за його наказом вбивство, сказав: «Це Іоанн Хреститель, він воскрес із мертвих» . Суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою та Соломією ще за їх земного життя. Соломія, переходячи взимку річку Сікоріс (сьогодні вона називається Сегре), провалилася під кригу. Лід здавив її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її знаходилася над льодом. Як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцюючи, робила безпорадні рухи в крижаній воді. Так вона висіла до того часу, поки гострий лід не перерізав їй шию. Труп її не був знайдений, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову святого Іоанна Предтечі. Аравійський цар Арефа в помсту за безчестя своєї дочки військом рушив проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод зазнав гніву римського імператора Кая Калігули і був разом з Іродіадою засланий в ув'язнення в Галію (сучасна територія Франції), а потім в Іспанію. Там вони загинули під час землетрусу.
 
 
2 Вересня 2023
 


2 вересня Православна Церква вшановує памʼять пророка Самуїла (ХI в. до Р. Х.)
Пророк Самуїл був п'ятнадцятим і останній суддею Ізраїльським, що жив за 1146 років до Різдва Христового. Він походив від коліна Левія, був сином Елкани з Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір. Він народився вимолений у Господа молитвами своєї матері Анни (тому й одержав ім'я Самуїл, що означає «від Бога» і ще до народження був присвячений Богу.
Коли хлопчикові виповнилося 3 роки, мати за обітницею віддала його до скинії на піклування первосвященника Ілія, який в той же час був і суддею над народом Ізраїльським. Пророк зростав у страху Божому, і вже в 12 років йому було одкровення про те, що Бог покарає весь дім первосвященника Ілія за те, що він не вгамовує своїх нечестивих синів. Після смерті Ілія Самуїл став суддею народу Ізраїльського. При ньому Ковчег Божий був повернутий з полону самими филистимлянами, а після звернення ізраїльтян до Бога вони повернули собі і всі міста, які взяли філістимляни. Самуїл 40 років керував народом не тільки як суддя, але і як пророк Божий. Коли єврейський народ зажадав у пророка Самуїла поставити їм царя, він побачив в цьому глибоке падіння народу, яким до того часу керував Сам Бог, звіщаючи волю через святих обранців.
Після викриття першого царя Саула в непослуху Богу, пророк Самуїл помазав на царство святого Давида, який знаходив у нього притулок, рятуючись від переслідувань царя Саула. Пророк Самуїл помер, досягнувши глибокої старості. У народі вважали пророка Самуїла покровителем і заступником чоловіків перед Господом.
 
 
28 Серпня 2023
 


Сьогодні Православна Церква святкує одне з двунадесятих свят - Успіння Божої Матері.
Успіння Божої Матері – це день духовної радості, це день переповнений торжеством безсмертя та Вічного Життя, коли смерть, не називається смертю, а тільки успінням.
В цей день, ми радісно святкуємо утвердження нашого безсмертя, дарованого Господом Ісусом Христом. Пречиста Божа Мати, що носила Слово Життя, яке вселилося в Неї, була взята на небо Її улюбленим Сином.
Свята Церква шанує Пресвяту Богородицю i сповiдує Її вищою за всiх святих i навiть вищою за всiх ангелiв i архангелiв. Вона називає Божу Матiр "чеснiшою вiд херувимiв i незрівняно славнiшою вiд серафимiв".
Адже Пресвята Дiва Марiя є Богородиця. Вона породила Того, Хто, будучи iстинним Богом, у саму мить зачаття вiд Святого Духа в Її утробi сприйняв у єднiсть Своєї Iпостасi, тобто Своєї Особи, людську природу. Дiва Марiя народила Господа нашого Iсуса Христа не за Божеством Його, а за Його людською природою, яка з самої першої хвилини Боговтiлення стала нероздiльно й iпостасно з'єднана в Ньому з Його Божеством. Дiва Марiя народила не просту людину, а iстинного Бога, i не просто Бога, а Бога у плотi. Вiн прийняв тiло не з неба, а вiд Дiви, i це тiло єдиносущне з нашими тiлами, окрiм грiха. Ось чому ми називаємо Марiю Приснодiвою i Богородицею. I з цiєї причини Син Божий не залишив Свою Матiр у гробi, а взяв Її на небо з душею i тiлом.
Припадаючи до Її гробу, будемо молити Її не залишати нас в цей складний для нас час, а перебувати з нами, як Вона обіцяла апостолам: "Радійте, бо Я з вами сьогодні і на віки!"
 
 
19 Серпня 2023
 


19 серпня Православна Церква урочисто святкуватиме Преображення Господне. Однак, в народній свідомості утвердилася інша назва цього свята - Яблучний Спас.
Втім, чи правильно так називати свято, яке повʼязане з однією з найважливіших подій земного життя Христа і безпосередньо з нашим порятунком?
Чи може Спас бути «яблучним» і який звʼязок між Преображенням і яблуками?
Спасом в народі називають три літні свята, присвячених Господу. Якщо зі словом Спас все зрозуміло, - це скорочена форма від слова Спаситель, - то яке відношення мають до Нього яблука - не зовсім.
Річ у тім, що ці три свята відзначаються Церквою в самий розпал збору літнього врожаю. Згідно з давньою традицією люди у ці дні приносять в храм для освячення плоди нового врожаю.
Звичай освячувати посатки плодів сягає своїйм корінням ще в старозавітні часи. Люди таким чином дякували Господу за всі його дари й приносили частину їх в жертву. У перші століття християнства існували різні чини освячення плодів. У наш час Церквою урочисто освячується лише урожай меду і яблук.
Освячувати яблука люди приносять в храм на свято Преображення Господнього. Цей звичай прийшов на на наші землі разом з впровадженням грецького церковного календаря. Греки в день Преображення благословляли грона винограду, який до цього дня вже достигав в іхніх краях, і починали їсти його плоди. Оскільки в той час на Русі виноград ще не вирощували, його замінили яблуками. Цієї традиції дотримуються і до сьогодні. Однак освячення яблук у цей день ніяким чином не повʼязане зі святом Преображення Господнього.
Ще один важливий момент, про який варто памʼятати - це в чому сенс освячення плодів. Адже якщо ми не будемо замислюватися про християнське значення тієї чи іншої традиції, тоді й християнами нас важко назвати.
Тож коли ми приносимо початки врожаю у храм, не забуваймо, що зміст освячення плодів не в тому, що вони набувають якихось надприродних властивостей - ні. Таке ставлення до освяченого магічне і ніяк не співвідноситься з християнством. Головне в освяченні - це подяка Господу за новий урожай. Адже завдяки Йому ми виростили, зібрали та споживаємо ці плоди.
Що стосується народного найменування свята, то такий звичай пов'язаний швидше за все з тим, що простим людям у давнину, коли доступу до писемних джерел майже не було, зручніше було використовувати спрощені назви. Такі найменування визначали не тільки саме свято, а й те, що потрібно освячувати у цей день. Так і зʼявилися три Спаси: медовий, яблучний і горіховий.
Втім, сьогодні ми живемо не в давні часи, а в дні, коли інформація потоком лється з усюди, коли історію свята можна миттєво знайти в інтернеті, задавши потрібну назву у пошуковій системі. Навіщо ж тоді спрощувати до побутового рівня те, про походження чого ми вірогідно знаємо з джерел?
Погодьтеся, назва «яблучний» Спас не тільки спотворює сенс свята та затьмарює всю велич Фаворської події, під час якої Ісус Христос показав свою Божественну славу, а й принижує Христа. У Господа багато імен, які відображають Його Божественну сутніть. Однак назва «яблучний» припустима хіба що для соку та варення, але ніяк не для Господа. Ось чому правильним буде називати свято так, як сформулювала для нас Церква, а не народна свідомість.
Саме тому у день Преображення Господнього ми, перш за все, повинні вшанувати Господа й цю подію молитвою у храмі. А щоб відчути радість свята досконало, постараймося з'єднатися з Господом, долучившись Його Тіла і Крові. Тільки тоді ми можемо надіятися, що преображення відбудеться і в нашій душі і ми зможемо побачити сяйво Божества Ісуса Христа, яке удостоїлись побачити апостоли на горі Фавор.
 
 
14 Серпня 2023
 


14 серпня Православна Церква святкує Винесення Чесних Древ Хреста Господнього та пас 'ять святих семи мучеників Маккавеїв, матері їхньої Соломонії і учителя їх, Єлеазара. У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: «Унаслідок хвороб, які дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відведення хвороб. Напередодні (31 липня), виносячи його з царської скарбниці, клали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії – Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста».
В нас на Україні це свято з'єдналося зі спогадом Хрещення Русі 1 серпня 988 року. У «Сказанні дієвих чинів святої соборної і апостольської великої церкви Успіння», складеному в 1627 році дається таке пояснення свята 1 серпня: «А на винесення в день Чесного Хреста буває хід заради освячення води і просвічення людей, по всім містам і селам».
Звістка про день Хрещення Русі збереглася в хронографах ХVI століття: «Крестися князь великий Володимир Київський і вся Русь серпня 1». За прийнятим нині в Українській Церкві чином мале освячення води 1/14 серпня здійснюється до або після літургії. Разом з освяченням води відбувається освячення меду. З цього дня починається Успенський піст.
Святі сім мучеників Маккавеї, матір їхня Соломонія і учитель їх, Єлеазар. У 166 р. до Р. X. жив в Юдеї один священик і законовчитель Єлеазар, який вже досяг старості, але вельми благовидний видом, славний своєю мудрістю і благочестям. Його привели до мучителя і стали примушувати їсти свиняче м'ясо, що було суворо заборонено Богом в Старому Завіті. Але Єлеазар погодився краще вмерти славною мученицькою смертю за закон Божий, ніж зберегти через його порушення безчесне і негідне Бога життя. Під час великих мук, коли від ран священик Божий вже наближався до смерті, він, застогнавши, сказав: «Господу, Який усім відає, відомо, що я, маючи можливість позбавитися від смерті, приймаю жорстокі страждання і охоче терплю їх через страх перед Богом ».
Були схоплені і сім учнів святого Єлеазара, брати Маккавеї: Авим, Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим і Маркелл, і з ними їхня мати Соломонія. Їх привели до беззаконного царя Антіоха і також стали примушувати їсти недозволену їжу. Тоді один з них, відповідаючи за всіх, сказав: «Ми готові краще померти, ніж переступити закони». Цар наказав відрізати йому язика, здерти з тіла шкіру і відсікти руки та ноги на очах в інших братів і матері. Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого юнака кинули на величезну розпечену сковороду. Коли помер перший, вивели на наругу другого, і він прийняв муку таким же чином. Вже при останньому подиху він сказав: «Ти, мучитель, позбавляєш нас справжнього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного». Коли мучили третього і хотіли йому відрізати язика, він негайно виставив його, безстрашно протягнувши і руки, і мужньо сказав: «Від Бога я отримав їх, і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх». Навіть мучителі були здивовані такою мужністю юнака. Потім славну мученицьку кончину прийняли ще троє братів Маккавеїв. Сьомому ж, наймолодшому, мати їх свята Соломонія сказала: «Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і пізнай, що все створив Бог з нічого і що так стався і рід людський. Не бійся цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милості Божої знову придбала тебе з братами твоїми ». Після синів померла і мати, радісно дякуючи Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за закон Господа Вседержителя.
 
 
9 Серпня 2023
 


9 серпня Православна Церква вшановує день пам’яті святого великомученика і цілителя Пантелеймона.
Талановитий лікар, наближений до імператора, він зустрів священника, який розповів йому про Христа. А остаточний вибір віри юнак зробив після того, як Господь оживив по його молитві мертву дитину, яку вкусила змія.
Після хрещення Пантелеймон почав безкоштовно лікувати ім’ям Господа вбогих, особливо християн, які перебували в тюрмах.
За доносом лікарів, які заздрили йому, Пантелеймон був схоплений, відданий на нелюдські тортури та страчений. Але до останнього подиху він не зрікся Тієї Божої Правди, яку пізнав, ставши християнином.
За свою відданість цей святий отримав від Бога велику благодать та до нині молитвою допомагає багатьом нужденним.
Унаслідок повномасштабного російського вторгнення, нам, українцям, довелося вчергове переглянути ставлення до земного життя, глибше усвідомивши його крихкість і плинність, зрозуміти, наскільки тендітним є наше тіло і наскільки насправді легко завдати глибоких ран душі. Навіть ті з нас, кого Господь уберіг від ран фізичних, страждають, переживаючи за рідних та близьких, вболівають за українські міста, які жорстоко обстрілює агресор.
Що вже й казати про наших новітніх героїв, чиї тіла та душі щоденно піддаються страшним випробуванням, кому ця війна завдає глибоких ран. І якщо за роки свого буття людина частково опанувала мистецтво зцілення тіл, то гоїти зранені душі здатний лише Господь.
Помилкою було би вважати, що лише людська душа – від Господа, адже Він сотворив нас цілісними, в єдності тіла й душі. Тому, лікуючи фізичні рани, водночас маємо піклуватися про зцілення душі – як це робив святий великомученик і цілитель Пантелеймон, пам'ять якого сьогодні вшановуємо.
Тож нині, коли молитимемося до святого Пантелеймона за наших хворих і поранених, просімо не лише про зцілення їхніх тіл, але й про те, щоби Господь подав їм зцілення душ. І щоби за його заступництвом вороги видимі й невидимі швидше були подолані та запанував очікуваний нами справедливий мир.
 
 
7 Серпня 2023
 


"Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло." (Лк 8:16)
Саме таким світлом для оточуючих стало життя святої праведної Анни, і саме її Бог сподобив за чистоту душі й побожність життя стати матір’ю Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії.
Богомудра, Богоблаженна та Благословенна – саме так говорить про неї Церква в піснеспівах. Анна була дружиною святого праведного Іоакима, нащадка славетного царя і пророка Давида. Саме Давидові Бог обіцяв, що від його сімені народиться Спаситель світу.
Нині ми згадуємо відшестя праведної Анни від земного життя – її Успіння. За переданням, мати Пресвятої Богородиці спочила мирно, у віці 79 років, в Єрусалимі. Анна відійшла до Бога ще до події Благовіщення Пречистій Діві Архангела Гавриїла.
Вже у VI столітті, за часів благовірного імператора Юстиніана, було побудовано храм на її честь. А подальше шанування Анни та Іоакима християнами стало втіленою подякою святому подружжю за те, що саме вони в молитвах та турботах народили і виховали дівчину, яка змогла вмістити в себе Невмістимого Бога, і цим відкрити шлях спасіння усьому людству.
Згадавши святу праведну Анну, нам варто багато чого переглянути в своєму житті. Якщо ми не маємо дітей, нехай наша молитва буде гарячою, щирою і доповнює нашу праведність, але при цьому пам’ятаймо, що все – в руках Божих, і на все – Його премудрий Промисел.
 
 
5 Серпня 2023
 


5 серпня Православна Церква вшановує Почаївську чудотворну ікону Божої Матері. Вона відома всьому слов'янському світові: її шанують в Україні, Біларусі, Боснії, Сербії, Болгарії та інших країнах. Поряд з православними на поклоніння чудотворному образу Пресвятої Богородиці приходять і католики.
У середині XVI століття на Волині, недалеко від Почаєва, в помісті Орлі жила православна поміщиця Ганна Гойська, що залишилася вдовою по кончині свого чоловіка Богдана Гойського, земського судді. Походила вона зі старовинного дворянського роду Козинських.
Того часу волинською землею проїздив грецький митрополит Неофіт, який прямував до багатої Москви, сподіваючись вимолити в неї допомогу для своєї скривдженої магометанами Церкви. 1559 року на щире прохання Ганни Гойської він зупинився в її маєтку. Богобоязлива Гойська сердечно прийняла в себе іменитого гостя та за звичаєм з найглибшою повагою сумлінно опікувалася ним. На подяку за сердечну гостинність, а, ймовірніше, натхненний Самою Царицею Небесною, Неофіт благословив Гойську древньою іконою Богоматері з Предвічним Немовлям — образом, який привіз із Константинополя. Вірогідно, цю заповітну родову святиню він узяв із собою як благословення в далекий нелегкий шлях — спочатку до Константинопольського Патріарха, а потім за його дорученням — до Росії, і завжди зберігав цей образ при собі, поки Промисел Божий не повелів залишити її на Волині у милосердної благочестивої вдови.
Отриманий великий дар Гойська зберігала певний час у своїй замковій молитовні. Аж ось, за тогочасними розповідями, домашні побожної вдови почали помічати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Вони сповістили про це Гойську, але вона довго не зважала на їхні розповіді, поки, нарешті, сама не побачила в сонному видінні ікону «у великому світлі». Але й тоді жінка не звернула на це особливої уваги, поки світло, що виходить від ікони, не побачила вже наочно. Минуло ще трохи часу, і благодатна сила образу дала знати про себе першими чудесами.
У Ганни Гойської був рідний брат Пилип Козинський, сліпий від народження. Ганна підказала йому звернутися з молитвою до цього образу Пресвятої Богородиці з проханням про дарування зору. І щойно її брат від усього серця помолився перед святинею, очі йому відкрилися, і він почав бачити, ніби ніколи й не був сліпим.
Після такого безсумнівного чуда, що сталося на очах у людей, Гойська вже не зважувалася тримати ікону в себе, а, зібравши ченців, священиків і безліч православного люду, з хресним ходом та співами перенесла її на Почаївську гору та віддала на вічне зберігання ченцям, які мешкали в тамтешніх печерах. Чудесне зцілення і наступне за ним урочисте перенесення ікони з маєтку Гойської до Почаївських іноків сталося, ймовірно, у першій половині 1597 року. Бо вже 14 листопада 1597 Гойська жертвує на розбудову Почаївського монастиря великі кошти, невдовзі будує церкву на честь Успіння Божої Матері та забезпечує її всім потрібним; дарує ченцям свою спадщину: землі, сіножаті, млини; щедро прикрашає чудотворну ікону.
З цього часу від ікони виливаються чудеса, ніби рікою. Сотні разів привселюдно засвідчено цілющу силу, що виходила від чудотворного образу Почаївської Божої Матері. Якої тільки допомоги не отримували від неї люди! Не даремно у книзі «Записів чудес Почаївських» її названо «скорботних матерів розрадою».
У 1664 році юний син поміщика Івана Жабокрицького Симеон, омивши водою очі від Стопи Богоматері, зцілився від величезного більма на оці. Однак невдовзі він тяжко захворів і помер. Батьки, оплакавши його, вже приготували тіло до поховання, тим часом бабуся небіжчика, пані Свіщевська, зі сльозами благала Пресвяту Богородицю на горі Почаївській: «Сього внука мого присвячую Тобі, — молилася вона, — тільки яви на ньому благодать Свою, зглянься на сльози батьків, зроби його живим і здоровим». Після цього померлий, який пролежав від ночі до полудня, раптом простягнув руки та попросив пити і їсти.
1674 році один інок, який перебував у турецькому полоні та гаряче молився Пресвятій Діві Почаївській, у день Успіння був чудесним чином перенесений до Почаєва, де донині зберігаються його кайдани.
На Успіння 1710 подружжя з Жовкви принесло в Почаїв своє хворе дитинча, сподіваючись на його зцілення. Але тут дитина померла. Тоді деякі прочани порадили віднести померлого до церкви і покласти перед чудотворною іконою Божої Матері. «Це ж було, — як каже запис того часу, — щоб більшою славою Пресвята Діва Богородиця вшанована була, ніж від звичайного одужання дитини». І от батьки несуть мертве дитя у храм, починають зі сльозами молитися перед святою іконою і раптом бачать: дитина начебто прокидається, плаче і кличе: «Мамо!..» — І ось уже встає, немовби скинувши із себе смерть і хворобу. Та, напевно, найбільш відоме чудо сталося 1675 року. Ось як описує його визначний науковець-енциклопедист митр. Іларіон (Огієнко) у своїй праці «Преподобний Іов Почаївський» (подаємо зі скороченнями):
 
Чудесне врятування Почаївського монастиря від турків 1675 року

Ще з року 1672-го появився в Україні султан Мохамед IV, і сильно руйнував українські землі. До нього приєдналися й кримські татари, і робили те саме. Скрізь усе горіло, скрізь хватали народ у полон, скрізь була руїна…
Король Ян Собєський року 1675-го оголосив війну туркам, бо вони рік перед тим взяли й спалили місто Збараж. Почалася «Збаразька війна» між турками та поляками. Турки з Поділля посунули на Галичину та Волинь, зруйнували Збараж, Вишгородок і Вишнівець, і подалися на Почаїв.
Турки шаліли — попалили й пограбували всі довколишні місця. Це йшов турецько-татарський загін під керівництвом хана Нурредина. Нарешті, 20 липня, він підступив під Почаївський монастир. Увесь народ з сусідніх околиць позбігався до монастиря і поховався, де було можна, бо був неозброєний. Сам Почаївський монастир був обнесений тільки грубим дерев`яним частоколом. Здібніші й здоровші з монахів та з народу стали до оборони своєї Святині, хто з чим міг. Ігуменом був Феодосій Левицький. А рятунку ні звідки не було — козаки гетьмана Дорошенка стояли під Чигирином, а поляки боронили Варшаву.
Турки зловили таки двох монахів і вбили їх. Усі ті, хто не міг боронити монастиря, безперервно молилися в Св. Троїцькім соборі перед чудотворним образом Божої Матері та перед мощами преподобного Іова, бо тепер тільки вони були оборонцями безборонного монастиря…
Монахи й народ завзято боролися і так минули два дні, 20 і 21 липня 1675 року. Настала третя ніч, з 22 на 23 липня — на цей час хан Нурредин призначив генеральний штурм Почаївського монастиря. Усі подесятерили свою ревність: молодші монахи з народом біля частоколу, а решта — в молитвах у соборі.
I ось почався акафист до Пресвятої Богородиці. Хор і всі люди зо слізьми заспівали: «Побідоносній воєводині, як від злого врятовані, пісні переможні в подяку складаємо Тобі ми, слуги твої, Богородице!…» І в цей час раптом розкрилися хмари, і над собором появилася Богородиця в блискучому сяйві, оточена анголами з оголеними мечами… Праворуч при Богородиці стояв на хмарах преподобний Іов і молився до Богородиці про рятунок безборонного монастиря…
Усе це побачили турки й татари і почали безладно пускати стріли на небесне видіння, але стріли верталися назад, і били тих, хто стріляв. Перелякані вороги зрозуміли, що діється чудо, стали панічно втікати, і Почаївський монастир був урятований… Передання свідчить, що дехто з турків і татар прийняли православіє і позосталися послушниками в монастирі.
Діва Марія завжди опікунка тих, хто її благає.
Чутка про це чудесне врятування Почаївського монастиря від турків і татар відразу рознеслася по всій Волині і всім підняла духа — є в нас опікунка православія й заступниця православного українського народу!
На пам`ятку цього чудесного врятування Почаївського монастиря від нехристів пізніше складена була велична народна дума, яка співається й тепер:
Ой зійшла зоря вечоровая, Над Почаєвом стала…
 Дума ця хвилююче змальовує і трагедію Почаївського монастиря, і чудесне заступництво Божої Матері та преподобного Іова за православну святиню.
Спокійно слухати цю трагічну кантату ніхто не може…
Почаївське чудо 1675 року пізніше намальоване було в соборі на лівій стіні, а також намальоване при вході в Печерну церкву, де лежать мощі преподобного Іова.
Трохи пізніше в Почаївськім монастирі була поставлена нова церква, — Перемога Богородиці, на згадку про врятування монастиря від турків та татар.
Ось вже понад чотириста років перебуває ця ікона в Почаївській обителі, залишаючись свого роду осередком її молитовного життя. Це не музейна реліквія, не пам’ятка мистецтва, що дивує нас своєю старовиною і художніми принадами (хоча й вони незаперечні): коли підходиш до цього образу, всі ці, по-своєму важливі, критерії перестають існувати. Далеко не на кожну людину виливаються чудеса, але кожному, хто звертається до чудотворного образу із сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна чи тілесна.
Щодня о 5:00 ранку в Успенському соборі, освітленому в передранкових сутінках лише самими лампадами, монастирська братія відправляє полуночницю. Після неї, при співі тропаря «Непрохідні Врата», чудотворний образ Матері Божої Почаївської повільно опускається на двох шовкових стрічках і зупиняється на рівні людського зросту. Поряд з іконою стоїть ієромонах, традиційно названий «кіотним». Ченці, а за ними й усі, хто прийшов на полуночницю, тихо й неквапливо підходять і прикладаються до чудотворного образу. Так само спускається він по суботах після соборного акафісту перед Почаївською іконою та по відправі пізньої літургії в недільні та святкові дні. У кожного, хто приходить до цього образу, є завжди те, що можна висловити лише молитовним зітханням. І тому мить, коли на перших словах молитви ікона починає повільно спускатися вниз, завжди сповнена якогось потаємного очікування дива. І, поза сумнівом, це очікування ніколи не обманює, бо чудо — це справжня зустріч з Божою Матір’ю віч-на-віч.
 
 
2 Серпня 2023
 


Дорогі у Христі брати і сестри! 2 липня Православна Церква святкує памʼять святого пророка Іллі.
Святий пророк Ілля – один з старозавітних пророків і перший дівственник Старого Завіту. Життя святого пророка описане у Старозавітних книгах (3 Цар.; 4 Цар.; Сир. 48, 1-5; 1 Мак. 2, 58). Також згадки про Господнього пророка є в книгах Нового завіту, під час Преображення Господнього, Ілля розмовляв з спасителем на горі Фавор (Мф. 17, 3; Мк. 9, 4; Лк. 9, 30).
     Святитель Епіфаній Кіпрський розповідає нам про народження пророка Іллі таке передання: «Коли народився Ілля, батько його Совах бачив у видінні, що благообразні мужі вітали його, пеленали вогнем і годували полум’ям вогненним». Дане дитині ім’я Ілля (кріпость Господня) визначило все його життя. З малих літ він посвятив себе єдиному Богу, оселився в пустелі і проводив життя в строгому пості і молитві. Призваний до пророчого служіння за ізраїльського царя Ахава, пророк став ревним сповідником істинної віри і благочестя. В той час ізраїльський народ відійшов від віри своїх отців, залишив Єдиного Бога і поклонявся язичницьким ідолам, поклоніння яким започаткував нечестивий цар Ієровоам. Особливо дбала за ідолопоклонство дружина царя Ахава, язичниця Ієзавель. Поклоніння ідолу Ваалу привело ізраїльтян до повного морального розложення. Бачачи гибель свого народу, пророк Ілля почав викривати царя Ахава в нечесті, умовляючи його покаятися і навернутися до Істинного Бога. Цар не послухав його. Тоді пророк Ілля прорік йому, що, в покарання три роки не буде ні дощу, ні роси на землі і засуха припиниться тільки після його молитви. «Живий Господь Бог Ізраїлів, перед Яким я стою! В ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба тільки за моїм словом.» (3 Цар. 17, 1). І дійсно, після молитви пророка небо закрилося, наступила засуха і голод по всій землі. Народ страждав від нестерпної спеки і голоду. Господь по своїй милості, бачачи страждання людей, готовий був помилувати всіх і послати дощ на землю, та не хотів знехтувати словом пророка Іллі, який горів бажанням навернути серця ізраїльтян до покаяння і повернути їх до Істинного Богошанування. Зберігаючи пророка Іллю від рук Ієзавелі, Господь в час лиха направив його до потаємного місця біля потоку Хораф. «І пішов він і зробив за словом Господнім; пішов і залишився біля потоку Хорафа, що навпроти Йордану» (3 Цар. 17, 5). Хижим воронам Господь звелів приносити їжу пророкові, спонукаючи його тим самим до жалю за своїм народом. Коли потік Хораф висох, Господь послав пророка Іллю в Сарепту Сидоньську до бідної вдови, яка страждала разом з своїм сином в очікуванні голодної смерті. На прохання пророка вона приготувала йому опріснок з останньої жмені муки і залишку олії. «І покликав він її і сказав: дай мені трохи води в посудині напитися. І пішла вона, щоб взяти; а він закричав у слід їй і сказав: візьми для мене і шматок хліба в руки свої.
Вона сказала: живий Господь Бог твій! У мене нічого нема печеного, а тільки є жменя борошна у діжці і трохи олії в глечику; і ось, я наберу поліна два дров, і піду, і приготую це для себе і для сина мого; з’їмо це і помремо. І сказав їй Ілля: не бійся, піди, зроби, що ти сказала; але раніше з цього зроби невеликий опріснок для мене і принеси мені; а для себе і свого сина зробиш після; бо так говорить Господь Бог Ізраїлів: борошно в діжці не вичерпається, і олія в глечику не убуде до того дня, коли Господь дасть дощ на землю» (3 Цар. 17, 10-14). Силою своєї молитви великий пророк сотворив інше чудо, він воскресив сина цієї вдови. «І взяв його з рук її, і поніс його у світлицю, де він жив, і поклав його на свою постіль, і возвав до господа і сказав: Господи Боже мій! невже Ти і вдові у якої я перебуваю, зробиш зло, умертвивши сина її? І простягнувшись над отроком тричі, він возвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! нехай повернеться душа отрока цього в нього! І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока цього в нього, і він ожив». (3 Цар. 17, 19-22). Після того, як пройшло три роки посухи, Милосердний Господь послав пророка до царя Ахава, щоб закінчилось лихо.
Ілля повелів зібрати на горі Кармил весь Ізраїль і пророків Ваала. Коли народ зібрався, Господній пророк запропонував збудувати два жертовники: один – для служителів Ваала, другий – для пророка Іллі, принести жертву Істинному Богу. «І сказав Ілля народу: я один залишився пророк Господній, а пророків Ваалових чотириста п’ятдесят чоловік [і чотириста пророків дібровних]; нехай дадуть нам двох тельців, і нехай вони виберуть собі одного тельця, і розсічуть його, і покладуть на дрова, але вогню нехай не підкладають; а я приготую другого тельця і покладу на дрова, а вогню не підкладу; і закличите ви ім’я бога вашого, а я закличу Господа Бога мого. Той Бог, який дасть відповідь за допомогою вогню, є Бог» (3 Цар. 18, 23-24). Першими приступили до жертвоприношення служителі Ваала: вони взивали до ідола зранку до вечора, та все марно небо мовчало. До вечора святий пророк Ілля збудував свій жертовник з дванадцяти каменів, за числом колін Ізраїлевих, поклав жертву на дрова, звелів викопати навкруг жертовника рів і наказав поливати жертву і дрова водою. Коли рів наповнився водою, пророк звернувся до Бога з молитвою і проханням, щоб Господь послав з неба вогонь для навернення заблудших і жорстокосердих ізраїльських людей і навернув їх серця до Себе. Через молитву пророка з неба зійшов вогонь і попалив жертву, дрова, воду і навіть каміння. Народ впав на землю, взиваючи: «Господь є Бог, Господь є Бог!». Тоді пророк Ілля умертвив всіх служителів Ваалових і почав молитися, щоб Господь послав дощ на землю. По його молитві небо відкрилось і була злива, вона наповнила висохлу землю.
Цар Ахав визнав своє заблудження і сумував через гріхи, але дружино його Ієзавель погрожувала убити пророка Божого. Ілля втік у царство Юдейське. Він мав велику скорботу через те, що не міг викорінити ідолопоклонство і просив у Бога собі смерті. Йому явився Ангел Господній нагодував їжею і повелів іти в далеку дорогу. Сорок днів і ночей ішов Ілля і дійшовши до гори Хорив поселився в печері. На цьому місці після бурі, землетрусу і полум’я Господь явився в тихому вітрі і відкрив Іллі, що Він зберіг сім тисяч вірних рабів, що не поклонялися Ваалу. Господь Іллі звелів помазати на пророче служіння Єлисея. За свою ревність перед Богом пророк Ілля був взятий на Небо живим у вогненній колісниці. Пророк Єлисей став свідком сходження Іллі на небо у вогненній колісниці і отримав разом з його милоттю (Милоть (греч. овчина) - одежа з овчины хутром на зовні) дар в двоє більший ніж був у Іллі.
Існує Церковне передання в якому говориться, що пророк Ілля буде предтечею Страшного Другого Пришестя Христа на землю і під час проповіді зазнає мученицької смерті.
Українська Православна Церква свято шанує пророка Іллю. Перший храм побудований в Києві за князя Ігоря, був на честь святого пророка Іллі. Після хрещення свята княгиня Ольга побудувала Іллінський храм у себе на батьківщині в селі Вибути.
 
 
28 Липня 2023
 


Сьогодні Православна Церква вшановує святого князя Володимира Великого. З іменем святого рівноапостольного великого князя Володимира нерозрив­но пов’язана визначна подія в історії нашого народу – Хрещення Русі. Проте християни на Русі жили й раніше – за часів панування язичництва. Так, хри­стиянкою була бабуся князя Володи­мира княгиня Ольга, яка сподобилася слави святих рівноапостольних жінок.
Святитель Димитрій Ростовський, описуючи житіє святого князя Во­лодимира, процес християнізації на­шого народу умовно ділить на чотири періоди. Вперше слов’янські племена, що жили на території майбутньої Київської Русі, почули євангельську проповідь від свя­того апостола Андрія Первозванного ще в І ст. після Р. X. Святий Андрій пройшов від Криму через усю країну до майбутнього Новгорода, всюди хре­стячи наших предків та наставляючи їх у вірі Христовій. На київських па­горбах він провістив заснування вели­кого міста, забудованого численними християнськими храмами.
Другий період відноситься до часу правління Візантійського імператора Василія Македонянина (867 – 886). Константинопольський    Патріарх Фотій (857 – 867; 877 – 886) прислав на Русь єпископа Михаїла, який став проповідувати слово Боже серед язичників. На їхню вимогу єпископ Михаїл звершив чудо: він звелів розпа­лити вогонь і поклав на нього Євангеліє, яке при цьому залишилося неушкодженим. Тоді багато людей повірили у Христа.
Втретє масове хрещення слов’яноросів мало місце за часів рівноапостольної княгині Ольги, після її хрещення. Свята Ольга збудувала багато хри­стиянських храмів. Але хрещення держави в цілому, хрещення всього народу відбулося тільки за святого Володимира, який по праву називається просвітителем Русі, бо він просвітив її світлом Христової віри.
Святий князь Володимир був сином київського князя Святослава (972). Вперше ім’я Володимира згадується в руських літописах 968 року в оповіді про нашестя печенігів, коли його ба­буся, свята рівноапостольна княгиня Ольга (969; пам’ять 11 липня), з малолітніми онуками та жителями Києва, через відсутність її сина Свя­тослава на той час, були взяті в Києві в облогу степовими кочовиками. Вдруге ім’я князя Володимира зустрічається в руських літописах 970 року, коли князь Святослав незадовго до своєї смерті розділив Руську землю між трьома синами: старший син, Ярополк, отримав Київ, середній, Олег, – землю Древлянську, а молодший син, Володимир, – Новгород.
Невдовзі після смерті Святослава між братами почався розбрат. Щоб помститися за загибель свого воєводи, вбито­го князем Олегом під час полювання, князь Ярополк у 977 році виступив з раттю на землю Древлянську.  Далекі тоді ще були від його серця слова: «Не в силі Бог, а в правді”. Ставши єдинодержавним князем Русі, Володимир здійснив кілька вда­лих воєнних походів: завоював Гали­чину (Червону Русь), підкорив в’ятичів і радимичів, переміг камських болгар, успішно воював з печенігами і таким чином розширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до ріки Буг на півдні. За прикладом ха­зарських каганів (мусульман) у князя Володимира було, крім п’яти дружин, багато наложниць.
Утвердивши свою владу, великий князь київський Володимир усіляко сприяв зміцненню на Русі язичницької релігії – багатобожжя, культ стихій­них сил природи. Він встановив на київських пагорбах ідолів Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла,  Мокоші, яким приносилися жертви, і не раз земля Руська зрошувалася невинною кров’ю.
У 983 році, після вдалого походу на ятвягів, князь Володимир за звичаєм вирішив принести жертву ідолам. Бояри кинули жереб, що випав Іоанну, сину варяга Феодора, який був християни­ном (від часів княгині Ольги в Києві при храмі на честь пророка Божого Іллі існувала християнська грома­да). Феодор відмовився віддати свого сина-християнина в жертву бездуш­ним ідолам, сказавши князівським воїнам: «У вас не боги, а дерево; нині є, а завтра зогниють… Бог один, Який створив небо і землю, зорі та місяць, і сонце, і людину…”. Розлючений на­товп київських язичників зруйнував будинок варягів, під уламками яко­го Феодор та Іоанн прийняли муче­ницьку кончину (пам’ять 12 липня).
Передсмертні слова святого Феодора, передані великому князю Володимиру, вразили його.
Душа князя, яка шукала істинної віри, не знаходила спокою. Володи­мир став згадувати своє дитинство та благочестиві настанови, які чув від своєї бабусі рівноапостольної Ольги. Він почав сумніватися в істинності поганських богів. Дізнавшись про це і про його бажання прийняти істинну віру, до Києва почали приходити проповідники з різних країн. Літописне передання про «випробування вір” оповідає, що першими в 986 році прибули посли від болгар-мусульман, які жили за Вол­гою, на річці Камі. Опис мусульмансь­кого раю з гуріями сподобався сласто­любному князю, але обрізання здалося непотрібним, а заборона на вино – не­прийнятною. Він відпустив мусуль­ман з миром, сказавши їм: «Вино – веселість Русі, не можемо без нього”. Посли німецьких католиків говорили князю про велич невидимого Бога Все­держителя та нікчемність поганських ідолів. Князь відповів їм: «Повертайтеся назад; отці наші не приймали віри від  Папи”.
Уважно вислухавши іудеїв, які при­йшли з Хазарського каганату, князь Во­лодимир запитав, де їхня батьківщина. «В Єрусалимі, – відповіли вони, – але Бог за гріхи розсіяв нас”. «Як же ви осмілюєтеся пропонувати свою віру, коли самі за гріхи перебуваєте під гнівом Божим?”, – заперечив Володимир. Після цих проповідників прибув до Києва грецький філософ, посланий Патріархом Константинопольським Миколаєм Хрисовергом. Він виклав князю Володимиру історію створення світу та гріхопадіння, Боговтілення та Спокути, а наостанок розповів про Дру­ге пришестя й показав ікону Страшно­го Суду. Вражений цим зображенням, Володимир зітхнув: «Добре тим, хто стоїть праворуч (праведникам), і горе тим, хто стоїть ліворуч (грішникам)”. «Якщо хочеш стояти з праведника­ми, то прийми хрещення”, – сказав йому філософ. Володимир подумав і відповів: «Зачекаю ще трохи”.
Відпустивши грецького посла з да­рами, князь Володимир зібрав своїх старшин і бояр на раду. Було вирішено відправити послів і випробувати кож­ну віру на місцях. Обрали десять мужів, «добрих і розумних”, і посла­ли їх до мусульман, латинян і греків. Найсильніше та найсприятливіше вра­ження на послів справило богослужіння греків у константинопольському храмі Святої Софії, Премудрості Божої. «І не знаємо ми – на небі ми були чи на землі, бо на землі не можна побачи­ти такої краси”, – розповідали посли після повернення до Києва. Вислухав­ши їх, бояри сказали князю Володи­миру: «Якби поганий був закон грець­кий, то не прийняла б його бабця твоя Ольга, яка була наймудрішою…”.
Незабаром після цього, у 987 році, князь Володимир виступив у похід на місто Херсонес (Корсунь) в Криму, яке на той час належало Візантійській Імперії. Захопивши Херсонес, він по­чав домагатися руки царівни Анни, погрожуючи в разі відмови походом на Константинополь (Царгород). Бра­ти царівни Візантійські імператори-співправителі Василій та Костянтин поставили умовою шлюбу прийняття князем Володимиром віри Христової. «Я давно випробував і полюбив її”, – відповів князь Володимир.
Коли царівна Анна прибула з духо­венством до Херсонеса, князь Воло­димир раптом осліп. Царівна запро­понувала йому негайно охреститися, сподіваючись на зцілення. Під час святого Хрещення князь Володимир прозрів і тілесно, і душевно, і в ду­ховному натхненні вигукнув: «Тепер я побачив Бога Істинного!”. Деякі з дружинників князя, вражені цим чу­дом, також охрестилися. У святому Хрещенні князя Володимира назвали Василієм на честь святого Василія  Ве­ликого. Тоді ж у Херсонесі відбувся його шлюб з царівною Анною. Князь Володимир як «віно” (викуп) за дружи­ну повернув місто Херсонес Візантії, збудувавши в ньому на згадку про своє хрещення храм на честь святого Іоанна Предтечі і Хрестителя Господнього.
До Києва князь повернувся разом із княжною Анною, константино­польськими та херсонеськими свя­щеннослужителями, взявши із собою богослужбові книги, церковне начин­ня, а також святі мощі Климента, єпископа Римського , та його учня Фіви.
Арабський історик  Ях’я  Антиохійський (кінець X – початок XI ст.) та вірменський історик Стефан з Тарона, названий Асохіком (кінець X ст.), повідомляють, що після одруження князя Володимира з царівною Анною він допоміг Візантійському імператору Василію II придушити повстання Вар­ди Фоки, пославши для цього русь­ке військо. Таким чином зміцнилися династичні та міждержавні зв’язки між Руссю та Візантією.
Після повернення до Києва князь Володимир зібрав дванадцятьох своїх синів і, підготувавши їх до прийнят­тя віри Христової, охрестив. Охре­стився й увесь його дім і багато бояр. Потім князь Володимир узявся до викорінення поганства на Русі й по­чав ревно нищити поганських ідолів: одних спалив, інших порубав, а голов­ного ідола – Перуна – було скинуто з пагорба в Дніпро. Відразу ж після знищення ідолів відбулося просвітлення киян Євангельською проповіддю. Священнослужителі, а також княжичі та бояри, охрещені раніше, обходили площі та будинки киян і наставля­ли їх в істинах Євангелія, викривали суєтність і марновірність поганства.
Одні кияни тоді ж прийняли святе Хрещення, інші вагалися. Великий князь Володимир призначив день все­народного Хрещення (за деякими да­ними, 1 серпня 988 року) і оголосив по всьому місту: «Якщо хтось не при­йде зранку на річку, чи то багатий, чи то вбогий, чи жебрак, чи невільник, непокору до мене виявить!”. Тільки  найзапекліші язичники виявили супро­тив цьому велінню великого князя і втекли з Києва. Більшість киян при­йшли на те місце, де притока Дніпра Почайна впадає у Дніпро. «Якби нова віра не була кращою, князь і бояри не прийняли б її”, – так говорили в народі. Багато людей, старі й молоді, матері з дітьми, входили у води Дніпра; священнослужителі на чолі з першим Київським митрополитом Михаїлом читали молитви. Коли Таїнство свя­того Хрещення було звершене, князь Володимир, звівши очі на небо, по­дякував Богу й підніс молитву: «Боже великий, Який створив небо і землю! Зглянься на нових людей цих і дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали країни Християнські. Зміцни віру їхню праву та непохитну і мені допоможи, Господи, на супротив­ного ворога спасіння людського, щоб, надію покладаючи на Тебе і на Твою державу, мені перемагати підступність його!”.Наслідком прийняття християнства князем Володимиром і поширення його на Русі стало храмобудівництво. Князь Володимир наказав споруд­жувати християнські храми на тих місцях, де раніше стояли кумири. У тому ж 988 році в Києві було побудо­вано храм на честь святителя Василія Великого на пагорбі, де стояв ідол Перуна; наступного року запрошені з Візантії майстрові будівничі заклали храм на честь Пресвятої Богородиці на тому місці, де прийняли мученицьку смерть варяги Феодор та Іоанн (церкву було зведено в 996 році, вона отрима­ла назву Десятинної). Руські літописи повідомляють, що князь Володимир особливо опікувався духовною освітою народу: «І звелів попам по містах та селах приводити людей до Хрещення, і дітей навчати грамоті, премудрості книжній…”.
У храмах, які облаштовувалися за велінням князя Володимира, богослужіння звершувалося за право­славним чином, зрозумілою для народу рідною слов’янською мовою, за тими книгами, які ще за століття до цього було перекладено з грецької на слов’янську мову святими рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм, першовчителями Слов’янсь­кими. Завдяки цьому храми Божі ста­вали всенародними училищами віри, а віра Христова мирно й порівняно швидко поширювалась по всій Русі. Святе Хрещення прийняли після Києва жителі Новгорода та Смоленська, По­лоцька й Турова, Пскова, Луцька, Володимира-Волинського, Чернігова, Курська, Ростова Великого та інших руських міст.
Апостольська ревність великого князя Володимира, просвітителя Русі, сяга­ла так далеко, що він посилав хри­стиянських проповідників на береги Двіни та Ками, у степи диких печенігів i  половців.
Труди великого князя Володимира  й  перших Київських митрополитів Михаїла та Леонтія, вірних його сподвижників, дали чудові плоди. Ми­нуло кілька років, і до кінця X ст. на Русі вже були свої єпископи, свяще­ники та диякони, значно збільшилася кількість грамотних людей усякого віку та стану.
Русь залучалася до християнської культури та цивілізації, увійшла в сім’ю християнських народів Європи. Після прийняття Хрещення святий великий князь Володимир внутрішньо преобразився, став новою людиною, що її облагодіяв Дух Святий, став прикла­дом милосердя та співчутливої любові до ближніх. Виконання заповідей Хри­стових і настанов Святої Церкви стало мірилом життя та поведінки великого князя.
Слова Євангелія «блаженні милостиві” глибоко запали в душу святого князя Володимира. Він щедро роздавав ми­лостиню своїм підлеглим. У дні цер­ковних свят, які князь проводив у радості християнській і любові, в нього готувалися три трапези: перша – для духовенства, друга – для жебраків і вбогих, третя – для себе, бояр та слу­живих людей. Піклуючись про бідних, роблячи благодіяння тим, хто цього потребує, даючи притулок подорожнім, пом’як­шуючи кару злочинцям, князь Воло­димир незабаром заслужив усенарод­ну любов, а люди заслужено почали лагідно називати його «Володимир Красне Сонечко” (це ім’я і століття потому зберігалося за ним у народних піснях та билинах).
На виконання християнського обов’яз­ку миротворства святий Володимир припинив військові дії і цілковито віддався турботам про мирне влашту­вання держави. Щоб убезпечити себе від набігів кочовиків і захистити кор­дони Русі, святий князь Володимир побудував у державі міцні фортеці.
За святого рівноапостольного вели­кого князя Володимира Київська Русь досягла розквіту, її вплив поширився далеко за межі держави.
Піклуючись про благоустрій Руської держави, святий князь Володимир роздав уділи, тобто міста та області, в управління своїм синам: старшому Вишеславу – Новгород, Ізяславу – Полоцьк, Святополку – Туров, Ярос­лаву – Ростов Великий, Всеволоду – Володимир–Волинський, Святославу – землю Древлянську, Мстиславу – Тмутаракань, Станіславу – Смоленськ, Судиславу – Суздаль, Позвизду – Луцьк. Живучи у своїх уділах, сини, удільні князі, мали коритися своєму батькові – великому князю київському, від якого були залежні. На жаль, після смерті святого князя Володимира між бра­тами виник і поглибився міжусобний розбрат. Блаженна кончина святого рівно­апостольного великого князя Володи­мира сталася 15 липня 1015 року в селі Берестовому неподалік від Києва. По­ховали його в Десятинній церкві. Весь руський народ гірко оплакував князя.
За великого князя київського Ярос­лава Мудрого (1054) Руська Церква вже шанувала пам’ять святого князя Володимира, просвітителя Русі. Ми­трополит Київський Іларіон у своєму похвальному слові князю Володимиру називає його другим Константином, апостолом Руської землі, і, звертаючись до нього, говорить: «За добрі справи нині отримав нагороду на Небесах – блага, приготовані Господом тим, хто любить Його, і насолоджуючись спогляданням Його, помолися Господу про землю свою та людей…”.
Під час монголо-татарського нашестя чесні останки святого князя Володи­мира були поховані під руїнами Де­сятинного храму. У 1635 році їх було знайдено, чесна глава князя Володи­мира спочивала в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, частинки святих мощей – у різних місцях. У другій половині XIX ст. в Києві було зведено храм на честь святого рівноапостольного князя Володимира.
У 1888 році на березі Дніпра, неподалік від місця Хрещення руського народу, було встановлено пам’ятник святому рівноапостольному князю Володимиру (скульптори В.І. Демут-Малиновський та П.К. Клодт, архітектор К.О. Тон) – один із багатьох монументів, присвячених просвітителю Київської Русі.
 
 
24 Липня 2023
 


24 липня Православна Церква відзначає пам’ять святої рівноапостольної Ольги, великої княгині Київської, у святому хрещенні Єлени (969).
Свята Ольга – це перша християнка на великокняжому престолі Києва, її хрещення створило якоюсь мірою передумови християнізації нашої держави. Прийнявши християнську віру, вона піднесла авторитет і своєї особи, і своєї країни в очах Візантії та християнських володарів Західної Європи.
Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави сучасникам її внука св. Володимира Великого, хрестителя Русі, казати, що вона була «наймудрішою серед людей». Ймовірно, Ольга народилася 890 року в селі Либуті поблизу Пскова. Її ім’я – не слов’янське, як це може сприйматися тепер, а варязьке: Гельґа, що по-давньоскандинавськи означає «свята». Це був час, коли варяги (тепер це шведи, норвежці, данці й ісландці), проникаючи на наші землі як воїни й купці, швидко переймали у наших предків і мову, і культуру та, ставши панівною верствою, спричинилися до дальшої розбудови давньоруської держави.
Святитель Димитрій Ростовський (Туптало) у «Житіях святих» розповідає, як вона стала княгинею: князь Ігор побачив на ловах гарну дівчину й хотів її звабити, проте вона повелася достойно, і він побажав поєднатися з Ольгою законним шлюбом. Так 903 року Ольга стала великою княгинею. На історичну ж арену вона вийшла в 945-му, після загибелі свого чоловіка князя Ігоря. За тодішнім правом спадкування державної влади його наступником мав стати син Святослав. Проте йому було ще приблизно 8 років. Тому княгиня Ольга перебрала на себе опіку над малолітнім сином (стала його регентом), приймаючи в свої руки управління Руссю аж до його повноліття. Так на чолі нашої держави стала жінка, та ще й не слов’янка.
Ставши фактичною володаркою країни, перші роки княгиня присвячує встановленню державного авторитету Києва, що похитнувся після бунту племені деревлян, які жили на півночі Київщини й Житомирщини. Мир і порядок вона наводить жорстокими способами: таким був тодішній метод правління. Вдова насамперед вважала своїм обов’язком помститися за чоловіка та приборкати непокірних деревлян. Помста була «святим ділом» за язичницькими поняттями, і що тяжчою вона була, то більше честі належало месникові. У народі ходило багато переказів про те, якими хитрощами і як люто мстилася Ольга за смерть чоловіка.
Десь у 947 – 948 роках у державі було знову встановлено лад. Щойно під 955-м роком літописці знову розгортають свої книги, відзначають помітніші події княження Ольги. І перший запис – обширне оповідання про її хрещення. Хоча цей текст, зроблений яких 150 років згодом, – не запис очевидця, а пізнішого хроніста, він усе ж віддзеркалює певні передання про прихід Християнства на київський княжий престол. Церковні історики однозначно висловлюються за тодішню присутність християнської релігії у Київській Русі та її зростаючий вплив на свідомість народу. Князь Ігор і княгиня Ольга були прихильні до слов’янських християнських місіонерів. Ще 944 року, під час договору Ігоря з греками, як свідчать і наші, і грецькі літописці, Русь ділилася на хрещених і нехрещених. Очевидно, тут ідеться насамперед про варягів, але напевно серед християн Русі були вже тоді й питомі слов’яни.
За переданням, найближчим дорадником княгині був слов’янський священик Григорій. На той час у Києві існувала вже церква Пророка Іллі. Ймовірніше за все, там 954 року й хрестили княгиню Ольгу, хоча є оповідь, що це сталося в столиці Візантійської імперії Царгороді. Різні були спонуки, що схилили княгиню прийняти Христову віру. Сюди належать політичні, культурні й торговельні зносини Русі з Візантією та християнськими державами Заходу. Ольга бачила також високоморальне життя багатьох християн у Києві. Тож нічого дивного, що і в неї зродилося бажання стати християнкою.
Хоч би там як, але справедливим є визначення святителя Димитрія Ростовського: «Коли ж наблизився час належний, у який Преблагий Бог русів, осліплених невір’ям, хотів просвітити Світлом Святої Віри, і до пізнання Істини привести, і на шлях Спасіння настановити, – благословив того просвітлення початок здійснити слабкою посудиною жіночою, цією блаженною Ольгою, на посоромлення мужам жорстокосердим».
За переданням, вона збудувала першу церкву в ім’я святого Миколая на Аскольдовій могилі, багатьох киян навернула до нової релігії. Пішла свята Ольга й до Великого Новгорода, й до інших міст держави своєї, і всюди, наскільки могла, приводила людей до Христової віри. Християнство мало глибокий вплив на особисте життя Ольги. Вона почала творити багато діл милосердя. До народу була доброю і ласкавою. Нікому не чинила кривди, праведно судила, справедливо карала, щедро винагороджувала; убогим і немічним допомагала, над невільниками милосердилася, прохання та скарги вислуховувала.
Ставши християнкою, вона показала народові новий тип світогляду. Проте старання навернути і свого сина Святослава на християнську віру не увінчалися успіхом. У «Літописі руському» оповідається, що «Ольга часто говорила: «Я, сину, Бога пізнала і радуюся. Якщо й ти пізнаєш Бога, то радуватися станеш». Але він не слухав цього, кажучи: «Як я інший закон прийму? Адже дружина моя з сього сміятися почне!». Вона тоді сказала йому: «Якщо ти охрестишся, – всі це саме вчинять». Та він не послухав матері. Хоча не вдалося Ользі навернути свого сина, та все-таки її вплив на нього був великий. «Одне Ольга осягнула, – зауважує історик М. Чубатий, – а саме, що її син Святослав був толерантний для християн». Під роком 969-м літописець закарбовує смерть княгині: «І по трьох днях померла Ольга. І плакав за нею син її, і внуки її, і люди всі плачем великим, і, понісши, погребли її на уготованому місці. І заповіла була Ольга не творити тризни (язичницького похорону) над собою, бо мала вона пресвітера (священика), і той похоронив блаженну Ольгу».
Правління Ольги було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула впорядковане управління, почавши інтегруватися в політичну систему християнського світу. Християнство одержало могутній імпульс для поширення серед місцевих язичників. По смерті княгині два десятиліття точилася запекла боротьба між християнською та язичницькою партіями, яка завершилася перемогою християнства за онука Ольги Володимира.
 
 
23 Липня 2023
 


23 липня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Антонія Печерського, засновника українського чернецтва та Києво-Печерського монастиря. Цей святий посідає особливе місце в сонмі святих і шанується православними як “начальник усіх давньоруських ченців”, оскільки заснована старцем на київських пагорбах Печерська обитель багато століть залишається духовним центром України і всього православного світу, школою чернецтва та просвітництва. У 2023 році виповнюється 950 років з дня упокоєння преподобного і богоносного отця нашого Антонія, ігумена і чудотворця Печерського.
Преподобний Антоній Печерський народився близько 983 р. в містечку Любеч на Чернігівщині в міщансько-селянській родині, яка відзначалася великою побожністю.
У святому хрещенні був названий Антипою. У молодому віці, почувши про чернече життя, Антипа викопав печеру неподалік від Любеча. Від розповідей місцевого священика — грека почув про подвижницьке життя на Афоні.
Згодом він вирушає святу гору Афон, де приймає чернецтво з ім’ям Антоній від старця Феоктиста, який був настоятелем Есфигменової обителі. Бачачи великий потяг юного ченця до усамітнення, йому було визначено місце у тісній печері на скелі над самим Егейським морем. Старець навчав Антонія долати небезпеки чернечого життя.
Через певний час, за Божим Промислом, Антоній отримав благословення повернутись на Русь, «щоб і тут бути на користь і підтримку багатьох». Преподобний Антоній прибув до Києва, але існуючі в місті невеликі приватні монастирі його не влаштовували, оскільки на Афоні він звик до іншого чернечого життя. Шукаючи місце для чернечих подвигів, він оселився за містом, недалеко від села Берестова, в печері, у якій перед тим подвизався священик цього села — Іларіон, вибраний в 1051 р. Київським Митрополитом.
У цій печері преподобний Антоній за афонським прикладом проводив час у молитві, пості й праці. Слава про нього швидко розійшлась між людьми й незабаром біля нього зібралися ченці, що й стало початком заснування знаменитого Києво-Печерського монастиря.
У 1015 році помер великий князь Київський Володимир і владу захопив його третій син Святополк, названий за свої справи Окаянним. Він почав безжалісно нищити своїх братів. Мученицькі кончини прийняли благовірні князі Борис і Гліб. Іншого брата Святослава рука вбивці дістала аж на угорській землі.
Бачачи таке страхітливе кровопролиття, преподобний Антоній змушений був знову відправитися на Афон й перебував там до часу, коли ігумену Феоктисту знову було об’явлено від Господа:«Надішли мені Антонія знову до Русі, бо він там потрібний». Також на Київський Престіл став Новгородський князь Ярослав Мудрий. У битві під Любечем він переміг Святополка, змусивши його втекти в Польщу до свого тестя — короля Болеслава.
Повернувшись знову до Києва, Антоній оселився в печері, що була далеко від очей людських, проте люди почали знову приходити до нього, питаючи поради та просячи благословення на різні справи. Невдовзі почали приходити побожні юнаки та просили дозволу жити разом. Преподобний Антоній не відмовляв їм, але попереджав про труднощі чернечого життя. Серед перших, хто прийшов були: Никон, за ним Феодосій, а згодом Варлаам, Єфрем та інші.
Никон мав особливий послух — постригати в ченці достойних. Спочатку це був Феодосій, потім Варлаам і Єфрем. З двома останніми Антоній мав великі неприємності, адже Варлаам був сином боярина Івана Вишатича, а Єфрем – слугою великого князя Київського Ізяслава Ярославовича. Розлючений боярин сам прибув до обителі й забрав додому свого сина, блаженного Івана, переодягнувши його в світлі боярські шати. Страшний гнів вилився на Антонія та братію і від князя Ізяслава, який пообіцяв заслати його до в’язниці разом з Никоном та іншими, а печеру розкопати.
Преподобному Антонію довелося із залишками братії покинути печеру, проте воля Божа була іншою. Надзвичайно позитивна роль у цьому конфлікті була за княгинею Гертрудою, дочкою польського короля Болеслава. Саме вона зуміла умовити князя Ізяслава зупинитися у своєму гніві і не відганяти від своїх володінь слуг Божих.
Лише після умовлянь дружини князь Ізяслав прийшов до тями і вблагав Антонія з братією повернутися.
За князювання сина Ярослава Мудрого Ізяслава, що став Київським князем у 1054 р., преподобний Антоній був уже відомим в Україні. Коли число ченців збільшилося до 12 осіб, вони збільшили печери й влаштували в них церкву. Після того преподобний, бажаючи подвизатись на самоті, поставив над братією першого ігумена цього монастиря преподобного Варлаама, а сам подався до окремої печери на сусідньому горбі, яку викопав.
Ця печера разом із іншими, викопаними біля неї, одержала згодом назву Ближніх, або Антонієвих печер, а старі печери стали називатися Дальніми, або Феодосієвими.
Коли число ченців ще збільшилося, святий благословив збудувати на горі над печерами церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці, щоб ченці, перебуваючи й надалі в печерах, могли в ній сходитися для молитов і богослужінь.
За святе і смиренне життя Бог прославив Антонія даром прозорливості і чудотворіння. Так, під час молитви одного разу він і його учень Феодосій були перенесені духом в Константинополь. Там ченцям з’явилася сама Пречиста Діва і подарувала золото на завершення будівництва Успенського храму. Також Пресвята передбачила швидку кончину Антонія.
Святий відійшов до Господа 7 травня 1073 року у віці майже 90 років.
Ця людина стала першим з відомих нам в Київській Русі, хто пішов працювати у густі лісові хащі, хто шукав в чернецтві не спосіб спокійно дожити до старості, а шлях до спасіння і служіння Богу. Він визначив весь подальший розвиток чернецтва в Україні, явив усім наступним поколінням приклад справжньої святості.
 
 
12 Липня 2023
 


12 липня - День славних та всехвальних першоверховних апостолів Петра і Павла. Саме цього дня заведено прославляти та вшановувати духовну твердість, силу віри та розуму, які уособлювали святі апостоли.
Апостол Петро, брат апостола Андрія Первозванного, був простим рибалкою, але після покликання на апостольське служіння став одним із найвідданіших учнів Христових – сподобився бачити Його дивне Преображення на Фаворській горі, одним із перших дізнався про Воскресіння Спасителя та пройшов з проповіддю від Святої Землі до Рима. З його слів, за переданням, і написав святий євангелист Марк своє Євангеліє.
Апостол Павло, на відміну від більшості апостолів, був людиною освіченою і спочатку – фанатичним прихильником фарисеїв – ревнителів юдейської віри. Він навіть переслідував перших християн, але через чудесне явлення йому голосу Самого Христа під час конвоювання заарештованих послідовників Спасителя в Дамаск, колишній Савл, учень знаменитого Гамаліїла, прийняв хрещення, і не тільки сам став на шлях Істини, але своєю палкою, талановитою проповіддю повів цим шляхом цілі народи.
Обидва апостоли закінчили своє земне життя мученицькою смертю за Христа. Апостола Петра було розіп’ято вниз головою, оскільки він вважав себе недостойним прийняти таку ж саму смерть, як Господь. Апостолові Павлу, як римському громадянинові, відсікли голову.
Перед нами люди, які своїм життям вчать нас: якщо згрішив — то покайся, якщо потерпів падіння — то вставай, виявив слабкодухість — зміцнюйся надією на Бога, віруй у Нього, люби Його. І такий шлях праведного життя у Господі нашому Ісусі Христі і приведе нас до наслідування життя вічного.
Слово “апостол” з грецької перекладається як “посланець”. Всі ми послані Богом у цей світ щоб постигати вічну правду і істину і свідчити про неї своїм буттям і життям, тобто жити згідно з Божими заповідями та божественним законом. Це споріднює нас зі всіма святими апостолами і особливо з першоверховними.
Вшановуючи цього дня пам’ять першоверховних апостолів, Православна церква прославляє духовну твердість святого Петра і розум святого Павла, оспівує в них образ навернення тих, хто грішить, і тих, хто виправляється: в апостолі Петрі – образ того, хто відвернувся від Господа і покаявся, в апостолі Павлі – образ того, хто чинив опір проповіді Господній, та повірив.
У цей день завершується Петрів піст. Всіх сьогодні Петрів і Павлів щиро вітаємо з Днем небесних покровителів.
 
 
7 Липня 2023
 


Дорогі у Христі Брати Сестри!
З усіх вшанувань святих Церква встановила лише три урочистих святкування, пов’язаних з прославленням народження: Різдво Христове, Різдво Богородиці та нинішнє – Різдво Іоана Предтечі. Святкування це безпосередньо пов’язане з відзначенням Різдва Христового, бо 6 місяців відділяє в церковному календарі ці дві події. Підставою ж для такого зв’язку є свідчення з Євангелія, про що читаємо у святого апостола і євангелиста Луки: коли архангел Гавриїл благовістив Діві Марії воплочення Сина Божого, то сказав: «Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною» (Лк. 1: 36).
Пресвята Діва Марія та мати Предтечі, праведна Єлисавета, були двоюрідними сестрами. Іоан Предтеча народився на шість місяців раніше за Спасителя. Відомо, що поява на світ Іоана Хрестителя стала для його батьків даром Божим, адже в похилому віці за Божим Промислом відбулося зачаття і народження Предтечі.
Зі Священного Писання дізнаємося, що батьками Іоана Хрестителя були священник Захарія та праведна Єлисавета, що жили в стародавньому місті Хевроні, досягли старості, але дітей не мали. Якось праведний Захарія під час богослужіння в Єрусалимському храмі побачив архангела Гавриїла, який звістив, що у Захарії народиться син, який буде провісником очікуваного Старозавітною Церквою Спасителя – Месії: «Ангел же сказав йому: не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан; і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє, бо він буде великий перед Господом» (Лк. 1: 13 – 15).
Захарія зніяковів, злякався. Він засумнівався, що на старості можна мати сина і просив знамення. Воно було дано йому, будучи одночасно й покаранням за невіру: Захарія був уражений німотою до виконання слів Архангела. А коли настав час і свята Єлисавета народила сина, всі родичі та друзі раділи разом із нею. «І восьмого дня прийшли обрізати немовля, і хотіли назвати його ім’ям батька його — Захарією. На це мати його сказала: ні, хай буде названий Іоаном. І сказали їй: адже нікого нема в роді твоїм, хто звався б ім’ям тим. І питали знаками в батька його, як би він хотів назвати його. Попросивши дощечку, написав слова: Іоан буде ім’я йому. І дивувались усі. І відразу відкрилися уста його і язик його, і він почав говорити, благословляючи Бога» (Лк. 1: 59 – 64).
Іоана Предтечу в дитинстві теж спіткала доля біженців. Адже, як відомо, після народження Спасителя цар Ірод наказав убити всіх немовлят. Почувши про це, свята Єлисавета, аби врятувати життя малого сина, втекла з ним у пустелю й переховувалась у печері. Святий Захарія залишився в Єрусалимі і звершував своє служіння в храмі. Ірод послав до нього воїнів з наказом відкрити місце перебування немовляти Іоана та його матері. Захарія відмовив, через що його було вбито. Праведна Єлисавета з сином продовжувала жити у пустелі і там померла. Далі Іоан жив сам у пустелі до того часу, як вийшов на проповідь про покаяння і сам сподобився хрестити Господа нашого Ісуса Христа.
Тож сьогодні ми святкуємо не просто народження ще однієї людини, навіть і праведної, угодника Божого – ми прославляємо Іоана Хрестителя як служителя великої тайни нашого спасіння, як пророка, який не лише сучасних йому юдеїв, але все людство закликає: «Покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне» (Мф. 3: 2) та «Створіть плоди, достойні покаяння» (Лк. 3:8).
 
 
14 Червня 2023
 


14 червня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Агапіта Печерського, лікаря безвідплатного. В далекому ХІ столітті жив і благодіяв цей святий. Він народився в Києві, був учнем преподобного Антонія Печерського, життя й подвиги якого наслідував. Ставши ченцем Печерського монастиря і отримавши від Бога дар зцілення, Агапіт лікував хворих молитвою і зіллям, яке сам заготовляв.
Спочатку лікував ченців, а коли слава про нього, як доброго лікаря, поширилась, до нього почали приходити хворі люди з усього Києва й околиць. Агапіт лікував усіх, не беручи за це жодної винагороди. Тому і називали його лікарем безвідплатним.
Багато чудесних зцілень звершив преподобний Агапіт. Та земля не без заздрісників, тож, не бажаючи цього, Агапіт став об’єктом чорної заздрості відомого на той час лікаря-вірменина, бо виліковував навіть смертельно хворих людей, яких вірменин лікувати не брався. Аби позбутися «конкурента», вірменин намагався заподіяти шкоди і навіть отруїти преподобного, але той лишався живим. Господь оберігав святого, як сказано в Євангелії: «І коли вип’ють щось смертоносне, воно не пошкодить їм» (Мк. 16: 18).
Відома також історія, коли до преподобного Агапіта звернувся князь Володимир Всеволодович Мономах, якого лікував вірменин. Будучи вже при смерті, князь послав гінця в Печерський монастир до ігумена Іоана, щоб той відпустив Агапіта. Агапіт передав зілля для князя, і той за його молитвами одужав. Володимир Мономах приїжджав у монастир і привозив багато золота преподобному, але Агапіт не вийшов до князя. Пізніше Мономах прислав із подарунком одного зі своїх бояр. Агапіт знову відмовився від подарунків, сказавши, що князя вилікував Господь, і попередивши його, аби він творив милостиню на знак подяки Господу за своє зцілення. Князь так і робив.
Коли прийшов час і сам святий цілитель захворів, до нього прийшов той самий лікар-вірменин і, оглянувши, сказав, що смерть настане через три дні. При цьому він дав обітницю стати православним ченцем, якщо його передбачення не здійсниться. Преподобний Агапіт відповів, що Господь відкрив йому, що покличе його лише за три місяці. Так і сталося. Агапіт мирно спочив у червні 1095 року. Його мощі знаходяться в Ближніх печерах нашої української святині – Києво-Печерській Лаврі.
 
 
25 Травня 2023
 


Дорогі у Христі брати і сестри. Сьогодні Православна Церква святкує Вознесіння Господнє, одне з дванадцяти свят, які присвячені ключовим подіям євангельської історії. Вознесіння Господнє відзначається на сороковий день після Воскресіння Христового, тому свято завжди припадає на четвер.
Цього дня ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на хресті і воскрес. Після Воскресіння Спаситель неодноразово з’являвся Своїм учням, зміцнюючи їхню віру і готуючи до зішестя Святого Духа на них — до П’ятдесятниці. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії, на Єлеонській горі. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо.
Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога у вигляді хмари наповняла скинію. «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40, 34). Місце Його після Вознесіння – місце «вище за всі небеса».
Після Свого Воскресіння Ісус Христос кілька разів з’являвся апостолам і проповідував Царство Боже. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові. Свідчення того, що Спаситель дійсно воскрес із мертвих і тим самим переміг смерть. Явлення Христа були свого роду підготовкою до дня П’ятдесятниці, коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу.
Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14, 3).
Головною справою для нас має бути те, щоб у той останній день показати праведному Судді й засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно стало для нас зміцненням віри, утвердженням надії і зігріванням любові. Якщо так буде, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: «Прийдіть… наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34).
Святий Іоан Золотоуст у своїй проповіді на Вознесіння Господнє казав: «Сьогодні людський рід повністю примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити на землі, — вознесені на небо. Сьогодні стаємо наступниками небесного царства, ми, що не варті й земного, — виходимо на небо і успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима».
 
 
21 Травня 2023
 


936 років тому відбулася подія, яку ми сьогодні вшановуємо. Цього дня 1087 року мощі святителя Миколая були перевезені на кораблі зі спустошеного через набіги турків міста Мири у Лікії (нині це поблизу містечка Демре, провінція Анталія, в Туреччині) до італійського міста Барі.
Тоді місцеві мешканці з великою радістю і пошаною зустріли святі мощі й урочисто поклали їх у церкві святого Іоана Предтечі біля моря. Багато чудес звершувалось біля цих мощей, тож громадяни побудували нову велику церкву на честь святого Миколая Чудотворця і поклали туди мощі святого, де вони спочивають до цього часу.
Чому святі мощі довелося перевозити зі сходу на захід?
Як ми знаємо з житія святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, саме там він звершував служіння своїй пастві і, досягнувши глибокої старості, завершив свій земний шлях в грудні 343 року від Різдва Христового. На поховання святителя Миколая «зібралися єпископи Лікійської країни з усім кліром» та народ з різних міст. Чесне тіло святителя було поховано біля храму, де він служив.
Майже сімсот років спочивало святе тіло великого святителя і чудотворця Миколая в Мирах Лікійських. Але потім туди прийшли з руйнівними набігами кочові народи і народи мусульманські – розгромили, знищили майже всі міста Малої Азії, зруйнували та осквернили і Мири Лікійські, де спочивали мощі святителя Миколая.
Місто Барі знаходиться на півдні Італійського півострова, здавна його населяли греки. У 1070 році місто його захопили нормани, північні племена німецького народу, але в деяких монастирях збереглася православна віра. За Переданням, одному пресвітеру м. Барі явився уві сні святий Миколай і заповів забрати його тіло зі спустошеного міста Мири та перенести сюди, до Барі. Пресвітер виконав волю святого, і 22 травня 1087 року святі мощі Миколая Чудотворця з великими почестями зустріли вже в італійському містечку.
Відомо, що святкування перенесення мощей святого Миколая на території Руси-України було встановлене ще за митрополита Київського Іоана ІІ, у 1089 році. Тож святкуємо ми цю подію вже понад 9 століть.
Всіх хто носить ім’я святителя Миколая вітаю з Днем Ангела.
 
 
19 Травня 2023
 


Сьогодні Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іова ігумена Почаївського. Іоанн Залізо, майбутній ігумен та чудотворець Почаївський, народився близько 1551 року на Покутті у Галичині (Коломийщина) у заможній шляхетській сім’ї. Коли хлопцеві виповнилося десять років, він став послушником Угорницького Спаського монастиря, у якому після відбуття послуху став ченцем з ім’ям Іов. Вже у молодому віці він дивував всіх чернечими подвигами, а коли досяг повноліття, був висвячений у ієродиякони, а після того – у ієромонахи. У 30 років преподобний прийняв схиму.
Близько 1584 року, завдяки добрій славі, преподобний Іов був запрошений князем Костянтином Острозьким на посаду ігумена Дубенського монастиря на Волині. Цим монастирем він керував близько 20 років, у тяжкі часи, коли польський уряд почав нав’язувати православним українцям та білорусам унію з Римом. Під керівництвом преподобного Іова у монастирі діяло братство, яке відстоювало права православних.
Десь на межі XVI-XVII століть преподобний Іов вирішив здійснити свій давній намір – віддатися молитвам та роздумам у спокійному, тихому місці. Він звернув увагу на Почаївську гору “здавна світлістю чудес многих осяяну”. Незабаром братія обрала преподобного Іова ігуменом, і на цій посаді Преподобний пробув близько п’ятдесяти років, до самої своєї смерті. Він запровадив у монастирі чернечий устав преподобного Феодора Студита, упорядкував щоденне життя монастиря, запровадив регулярні богослужіння. За часів ігуменства преподобного Іова слава про монастир, де перебували чудотворна ікона Божої Матері та відбиток Її святої стопи, поширилася по всьому Православному світу. Сам ігумен був відомий як скромна і добра людина, великий аскет та подвижник. Часто, заховавшись від світу у маленькій печері, він довго і гаряче молився. До того ж він був зразком працьовитості: власними зусиллями він розвів навколо обителі сад та викопав глибоку криницю і два ставки.
Після смерті покровительки монастиря Анни Гойської її онук і спадкоємець Андрій Фірлей пограбував монастир і навіть забрав звідти чудотворний образ Божої Матері. Більше ніж 25 років преподобному Іову довелося судитися з Фірлеєм, щоб повернути святиню. Але ще до завершення судової справи, з Божою допомогою, чудотворний образ було повернено до монастиря, а згодом, за рішенням суду було повернено й пограбоване майно.
Преподобний займався літературною діяльністю та заснував у монастирі друкарню у якій друкувалися книги духовного змісту. У 1620 році преподобний Іов брав участь у Київському Соборі, що постановив “твердо стояти в Православній вірі Східній, навіть не думати про відступлення до унії ... і до того ж нахиляти весь православний народ”. Під цією постановою стояв підпис: “Іоанн Залізо, ігумен Почаївський”.
У 1649 році, завдяки преподобному Іову, побожні Федір та Єва Домашевські зробили щедрий внесок на користь монастиря. На їх кошти у Почаївському монастирі була збудована нова мурована церква на честь Пресвятої Трійці, у якій і зберігався чудотворний образ Божої Матері.
Упокоївся преподобний Іов 28 жовтня 1651 року, коли йому виповнилося сто років. Мощі його були віднайдені у 1659 року Київським митрополитом Діонісієм.
У 1675 році турки оточили Почаївський монастир. На третій день облоги, під час читання акафіста, над монастирем з’явилась Сама Цариця Небесна, перед якою на колінах молився преподобний Іов. Турки відступили. Святиню було врятовано.
У 1721 році Почаївським монастирем заволоділи уніати. Чудотворну ікону Божої Матері вони шанували, але доступ паломників до мощей Преподобного припинили. Проте, через 20 років чудеса преподобного Іова змусили уніатів допустити до них віруючих.
У 1831 році уніати Волинського краю були возз’єднані з Православною Церквою. Мощі Преподобного знову були урочисто відкриті для поклоніння, а Почаївський монастир було проголошено Лаврою.
 
 
16 Травня 2023
 


16 травня Церква вшановує пам’ять преподобного Феодосія Печерського.
Преподобний і богоносний отець наш Феодосій народився в місті Василькові, який і зараз знаходиться неподалік від Києва, але вже незабаром батьки разом з ним переїхали до Курська, де він «зростав тілом, зростав і духом в премудрості і любові Божої». З самого раннього дитинства він майже щодня відвідував церковні богослужіння і хотів присвятити всього себе служінню Богу. Після смерті батька він став вести ще більше подвижницьке життя. Одного разу він навіть втік з дому з мандрівниками, бажаючи разом з ними побачити ті місця, де жив і проповідував Христос Спаситель. Дізнавшись про це, мати наздогнала його, побила і привезла назад додому. Потім вона просила у нього вибачення і благала більше ніколи не залишати її, так як любила його більше за інших дітей. Преподобний Феодосій продовжував ходити в храм і допомагав місцевому священику, готуючи просфори для богослужіння. Була у нього ще одна спроба втекти з дому, але мати знову його повернула в свій дім. Через деякий час блаженний Феодосій пішов до кузні і попросив скувати йому вериги з заліза, обвив їх навколо пояса і так ходив. Залізо було вузьке і врізалося в тіло, а він терпів, точно не відчуваючи ніякого болю. Побачивши це, мати зірвала з нього одяг і вериги і змусила надіти гарні вбрання.
Богобоязливий юнак не міг терпіти того, що мати змушувала віддалятися його від Бога. Дотримуючись заповіді Христа: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний» (Мф. 10:37), таємно відправився в стольний град Київ. Прийшовши до преподобного Антонія, він сподобився прийняти з благословення засновника святої обителі монашеський постриг на двадцять четвертому році життя. З тих пір і почалися його великі чернечі подвиги помірності, посту і молитви в Печерському монастирі.
Мати преподобного не могла заспокоїтися від того, що не було поруч з нею улюбленого сина, і розпочала його пошуки. Коли вона знайшла його в Київському монастирі, то побачила його обличчя, яке змінилося від великої помірності і праці. Впавши на шию його, вона довго плакала гіркими сльозами. Але син зміг переконати її в тлінності цього світу і в необхідності трудитися для Царства Божого, через кілька днів мати сама сказала йому, що хоче прийняти монашеський постриг і залишитися в жіночому монастирі до кінця своїх днів. Після чого преподобний Феодосій ще більше став подвизатися, і Господь дав йому владу повелівати нечистими духами.
Також преподобний після примноження на Київських пагорбах братії монастиря ввів в ньому Студійский чернецький устав, за яким і донині живуть ченці Святої Печерської обителі. Згодом від Печерського монастиря всі руські монастирі прийняли саме цей устав, переданий преподобним Феодосієм.
Кожен день преподобний Феодосій обходив келії ченців, щоб дізнатися спосіб життя і старанність всякого. З любов’ю він виправляв помилки кожного з братів і направляв на шлях істинного покаяння.
Ось як він повчав їх: «Молю вас, браття, будемо трудитися в пості і молитві, подбаємо про спасіння душ наших, зрічемося злоби нашої і від лукавих шляхів, які суть – розпуста, крадіжка, марнослав’я, сварки, пияцтво, об’їдання, братоненависництво. Ухилимося, відвернемося всього цього, братіє, але підемо шляхом Господнім, що веде нас в небесну нашу вітчизну. Будемо шукати Бога плачем, сльозами, постом, бдінням, покірністю і послуханням, щоб тим придбати у Нього милість. Ще ж зненавидимо світ сей, завжди згадуючи слова про те Господа: Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм! (Лк. 14:26); і ще: Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її (Мф. 10:39). Тому і ми, браття, як відріклися від світу, відречемося і того, що в ньому. Зненавидимо всяку неправду, всяку мерзенну річ, не будемо повертатися до колишніх гріхів наших, як пес до своєї блювотини. Бо, як сказав Господь: Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не благонадійний до Божого Царства! (Лк. 9:62).
Як уникнемо нескінченної муки, закінчуючи життя це в лінощах, без покаяння. Треба нам, братіє, назвавшись ченцями, повсякденно каятися в гріхах своїх. Бо покаяння є шлях, що приводить до Царства Небесного. Покаяння є ключ до Царства Небесного, без якого не можна туди увійти нікому. Покаяння є шлях, який повертає нас до своєї батьківщини. Будемо триматися, братіє, цього шляху, прикріпимо до нього ноги наші. До цього шляху не наближається змій лукавий; ходити по тому шляху важко, а потім буде радісно. Отже, братіє, будемо боротись перш того останнього дня, щоб отримати добре, уникнемо злої долі, яка буде для недбайливих і тих, що живуть без покаяння».
Прославився преподобний Феодосій не тільки тим, що за його молитвами ще за його життя сталося багато чудес, а й тим, що навіть київський князь Ізяслав приходив до нього за порадою і духовним повчанням. І ніколи не відмовляв йому преподобний, вказуючи на те, яким необхідно бути князю в управлінні, щоб досягти Царства Небесного.
Під час ігуменства свого подвизався він багатьма трудами не тільки заради свого спасіння, а й заради спасіння врученого йому стада.
Ніколи не бачили, щоб преподобний лив воду на своє тіло, а мив він тільки руки і обличчя. Ночі преподобний проводив в молитвах, зі сльозами віддаючи хвалу Богу і часто схиляючи коліна до землі. Великі скорботи і спокуси творили тоді в печері злі духи преподобному. Одного разу, коли після повечір’я він хотів трохи заснути і сів (бо ніколи він не лежав), пролунав в печері гучний крик безлічі бісів, як ніби одні їздили на колісниці, інші били в тимпани, інші сопіли в сопілки і виробляли разом такий шум, що печера тряслася. Почувши все це, преподобний не побоявся, не жахнувся, але, захистивши себе зброєю хреста і вставши, починав співати Псалтир, і тоді той шум і голоси притихали. Коли ж після молитви він сідав, знову почувся, як і раніше, голос незліченних бісів. А преподобний вставав знову і починав спів псалмів. Так багато днів і багато ночей досаждали йому злі духи, не даючи йому анітрохи заснути, поки він не переміг їх зовсім благодаттю Божою і отримав над ними таку владу, що вони і здалеку не сміли приступити до того місця, де преподобний творив молитву, але бігали від нього.
Передбачаючи свою кончину, він зібрав всю братію, яка несла свій послух у монастирі, і повчав їх в стоянні в Православній вірі, говорячи, що краще її немає віри, і що тільки в ній людина може знайти спасіння.
Помер він в 1074 році. У той рік молитвами преподобного Феодосія примножилися всякі блага в його монастирі, і на землях був достаток, і приплід худоби в небувалих розмірах. І до наших днів безліч чудес відбувається за молитвами засновника Святої Печерської обителі.
Мощі преподобного були заховані братією монастиря від наруги під час монголо-татарської навали і до сих пір знаходяться прихованими для нас. Залишився тільки його гріб, в який за благочестивою традицією опускаються волосся всіх, хто приймає постриг в Печерському монастирі – тих, про кого преподобний Феодосій обіцяв молитися біля Престолу Божого до кінця віку.
 
 
14 Травня 2023
 


14 травня Свята Православна Церква урочисто відзначає день пам’яті священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси.
Священномученик Макарій, митрополит Київський і всієї Руси жив у XV столітті. Де народився майбутній святитель, маємо досить скупі відомості. Батьки його виховали у православній вірі. В юнацькі роки він прийняв чернечий постриг і проходив послух у київських монастирях, а потім переїхав до м. Вільно (Вільнюс).
На кафедру святителя Макарія вибрано з архімандритів Віленського Свято-Троїцького монастиря. Це період, коли була встановлена Флорентійська унія і точилася боротьба у православ’ї: одні були на боці Унії, другі – на боці Православної церкви. Проблема ця хвилювала українське суспільство. Іншою проблемою було те, що Велике Московське князівство набирало силу, а на території колишньої Київської Русі (України, Росії, Литви, частини Польщі) діяла Православна Київська митрополія у складі Константинопольського Патріархату. В цей час Київський митрополит проживав у Вільно. Щоб мати вплив на Литовсько-Російське князівство, Московський князь хотів, щоб Київський митрополит жив у Москві, а не на території іншої держави. Та на це не погоджувався Литовський князь. Тому Київська митрополія розділилася на дві частини – Московську і Київську. Митрополитом Київським, який жив у Вільно, був поставлений Макарій.
Московський князь Василій Темний намагався зберегти добрі стосунки з Литовським князівством. Тому в роки митрополитства святителя Макарія сталася важлива політична подія – шлюб князя Олександра Казимировича з донькою Московського князя Івана III Оленою. Шлюб цей був спробою влаштування миру між «Русю і Русю». У Великому Литовському князівстві духовенство на чолі з митрополитом надіялося на повернення втрачених прав і свобод, а також на піднесення ролі Православної церкви. Спочатку римо-католик Олександр обіцяв клятвено не перешкоджати своїй майбутній дружині Олені «дотримуватися грецького закону і не примушувати її до римського». У лютому 1495 року Олена прибула зі своєю свитою для вінчання у Вільно. Митрополит Макарій зустрів її біля кафедральної церкви Різдва Богородиці. Було узгоджено з обох боків чин вінчання, яке відбувалося в костелі святого Станіслава.
Митрополит Макарій був присутній, але не служив. Роль звершення православного чину вінчання була доручена духівнику Олени – священику Фомі, який зустрів її з хрестом поряд із католицьким єпископом Войтехом Табором. Але останній не благословив Олену і не дав їй поцілувати хрест (вона поцілувала лише хрест у руках священика Фоми). Невдовзі після вінчання православне духовенство попросило в Олександра дозволу на побудову нового православного храму у Вільно, але князь Олександр відмовив, посилаючись на закони, в яких було сказано про те, щоб «церков грецьких не множити». Тому всі сподівання православних на цей династичний шлюб розтанули як віск.
Митрополит Макарій був ніби опікуном княгині Олени і захисником православ’я на Литовській землі. Проживаючи у Вільно, він постійно турбувався, що його паства залишається в Києві без митрополита.
Митрополит Макарій з усією ревністю намагався запровадити у митрополії порядок. Інколи навіть зустрічав опір з боку духовенства. Але все це він творив тільки для зміцнення православ’я в тодішніх литовсько-руських землях і для блага самої церкви і віри. Священномученик Макарій був ревним пастирем, тобто стежив за дисципліною духовенства, намагався підвищити моральний рівень священнослужителів своєї митрополії. Блаженним він був для всіх людей нужденних, але до порушників церковної дисципліни, християнської моралі був дуже суворим. Адже навіть в акафісті ми знаходимо про священномученика таку похвалу: «Радуйся, міцна палиця Христова».
Недовго довелося керувати Київською церквою митрополиту Макарію. Йому судилося стати жертвою набігів перекопських татар. Тоді київські митрополити жили у Вільно, але їх кафедральним містом залишався все-таки Київ. Саме цю православну столицю, матір міст руських, постійно плюндрували нечестиві агаряни, які, до речі, інколи це робили із намови і Московського князя. Так, як це сталося через союз Івана ІІІ з руйнівником Києва татарським ханом Менглі-Гіреєм. Весною 1482 року цей татарський провідник пограбував Київ, його святині і надіслав Московському князю Івану ІІІ як трофей золоту чашу і дискос із Софійського собору.
У пасхальні дні 1497 року митрополит Макарій поспішив відвідати свою київську паству. Під час подорожі 1 травня 1497 року безбожні перекопські татари вбили преосвященного митрополита Київського і всієї Руси Макарія. У житії ж священномученика відзначено такий факт: в момент нападу татар він звершував Божественну літургію в церкві села Стриголове і, коли нависла загроза життю, не покинув богослужіння. «Рятуйтеся, дітки, – сказав Святитель пастві, – а мені не можна, я віддаю себе волі Божій». Усі вірні розбіглися, залишився тільки один митрополит. Нечестиві агаряни вдерлися до храму й один із низ відтяв голову і праву руку святителю просто біля престолу. Після відходу татар благочестиві православні християни тіло перенесли до Києва і його було покладено на вічний спокій у Софійському соборі, куди так поспішав митрополит.
З огляду на літопис, такою була офіційна версія. Трагічна загибель Макарія має всі ознаки замовного політичного вбивства. Як могли татарські вершники таємно від усіх проникнути весняним бездоріжжям від Перекопу у глухий край прип’ятських боліт? Та й навіщо їм було вбивати Святителя? За прадавнім звичаєм, голову, а інколи і праву руку, виконавці вбивства показували замовнику як доказ. Справді, цих частин тіла при мощах святителя немає. Канонізація митрополита відбулася незабаром. Православні кияни свято шанували пам’ять мученика за віру. Від його мощей творилися і преславні чудеса. Святитель Макарій не переставав бути захисником своєї пастви та київських святинь після мученицької смерті. У 1625 році, під час правління Польського короля Сигізмунда, за тодішнього Київського воєводи Фоми Замойського, при митрополиті Іові Борецькім, пани Андрій і Стефан, що приїхали із села, бачили рано вранці, ще на світанку, велике світло в Софійській церкві, немовби від свічок запалене, і чули досить приємний спів, який виходив з церкви. Перебуваючи у збентеженні від такого видіння в ранній час, вони стали заглядати до церкви крізь тріщини, що утворились в стінах від руки ворогів і негоди, і побачили на хорах небесних співців, які були зодягнені в білі ризи. Про все це Андрій і Стефан розповіли преосвященному митрополиту Київському. Сталось так, що і сам владика, гуляючи вранці в садку, бачив у великій бані церкви вогонь, і, бажаючи довідатися причину такого раннього освітлення собору, послав слугу свого до церковної сторожі. Через чудеса святитель Макарій для свого наступника по Київській кафедрі православного митрополита Іова Борецького показав, що Софійський собор, відібраний у православних уніатами, після 1596 року знову повернеться назад і буде осідком православного митрополита. Так і сталося в 1633 році, за розпорядженням польського короля Владислава, турботами та стараннями митрополита Київського Петра Могили, Києво-Софійський собор було повернуто православним. Видіння чудесного світла, яке виходило від мощей священномученика Макарія, повторювалося ще декілька разів, коли Українська церква завдяки ревному святителю і наступнику священномученика митрополиту Петру Могилі, оновлювалася та піднімалася з колін.
Понад 400 років мощі угодника Божого священномученика Макарія спочивали у Києво-Софійському соборі. Їм вклонитися і помолитися приходили тисячі вірних звідусіль. Раніше пам’ять про Святителя вшановували 19 січня (за старим стилем), у день його небесного покровителя Макарія Єгипетського, на честь якого він був пострижений у чернецтво. Але за розпорядженням митрополита Євгенія 1827 року було перенесено день пам’яті на 14 травня за новим стилем. Зроблено це було в настанову киянам, які тоді у своєму надмірному шануванні дня весни доходили до справжніх язичницьких вакханалій у Шулявській діброві. До нас дійшли слова митрополита Євгенія, виголошені ним 1 травня 1827 року, коли стало очевидно, що багато хто не з’явився на урочисту службу цього дня: «Нехай веселяться за містом, – сказав митрополит, – а я в цей день буду молитися в місті». З часом ці суперечності зникли, і масові гуляння на Шулявці в день пам’яті священномученика Макарія набули благочестивого характеру, й ніякі ристалища не заважали віруючій людині помолитися зранку біля мощей священномученика, а після того відпочити на природі.
На стіні Апостольського вівтаря Софійського собору зберігся олійний розпис святителя Макарія Київського початку ХVІІІ століття. У фондах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника є різьблений кипарисовий хрест у срібній оправі, що належав священномученику Макарію.
У 1897 році урочисто було відзначено 400-ліття мучеництва митрополита Макарія і на горі Юрковиці, що височить на Татарці над київським Подолом, на честь цієї дати було збудовано Свято-Макарівську церкву, яка стоїть і понині.
На середину 30-х років Києво-Софійський собор більшовики закрили, а мощі святителя перенесли до Володимирського собору. Тут вони зустріли і своє славне 500-ліття у 1997 році. Дотепер пам’ять Київського святителя вшановується Православною Церквою. Ці святкування припадають завжди на пасхальні дні, коли Свята Церква прославляє Воскреслого Христа Спасителя, його перемогу над смертю і злом. Час, в який сподобив Господь Митрополита Макарія мученицького вінця, був непростим для Київської митрополії та її православних вірних.
Святий священномученику Макарію, моли Бога за нас!
 
 
6 Травня 2023
 


6 травня Православна Церква святкує памʼять святого великомученика Юрія Переможця.
Святий великомученик Юрій один з найбільш шанованих у християнстві святих. За переказами, він народився III століття у християнській родині в місті Бейрут, що знаходиться в Малій Азії.
Поступивши на військову службу, Юрій виділявся з-поміж інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військовою поставою та красою. Досягнувши незабаром звання тисяченачальника, він став улюбленцем імператора Діоклетіана.
Діоклетіан був талановитим правителем, але фанатичним прихильником римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії відмираюче язичництво, він увійшов в історію як один з найжорстокіших гонителів християн.
Почувши одного разу на суді нелюдський вирок про винищування християн, Юрій запалав співчуттям до них. Передбачаючи, що його теж очікують страждання, Юрій роздав своє майно бідним, відпустив на волю своїх рабів й прийшов до Діоклітіана і, оголосивши себе християнином, викрив його в жорстокості та несправедливості. Мова святого Юрія була сповнена сильних і переконливих заперечень проти імператорського наказу переслідувати християн.
Після безрезультатних умовлянь відректися від Христа імператор наказав піддати святого різним мукам. Юрій був ув'язнений, де його поклали спиною на землю, ноги уклали в колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але він мужньо переносив страждання і прославляв Господа. Тоді мучителі святого почали хитрувати в жорстокості. Вони били його воловими жилами, колесували, кидали в негашене вапно, примушували бігти в чоботях з гострими цвяхами всередині. Святий мученик все терпляче переносив. Зрештою імператор наказав відрубати мечем голову Юрію. Так святий мученик відійшов до Христа в Нікомидії в 303 році.
Великомученика Юрій за мужність і за духовну перемогу над мучителями, які не змогли змусити його відмовитися від християнства, а також за чудодійну допомогу людям у небезпеці - називають ще Переможцем. Мощі святого Юрія Переможця поклали в палестинському місті Ліда, у храмі, що носить його ім'я, голова ж його зберігалася в Римі в храмі, теж присвяченому йому.
 
 
23 Квітня 2023
 


АРТОС
В Православній Церкві у велике і світле Свято Святої Пасхи на спомин про Воскреслого Господа на протязі Світлої седмиці в храмі, домі Божому (І Тим. 3, 115) лежить перед іконостасом єдиний спільний всім членам Церкви освячений хліб, який називається по-грецьки «артос», або по іншому «просфора всеціла».Згідно із знаменуванням Пасхи, яка поєднує в собі події смерті і Воскресення Господа, на артосі робиться зображення знамення перемоги Христа над смертю — хрест, увінчаний терновим вінцем, або образ Воскресення Христового.
В перший день Свята Святої Пасхи на Літургії, після заамвонної молитви, артос освячується особливою молитвою і окропленням святою водою. В дні Світлої седмиці по закінченні Літургії з артосом урочисто здійснюється хресний хід навколо храму. В суботу Світлої седмиці на Літургії артос в благословіння роздається вірним.
Яке ж значення артоса?
Артос повинен нагадувати віруючим про події, пов’язані з Воскресенням Господа Ісуса Христа.
Вже в дні Свого земного життя Ісус Христос назвав себе хлібом життя. Він сказав: «Я є хліб життя, хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги.» (Ін. 6, 35).
І після Свого Воскресення Він неодноразово являвся учням Своїм, їв перед ними і благословляв для них трапезу. Так в надвечірній час першого дня свого Воскресення Він був упізнаний в Еммаусі двома Своїми учнями «в переломленні хліба» (Лк. 24, 13-25). Увечері того ж дня Він явився учням Своїм, які зібралися в Сіонській світлиці і для утвердження їх в істині Свого Воскресення їв перед ними рибу і мед. В 40-й день після Воскрссення Господь Ісус Христос вознісся на небо. Учні і послідовники Христові знахоли розраду в молитовних споминах про Господа, — вони пригадували кожне його слово, кожний крок і кожний вчинок його. Збираючись разом на спільну молитву, вони згадували Тайну вечерю, причащалися Тіла і Крові Христових. А коли сходилися на звичайну трапезу, перше місце за столом залишали невидимо присутньому Господеві і клали на це місце хліб.
Згадуючи цей звичай святих апостолів, отці Церкви і постановили в Свято Святої Пасхи покладати в храмі артос на згадку явлень Воскреслого Господа Своїм учням, а також і в пам’ять того, що постраждалий за нас і Воскреслий ради нашого виправдання Господь став для нас істинним хлібом життя і невидимо перебуває в Своїй Церкві «по всі дні до кінця віку» (Мф. 28, 20).
Артос, як і паска — пасхальний солодкий, здобний білий хліб, нагадує нам про істинну Пасху Христову, з’єднує нас з Воскреслим Господом. Але паска, як пасхальний хліб, в перший день Воскресення Христового роздроблюється і приймається в їжу, а артос зберігається на протязі всієї Світлої седмиці, нагадуючи віруючим про перебування з нами Воскреслого Спасителя, а розділяється і роздається в суботу, коли вірні за звичаєм причащаються Тіла і Крові Христових. Таким, чином починається і закінчується Світла седмиця прийняттям випеченого особливим способом і освяченого хліба.
З артосом поєднане і прадавнє церковне передання, яке стверджує, що апостоли залишали за столом частину хліба — долю Пречистої Матері Господа на спомин постійного спілкування з Нею і після трапези благоговійно ділили цю частину між собою. В монастирях на сьогоднішній день цей звичай носить назву Чин про Панагію, тобто спомин про Всесвятійшу Матір Божу. В парафіяльних храмах цей хліб Богоматері згадується раз у рік в зв’язку з роздрібленням артоса.
Артос можна уподобити старозавітним опріснокам, які стародавні ізраільтяни, звільнені від єгипетського рабства, споживали в дні пасхальної седмиці (Вих. 12, 15-20). Святий Кирило, єпископ Туровський, який жив в XII столітті, в Слові на Неділю нову говорить: «Як євреї із Єгипту по пустині несли, на своїх головах опрісноки (Вих.12, 34), доки не перейшли Червоного моря, і тоді, посвятивши хліб Богу, розділили його між всіма, і всі, хто їв були здорові і страшні для ворогів, так і ми, спасені Воскреслим Владикою від рабства уявному фараону-дияволу, виносим з дня Воскресення Христового священний хліб — артос на протязі цілого тижня і, накінець, посвятивши цей хліб Богу, споживаємо від нього і зберігаємо його на здоров’я тілам і душам нашим».
Приймаючи артос, як святиню церковну, будемо споживати його з подякою, щоб Господь удостоїв і нас бачити його преславне Воскресення і святкувати в духовній радості Святу Пасху Господню спасительну, завжди пам’ятаючи «Господа Ісуса Христа, що воскрес із мертвих» (2 Тим. 2, 8).
У православних віруючих є звичай зберігати артос протягом цілого року і приймати його з благоговінням і вірою під час хвороби і тяжких переживань, часто разом з агіасмою (грецька — святиня) — Богоявленською водою.
 
 
21 Квітня 2023
 


Про ікону Божої Матері “Живоносне Джерело”
Ікона Божої Матері “Живоносне Джерело” бере свій початок ще з V століття. Саме тоді біля Константинополя чудотворний образ за допомогою водного джерела зміг вилікувати незрячого. Це чудо не могло залишитися непоміченим, і пізніше про нього стало всім відомо. За наказом імператора Лева I на честь явленого чуда був побудований храм неподалік від божественного джерела. Дуже важко назвати навіть приблизну кількість тих людей, які в цьому храмі зцілилися. Самий образ набув великої пошани серед віруючих. Тому незабаром з іконографічного зображення, розташованого поблизу джерела, почали писати списки, які потім розійшлися по всьому світу, даруючи православним людям лікування і Божу благодать.
На самій святині зображено Богоматір, що сидить у купелі (фонтані) з маленьким Ісусом на руках. Від такого типу як Нікопея Кіріотиса («Володарка-Переможниця», «Непереможна Воєвода») і походить іконографія цього лику Богородиці. Відпочатку на святині джерело не малювали, однак пізніше до загальної композиції була додана і фіала (чаша). А згодом на святині почали зображувати водойму і фонтан.
Святий образ Богоматері має набагато глибший зміст і значимість, ніж просто його цілющі властивості святої води в первинному джерелі або більш пізніх купелях і джерелах, які були посвячені на Її честь.
Живоносне Джерело Пресвятої Богородиці – це уособлення Найсвятішої, що виношує в своєму лоні загального Спасителя, обдаровує життям всіх, хто щиро вірить у Нього і в Його Отця, Котрий перебуває у Ньому.
Адже не дарма багато хто говорить, що Господь – це і є наше Життя, називаючи його «Життяподавче Христе», а Її (Богоматір) – «Джерело», «Початок>>. Не дарма у давньоруській іконописній традиції одна з назв Її лику зветься «Істочная», тобто «Джерельна».
Богородиця може зцілювати тіла і душі земних мешканців, як справжня дбайлива Матір, Яка взяла під свою опіку весь людський рід. Перед Святим образом, який був названий на честь цілющих вод, відкритих за велінням Богоматері імператором Левом I Маркелом, віруючі прохають допомоги:
Задля позбавлення шкідливих звичок, а також для порятунку від згубних пристрастей;
Для лікування фізичних і душевних недуг;
Допомагає Богородиця в збереженні праведного життя;
Сприяє тим, хто обтяжений скрутою душевної скорботи і позбавлений життєвих сил;
Щира молитва, звернена до образу Богородиці, сприяє здолати навіть найважчі недуги.
Яке диво створила Божественна святиня? У Фессалії один з жителів ще змолоду мріяв побачити те місце, де тече Чудотворне джерело. І ось настав час, коли він з іншими православними нарешті зміг почати свій тривалий паломницький шлях. Однак дорогою юнака наздогнала хвороба і, розуміючи, що жити йому залишилося зовсім недовго, фессалієць попросив мандруючих з ним прочан, що, коли трапиться неминуче, вони не відразу ховали б його тіло, а віднесли до Святого джерела і вилили на на нього три посудини чудотворної води, і лише після цього віддали спочилого землі. Православні люди виконали з молитвою прохання вмираючого, однак, коли на тіло паломника пролився третя посудина, той ожив. Після скоєного чуда, фессалієць вирішив до кінця днів своїх провести в служінні і подвижництві Господу та Богородиці, за молитвами яких Син Божий, волею Своєї Матері, повернув йому життя.
Існує величезна кількість і інших прикладів зцілення водою джерел, освячених на честь Пресвятої, проте чудо відбувається лише тоді, коли людина сумлінно і від всієї душі промовляє молитву, і живе в постійній вірі у Бога, саме тоді стається довгоочікуване полегшення і зцілення.
Святкування ікони «Живоносне Джерело». Святковий день на честь чудотворного зображення Богоматері був встановлений на знак пам’яті про відбудову храму «Живоносного Джерела» в Константинополі (Стамбулі), який був зведений імператором Левом I Маркелом, з волі Божої Матері, над чудодійним джерелом. Припав цей день саме на п’ятницю Світлого тижня і тепер щорічно в православних церквах на Святлому тижні із пасхальною хресною ходою звершують чин водосвяття, особливо біля шанованих цілющих джерел.
 
 
17 Квітня 2023
 


Улюбленому Духовенству, Монахам та Вірним, довіреним нашій духовній опіці в Сполучених Штатах Америки, Південній Америці та Діаспорі, а також усім нашим улюбленим Сестрам та Братам у багатостраждальній Україні. Дорогі Брати та Співслужителі у Винограднику нашого Господа та всі наші Духовні Чада,
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
«Усі відживляйтеся святом віри, всі споживайте з багатства Божої доброти! Нехай ніхто не сумує через свою бідність, бо вселенське царство було відкрито. Нехай ніхто не нарікає на вбогість, бо царювання вселюдне настало. Нехай ніхто не засмучується гріхами, бо прощення з гробу всім засіяло! Нехай ніхто не боїться смерті, бо смерть Спасителя нас визволила; знищив її той, кого вона тримала. Пекло полонив той, хто до пекла зійшов: Засмутив пекло, що зазнало тіла Його.
Де твоє, смерте, жало? Де твоя, пекло, перемога? Воскрес Христос – і ти повалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – радіють ангели. Воскрес Христос – і життя вільно точиться. Воскрес Христос, – і не стало в гробах ні одного мертвого, бо Христос устав із мертвих і початок воскресіння настав спочилим. Йому слава і влада на віки вічні. Амінь.»
Сьогодні ми живемо у світі, який, мабуть, ніколи раніше не жадав почути ці слова Св. Іоана Золотоустого в його Пасхальній Проповіді, котра зачитується під час Пасхальної Утрені свята Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Це світ, який є часто не взмозі зрозуміти святість життя від зачаття до природної смерті. Це світ, який без найменших докорів сумління є готовим покласти край життю у різний спосіб. Це світ, у якому така суверенна нація, як Україна, може бути захоплена разом із сотнями тисяч її громадян – чоловіками, жінками та дітьми, котрих вбивають безбожні агресори, які ненавидять їх тільки тому, що вони хочуть жити вільно і незалежно у власній культурі та духовності. Це світ, де надзвичайно велике та стрімке споживання наших природних ресурсів, екологічних систем, повітря, яким ми дихаємо та води, яку ми п’ємо – тих рясних Божих благословінь, споживання яких відбувається без відповідального та повного прорахування наслідків. І навіть не слід продовжувати …
Так, цей світ потребує почути надзвичайно прекрасне та могутнє вітання: ХРИСТОС ВОСКРЕС! Ми всі, дорогі браття та сестри, повинні проголошувати це вітання з глибини наших сердець і душ. Ми мусимо отримати це вітання, стоячи перед дверима наших Храмів, співаючи його разом: ХРИСТОС ВОСКРЕС ІЗ МЕРТВИХ, СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ, І ТИМ, ЩО В ГРОБАХ ЖИТТЯ ДАРУВАВ!
Це вітання, яке ми повинні засвоїти. Ми повинні дозволити СВІТЛУ, яке сяє з Порожнього Гробу, наповнити наше все буття, наші домівки, наше життя, наші стосунки та все інше, для того, щоб наше пасхальне вітання запанувало: «Нехай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його, і нехай біжать від лиця Його всі ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть, як тане віск від лиця вогню. Так нехай загинуть грішники від лиця Божого, а праведники нехай возвеселяться... Це день, його бо сотворив Господь, радіймо і веселімось в нім!»
Тільки якщо ми, Божі діти, справді зможемо засвоїти цю могутню «Добру Новину», то й матимемо надію вплинути на Богом дарований світ та наповнити його сенсом. Ми повинні бути живими свідками того, що наш Господь живий і любить нас настільки, що «Він зробив божественною (нашу) плоть, яку Він прийняв і вшанував на Своєму Престолі Праворуч Отця у Його Славному Вознесінні!» (Третя молитва перед Святим Причастям) Нам потрібно довіритись Божій волі, щоб усвідомити те, що наші слова, вчинки та думки завжди повинні бути у співдії з усім іншим Його творінням та у відповідності з Його заповідями. Ми повинні досягти цього як Божий народ – Його суспільство – не як ізольовані один від одного особи, які легко хитаються, коли стикаються навіть з найменшими перешкодами. Давайте обіймемо одне одного цим вітанням – не лише раз на рік, на ПАСХУ, але і кожного дня нашого життя, особливо під час нашої подорожі до Його Небесного Царства, під час кожної Божественної Літургії.
Наші молитви цього дня і завжди є про непохитність вашої віри – щоб «зодягнувшись у Христа» під час Хрещення і, отримавши повноту Святого Духа під час Миропомазання, ви мали змогу зрозуміти, що Благодать, яка постійно наповнює ваше життя та буття через усі Святі Тайни завжди дає змогу бути більшими і досягати більшого, ніж ви можете собі уявити.
Нехай Благодать Воскреслого Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, Любов Бога Отця і Причастя Святого Духа завжди буде з вами. Ви завжди є в Божих руках і в ці важливі часи – ви теж в Божих руках. «Уповання наше – Отець, Прибіжище наше – Син, Захист наш – Дух Святий».
+ АНТОНІЙ
Ласкою Божою, Митрополит
 
+ ЄРЕМІЯ
Ласкою Божою, Архієпископ
 
+ ДАНИЇЛ
Ласкою Божою, Архієпископ
 
16-те квітня 2023 року – ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДНЄ
Духовний Осередок Митрополії Св. Андрія – Саут-Баунд-Брук – Сомерсет, Нью-Джерсі
 
 
15 Квітня 2023
 


ПАСХАЛЬНЕ БОГОСЛУЖІННЯ:

О 10:00 СВЯТКОВА ПАСХАЛЬНА СЛУЖБА.
ПІСЛЯ ЛІТУРГІЇ ОСВЯЧЕННЯ ПАСХАЛЬНИХ КОШИКІВ.

БАЖАЮЧІ ПРИСТУПИТИ ДО СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ ЗМОЖУТЬ ВСІ В ЦЕЙ ДЕНЬ БЕЗ СПОВІДІ, АЛЕ ОБОВ’ЯЗКОВО НІЧОГО НЕ ЇСТИ ТА НЕ ПИТИ З 12:00 ГОДИНИ НОЧІ І ДО РАНКУ.

СЕРДЕЧНО ЗАПРОШУЄМО ВСІХ ПРАВОСЛАВНИХ ХРИСТИЯН ДО СВЯТКОВОЇ СЛУЖБИ.
АДРЕСА ХРАМУ:
Antonius-Kapelle
Dominikanergasse 5
86150 Augsburg
 
 
15 Квітня 2023
 


ВЕЛИКА СУБОТА СТРАСНОЇ СЕДМИЦІ.
Богослужіння Великої суботи присвячено спомину про перебування Ісуса Христа «у гробі тілом, у пеклі душею як Бог, в раю з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний» і, врешті, про воскресіння Христа Спасителя з гробу.
Під час Страсного тижня християнам потрібно дотримуватися суворого посту «заради Страстей Христових», які Він перетерпів за гріхи людства. Також протягом цієї седмиці всі православні християни, які за період Великого посту ще не приступили до таїнств Сповіді та Причастя, повинні це обов’язково зробити у будь-який день протягом тижня (окрім п’ятниці).
Задумаймось над великим значенням Страсного тижня, проведімо його в посту й молитві, щоб достойно приготуватися до Світлого Христового Воскресіння.
 
 
14 Квітня 2023
 


СВЯТА ВЕЛИКА П’ЯТНИЦЯ СТРАСНОЇ СЕДМИЦІ.
У Велику п’ятницю Церква згадує неправедне осудження Синедріоном і Пилатом Господа нашого Ісуса Христа, Його страждання, розп’яття на хресті, смерть і погребіння, зішестя до пекла для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, які з вірою чекали Його пришестя, а також введення розбійника в Рай. В цей день, який є особливо суворим постовим днем року, віруючі намагаються зовсім не споживати їжі. У Велику п’ятницю літургії не буває, бо в цей день Сам Господь приніс Себе у жертву, а служаться Царські часи. Вечірня відправляється на спомин про зняття з хреста тіла Христового і Його поховання. На вечірні, при співанні тропаря “Благообразний Йосиф, з древа знявши пречисте Тіло Твоє…”, священнослужителі піднімають Плащаницю з престолу, немов з Голгофи, і виносять її з вівтаря на середину храму. Плащаниця кладеться на особливо приготованому столі. Потім священнослужителі й усі віруючі поклоняються святій Плащаниці і цілують рани зображеного на ній Господа – Його пробиті ребра, руки і ноги.
 
 
13 Квітня 2023
 


ВЕЛИКИЙ ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР СТРАСНОЇ СЕДМИЦІ
У Великий четвер в богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Христа Спасителя: Тайна вечеря, на якій Господь встановив Таїнство Святої Євхаристії – Причастя Його Тіла і Крові; вмивання ніг ученикам на знак глибокого смирення і любові до них, а також як повчання всім християнам не шукати влади один над одним, а слугувати один одному; молитва в Гефсиманському саду; зрада Христа Юдою. В цей день під час Літургії буває багато причасників, а також за традицією приготовляються Святі Дари для зберігання – на випадок потреби причастя хворих. На ранній після “Алилуя” співається тропар: “Коли славні ученики умиванням ніг на вечері просвіщалися…”. Ввечері Страсного четверга у храмах відбувається богослужіння, під час якого читаються 12 уривків з Євангелія про Страсті Христові. Страсний четвер також називають «чистим», бо з цього дня починаються особливі приготування до святкування Пасхи.
 
 
12 Квітня 2023
 


ВЕЛИКЕ СЕРЕДА СТРАСНОЇ СЕДМИЦІ
«Юда простягнув руки до беззаконників; та шукала прощення гріхів, а цей взяв срібняки. Грішниця принесла миро для помазання Господа; учень погоджувався із беззаконниками. Вона раділа, витрачаючи миро дорогоцінне; цей дбав продати Неоціненного. Вона Владику пізнавала, а цей від Владики віддалявся. Вона звільнялася від гріха, а цей ставав рабом його.» - Святитель Іоанн Златоуст.
У ніч на середу Господь провів у Віфанії, у домі Симона прокаженого, в той час, коли в раді первосвящеників, книжників і старійшин було вже вирішено взяти Ісуса Христа хитрістю і вбити Його. Якась жінка «грішниця» розлила дорогоцінне миро на голову Спасителя і тим приготувала Його на поховання. Тут же, на противагу безкорисливому вчинку жінки-грішниці, народився в невдячній душі Юди, одного з дванадцяти учнів Спасителя, злочинний намір зрадити свого Учителя і Господа. Тому в церковній службі Великої середи прославляється жінка-грішниця і ганьбиться і проклинається сріблолюбство та зрада Юди. У день взяття Господа на страждання і смерть за гріхи наші, коли Він пробачив гріхи жінці-грішниці, Церква по завершенню читання часів, закінчує за давнім звичаєм, читання молитви: «Владико многомилостивий, Господи Ісусе Христе Боже», якою вона впродовж на богослужінні повечір’я, піклується перед Богом про дарування нам прощення гріхів наших. В останній раз у Велику середу звершується Літургія Напередосвячених дарів, на якій Церква благовістить про жінку, яка помазала Господа миром, і про зраду Юди (Мф. 26, 6-16). У Велику середу припиняються й великі поклони, що творяться під час молитви святого Єфрема Сирина: «Господи і Владико життя мого».
 
 
11 Квітня 2023
 


ВЕЛИКИЙ ВІВТОРОК СТРАСНОЇ СЕДМИЦІ.
Пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський. (Мф.25, 13)
В ніч на вівторок Ісус Христос також провів у Віфанії, і у вівторок вранці знову прийшов до Єрусалимського храму і багато навчав у храмі і поза храмом (Мф. 24, 1). Першосвященики і старійшини, чуючи притчі Його і розуміючи, що Він про них говорить, намагалися схопити Його та вбити. Але напасти на Нього відкрито боялися народу, який шанував Його за пророка (Мф. 21, 46), був у захваті від вчення Його (Мк. 11, 18), слухав Його з насолодою (Мк. 12, 37).
З Євангельських настанов, промовлених Ісусом Христом у вівторок, Церква обрала для настанови віруючих у цей день переважно притчу про десятьох дів, як особливо пристойну для часу Великої Седмиці, в яку нам найбільше повинно пильнувати і молитися. Притчею про десяти дівчат Церква вселяє постійну готовність до зустрічі Небесного Нареченого цнотливістю, милостиною і невідкладним вчиненням інших добрих діянь, що зображуються під ім'ям оливи, приготовленої мудрими дівами.
 
 
11 Квітня 2023
 


ВЕЛИКИЙ ПОНЕДІЛОК СТРАСНОЇ СЕДМИЦІ
Дні Великої седмиці з давніх-давен присвячені Церквою кожен особливому спогаду і кожен називається Великим.
У Богослужінні Великого Понеділка Свята Церква запрошує віруючих супроводжувати Христа, розіп'ятися з Ним, померти заради Нього для життєвих насолод, щоб пожити з Ним. У таємничому спогляданні зближуючи події Старого і Нового Завіту, вона показує нам прийдешні безневинні страждання Спасителя у старозавітному образі цнотливого Йосипа, заздрості братів невинно проданого і приниженого, але після відновленого Богом. «Йосиф, – говориться в Сінаксарі, – є прообраз Христів, тому що і Христос стає предметом заздрощів для Своїх одноплемінників – юдеїв, продається учнем за тридцять срібняків, полягає у похмурий і тісний рів – труну і, повставши з нього власною силою, запановує над Єгиптом, тобто над усяким гріхом, і вщент перемагає його, панує над усім світом, людинолюбно викупляє нас даруванням таємничої пшениці і живить небесним хлібом – Своєю живоносною плоттю».
З подій євангельських Свята Церква згадує висихання безплідної смоковниці. Засохла смоковниця, за словами Євангелія, була для Апостолів знаменною проповіддю про силу віри та молитви, без яких людина перед Богом духовно мертва. За розумом Святої Церкви, безплідна смоковниця зображує юдейське сонмище, у якого Ісус Христос не знайшов істинного плоду, а лише лицемірну шату закону, яку викрив і прокляв; але ця смоковниця зображує також і всяку душу, що не приносить плоду покаяння. Окрім розповіді про висушення смоковниці, ранкова Євангеліє навчає нас сказаною Спасителем у цей саме день притчею про неправедних виноградарів, які вбили спочатку слуг пана свого, надісланих за виноградом, а потім і самого сина свого пана. У цій притчі не можна не бачити і страшного засудження християнам, які зухвало порушують заповіді апостольські і святоотцівські і тим, хто продовжує розпинати Сина Божого своїми гріхами. У Євангельському читанні на Літургії Свята Церква нагадує долю боговідступного юдейського народу і кончину світу, як вони були зображені Ісусом Христом. Зображенням великих і різноманітних лих і ознак руйнування Єрусалиму і кончини віку віруючі спонукаються серед лих до великодушності, неупередженості, терпіння, молитви та чування духовного і втішаються обітницею Спасителя про поширення Євангелія в усьому світі і припинення лих.
 
 
7 Квітня 2023
 


ІСТОРІЯ СВЯТА БЛАГОВІЩЕННЯ
Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається 7 квітня (25 березня старий стиль). Ця дата відстає рівно на 9 місяців від 7 січня (25 грудня), яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того, це число узгоджується з уявленнями давніх церковних істориків про те, що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року.
Вперше ця дата з’являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп’яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.
З V століття місце дати Розп’яття зайняла дата Воскресіння, а час земного служіння Спасителя від Втілення до Воскресіння стало вважатися кратним цілому числу років.
У візантійській традиції дата 25 березня має величезне значення – це день не тільки Благовіщення, а й створення світу, і Воскресіння Христового, від неї відраховуються дати інших свят: Різдва Христового, Зачаття та Різдва св. Іоана Предтечі. День Благовіщення нерідко вважався днем початку церковного чи навіть цивільного року як на Сході, так і на Заході. Переконання про збіг історичної дати Воскресіння Христового з 25 березня привело до того, що цей день отримав назву “Киріопасхи” (Киріопасха – Господственна (тобто справжня, нормальна) Пасха, іноді зустрічається неправильна етимологія – Господня Пасха). Зараз Киріопасхою називають збіг свят Великодня і Благовіщення, що відбувається раз на кілька років.
В Україні в зв’язку з використанням Церквою юліанського календаря 25 березня випадає на 7 квітня за григоріанським (“цивільним”) календарем).
Встановлення Зображення Благовіщення присутні вже серед розписів катакомб 2-ї половини II – 1-й пол. III століть, тим не менш, можна з великим ступенем ймовірності стверджувати, що встановлення особливого свята Благовіщення відбулося не раніше IV століття.
Відкриття св. рівноапостольної Оленою на початку IV ст. святих місць земного життя Господа Ісуса Христа і розпочате нею будівництво храмів на цих місцях (зокрема, в Назареті) викликали зростання інтересу до події Різдва Христового і таємниці Втілення, можливо, з цим пов’язано і встановлення Благовіщення як окремого свята. На початку VIII ст. вірменський автор Григор Ашаруні писав, що свято Благовіщення було встановлений свт. Кирилом Єрусалимським, тобто в 3-й чверті IV ст. Оскільки відомості про константинопольське богослужіння V-VI ст. нечисленні, нічого певного про святкування Благовіщення в цей період в Константинополі стверджувати не можна, але вже до кінця VII ст. це одне з найбільш шанованих тут свят. Всі візантійські пам’ятки VIII і наступних століть називають Благовіщення серед найважливіших свят; богослужіння Благовіщення незмінно відбувається 25 березня.
На Заході відомості про свято Благовіщення сходять приблизно до того ж часу, що і на Сході. З творів західних отців Церкви і письменників відомі слова на Благовіщення, приписувані латинським авторам V ст. блаженному Августину, святим Петру Хрисологу і Льву I Великому. Однозначно про літургійне шанування дня Благовіщення говориться в Liber Pontificalis часів папи Сергія I (687-701), де Благовіщення входить в число 3 свят, присвячених Божій Матері, коли в Римі відбувалася урочиста процесія. Назва свята в давнину не була постійною, сучасна грецька назва “євангелісмос” з’являється лише з VII ст. У творах стародавніх авторів зустрічаються назви: грец. “День вітання”, “сповіщення” або “день / свято Благовіщення”; лат. “Annuntiatio angeli ad beatam Mariam Virginem” (Благовіщення ангела до блаженної Діви Марії), “Mariae salutatio” (вітання Марії) і ряд інших подібних за змістом назв. Благовіщення сприймалося і як Господське, і як Богородичне свято. На відміну від Православної Церкви, де Благовіщення вважається одним з найважливіших свят (повна назва – Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії), в католицтві це свято другого класу (повна назва Annuntiatio beatae Mariae Virginis – Благовіщення Блаженної Діви Марії).
 
 
9 Березня 2023
 


9 березня Православна Церква молитовно згадує перше (IV) і друге (452) знайдення глави Іоана Предтечі.
Після усікновення голови Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана, його тіло було поховане учнями в самарійському місті Севастії, а чесна голова була схована Іродіадою в безчесному місці. Благочестива Іоанна, дружина царського домоуправителя Хузи (про неї згадує святий євангеліст Лука – Лк. 8, 3), таємно взяла святу голову, поклала її в посудину і поховала на Єлеонській горі – в одному з маєтків Ірода. Через багато років цей маєток перейшов у володіння благочестивого вельможі Інокентія, який розпочав будувати там церкву.
Коли копали рів для фундаменту, була знайдена посудина із чесною головою Іоана Хрестителя. Інокентій довідався про велич святині за благодатними знаменнями, що походили від неї. Так відбулося Перше знайдення голови. Інокентій зберігав її з великим благоговінням, але перед своєю смертю, боячись, щоб святиня не була зневажена невірними, він знову заховав її в тому ж місці, де і знайшов. Після його кончини церква зазнала спустошення і зруйнувалася.
У дні рівноапостольного царя Костянтина Великого (+ 337, пам’ять 21 травня), коли християнська віра почала процвітати, двом ченцям, які прийшли в Єрусалим на поклоніння святим місцям, двічі з’явився сам святий Предтеча і виявив місце віднайдення своєї чесної голови. Ченці відрили святиню і, поклавши її в торбину з верблюжої вовни, пішли до себе додому. Дорогою вони зустріли незнайомого гончаря і дали йому нести дорогоцінну ношу. Не знаючи, що несе, гончар спокійно продовжував свій шлях, але йому з’явився сам святий Предтеча і звелів втікати від недбайливих і ледачих ченців разом з тим, що було в нього в руках. Гончар зник від ченців і вдома з почестю зберігав чесну голову.
Перед смертю він запечатав її у водоносну посудину і передав сестрі. З того часу чесна голова послідовно зберігалася побожними християнами, поки її власником не став священик Євстафій, заражений арианской єрессю. Він спокусив багатьох хворих, котрі зцілилися від святої голови, приписуючи благодать єретичній вірі. Коли його блюзнірство виявилося, він був змушений втікати. Закопавши святиню в печері, біля Емеси, єретик розраховував згодом повернутися і знову оволодіти нею для поширення псевдовчення.
Але Бог не допустив цього. У печері оселилися доброчесні ченці, а потім на цьому місці виник монастир. В 452 р. архімандритові цієї обителі Маркелові святий Іоан Хреститель у видінні вказав місце сховку своєї голови. Це знайдення почали святкувати як друге. Святиня була перенесена в Емесу, а потім до Константинополя.
 
 
4 Березня 2023
 


У суботу першого тижня Великого посту ми згадуємо пам’ять святого, ім’я якого міцно пов’язане з Чотиридесятницею. А точніше – з першим тижнем Великого Посту, що колись навіть мав назву Феодорового. Свята Православна Церква підносить молитви до великомученика Феодора Тирона, який за часів Юліана Відступника застеріг християн від їжі, що була окроплена на честь поганських богів. На згадку про це, на вечірній службі в п’ятницю, в храмах освячується коливо.
Зараз ідеться про Феодора Тирона, якого слід відрізняти від іншого Феодора – Стратилата. Стратилат означає «військовокомандувач», а Тирон – «новобранець». Мужній воїн Феодор був прикликаний на військову службу до одного з римських гарнізонів азійського узбережжя Чорного моря. Відбувалося це на початку IV століття, під час одного з найпотужніших геноцидів християнської Церкви римськими правителями, що розпочав імператор Діоклетіан та продовжив Галерій. У ті часи язичницьке віросповідання для римських імператорів означало лояльність до їхнього правління, тому християни, які відмовлялися вшановувати пантеони різноманітних божеств, оголошувалися порушниками закону та ворогами держави.
А якщо врахувати, що серед ідолів часто були й статуї самих імператорів, божественний статус яких послідовники Христа не визнавали, тоді в можновладців виникло закономірне запитання: хіба можуть бути лояльними до імперії люди, для яких імператор – не бог, а принцип «хліба та видовищ» — не є принципом життя?
Отже, одного разу, виконуючи розпорядження начальства, командир Феодора проводив чергову перевірку з виявлення неблагонадійних у своєму військовому підрозділі. Як і від інших, він почав вимагати від Феодора, щоб той приніс язичницьку жертву. У відповідь на це Феодор, не зважаючи на свій статус новобранця, твердо сповідав свою віру в Христа. Таке зізнання в ті часи означало смертний вирок.
Юнака не раз примушували принести жертву ідолам, але святий Феодор твердо, привселюдно визнавав свою віру в Христа Спасителя. Командир Врінк дав йому кілька днів на роздуми, під час яких святий Феодор посилено молився. Його звинуватили в підпалі язичницького храму і кинули до в’язниці на голодну смерть. Там йому з’явився Господь Ісус Христос, утішив і підкріпив його. Приведений до правителя Публія, святий Феодор ще раз сміливо і безбоязно сповідав свою віру.
– Чому, коли потрібно було принести богині жертву в кадило, ти приніс їй вогонь? – запитав ігемон Публій. Святий Феодор відповів:
– Не стану приховувати, навіщо я зробив це. Я запалив дрова, щоб вогонь обпалив камінь. Невже так безсила ваша богиня, що вогонь може торкатися її і обпалювати? Після безкінечних тортур суддя ще раз запитав молодого воїна:
– Чого ти хочеш: бути чи з нами або з твоїм Христом?
Святий упевнено відповів:
– З Христом моїм я був, є і буду; ти ж роби, що хочеш.
За це мученик Феодор Тирон був засуджений на спалення. Він без страху зійшов на вогнище, осінив себе хресне знаменням і з молитвою та славослів’ям віддав душу Богові.
Це сталося близько 306 року при Римському імператорі Галереї. Майже не ушкоджене вогнем, тіло святого Феодора було поховано в місті Євхаїти, недалеко від Амасії, благочестивою жінкою Євсевією. Згодом мощі його були перенесені до Царгорода, в храм, освячений на його честь. Чесна глава мученика знаходиться в Італії, в місті Гаеті.
Минуло небагато часу після мученицької кончини святого Феодора Тирона — і християнство стало дозволеною релігією, а на політичній карті світу того часу з’явилася нова держава — Візантія. Через 50 років до влади в Константинополі прийшов імператор Юліан Відступник. Бажаючи поглумитися і посміятися над християнами, він наказав градоначальнику Константинополя окропляти в першу седмицю Великого посту всі їстівні припаси на ринках ідоложертовною кров’ю. Тоді Господь, через Свого святого мученика, захистив християн: у 356-му, Феодор Тирон з’явився уві сні Константинопольському архієпископу Євдоксію та попередив його про підступний план ненависника християн. Святий мученик велів оголосити християнам, щоб вони не купували на ринках осквернені припаси, але вживали в їжу коливо (кутю).
За переказами, архієпископ Євдоксій довго дивувався і перепитував святого, що таке коливо і як його приготувати, оскільки в Константинополі така назва не була відомою досі. Феодор Тирон пояснив, що в Євхаїтах, де він був похований, так називають варену з медом пшеницю.
Християни так і вчинили, приготувавши з запасів зерна і меду солодку кутю. Імператор Юліан Відступник був посоромлений, а шанування святого мученика Тирона після цього чуда поширилося. Так, святкування великомученику Феодору в суботу першої седмиці Великого посту описував Патріарх Константинопольський Нектарій (381-397).
На згадку явлення Феодора Тирона архієпископу Євдоксію, Православна Церква щорічно звершує особливу службу наприкінці першого тижня Великого посту. У навечір’я суботи, в п’ятницю, читається молебний канон святому великомученику Феодору, складений преподобним Іоанном Дамаскіном.
Після літургії приготовлене з пшениці з медом і маком коливо благословляється. У загальному сенсі — це проста їжа з зерен, що допомагає православним пам’ятати про сенс посту — зберігати себе від будь-якої нечистоти і скверни.
 
 
27 Лютого 2023
 


Дорогі у Христі Брати і Сестри! Вітаю всіх Вас з початком Великого Посту.
Великий піст – це найважливіший і найдревніший з багатоденних постів, цей час є підготовкою до головного православного свята – Світлого Христового Воскресіння.
Більшість людей сьогодні не мають сумніву в благотворному впливі посту на душу і тіло людини. Піст (правда, як дієту) рекомендують навіть світські лікарі, відмічаючи благотворну дію на організм тимчасовою відмовою від тваринних білків і жирів. Проте, сенс посту зовсім не у тому, щоб схуднути або тілесно підлікуватися. Святитель Феофан Затворник називає піст «періодом спасительного лікування душ, засобом для очищення від усього старого і брудного». Під час цього періоду Великого Посту згідно Уставу Православної Церкви християни обмежують себе в їжі, а також намагаються уникати у своєму житті того, що віддаляє людину від Бога.
Піст перед святом Святої Пасхи, називається Великим по особливій важливості його встановлення.
Перші християнські письменики одноголосно свідчать, що Свята Чотиридесятниця встановлена апостолами у наслідування сорокаденного посту Мойсея (Вих., 34 розділ), Іллі (3 Цар., 19 розділ), а головним чином – Господа Ісуса Христа, що постив в Іудейській пустелі сорок днів (Мф. 4, 2).
Про те, що Великий піст – встановлення святих апостолів, свідчить і 69-е Апостольське правило, що вказує постити у Святу Чотиридесятницю. Крім того, на апостольське встановлення Святої Чотиридесятниці й дотримання її усією древньою Церквою вказують святі отці Церкви I-IV віків : Ігнатій Богоносець (I ст.), Віктор, єп. Римський (II ст.), Дионісій Олександрійський (IV ст.) і багато інших.
Уже в IV столітті у східних Церквах встановився існуючий і донині порядок дотримання Великого посту: з понеділка (після Тижня сиропусного) до Великої Суботи. Таким чином, Великий піст складається власне з сорока днів посту Чотиридесятниці й Страсної седмиці – «заради спасительних Страстей Христових» (св. Симеон Солунский).
З глибокої давнини був визначений і сам образ дотримання Чотиридесятниці. Древні християни проводили цей піст з особливою суворістю, утримуючись навіть від вживання води до третьої години дня. Їжу споживали після дев’ятої години, вживаючи лише хліб і овочі. Древня практика дотримання Великого посту відбита і в нашому Церковному уставі (див: Типікон, гл. 32: «Правила святих апостолів і святих отців про святу велику Чотиридесятницю, яку повинен всякий християнин строго зберігати»). Особливо строгий піст Православна Церква пропонує у своєму Уставі дотримуватися у першу і Страсну седмиці. Тільки у свято Благовіщення (коли воно не співпадає з Страсною седмицею) і у Вербну неділю дозволяється вживання риби.
Церква благословляє послаблення посту людям похилого віку, дітям, хворим, вагітним і матерям годувальницям, а також людям зайнятих важкою фізичною працею. За благословенням про послаблення посту, слід звернутися до духівника або іншого священика.
 
 
25 Лютого 2023
 


25 лютого Православна Церква прославляє Іверську ікону Божої Матері.  За переданням оригінал ікони був написаний св. апостолом Лукою. Іверською ікона була названа  по імені Іверського монастиря на Святій горі Афон, де вона  й донині перебуває.
Після зішестя Святого Духа на Пресвяту Богородицю й апостолів вони вирішили кинути жереб, кому з них у яку країну потрібно йти на проповідь Євангелія. Божій Матері дісталася для цього подвигу Іверська (Грузинська) земля. Але явився Їй ангел і сповістив, що цей жереб виконається згодом, а поки що належить проповідувати в іншому краї.
Того часу Лазар Чотириденний, якого колись воскресив Спаситель, був єпископом Кіпру. Він дуже хотів бачити Діву Марію, але не міг прийти до Єрусалима. Дізнавшись про це, Мати Божа з апостолом Іоаном попливла до Кіпру. Несподівано подув вітер в інший бік і пригнав судно до Афонської гори. Вона в ті часи була наповнена ідолами, на ній було розташовано великий жертівник Аполлону. Як тільки корабель з Богородицею наблизився до пристані, почувся голос: «Зійдіть з гори, люди, спокушені Аполлоном, до Климентової пристані та прийміть Марію, Матір великого Бога Ісуса». Почувши це, всі поспішили до морського берега і з пошаною зустріли Божу Матір та розпитували Її про народження Бога. Пресвята Діва звістила їм таємницю втілення і життя Господа Ісуса Христа. І всі, хто слухав Її, поклонились народженому від Неї Богові, а Богоматері віддали благоговійне шанування і, увірувавши, хрестилися.
Пресвята Богородиця не залишила і першого свого уділу – Іверської землі. Вона явилася св. Ніні, майбутній просвітниці Грузії, і вручила їй хреста з виноградної лози зі словами: «Візьми цей хрест, він буде тобі щитом і огорожею від усіх ворогів – видимих і невидимих. Іди в країну Іверську, благовісти там Євангеліє Господа Ісуса Христа і придбаєш благодать Його. Я ж буду тобі Покровителькою». Рівноапостольна Ніна досягла Іверії приблизно 219 року і ревно проповідувала Добру Новину, підкріплюючи благовістя багатьма чудесами і зціленнями, і вже 324 року Християнство остаточно утвердилося в Грузії.
А згодом грузинський воєначальник Іоан і візантійський полководець Торникій із групою грузинів, прибувши до Афону, біля місця, до якого пристало судно з Божою Матір’ю, заснували монастир.
За часів жорстокого гоніння на святі ікони поблизу міста Нікеї жила благочестива вдова із сином. У влаштованій її стараннями церкві перебувала ікона Богородиці. Один із воїнів-іконоборців ударив списом у лик Богоматері – і з пробитого образа потекла кров. Вражений воїн у розкаянні впав перед ним, полишив єресь і закінчив життя строгим подвижником. Бажаючи врятувати чудотворну ікону від осквернення, після усердної молитви до Богоматері вдова опустила її в море і з радістю побачила, що вона не впала у воду, а, стоячи прямо, попливла на захід. Після цього, Провидінням Божим, її син відправився до Греції і прийняв постриг в Афонському монастирі. Від нього братія й дізналась про ікону, пущену на воду його матір’ю.
Одного разу ченці Іверського монастиря побачили на морі сягаючий до неба вогненний стовп, в основі якого була ікона Богоматері. Явлення тривало кілька днів і ночей, але при наближенні монахів образ віддалявся від них.
Після ревної молитви преподобного старця Гавриїла Пресвята Богородиця явилася йому і сказала: «Сповісти настоятелю та братії, що Я хочу дати їм образ Мій для покрову і допомоги, тож увійди в море і йди з вірою по хвилях: тоді всі пізнають любов Мою і благовоління до вас». Ранком усі монахи з молебним співом пішли до берега, старець безбоязно пішов по воді і сподобився прийняти на руки чудотворну ікону. Її поставили у влаштовану на березі каплицю і три доби звершували перед нею молитви. Потім перенесли в соборний храм монастиря. Наступного дня ікони не знайшли на тому місці, де поставили, а виявили над монастирськими воротами. Її віднесли на попереднє місце, але на ранок вона знову виявилась над воротами. Так повторювалось кілька разів, поки нарешті Пресвята Богородиця знову явилася преподобному Гавриїлу і сказала: «Не для того Я прибула, щоб ви охороняли Мене, але щоб Я охороняла вас... Доки ікона Моя буде у вашому монастирі, доти благодать і милість Сина Мого до вас не збідніє». Тому ченці збудували надвратну церкву, в якій чудотворна ікона перебуває і донині. Тому часто її ще називають Вратаркою або Портаїссою.
Історія Іверського монастиря зберегла багато випадків чудесної помочі Божої Матері: врятування обителі від варварів, поповнення запасів пшениці, вина й оливи, зцілення хворих.
 
 
15 Лютого 2023
 


Історія свята Стрітення Господнього.
15 лютого, на сороковий день після Різдва Христового, православні віруючі відзначають велике християнське свято – Стрітення Господнє або принесення до Єрусалимського храму Господа нашого Ісуса Христа.
Історію цього свята розповідає тільки один євангеліст апостол Лука. Саме цей євангельський текст читається на Літургії в день свята (Лук. 2: 22-40). Як передає ап. Лука: «І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господу. І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят» (Лук. 2: 22-24).
Як відомо із книг Старого Завіту, Бог серед всіх народів світу вибрав ізраїльські племена – нащадків патріархів Якова, Ісаака та Авраама. Історія Церкви називає цих мужів патріархами, бо вони стали засновниками нового народу. Народу, котрий на відміну від решти людей світу, мав привести людство до спасіння, тобто підготувати світ до пришестя Сина Божого на землю. Щоб ізраїльський народ виконував свою місію, Бог уклав з ним Завіт, дав Божественний Закон через пророка Мойсея.
Цей Богомданний Закон, міститься в п’ятьох священних книга Старого Завіту, котрі в часи народження Ісуса Христа називали просто «Законом Мойсея». За цим законом ізраїльський народ мав жити, виконуючи його постанови та обітниці. Закон Мойсея зберігав народ від нечистого та грішного життя, виховував праведність, відокремлював від язичницьких народів. Але у своїй історії народ ізраїльський дуже порушував закон, відступав від його виконання, часто приймав язичницьку віру. За це народ часто страждав, був у рабстві в Єгипті, полонах ассирійському та вавилонському, а в час народження Христа ізраїльтяни стали рабським народом Римської імперії. Але батьки Господа належали до роду, котрий ніколи не забував виконувати Божі обітниці. За Законом Мойсея жінка, котра народила дитя чоловічої статі, мала пройти період очищення до сорока днів. Якщо народжувалася дівчинка цей термін був до вісімдесяти днів. Через гріхопадіння (Бут. 3: 16) поява дитини на світ відбувається в муках та стражданнях. Тому Закон очищення (Лев. 12: 2-8) існував для того, щоб жінка відновила свою природу після народження.
Коли дні очищення минали кожна єврейська сім’я з новонародженою дитиною мала прийти до Єрусалимського храму, щоб принести жертву всеспалення, через яку вони дякували Богові, що продовжив їх рід і не дав загинути від гріха. Бездітність, важкість народження дитини та вроджене каліцтво новонародженого немовляти вважалося покаранням за гріх. Оскільки сім’я була не багатою, Діва Марія та Йосиф принесли в жертву двох горлиць – птахів із родини голубових. Після принесення жертви всеспалення, батьки звершили наступний закон – закон посвяти всіх первородних немовлят чоловічої статі Богу (Вих. 12: 29 – 13: 16). Цей закон був встановлений Богом напередодні звільнення ізраїльського народу з єгипетського рабства. Єгипетський фараон та єгиптяни не хотіли відпускати народ з рабства, тому Господь послав останнє десяте покарання. Кожне єгипетське немовля чоловічої статі, що було народжене першим померло. Це була кара єгиптянам, що противилися волі Божій. Ізраїльські первородні немовляти, навпаки, залишилися живі. За те, що вони були врятовані, їх мали посвятити Богові. Служачи Богові, ці врятовані діти мали нагадувати народові про їх гірку долю в Єгипті та чудесне визволення з рабства. Тому кожний хлопчик, що народився першим мав бути священиком, служити в храмі та навчатися закону Божого.
Але в умовах звільнення з єгипетського рабства право священства отримало плем’я Левія. Чому право посвяти первенців служінню Богу було передане іншому племені? Отців та вчителів Церкви пояснюють, що тільки Син Божий Ісус Христос виконав старозавітний Закон, зробивши богообраним все людство.
За всіх первородних немовлят чоловічої статі батьки вносили спеціальний викуп – п’ять шекелів (срібна моненета вагою 11, 4 грами срібла), щоб вони були вільними від закону служіння в храмі.
Так само вчинили батьки Господа, вони внесли гроші до храмової скарбниці. Потім підішли до священика, котрий звершив над немовлям Божим дві молитви: перша за закон про викуплення первородних, а другу за народження сина.
Щоб виконати вказані закони не потрібно було приходити сім’ї з немовлям до храму. Вони могли просто сплатити кошти старозавітним священикам, котрі б зробили це за них. Але святе сімейство було благочестивим і вирішило прийти до храму, звершити всі необхідні закони та особисто подякувати Богові.
Ісус Христос як Син Божий та Діва Марія не потребували виконання цих законів. Місія Христа полягала в тому, щоб виконати старозавітний Закон, а не порушити його.
Як відомо Єрусалимський храм поділявся на декілька частин: святе святих, святилище, притвор, внутрішній та зовнішній дві. Основні закони Мойсея відбувалися завжди у внутрішньому дворі, де знаходився жертовник для спалення жертв, умивальник та скринька пожертв. І коли святе сімейство покидало цю частину храму, до них підійшов старець Симеон. Як пояснює ап. Лука: «Він був муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому» (Лук. 2: 25).
Згідно історичного передання старець Симеон належав до числа 72 вчителів-перекладачів, яких запросив у ІІІ століття до Р.Х. єгипетський цар Птоломей ІІ (285-247) для перекладу книг Священного Писання з єврейської на грецьку мову. Цей переклад книг Старого Завіту й досі використовується в Церкві й називається «Септуагінта» – переклад «Сімдесяти». Коли він перекладав текст Книги пророка Ісаї, то звернув увагу на речення: «Діва в утробі прийме і народить Сина» (Іс. 7: 14). Симеон вирішив виправити слово «діва». Народити дитину може жінка не діва. Як тільки він хотів написати слово «жінка», з’явився ангел і перешкодив йому. Ангел сказав Симеону: він не помре до того часу, доки на власні очі не побачить виконання пророцтва Ісаї.
Завершивши переклад, Симеон повернувся до Єрусалиму і завжди був при храмі, очікуючи народження дівою Сина Божого. При храмі Симеон довгий час служив священиком, Дух Святий підтримував його життя, тому вважається, що в час народження Христа йому було приблизно 300 років. Дух Божий відкрив Симеону час приходу батьків Господа до храму, він взяв Боже немовля на руки, благословив, промовляючи: «нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїлю» (Лук. 2: 29-32).
Цей євангельський текст називається «Пісня Симеона Богоприїмця». Вона використовується на вечірньому богослужіння та в молитвах після причастя на Літургії. Зміст цих слів передає відчуття людини, котра пізнала Бога. Кожен, хто пізнав Бога, став вільним від гріха, перебуває в мирі та спокої. Благодать освітлює його життя, тому він для всіх людей є доказом істинної віри та спасіння.
Сказане Симеоном дуже здивувало батьків Христа. Симеон відкрив таємницю життя їх сина, Його месіанський подвиг та воскресіння. Тому старець сказав пророцтво про життя Діви Марії: вона побачить страждання, знущання та смерть свого сина на хресті. Побачене так сильно ранить її душу, що в її серце ніби пройме меч (Лук. 2: 35).
Сказане Симеоном почула пророчиця Анна, котра була 84-ною вдовою. Вона жила при храмі, молилася тут і виконувала обітницю посту. Маючи дар пророцтва та передбачення, вона зрозуміла слова Симеона і почала також прославляти Христа: «говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі» (Лук. 2: 38). Анна прославляла Бога, стверджуючи, що вже прийшов Месія, котрий звільнить народ від рабства гріху та смерті.
Завершується розповідь євангеліста як святе сімейство покинуло Єрусалимський храм і повернулося до міста Віфлеєм, куди згодом прийшли поклонитися Христу східні мудреці. Як більшість християнських свят, святкувати свято Стрітення в Церкві почали в IV столітті палестинські християн. Опис богослужіння на Стрітення уперше зробила західноєвропейська паломниця-монахиня Егерія, котра в 381-384 роках подорожувала Святою Землею.
В інші християнські громади це свято проникло після 451 року по Р.Х., коли у Церкві почали виникати єресі, що заперечували наявність у Христі людської та божественної природи. А у подіях свята Стрітення можна вбачати протилежне: у Христі досконало поєдналася Божа та людська сутність.
Згідно нашої православної традиції в цей день освячують воду та свічки. Звичай освячувати воду пов’язаний із релігійними віруваннями наших предків. Вважалося, що на Стрітення зима поволі відступає, щоб весняні повені не принесли людям шкоди освячували воду, котру збирали з льоду та бурульок. Освячення свічок, також, пояснюється швидким приходом весни, коли світло переважає над зимовою темрявою. І щоб весняна та літня негода не приносила шкоди, освячені свічки запалювали під час грози та блискавок. Тому ці свічки називають «громовими». Освяченою водою в цей день окроплювали майно, худобу та поля, щоб Господь послав хороший урожай, збільшив худобу та зберіг від усякої біди.
 
 
12 Лютого 2023
 


Як на небесній тверді Творець поставив світила для того, щоб вони розганяли нічну темряву й освітлювали шлях подорожуючим, так і в духовному світі для всіх, хто прагне спасіння, Господь дарував світила, які вказують правильний шлях до спасіння і життя вічного. І як нічні світила за родом їхнім і за яскравістю поділяються на більші і менші, так і у Церкві Христовій деякі святі отці велично називаються великими і вселенськими, бо свого часу їхнє вчення, їхня праця на духовній ниві поширювалась на весь світ. Такими великими вселенськими учителями і святителями є Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий, пам’ять яких молитовно вшановує Церква Христова.
Сьогодні свята Мати Церква святкує пам'ять святих Вселенських вчителів і святителів Василя Великого, Григорія Богослова і Івана Золотоустого. У Греції з часів турецького панування - це день Освіти і Просвітництва, свято всіх учителів та учнів, особливо відзначається в університетах.
Три отці – ієрархи-святителі – це провідні вчителі віри, святості й науки Христової Церкви. Вони передали нам чистоту віри Нікейського Собору, вони розтлумачили нам догмати про Святу Трійцю, Христове Божество та Пресвяту Євхаристію. За їхні заслуги наша Східна Церква називає їх у своїх Богослужіннях рівноапостольними, органами Святого Духа, стовпами Церкви та вчителями Вселенної. Всі вони жили в четвертому столітті – золотому віці християнської віри. Св. Василій і св. Григорій це сини славної Каппадокії, в Малій Азії, друзі і майже однолітки. Святий Іван Золотоустий – з Антіохії і був молодший від них на 20 років. Всіх їх єднала апостольська ревність за святу віру і спасіння душ.
Три Святителя жили в IV-V століттях, на перехресті двох культур - гігантів, античної та візантійської, і стояли в центрі великої світоглядної інформації, яка відбувалася на території всієї Римської імперії. Вони стали свідками вирішального для доль християнства IV століття моменту зіткнення язичницької і християнської традицій, і настання нової епохи, що завершила духовні пошуки пізньоантичного суспільства. У смути і боріннях перероджувався старий світ. Послідовне видання ряду указів про віротерпимість (311 р., 325 р.), заборона жертвопринесень (341 р.), закриття язичницьких храмів і заборона під страхом смертної кари та конфіскації майна відвідувати їх (353 р.) були безсилі перед тим, що відразу ж за церковною огорожею починалася колишнє язичницьке життя, все ще діяли язичницькі храми, вчили язичницькі вчителя.
Прихильники Св.Василія називали себе василіанами, вони ставили Василія Великого вище за інших святителів, називаючи його найвищим витією, вони вважали, що він всіх перевершував словом і ділами, притім бачили в ньому мужа, який мало чим поступається ангелам, твердого характером, який нелегко прощає провини, і байдужий до всього земного. Тим кому більш з усіх святителів імпонував святитель Григорій Богослов називали себе григоріанами, вони ж відстоювали вчення святого, стверджуючи, що він переконливістю слова, майстерним тлумаченням Священного Писання та витонченістю побудови промов перевершив усіх найславетніших представників еллінської мудрості — і тих, що жили раніше, і своїх сучасників. Своїх прихильників мав виходець з Антіохії, святитель Іван Золотоустий. Його послідовники іоаніти вважали його найбільшим богословом, бо той був схильний до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Бачили в ньому людину чоловіколюбну, яка розуміє слабкість людського єства, і як красномовного проповідника, який наставляв усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих слів; тому вони шанували його вище за Василія Великого та Григорія Богослова.
Тоді яким чином так сталося, що вони стали єдині як нерозривна, нероздільна та нерозлучна Свята Трійця? Про це свідчить одне із церковних передань , в якому мова йде про трьох вселенських вчителів , які знаходилися далеко один від одного, здійснюючи богослужіння.
При правлінні візантійського імператора Олексія І Комніна точилися суперечки, які торкалися першості будь – кого із цих Отців церкви . І як свідчить церковне передання , у 1084 році митрополиту Івану Євхаїтському явилися всі три святителі і звеліли встановити загальний день їх пам’яті, що вони рівні перед Богом: «Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то з тим згідні і обидва інших. Тому, звели тим, хто сперечається по приводу нас заборонити суперечки, бо як при житті так і після смерті ми маємо піклування про те, щоб привести до миру та однодумності кінці всесвіту. У зв’язку з цим, з’єднай в один день пам’ять про нас, і як належить тобі, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівну єдність». Після того митрополит переказав всі ті слова, що бачив у чудесному видінні і чув їх від уст трьох святителів Василія, Григорія та Івана. Згідно з цим, митрополит Іван складає святкову службу в честь вселенських вчителів та святителів Церкви Христової. Разом з молитвами віруючих по їхньому проханню підносяться молитви святителів Церкви Христової: Світила церкви – Василія Великого, мудрості Божої – Григорія Богослова та уст Господніх – Івана Золотоустого. Вони підносять моління віруючих до невидимого престолу Божого, випрошуючи у Бога світла для просвіти сердець, мудрості – для розуміння Слова Божого та заповідей Божих, а також утворення божественних уст – для прославлення Бога у Святій Трійці. Вдивляючись сьогодні у життя Трьох Святителів, прикрашаймо себе квітами їхнього вчення і їхніх чеснот. Уважно йдімо за їхніми вказівками. Ставмо перед собою високу мету нашої мандрівки — Небо, часто робімо докладну перевірку всіх наших учинків, тримаймося біля мудрих і досвідчених людей, а завершуймо кінець наймудрішими порадами Всемогутнього Бога! Церква Христова, прославляючи благочестиві житія цих трьох великих учителів і святителів, пропонує кожному християнину приклад того, як можна досягнути досконалості й увійти у Царство Небесне. Всі ми повинні радіти з того, що Господь дарував нам такі світила, таких проповідників християнського благочестя. Все життя цих трьох святителів було наповнене ділами милосердя і живої любові до Бога і ближніх. Вони стали живим доказом того, що тільки благочестивим життям, живою вірою і смиренням ми зможемо прославити Отця Небесного, досягнути духовної досконалості і спастися. Пам’ятаючи про спасительні подвиги кожного з них, намагаймося втілити у своєму житті хоча б якусь частину того, що виконали ці святителі, і просімо їхнього небесного молитовного заступництва, щоб за їхніми молитвами всі ми зуміли стати справжніми християнами, християнами не за назвою, а життям, і удостоїлись бути наслідниками блаженного життя у вічності. Амінь.
 
 
5 Лютого 2023
 


Богослужінням цього дня Церква вступає в підготовчу седмицю до Великого посту. Сьогоднішня неділя називається мовою церковного Уставу Неділею про Митаря та Фарисея. Два чоловіки прийшли до храму: митар – збиральник податків, людина грішна, як сказали б зараз, корумпована, якого ненавиділи колеги за його посаду; і фарисей – представник релігійно-політичної партії, яка об’єднувала людей, що дуже турбувалися про благочестя. Фарисей, звертаючись до Бога, подякував Йому за те, що він не такий, як інші люди, тобто не такий, як ті, що не належать до його партії. Далі фарисей став перераховувати свої чесноти: що він і молиться, і поститься, і дякує Богу за те, що він не такий, як той митар, що стоїть поруч з ним.
А митар, не сміючи підняти погляд до неба, б’ючи себе в груди, звертався до Господа: «Боже, будь милостивий до мене, грішного» (Лк 18:14). Звертаючись до учнів, Господь говорить, що митар вийшов із храму більше оправданий, ніж фарисей.
Ця чудова притча допомагає нам зрозуміти, що є благо перед Богом в сфері нашого внутрішнього, сокровенного духовного життя. Для Бога немає значення, до якої політичної партії ми належимо, наскільки ми вважаємо себе праведними, тому що Божий суд – це не людський суд і оцінка Богом нашого життя – це не наша власна оцінка. Зовнішнє благочестя фарисея, якого він скрупульозно дотримувався, вважаючи себе людиною, яка достойна Божої поблажливості, виявилося помилковим. Господь зглянувся на митаря,людину, яка більш грішна, ніж фарисей. Господь вибирає образ митаря як приклад занепалої людини. Про такого сьогодні ми б сказали: великий грішник, а, можливо, злочинець. Але у внутрішньому житті цієї занепалої, гріховної людини, яка стала перед Богом в храмі, відбулося щось, що підняло його над благочестивими і добрими співгромадянами.
Від усвідомлення своєї гріховності в його душі відбувається переворот. Він переймається глибоким смиренням, не будучи в змозі підняти очі до неба. І цей внутрішній переворот, усвідомлення своєї гріховності, це прагнення до Бога і було тим дорогоцінним, що відрізнило в очах Божих цього грішного чоловіка від стоячого поруч з ним «праведного», як фарисей сам себе називав.
Не випадково підготовчі неділі до Великого посту починаються з цієї неділі, з читання цієї притчі. Ми повинні зрозуміти, що є найголовнішим у нашому духовному житті. Нам здається, що важливо досягти певної висоти, якогось певного становища, будь то зовнішнє становище в суспільстві, в сім’ї, високий сан або звання. Багато хто пов’язує з успіхом інтелектуальний розвиток, отримання хорошої освіти. Багато хто вважає, що разом з нею приходить і культура, а значить, певний рівень моральності. Але для Бога має значення не статистичне положення особистості, яка задоволена своїм внутрішнім станом, – Богу потрібна динаміка, розвиток, удосконалення. І якщо ця динаміка починається з прірви падіння, то тим дорожчий такий рух людської душі.
На прикладі митаря і фарисея Господь показує, як потрібно молитися в церкві і де б то не було.
Чим угодна Господу молитва митаря-грішника? Тим, що він був смиренний і мав у молитві серце сокрушенне; а давно вже сказано святим пророком Давидом, що «серце сокрушенне и смиренне Бог не уничижит».
А чому молитва фарисея була не угодою Богу? «Горе тим, котрі мудрі в своїх очах і розумні перед самими собою!» –  говорить Бог через пророка. Фарисей у сліпій зарозумілості і гордості забув, хто він і з Ким розмовляє: уявив себе праведником, будучи грішником, він забув, що розмовляє зі Всевидячим і Всеправедним Богом.
У молитві і в нашому житті завжди потрібно мати смирення. Тільки смиренних Господь милує і спасає. Ось чому і сьогоднішній недільний день присвячений вченню про те, що першою умовою навернення до Бога і виправлення свого життя є приборкання в собі гордості і знайдення смирення.
Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Гордість – найтяжчий гріх, порок і початок всіх гріхів людини. Тільки смирення сприяє усвідомленню всіх недоліків, своєї гріховності.
Смиренне розкаяння перед Богом не залишиться без відповіді. Господь прощає гріхи тим, хто смиренно кається і благодаттю Своєю вселяється в серце.
Покаяння – це не тільки розкаяння в гріхах, а і зміна поведінки, переміна усього свого життя. Своїми силами, без допомоги Божої людина не може позбутися рабства гріха, не може розпочати цей новий шлях. І людина молиться, щоб Бог дав Свою Благодатну допомогу. «Просіть, і дасться вам, – сказав Господь, – шукайте, і знайдете; стукайте, і відкриють вам». (Лк.11:9)
Дорогі браття та сестри, будемо наслідувати фарисея в добрих справах, а митаря у смиренні – і будемо спасенні, бо, як вчать Святі Отці, Господу приємнішим є грішник, який кається в гріхах, ніж горда людина з добрими справами. Амінь.
 
 
25 Січня 2023
 


Цього дня Церква особливо вшановує мученицю Тетяну (Татіану) і тих з нею, що в Римі були замучені.
Свята Тетяна (Татіана) народилася в ІІІ ст. в Римі у знатній сім’ї. Батько її був консулом – а це одна з найвищих посад – і християнином. Свою дочку виховав у благочесті, навчив її Писання. Коли дівчина досягла повноліття, то захотіла решту життя провести в дівоцтві, бути, як мовиться, нареченою Христа. Йому єдиному служила день і ніч. За добродійне життя була поставлена дияконисою (у ранньому християнстві то був не сан, а посада: диякониси допомагали пресвітерам підготовляти людей до хрещення, опікувались нужденними тощо).
Коли у 222 році убили імператора Антоніна Геліогабала, на престол сів Олександр, шістнадцятирічний юнак. Для династії Северів, до якої він належав, була характерна віротерпимість і поєднання релігій, тож деякі науковці вважають, що події, описані в житії св. Татіани у XVIII ст., слід, можливо, відносити до іншого часу.
Сам Олександр як син християнки не переслідував послідовників Ісуса. Але через молоді літа імператора управління державою було доручено іншим високопосадовцям. Вони від імені царя розсилали веління, щоб галілеян (так називали християн) примушувати поклонятися римським богам, погрожуючи їм, у разі непокори, муками і навіть смертю.
Тоді була схоплена діва Тетяна і приведена у храм Аполлона. Її силували віддати шану ідолові. Але свята помолилась істинному Богові – й раптом стався землетрус, зображення Аполлона впало і розбилось, обрушилася частина храму і придавила багатьох язичників і жерців.
Нечестивці повели мученицю на тортури. Спочатку вони бити її по обличчю, а потім терзали гаками. Тетяна ж, мужньо переносячи страждання, молилася за своїх мучителів і просила Господа, щоб Він відкрив їм світло істини.
І молитва її була почута. Всі вони (вісім чоловік) увірували в Ісуса і прийняли т. зв. хрещення кров’ю, бо їх за сповідання Христа жорстоко мучили й усікли голови.
Наступного дня неправедний суддя знову наказав привести на тортури святу Тетяну. Вона ж постала перед ним цілком здоровою, обличчя її було спокійним і радісним. Суддя знову переконував діву, щоб принесла жертву ідолам, але марно. Тоді наказав оголити її і різати бритвами. Потім її били жезлами. Нарешті дев’ять мучителів померло, уражені правицею ангельською, а решта впали на землю ледь живими. Свята ж таврувала суддю і його служителів і говорила, що боги їх – бездушні ідоли.
Наближався вечір, тож святу вкинули в темницю. Вранці її знову привели на суд. Побачивши мученицю знов цілком здоровою, з обличчям ще більш прекрасним, аніж досі, всі були вражені. Стали умовляти, щоб вона принесла жертву богині Діані. Угодниця вдала, ніби згодна. Наблизившись до храму, ознаменувала себе хресним знаменням і, звівши очі до неба, стала молитися. Раптом пролунав страшний удар грому, небесний вогонь спалив храм, жертви, жерців; безліч язичників замертво впали на землю.
Тоді святу Тетяну терзали залізними гаками і вирвали груди. Після цього кинули в темницю, і знову ангели зцілили її від ран.
На ранок мученицю привели в цирк і випустили на неї лева. Проте лев лащився до неї і покірно лизав її ноги. Коли ж його хотіли вивести назад у клітку, раптом накинувся на одного знатного чиновника і розтерзав його. Святу знову повісили і почали стругати її тіло, але знов самі мучителі падали мертвими. Тоді вкинули її у вогонь, але вогонь ущухав.
Нечестивці ж усі ці чудесні знамення приписували не силі Христовій, а волхвуванням; вони обстригли угодниці волосся, бо думали, що воно має чарівну силу. Привели її в храм Юпітера, думаючи, що тепер Тетяна не може зашкодити їхньому божеству. Два дні провела свята в тому храмі. На третій день прийшли жерці з народом, щоб принести жертву Юпітерові. Відчинивши кумирню, побачили, що ідол упав і розбився, а свята перебувала в радості. Тоді суддя, не знаючи, що ще зробити з нею, прорік їй смертний вирок, і Тетяна була усічена мечем.
Разом із нею сподобився мученицького вінця її батько, бо язичники довідалися, що він християнин.
Спочатку позбавили його почесного звання, потім відібрали маєток і врешті стратили.
Хоча всі ці події відбулись у Римі й мучениця Тетяна є святою і Західної, і Східної Церкви, у католицькому світі її подвиг відомий мало, а в православному вшановують широко. Щиро вітаю всіх Тетян з Днем Ангела. Бажаю Вам міцної віри в Бога та міцного здоров’я.
 
 
19 Січня 2023
 


19 січня Свята Православна Церква святкує Господнє Богоявлення. Це свято у перших віках християнства вважалося збірним, бо містив у собі більше подій з життя Ісуса Христа, які свідчили про Його Божество.У давнину на Богоявлення відбувалося хрещення оглашених. Новоохрищених називали просвіченими. Богоявлення звалося просвіченням, празником світел. Св. Григорій Богослов своїй проповіді на Богоявлення дає таку назву: “Слово на святі світла явлінь Господніх”.
Св. Августин говорить у своїй проповіді: “Сьогодні Бог… хрещенням у Йордані освятив води для обнови людського роду”.
Празник Богоявлення, крім празника Пасхи і Зішестя св. Духа, належить у Православній Церкві до найстарших. Його почали святкувати ще наприкінці ІІ століття.
Свято Господнього Хрещення ставить нам перед очі одну з найбільших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Трійці. При Христовім Хрещенні ясно об’явилася Пресвята Трійця, яка посвідчила про Його Божество.
Св. Григорій Богослов говорить: “Бог ділиться, так би сказати, нероздільно, і лучиться розділено, тому що Божество є єдине в Трьох і одне є Три, в котрих Божество, або, точніше кажучи, котрі є Божеством”.
Св. Іоан Золотоустий: “Наша віра — трон душі, основа життя, безсмертний корінь. Животворний корінь віри — Отець, нев’януча гілка — Син, безсмертний плід — Дух Святий,— Трійця проста, нескладна, невимовна, незбагненна, нероздільна за схожістю, достойністю, дією, Божеством і величчям; роздільна ж — за Особами та іменами, але Єдиносущна по суті і силах. Трійця існує споконвіку, не від початку одержала буття, Вона — безпочаткова, вічна, нестаріюча, безсмертна, нескінченна”.
Коли Ісусові виповнилось тридцять років і настав час вийти Йому до людей зі своєю наукою, Він із Галілеї прийшов на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися. Наступного дня Іоанн побачив Ісуса, що до нього йшов, і сказав: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Це той, що про Нього казав я: “За мною йде муж, що переді мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я Його; та для того прийшов я, хрестивши водою, щоб Ізраїлеві Він з’явився”. І свідчив Іоанн, промовляючи: “Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зостався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто хрестити водою послав мене, мені оповів: “Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому,— це Той, Хто хреститиме Духом Святим”. І я бачив, і засвідчив, що Він — Божий Син!” (Іоанн. І, 29 — 39).
Охрестившись, Ісус зразу ж вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іоанн Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І голос почувся з неба: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!” (Матв. III, 16 — 17). Ця подія відкриває нам, що Бог є єдиний у трьох особах. Свято на шостий день січня називають Хрещення Господа і Богоявлення, бо при Хрещенні Христа Спасителя було з’явлення Пресвятої Трійці, а також урочисте з’явлення Божества Спасителя, який всенародно розпочав Своє відкрите служіння в ім’я визволення світу. Божество Спасителя явлено було при хрещенні Його і народу, і Іоанну Хрестителю.
За словами святого Амвросія Медіоланського, день Хрещення Господа названий Богоявленням тому, що в цей день Господь явився не лише для того, аби Його побачили, а для спасіння людей. Святий Золотоуст говорить, що не той день, в який народився Спаситель, має бути названий Богоявленням, а той, в який Він хрестився. До дня Хрещення Христос був невідомий народу. Тому Богоявленням називають не той день, в який Христос народився, а той, в який хрестився. Народ не знав Його і не розумів, хто Він, почувши, що говорить Іоанн Хреститель: “Я водою хрещу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте (Іоанн. І, 26). І що дивного, якщо інші не знали, коли і сам Хреститель не знав Його до того дня” (Іоанн. 1 — 33).
Святкування Богоявлення відносять до часів апостольських. У IV ст. Святі Отці Церкви Григорій Богослов, Григорій Нісскій, Амвросій Медіоланський, Іоанн Золотоуст, Августин та інші залишили нам свої високі повчання, які й зараз чуємо під час свята Богоявлення.
У день Богоявлення, після літургії, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа у Йордані Церква проводить велике освячення води на річках, озерах, у джерелах, колодязях. А саме місце, куди йдуть віруючі від церкви на освячення води, називають Йорданою. Богоявленську воду Церква використовує для окроплення храмів, помешкань та інших споруд.
 
 
18 Січня 2023
 


Щороку, 18 січня Православна Церква відзначає Навечір'я Богоявлення або Хрещенський святвечір. Це особливий день, який входить в перелік різдвяних свят і передує одній з найважливіших подій в житті Ісуса Христа – хрещенні в річці Йордан. На Хрещенський Святвечір традиційно встановлений піст. На святковому столі основною стравою є кутя, яку ще називають “голодною”.
В цей день після літургії в храмах здійснюється велике освячення води. Водосвяття називається великим за особливої урочистості обряду, перейнятого спогадом євангельської події, яка стала не лише прототипом таємничого обмивання гріхів, але і дійсним освяченням самого єства води через занурення в неї Бога у плоті.
Вода ця називається Агіасмою, або просто хрещенською водою. Під впливом Єрусалимського статуту з XI-XII століття водосвяття відбувається два рази - і у Хрещенський святвечір, і безпосередньо в свято Богоявлення. Освячення в обидва дні проходить однаковим чином, тому вода, освячена в ці дні, нічим не відрізняється.
 
 
14 Січня 2023
 


14 січня Православна Церква відзначає велике свято Обрізання Господнього, а також вшановує пам’ять святителя Василія Великого.
Обрізання Немовляти Христа було зроблено відповідно до закону, встановленого для єврейського народу Самим Богом (Бут. 17, 10-14; Лев. 12, 3). За ним кожен єврейський хлопчик повинен бути обрізаний на восьмий день після свого народження в знак Заповіту Бога з праведним Авраамом і його нащадками. Про саме ж Обрізання Господнє згадується у Євангелії від Луки (Лк. 2, 21). У церковний календар свято увійшло в IV столітті. Канон йому був написаний преподобним Стефаном Савваітом.
Також 14 січня Православна Церква вшановує пам’ять одного із найвідоміших святих отців, який входить до числа Великих Каппадокійців, – богослова і проповідника Василія Великого.
Свято Обрізання зазвичай проходить непомітно. Свято Обрізання не є одним із цих дванадесятих свят, але глибоко шанується Церквою. У восьмий день після Народження принесли Господа до Єрусалимського храму для здійснення над ним старозавітного чину, або таїнства, обрізання крайньої плоті. Пам’ятав, що в Старому Заповіті це служило знаменням укладення завіту людини з Богом. На іконах, зображується як священник стоїть перед тілом Немовляти Господа з ножем, готовий зробити операцію обрізання плоті. Господь дуже суворо вимагав виконання цього закону від іудеїв, – «обрізаний» вважався Божим, а «необрізаний» – язичником, як і у нас ділили людей на хрещених і «нехристів», нехрещених…
Але все це було виконанням старозаповітного обряду, що не має ніякого стосунку до нас, християн. А зимові святки і не давали часу вдуматися у потаємний сенс цього дня. Та вже одне те, що Господь благоволив прийняти обрізання (а обрізання в Старому Заповіті мало найбільше значення – як хрещення у християн) і, нарешті, те, що Церква встановила нам це свято, змушує задуматися. Кожен, хто має намір жити за новими законами, спочатку повинен виконати старі. Це покаже, що він справді «законослухняна» людина, а не своєволець. Той має право встановлювати нове, хто виконав старе. Господь прийшов встановити Новий Закон, і Він повинен був виконати Ветхий. І ось Він із самого Свого народження (обрізання – перше священнодійство у житті дитини) відразу ж починає виконувати закон. Законодавець першим підкоряється закону. Якщо наш Господь виконував закон, то і ми, за прикладом Його, зобов’язані робити те ж саме.
Тобто, перш, ніж досягати високих духовних вершин, ми зобов’язані спершу виконувати заповіді про діла; перш, ніж молитися своїми словами, потрібно виконувати церковний чин; перш, ніж дійти до свободи духу, потрібно навчитися дисципліні і смиренню; перш, ніж досягти безпристрасності, потрібно вести боротьбу з пристрастями і особливо з «власної волею»; перш, ніж дійти до досконалості любові, потрібно навчитися виконувати хоч якісь прохання влади, Церкви (наприклад, про пости). Одним словом, перш, ніж стати новозаповітною людиною, потрібно ще побороти в собі себе ветхого.
Господь перед тим, як отримати в таїнстві Хрещення благодать Святого Духа, спочатку виконує закон. Для Христа Спасителя, Який воплотився від іудеїв і почав із них своє служіння, дотримання букви закону було особливо важливе. Іудеї й так були страшенними законниками. Вони, зрештою, і Господа розіп’яли тому, що Він здавався їм противником закону. І Христос мусив рахуватися із цим законництвом, як це пізніше робили й апостоли, інакше його і слухати не стали б. І «батьки» Господа – Йосиф і Пречиста Діва Марія – не могли вчинити інакше, як тільки «за 5законом», будучи праведними євреями. І Господь виконав всі приписи. Звичаї – велика сила, особливо, коли вони мають релігійне підґрунтя. Людина древня повинна була виконувати закон, щоб врятуватися. Христос такої можливості не мав. Господь замість людини взяв на Себе виконання закону. А виконувати закон – значить проявляти смирення, слухняність Законодавцю Богу, значить – відректися від своєї волі. Виконанням закону Господь показав, що і перші люди могли б дотриматися заповіді Божої. А якщо не зробили цього, то винні самі перед Богом. А Син Його несе спокуту за їх же непослух.
Він Хрестом заслужив владу клопотати перед Отцем про помилування тих, хто не дотримався закону і заповіді. Апостол Павло говорить про Христа: Він був послушливий аж до смерті. Нинішнє обрізання стало початком тієї Спокути. Утім, цим початком було вже саме народження Господа; обрізання – вже продовження цього добровільного спокутного подвигу – уже промовисто засвідчуючого про смерть, Хрест, Голгофу.
Отож, обрізання відбулося. Заповіт із Богом відновлений. Як ми знаємо із Євангелія (Лк. 2, 21), при обрізанні у восьмий день після народженні дитині давали ім’я. Це робив, зазвичай, батько новонародженого (у храмі), а перед тим, найчастіше, називала матір. Так, Єва сама дала ім’я Каїну, Лія – своїм синам, Яків та Рахіль – Веніаміну, Анна – Самуїлу, мати і батько – Іоанну Предтечі і т. д. Імена давалися не випадкові, а із глибоким значенням. Зазвичай в імені означувалось здійснення чого-небудь довгоочікуваного або призначення дитини у подальшому житті. Господь прийшов для того, щоб врятувати людей. Тому як Його було інакше назвати, якщо не Спаситель? Очевидно? Безсумнівно. По-єврейськи Спаситель (Ісус) – Ієхошуа (або скорочено Ієшуа), що означає «Бог Спаситель».
Інакше кажучи, в імені Його одним словом названо те, що відбувалося справою, чином, обрядом – обрізанням як знаменням встановлення зв’язку Бога з людьми. Покликання Господа – в одному імені: Спаситель.
Всіх хто носить ім’я святителя Василія Великого, щиро вітаю з Днем небесного покровителя та молитовника. Всім Василям бажаю Божого благословення, міцної віри та любові на многії та благії літа.
 
 
7 Січня 2023
 


Дорогі у Христі браття і сестри, сьогодні світло Вифлеємської Зорі сповістило нам величну новину, новину, на яку світ чекав тисячоліттями, новину, яка і досі вселяє в наші душі надію, мир і душевний спокій. У місті Вифлеємі, в убогій стаєнці народилося Дитятко, Син Божий, посланий нам : влада в руках Його, а ім’я Йому – Дивний Порадник, Бог Кріпкий, Отець прийдешнього віку, Цар світу. Народилося, щоб заснувати нову спільноту – Царство любові і милосердя, з’єднати воєдино небо і землю.
«Слава во вишніх Богу, а на землі мир в людях благовоління», співає хор ангельський славлячи Різдво Христове і ці милозвучні слова відлунюють у серці кожної людини, зігрівають теплом Божої ласки та любові, звіщають сповнення пророчих слів: «Так бо Бог полюбив світ, що і Сина свого Єдинородного віддав, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. «Бог Предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій ввесь і утішився», співається в коляді.
Різдво Христове – це свято Божої любові, яке звіщає нам, що всі ми діти Божі, що всі ми члени Його містичного тіла і Він запрошує нас прийняти Його в наші серця. Дитятко Боже, що прийшло з небес, врятувало своєю цінністю наше життя, сплатило Отцеві Небесному всі наші борги, придбало нам незмірні скарби Божих ласк, що зберігаються у Святих Тайнах і молитві. У словах Христових кожний стан знаходить розраду, правду і потіху: багаті і бідні, царі і убогі пастушки, вчені і невчені… Христова віра поєднала всіх і перестав існувати старий світ, повний беззаконня і гріха, а зродилося Царство Боже у серцях людей доброї волі.
В сьогоднішній день по всіх православних храмах дзвони звіщають людям дивну новину, щоб вони чим скоріше поспішали до своєї церкви віддати хвалу маленькому Ісусові, подібно до того як це зробили мудреці з далекого краю, що прийшли поклонитися Божому Дитяті й віддати Йому свої дари. «За світлом зірки десь аж зі Сходу, йдуть три Владики княжого роду, золото дари, кадило й миро, враз з серцем щирим несуть в офіру». А що ми, дорогі у Христі браття і сестри, можемо принести новонародженому Спасителю?. Звичайно, щиру віру і любов нашого серця, як колядує наш український народ: «Ісусе милий, ми не багаті золото дарів не можем дати, но дар цінніший несем від миру, це віра серця і любов щира». Тому принісши свій дар радіймо нині і веселімся, адже: «З нами Бог зрозумійте народи, і покоряйтеся, ось бо з нами Бог!». З нагоди величного свята Різдва Христового щиросердечно вітаю Вас, дорогі у Христі браття і сестри з Різдвяними та Новорічними святами. Закликаю на всіх благословення Боже, бажаю щастя, здоров’я, довгих років життя, добробуту, процвітання, усіх небесних та земних благ. Нехай світло Вифлеємської Зірки осяє кожну домівку, зігріє кожне серце любов’ю та милосердям Божим, принесе мир і злагоду у ваші сім’ї, родини та нашій Українській державі.
 
 
6 Січня 2023
 


Різдвяний святвечір – останній день 40-денного Пилипівського посту напередодні Різдва Христового.
Тоді православні християни згадують новозавітну розповідь про поклоніння волхвів зі сходу Богонемовляті Христу. Східні мудреці принесли Новонародженому символічні дари: золото, ладан і смирну: золото як Цареві, ладан – як Богу і смирну – як Людині на поховання.
Канон святкування Різдва остаточно сформовано в IV столітті. У сучасній богослужбовій практиці в Навечір’я у храмі читаються т. зв. Царські часи, згадуються старозавітні пророцтва і події, що мають відношення до народження Ісуса Христа.
Чин служби, що називають Царськими часами, склав Кирил Олександрійський у IV столітті. Царськими вони звуться тому, що в Константинопольській церкві на них були присутні імператори з усім двором.
Царські часи здійснюються при відкритих царських вратах (головні ворота іконостасу), серед храму, перед Євангелієм, покладеним на анало’й (високий столик з похилим верхом, на який кладуть ікони чи богослужебні книги).
Типіко’н (книга, що містить порядок і спосіб здійснення церковних служб) наказує тримати піст до кінця Вечірні.
Однак Вечірня у Святвечір поєднується з Літургією і правиться вранці, тому й православні християни постяться, доки на середину храму виноситься свічка і перед нею співається тропар Різдву Христовому.
Разом з тим, існує звичай того дня не споживати їжу до появи першої вечірньої зорі, що нагадує про зірку на сході, яка сповістила про народження Ісуса Христа, але церковним уставом цієї традиції не закріплено.
На Святвечір готують кутю із зерен пшениці або ячменю, додаючи мед і горіхи. Зерно символізує воскресле життя, а мед – майбутнє блаженство.
Стіл подекуди вистилають сіном або соломою, що нагадує ті ясла, в які покладений був Ісус Христос.
Наші пращури намагалися Різдвяний святвечір ознаменувати справами християнської благодійності.
 
 
22 Грудня 2022
 


Сьогодні Православна Церква святкує незвичайну подію, а саме - зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці. Господь, який Втілився для спасіння роду людського, поступово підготовлював для Себе на землі Пречисту Матір свою - у вибраному потомстві Авраама, в царстві іудейському, в царському племені Давида, в покірливому і праведному сімействі, у високопокірливій і цілком відданій Богу Діві. Праведні її батьки Іоаким і Анна своїм благочестям перевершували своїх сучасників. Але Бог бажав випробувати і ще більше прославити праведників, а тому попустив їм безплідство. Таким чином Господь бажав, щоб вони через свою неплідність зробилися тим більше гідними знаряддями благодаті Божої, що діє в немочі людській. Праведні Іоаким і Анна прожили 50 років в шлюбі, дожили до старості і не мали дітей. Вважаючи своє безпліддя безславністю для себе і терплячи за це сором від ближніх, праведники Іоаким і Анна не втрачали проте ж надії на і всемогутнього Бога. Вони постили і в полум'яних молитвах і обітницях просили Бога звільнити їх від безпліддя. Як колись Сарі, в глибокій її старості, дав Він сина Ісаака, так нарешті Бог почув старанні молитви і обітниці покірливих і вірних Йому праведників, і возвістив їм через Ангела, що від них народиться благодатна Діва. Оповідь про Зачаття преблагословенної Діви Марії зберігається в Церкві християнській від самого її початку. На підставі якнайдавніших церковних переказів про зачаття Пресвятої Діви Марії, в IV столітті писав блаженний Ієронім «Діва Марія, що походила від царського роду, з дому Давидового, народилася в місті Назареті, вихована в Єрусалимі, в храмі Божому. Батько її називається Іоаким, а мати - Анна. По батьковій лінії вона походила з Галілєї, міста Назарета, по матері з Вифлеєма. Життя Іоакима і Анни було строге і праведне перед Богом, чесне перед людьми. Все своє майно вони ділили на три частини: одну жертвували храму Божому і його служителям, іншу на користь паломників і бідних, а третину залишали для своїх рідних і себе. У святій любові до Бога і в милосерді до ближніх вони багато років провели цнотливо, не маючи дітей. Втім, вони дали обітницю Богу присвятити дитя своє на служіння Йому, якщо Господь їм дасть його. Вони мали звичай ходити на великі свята до Єрусалиму в храм Божий. Наближався день оновлення храму.
Іоаким разом з деякими своїми сусідами пішов до Єрусалиму. Тоді первосвящеником був Іссахар. Побачивши між іншими своїми співвітчизниками Іоакима з жертвою, Іссахар виявив до нього і його жертовного приношення зневагу, запитавши Іоакима: чому він, бездітний, стає разом з батьками. Первосвященик дав зрозуміти Іоакиму, що дари того, кого Бог судив бути бездітним, не можуть бути бажані Йому. Засмучений таким викриттям, Іоаким віддалився в пустелю до пастухів своїх стад і не хотів повертатися в будинок свій. Він не хотів зустрічатися з сусідами, які були з ним в храмі і чули сказаний йому докір. У пустелі праведник плакав про своє безплідство і ганьбу, розчиняючи свою скорботу молитвою, постом і надією. Однак у той самий час, коли він був у пастухів, Анні, що розділяла скорботу чоловіка про безплідство і безчестя сльозами і молитвою, з'явився Ангел Господень (Гавриїл) і сповістив, що у них народиться донька Марія і буде благословенна більше усіх жінок. Ангел звелів їй йти до Єрусалиму. Він також сказав Анні, що коли вона дійде до золотих воріт в Єрусалимі, то зустріне чоловіка свого, про здоров'я якого вона турбується. Ангел Господній з'явився також і Іоакиму і сказав: «Господь бачить смирення твоє і чує ганьбу безплідства. Бог позбавив тебе можливості мати дітей, щоб народжене було визнане за особливий дар Божий. Анна, дружина твоя, народить тобі доньку, і дасиш їй ім'я Маріам. Вона, по обітниці вашій, від дитинства свого буде присвячена Господові». Ангел повелів і Іоакиму йти до Єрусалиму, сповістивши, що коли він дійде до золотих брам в Єрусалимі, то зустріне Анну, дружину свою. Праведне подружжя прийшло до Єрусалиму і досягнувши місця, вказаного Ангелом, зустрілося один з одним. Переповнені радістю явління їм Ангела та обнадіяні обіцянкою їм немовляти, вони принесли подяку Господу. Повернувшись в свій дім, вони стали чекали виконання Божественної обіцянки. Радість праведників в храмі Єрусалимському і жива їх подяка Богу, Який звільнив їх праведників від безпліддя а також від ганьби між ближніми, було початком святкування зачаття. Адже в зачатому плоді - Діві Марії, не тільки її праведні батьки, але і весь світ мав вірну запоруку спасіння. Адже зачаття її було по особливому благодатному промислу Божому. До трирічного віку Пресвята Марія жила в будинку своїх батьків, а потім урочисто була приведена святими Іоакимом та Ганною до Господнього храму, де виховувалася до повноліття. Незабаром після введення в храм Пресвятої Богородиці вісімдесятирічний старець Іоаким помер. Свята Анна пережила його на два роки і померла у віці сімдесяти дев'яти років. Церква називає Іоакима і Анну Богоотцями, бо вони були предками Ісуса Христа по плоті. Більшість ікон, присвячених зачаття святої Анни, зображують Пресвяту Діву, що топче ногами змія. Унизу ікони, по боках її, святі Іоаким і Анна зображаються зазвичай з піднятими вгору і молитовно складеними руками, а очі їх також спрямовані вгору і споглядають Божу Матір, Яка ніби парить у повітрі з розпростертими долонями; під Її стопами зображена куля, оповита змієм, позначає диявола, який в особі занепалих прабатьків прагне підкорити своїй владі весь Всесвіт. Існують також ікони, на яких свята Анна тримає на лівій руці Пресвяту Діву в дитячому віці. На обличчі святої Анни зображено особливе благоговіння. Однак, попри все, початок церковного святкування Зачаття Богородиці з точністю визначити важко, в силу недостатньості письмових пам'ятників. Втім можна вважати, що це святкування почалося ще із древніх часів, так як всі обставини життя Богоматері для древніх християн були важливі і священні.
Всіх хто носить ім’я св. Анни, вітаю сердечно з днем ангела та Божого благословення.
 
 
19 Грудня 2022
 


Дорогі браття і сестри сьогодні Свята Православна Церква урочисто вшановує пам'ять великого угодника Христового, святителя Миколая, Мір Лікійських чудотворця.
Святитель Христів Миколай займає особливе місце серед святих Божих. Його пам'ять особливо і свято шанували в усі часи всі народи землі – і не тільки християни, але й мусульмани і навіть деякі язичники. Бо яким є ім’я його, що означає з грецької, «той, який перемагає народ», таким було й житіє його, бо засяяв він, як яскравий світильник на весь світ сяючи своїми чеснотами. Святитель Миколай Сербський говорить, що святий Миколай «окрім земних скарбів мав ще три скарби, що за ціною переважали земні – скарб віри, скарб правди і скарб милосердя. І хоча святитель Миколай не залишив після себе ніяких віроповчальних творів, але по справжньому любити Бога і ближніх своїх цей великий праведник, навчає нас цим потрійним скарбом, яким збагатив він Церкву Христову.
Все житіє святителя Миколая було переповнене чудесами. Від самого свого народження він був сповнений благодаті Божої. Народився святий Миколай приблизно в 280 році у сім'ї благородних і благочестивих християн Феофана і Нонни. Ще будучи немовлям, він почав постити: брав молоко матері по середах і п'ятницях тільки після прочитання батьками вечірніх молитов. Благодать Святого Духа зміцнювала душу майбутнього святителя: він ухилявся від дитячих забав, ледарства, зберігав цнотливість, любив читати Святе Писання, часто відвідував церковні богослужіння.
Його, дядько єпископ Патарський Миколай, бачачи благочестя отрока, порадив йому присвятити своє життя служінню Церкві і постриг його у читці. Через кілька років він висвятив святого Миколая в сан пресвітера, доручивши йому Євангеліє Слова Божого. Своїм ревним служінням Богу молодий пресвітер був подібний до мудрого старця і здобув за те глибоку любов пастви. Після смерті батьків святий Миколай роздав нужденним успадковане майно. Маючи велике милосердя до бідних, він творив добро і для тих, хто звертався до нього за допомогою, і для тих, хто соромлячись не просив про неї. Слід зазначити, що святий намагався робити добро таємно.
Такою таємною допомогою він допоміг одному чоловіку, який розорився видати заміж своїх дочок, які від відчаю готові були стати на згубний шлях блуду.
Одного разу, коли майбутній святитель здійснював паломництво в Єрусалим, вибухнула сильна буря. За молитвою святого море вщухло, а корабельник, який впав з високої щогли на палубу, встав неушкодженим. Зі сльозами молився святий Миколай на Голгофі, де Господь наш Ісус Христос спокутував гріхи всіх людей. Він віддав шану й іншим святиням в Єрусалимі. Двері храму на Сіонській горі самі відчинилися перед святим Миколаєм. Він вирішив піти в пустелю для безмовних подвигів, але Господь уві сні відкрив Свою волю аби святитель звершував призначене йому служіння на батьківщині. На зворотному шляху моряки задумали обдурити святого Миколая і направили корабель в інший бік. Але Господь не залишив Свого угодника: за молитвою святого раптом налетів сильний вітер і поніс корабель в потрібному напрямку.
У Лікії угодник Божий, бажаючи закінчити своє життя в безвісності, вступив в братство обителі, яку називали Святим Сионом. Але Господь знову сповістив йому у видінні, що очікує від нього не подвигів безмовності, а пастирського служіння людям в світі. Святий Миколай, уникаючи людської слави, відправився не в Патри, де всі його знали, а в Міри, головне місто Лікійської області (нині Демре невелике містечко в Туреччині).
У той час в Мирах помер архієпископ Іоан, і єпископи Лікії зібралися для обрання нового архіпастиря. Їхні думки з цього питання розділилися, і тому вирішено було зробити спільну молитву, щоб Господь Сам вказав Свого обранця. Молитва була почута: старшому з них Господь відкрив, що треба висвятити на єпископа чоловіка на ім'я Миколай, який першим прийде вранці в храм. Так святий Миколай, з волі Божої, став Першосвятителем Лікійської Церкви.
У новому служінні зміцнювало подвижника видіння, в якому Господь Ісус Христос подавав йому Євангеліє, а Пречиста Богоматір покладала на нього омофор.
У сані єпископа святитель Миколай залишився, як раніше, лагідним, смиренним і милосердним, виконуючи слово Євангелія: «... нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16). Одяг він носив простий, весь день проводив у трудах і тільки в кінці дня споживав пісну їжу. Для кожної людини – багатого і бідного, старого і молодого, здорового і убогого – святитель Миколай був невичерпним джерелом благодіянь. Надаючи допомогу в життєвих потребах, він найбільше дбав про зцілення гріховних ран.
У період гоніння на християн, піднятого імператором Діоклітіаном (284-305), коли постраждали священномученики Анфим Никомидійський, Автоном Італійський, Петро Олександрійський та інші, святитель Миколай разом з багатьма християнами був ув'язнений. Він стійко переносив голод і спрагу, підбадьорював в'язнів, переконував їх не боятися мук і до кінця сповідувати свою святу віру. Святитель готувався до мученицької смерті, але Господь зберіг Свого обранця для користі Церкви. Новий імператор Костянтин Великий (324–337) припинив гоніння на християн і звільнив сповідників, подарувавши Церкви свободу і мир.
Святитель Микола повернувся до своєї пастви. Він продовжував мудро керувати нею, а також намагався просвітити світлом християнства язичників, знищував капища, скидав ідолів.
Відомий святитель Миколай, також, як ревний хранитель чистоти Православної віри. Коли виникла єресь Арія – олександрійського священика, який насмілився заперечувати єдиносущність Господа нашого Ісуса Христа з Його безначальним Отцем. Для засудження лжемудрування в 325 році був скликаний в місті Нікеї I Вселенський Собор. Серед учасників Собору був і святитель Миколай. Почувши богохульні промови Арія, святитель Миколай, не стерпів такого зухвальства і вдарив єретика по щоці. За це отці Собору зняли з нього сан єпископа і взяли під варту. В ту ж ніч деяким учасникам Собору було таке ж видіння, якого сподобився раніше сам святитель Миколай: Господь Ісус Христос подавав йому Євангеліє, а Пресвята Богородиця покладала на нього омофор. Тоді отці зрозуміли, що така ревність святителя Миколая була угодна Господу, і, віддавши йому честь, повернули ознаки єпископського сану. Повернувшись до своєї єпархії, святитель Миколай продовжував трудитися на благо Церкви: сіяв слово істини, викривав єретиків, навертав тих, хто ставав на хибний шлях.
Святитель Христів прославився як рятівник від бід і заступник несправедливо скривджених. Якийсь корисливий градоначальник засудив до смерті трьох невинних чоловіків. Але коли меч був занесений над головами засуджених, на місці страти раптом з'явився святитель Миколай. Усунувши варту, він зупинив руку ката. Ніхто не посмів перешкодити святителю. Градоначальник, якого святитель Миколай грізно викрив, зізнався у своєму гріху і просив прийняти його покаяння. При цьому були присутні імператорські воєначальники, яких незабаром спіткала подібна ж доля: вони були обмовлені перед імператором в зраді і засуджені на страту. В темниці вони згадали про святителя Миколая і зі сльозами молили його про допомогу. Скорий заступник в бідах, великий Чудотворець в ту ж ніч уві сні з'явився імператору Костянтину і наказав відпустити невинно засуджених, що і було виконано. Милосердну поміч святителя Миколая не раз відчували на собі жителі міста Міри. За молитвами святителя місто було врятовано від голоду. Він з'явився уві сні одному італійському купцеві і попросив його привезти в Міри пшеницю, давши в завдаток три золоті монети. Прокинувшись, купець виявив у своїй руці монети і поспішив виконати прохання святого.
Багато разів святитель Миколай рятував тих, хто потрапляв в біду на морі, виводив стражденних з полону і ув'язнення. Проживши святе і праведне житіє він мирно в глибокій старості відійшов до Господа. І після свого упокоєння, святий Миколай перебуваючи біля Престолу Всевишнього не переставав і не перестає допомагати всім, хто в молитвах закликає його на допомогу. Невипадково Свята Церква називає його після Господа Бога і Богородиці всією надією.
В нас на Україні, ще з часів Київської Русі пам'ять святителя Миколая урочисто вшановувалась, свідченням цього є велика кількість храмів та монастирів освячених на честь цього великого угодника Христового.
Будемо ж пам’ятати, улюблені, про святителя Миколая Мір Лікійського чудотворця, звертаючись до нього з молитвою, щоб він завжди молився за нас до Христа Бога, аби Спаситель визволив від вічної смерті душі наші.
Слава Всемогутньому Господу, а святителю Миколаю похвала на віки віків.
Святителю отче Миколаю Моли Бога за нас. Амінь
 
 
14 Грудня 2022
 


Дорогі браття і сестри! Сьогодні Православна Церква вшановує пам’ять святого праведного Філарета Милостивого. Праведний Філарет Милостивий належить до тих святих, які не були святителями Церкви Христової. Він не страждав за віру, не жив у монастирі. Це був християнин, який мав сім’ю і жив у цьому гріховному світі.
Праведний Філарет народився у місті Пафлагонії у Малій Азії і жив у VIII ст. Його благородні батьки виховали свого сина у благочесті й страху Божому. Він провадив цнотливий спосіб життя і був багатою людиною. У нього була велика сім’я. Праведний Філарет досягнув вершин святості зав­дяки трьом чеснотам: вірі, терпінню і милосердю. Церква порівнює його віру з вірою старозавітного патріарха Авраама. Авраам вірив Богові навіть тоді, коли, з точки зору людського розуму, це було не­можливим. Наприклад, Авраам повірив Богові, коли Той сказав, що від нього виникне численний, як пісок морський, народ. І в той же час Господь повелів Аврааму принести в жертву свого єдиного сина Ісаака. На перший погляд, речі несумісні одна з одною: принесення в жертву єдиного сина і сподівання бачити своїми нащадками численний народ.
Інший не повірив би цьому, та Авраам повірив, бо він думав, що Бог може воскресити мертвого. І Авраам не помилився. Він повірив Богові, у Якого нема неправди. Таку саму тверду віру в Бога, в Його обітування, в Його милосердя і всемогутність мав і праведний Філарет. До речі, вони обидва мали сім’ї і були багатими людьми.
Другою чеснотою праведного Філарета було терпіння. Церква порівнює його терпіння з терпінням Іова Багатостраждального. Іов миттєво позбувся свого багатства, те ж саме трапилось і з праведним Філаретом. Але вони обидва сприйняли це як волю Божу і ніскільки не ремствували.
Ще недавно багаті люди, вони опинились у злиднях. Інший нарікав би на Бога і скаржився б: “За що так покарав мене Бог?” Праведний Філарет сприйняв це спокійно. Він вбачав у цьому випробування своєї віри.
Третьою чеснотою праведного Філарета було милосердя, яке ґрунтується на любові до ближніх. Нам не треба доводити, що Бог вимагає від людей милосердного ставлення до інших. Ще в Старому Завіті Бог сказав: “Милості бажаю, а не жертви”. Характерною рисою душі праведного Філарета було співчуття людському горю. Він не відмовляв нікому, хто звертався до нього з приводу тієї чи іншої біди. Одному бідному чоловікові праведний Філарет віддав пару волів, іншому – корову з телям, ще іншим – вулик бджіл, зерно. Нікому не відмовляв праведний Філарет, бо таке добре було у нього серце. Він співчував людському горю. Саме за ці чесноти шанує Церква Філарета Милостивого і ставить його нам у приклад. У праведного Філарета не було ніяких рахунків з Богом. Він вірив, терпів, був милосердним, бо такою був він людиною.
Св. Філарет наслідував терпіння св. Іова Багатостраждального. Нині переважній більшості людей, майже всім, доводиться в житті багато терпіти. Та є різниця між терпінням святих і нашим терпінням. Святі терпіли, не ремствуючи, а деякі з них – навіть з радістю. Уявіть собі, що християнин страждає і одночасно радіє з цього. Неприродно?! Але такі люди є. Чому вони радіють, а не ремствують? Тому, що страждання вони сприймають – як допущені Самим Богом. У Святому Письмі сказано: “Кого любить Господь, того карає”. Дивно і багатьом незрозуміло! А святі сприймали страждання, допущені Богом, як прояв до них любові Божої, тому і раділи. Вони раділи не стражданням, а любові до них Бога.
Сьогоднішнє тяжке життя дає нам багато можливостей виявити милосердя до тих, хто страждає. Якщо хто не може допомогти матеріально, допомо­жіть словом і співчуттям людському горю. Бо, за на­родною мудрістю, розділене горе – це вже півгоря. Дорогі браття і сестри! Житіє св. праведного Філарета навчає нас, як треба жити в цьому гріховному світі і залишатися християнином. Його вчинки і спосіб мислення не сприймали більшість сучасників, і навіть не всі домашні розуміли його. А він слухав Бога, а не людей, бо вірив Йому. Нам треба прислухатися до розумних і добрих думок, а за основу мати заповіді Божі і їм віддавати перевагу в житті. Люди можуть посоромити нас, а Бог ніколи.
 
 
13 Грудня 2022
 


13 грудня Свята Православна Церква молитовно згадує пам’ять святого апостола Андрія Первозваного. Саме йому, апостолу слов’ян, ми, українці, вдячні за його євангельську проповідь на нашій землі. Апостол Андрій був братом апостола Петра і походив з міста Віфсаїди, що в Палестині. З юних років він надавав перевагу духовним, вічним цінностям і тому коли почув проповідь Іоана Хрестителя про покаяння, став його учнем. Іоан смиренно називав своє служіння лише звісткою про прихід Того, Хто стане втіленням усіх старозавітних пророцтв, усіх очікувань людства. Андрій став першим послідовником Ісуса Христа, тому й одержав ім’я Первозваний. Потім покликав і свого брата Симона, якого Господь назвав Петром, тобто Скелею.
Апостол Андрій, як і інші апостоли, був свідком проповіді Ісуса Христа, Його чудес, що підтверджували Його Божество. Андрій бачив страждання Спасителя, Його смерть і Воскресіння. Після Воскресіння Спасителя разом з іншими учнями удостоювався зустрічей з Ним і був присутній на Елеонській горі, коли Господь, благословивши їх, вознісся на Небо. Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни уздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова і Скіфія (у майбутньому – територія Київської Русі). За переказами, апостол Андрій проповідував у Криму, потім по Дніпру дійшов до місця, де згодом виник Київ. Нестор-літописець наводить пророчі слова апостола Андрія, що «на цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике і Бог збудує багато церков». Благословивши ці гори, апостол піднявся на них і поставив хрест. Після повернення у Грецію багато проповідував у місті Патри, зцілював через покладання рук. Багато людей увірували в Христа, але місцевий правитель зненавидів апостола, назвавши його вчення божевіллям, і засудив Андрія до розп’яття. Щоб святий довше страждав, його прив'язали до X-подібного хреста, не вбиваючи цвяхів у руки і ноги. Цей хрест так і зветься Андрієвським. Перебуваючи на хресті апостол Андрій не припиняв проповідувати святе Євангеліє, а перед розлученням душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його променях апостол відійшов у Царство Боже. Це сталося близько 62 року після Різдва Христового. Свого часу Київський Собор 1629 року своєю постановою зазначив, що апостол Андрій є і апостолом українським – його очі бачили нашу землю, ноги стояли на нашій землі, а вуста благословляли наш край і народ. Тому ми вшановуємо апостола Андрія Первозванного не тільки як учня Ісуса Христа, не тільки як людину, що віддала за віру своє життя, а також як мученика, апостола і проповідника християнської віри в наших землях,. Адже він першим проповідував тут віру Христову, яка через багато років виросла у велику Церкву, засновану після хрещення Русі за часів князя Володимира. Церкву, яка дала великих славних державних мужів, церковних діячів, без якої важко уявити українську історію, і і яка й сьогодні є духовною опорою для українського народу.
 
 
7 Грудня 2022
 


Сьогодні Православна Церква вшановує пам’ять святої великомучениці Катерини - Невісти Христової. Свята великомучениця Катерина була дочкою Конста, управителя Олександрії Єгипетської часів імператора Максиміна (305 — 313). Живучи в столиці — центрі еллінської освіченості, Катерина, наділена рідкісною красою і розумом, отримала блискучу освіту, вивчала твори кращих античних філософів та вчених. Юнаки з найіменитіших родин імперії добивалися руки прекрасної Катерини, але жоден із них не став її обранцем. Дівчина оголосила батькам, що згодна вийти заміж лише за того, хто перевершить її в знатності, багатстві, красі і мудрості. Мати Катерини, таємна християнка, повела її за порадою до свого духівника, святого старця, який подвизався на самоті в печері неподалік від міста. Вислухавши дівчину, старець сказав, що знає Юнака, Котрий перевершує її у всьому. Катерина усім серцем прагнула побачити Нареченого Небесного. Істина, до якої так поривалась її душа, відкрилася дівчині. На прощання старець вручив Катерині ікону Божої Матері з Богомладенцем Ісусом на руках і звелів з вірою молитися до Цариці Небесної — Матері того самого Нареченого дарувати бачити Її Сина.
Катерина молилася всю ніч і удостоїлася чудесного видіння: Пресвята Діва Марія просила Свого Божественного Сина подивитися на Катерину, яка схилила коліна перед іконою. Та Ісус відвертав Свій лик від дівчини, кажучи, що Він не може дивитися на неї, бо вона потворна, злиденна та божевільна, як і кожен язичник, не омитий водами святого Хрещення. У глибокій печалі Катерина знову пішла до старця. Він з любов’ю прийняв її, наставив у вірі Христовій, заповів зберігати чистоту і цнотливість та безперестанно молитися і здійснив над нею таїнство святого Хрещення. І знову святій Катерині було видіння Пресвятої Богородиці з Немовлям. Тепер Господь ласкаво дивився на неї і дав перстень, обручивши її Собі. Коли видіння скінчилося і свята Катерина прокинулася від сну, на руці її сяяв перстень — дивовижний дарунок Небесного Нареченого.
У цей час в Олександрію на язичницьке свято прибув сам імператор Максимін. Приносилися, як було заведено, і людські жертви — на смерть у вогні прирікали сповідників Христа, які не відступили від Нього під тортурами. Свята любов до мучеників-християн і сердечне бажання полегшити їх долю спонукали Катерину піти до головного жреця і владики усієї імперії, імператора-гонителя Максиміну.
Назвавши себе, свята розповіла все про свою віру в Єдиного Істинного Бога і мудро викрила язичників у їх омані. Краса дівчини вразила правителя. Щоб переконати її і показати торжество язичницької мудрості, імператор повелів скликати 50 найученіших мужів імперії, але свята з легкістю взяла гору над мудрецями, переконавши їх у свої правоті так, що вони самі увірували в Христа. Максимін, не сподіваючись більше переконати святу на поприщі науки, спробував спокусити її обіцянкою багатства і слави. Отримавши обурену відмову, імператор наказав піддати Катерину жорстоким мукам, а потім кинути в темницю.
Наступного дня мученицю знову привели на судилище, де під загрозою колесування запропонували їй відректися від християнської віри і принести жертву богам. Свята непохитно сповідала Христа й сама підійшла до коліс. Ангел розтрощив знаряддя страти, і воно розлетілося на шматки, відправивши на той світ багатьох язичників. Свята Катерина непохитно засвідчила вірність своєму Небесному Нареченому — Христу, і з молитвою до Нього сама поклала голову на плаху під меч ката. Коли дівчині відрубали голову, з рани, замість крові, витекло молоко.
Мощі святої Катерини, за переданням, були перенесені Ангелами на Синайську гору. Вони були нетлінні і мали дивовижний аромат. У VI столітті, за одкровенням, були знайдені чесна глава і ліва рука святої мучениці, які було з почестями перенесено у новозбудований храм Синайського монастиря у Єгипті. Зараз вони зберігаються у невеликій мармуровій раці на правій стороні престолу головного храму обителі во ім’я Преображення Господнього.
Святу главу Нареченої Христової покриває нині золотий вінець, а на палець десниці одягнений дорогоцінний перстень в пам’ять її божественного обручення.
За свою багатовікову історію Синайський монастир ні на день не переривав служіння. Після чудесного віднайдення і понині у обитель стікається безліч паломників. Тут, біля нетлінних мощей святої мучениці, віряни отримують за своїми молитвами дивовижні зцілення, заступництво і Божу поміч.
Пам’ять святої великомучениці Катерини шанується у всьому християнському світі з особливою пошаною і благоговінням. На її честь зводять храми, багато монастирів називають її іменем. А чимало українських жінок носять це богопрославлене, через святу великомученицю, древнє грецьке ім’я – Катерина, «завжди чиста». Всіх щиро вітаю з днем пам’яті святої великомучениці Катерини, та з днем небесної покровительки і молитовної заступниці, хто носить ім’я цієї святої.
 
 
21 Листопада 2022
 


Сьогодні 21 листопада звершується святкування Собору Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних. Це свято встановлено на початку IV століття на Помісному Соборі Лаодикійському, що відбувався за кілька років до Першого Вселенського Собору. Лаодикійський Собор 35-м правилом засудив і відкинув єретичне поклоніння ангелам, як творцям і правителям світу і затвердив православне їх шанування. Святкується в листопаді – дев’ятому місяці від березня (з якого в давнину починався рік) – відповідно до числа 9-ти чинів Ангельських. Восьмий же день місяця вказує на майбутній Собор всіх Сил Небесних в день Страшного Суду Божого, який святі отці називають “днем восьмим”, бо після віку цього, за кілька тижнів, наступить “день восьмий”, і тоді “прийде Син Людський у Славі Своїй і всі святі Ангели з Ним “(Мф. 25, 31). Чини ангельські поділяються на три ієрархії – вищу, середню і нижчу. Кожну ієрархію становлять три чини. У вищу ієрархію входять: серафими, херувими, престоли. Ближче всіх Пресвятої Трійці знаходяться шестикрилі Серафими (полум’яніючі, вогненні) (Іс. 6, 2). Вони полум’яніють любов’ю до Бога та інших спонукають до неї. Після Серафимів знаходяться многоокі Херувими (Бут. 3, 24). Їх ім’я означає: вилив премудрості, бо через них, сяючих світлом Богопізнання і розуміння таємниць Божих, посилається мудрість та просвіта для істинного Богопізнання. За Херувимами – Богоносні за благодаттю, даною їм для служіння, престоли (Кол. 1, 16), що таємничо і незбагненно носять Бога. Вони служать правосуддю Божому.
Середню ангельську ієрархію становлять три чини: Господства, Сили, Власті. Господства (Кол. 1, 16) володарюють над подальшими чинами ангелів. Вони наставляють поставлених від Бога земних володарів мудрому керуванню. Панування вчать володіти почуттями, приборкувати гріховні прагнення, поневолювати плоть духу, панувати над своєю волею, перемагати спокуси. Сили (1 Пет. 3, 22) виконують волю Божу. Вони творять чудеса і посилають благодать чудотворіння та прозорливості угодникам Божим. Сили допомагають людям у несенні послуху, зміцнюють у терпінні, дарують духовну фортецю і мужність. Власті (1 Пет. 3, 22; Кол. 1, 16) мають владу приборкувати силу диявола. Вони відводять від людей бісівські спокуси, стверджують подвижників, оберігають їх, допомагають людям у боротьбі зі злими помислами.
У нижчу ієрархію входять три чини: Начала, Архангели і Ангели.
Начала (Кол. 1, 16) володарюють над нижчими ангелами, направляючи їх до виконання Божественних повелінь. Їм доручено керувати всесвітом, охороняти країни, народи, племена. Начала наставляють людей віддавати кожному честь, належну його званню. Вчать зверхників виконувати посадові обов’язки не заради особистої слави і вигод, а заради честі Божої і користі ближніх.
Архангели (1 Сол. 4, 16) звіщають про велике і преславне, відкривають таємниці віри, пророцтва та розуміння волі Божої, зміцнюють в людях святу віру, просвіщаючи їхній розум світлом Святого Євангелія. Ангели (1 Пет. 3, 22) найбільш близькі до людей. Вони сповіщають наміри Божі, наставляють людей до доброчесного й святого життя. Вони зберігають віруючих, утримують від падінь, підіймають занепалих, ніколи не залишають нас і завжди готові допомогти, якщо ми побажаємо. Всі чини Небесних Сил носять спільну назву Ангелів – по суті свого служіння. Господь відкриває Свою волю вищим Ангелам, а вони, в свою чергу, просвіщають інших. Над усіма дев’ятьма чинами поставлений Господом святий Архистратиг Михаїл (ім’я його в перекладі з єврейської – “хто як Бог”) – вірний служитель Божий, бо він скинув з Неба згорділого з іншими відпалими духами. А до решти Янгольських Сил він вигукнув: “Будьмо уважні! Станьмо побожно перед Творцем нашим і не помислимо неугодного Богові!” За Церковним переказом, відображеним у службі Архистратигу Михаїлу, він брав участь у багатьох старозавітних подіях. Під час виходу ізраїльтян з Єгипту він був перед ним у вигляді стовпа хмарного вдень і у стовпі вогню вночі. Через нього з’явилася Сила Господня, що знищила єгиптян і фараона, які переслідували ізраїльтян. Архистратиг Михаїл захищав Ізраїль від усіх лих. Він з’явився Ісусу Навину і відкрив волю Господа на взяття Єрихону (Нав. 5, 13 – 16). Сила великого Архистратига Божого з’явилася у знищенні 185 000 воїнів асірійського царя Санхеріва (4 Цар. 19, 35), у поразці нечестивого вождя Антіохова Іліодора і в огорожі від вогню трьох святих отроків – Ананія, Азарія і Мисаїла, кинутих у піч на спалення за відмову поклонитися ідолу. (Дан. 3, 92 – 95). З волі Божої, Архистратиг переніс пророка Авакума з Юдеї в Вавилон, щоб дати їжу Даниїлу, в Рове з левами укладеним (кондак акафіста, 8). Архангел Михаїл заборонив дияволу явити юдеям тіло святого пророка Мойсея для обожнення (Іуд. 1, 9). Святий Архангел Михаїл явив свою силу, коли він врятував дитину, кинуту грабіжниками в море з каменем на шиї біля берегів Афону (Афонський Патерик). З давніх часів прославлений своїми чудесами Архангел Михаїл на Русі. Заступництва за міста руські Пресвятої Цариці Небесної завжди здійснювалися Її появами з Воїнством Небесним, під проводом Архистратига. Вдячна Русь оспівала Пречисту Богородицю і Архангела Михаїла в церковних співах. Архистратигу присвячено безліч монастирів, соборних, палацових і посадських храмів. У древньому Києві відразу після прийняття християнства був споруджений Архангельський собор і влаштований монастир. Не було на Русі міста, де не існувало б храму або бокового вівтаря, присвяченого Архистратигу Михаїлу. Зі Святого Письма та Священного Передання відомі також Архангели: Гавриїл – фортеця (сила) Божа, провісник і служитель Божественного всемогутності (Дан. 8, 16; Лк. 1, 26); Рафаїл – лікування Боже, цілитель людських недуг (Тов. 3, 16; Тов. 12, 15); Уриїл – вогонь або світло Боже, просвітитель (3 Езд. 5, 20); Селафіїл – молитвеник Божий, що спонукає до молитви (3 Езд. 5, 16); Ієгудиїл – славить Бога, зміцнює тих, хто працює для слави Господньої і клопоче про відплату їм за подвиги; Варахиїл – роздає благословення Боже на добрі справи, що просить людям милості Божий; Ієремиїл – піднесення до Бога (3 Езд. 4, 36). На іконах Архангели зображуються відповідно до роду їхнього служіння .Михаїл – попирає ногами диявола, в лівій руці тримає зелену фінікову гілку, у правій – спис з білою хоругвою (іноді полум’яний меч), на якій зображений червлений хрест.Гавриїл – із райською гілкою, принесеною ним Пресвятій Діві, або зі світловим ліхтарем у правій руці і дзеркалом з яспису – у лівій.Рафаїл – тримає посудину з цілющими ліками в лівій руці, а правою веде Товію, що несе рибу.Уриїл – у піднятій правій руці – оголений меч на рівні грудей, в опущеній лівій руці – “полум’я вогню”.Селафіїл – в молитовному положенні, що дивиться вниз, руки складені на грудях.Ієгудиїл – у правиці тримає золотий вінець.Варахиїл – на його одязі безліч рожевих квітів.Ієремиїл – тримає в руці терези.
 
 
16 Листопада 2022
 


Таїнство Причастя.
Головне таїнство Православної Церкви, за допомогою якого християни поєднуються із Господом Ісусом Христом через причастя Його Тіла і Крові під виглядом хліба і вина. За Євангелієм, це заповідав робити Сам Ісус. Перші християни, за свідоцтвом книг Нового Завіту, з самого початку збиралися щонеділі для “преломлення хліба” – так в давнину називали Причастя. За тлумаченням святителя Іоанна Златоуста, Тіло Христове, яке ми приймаємо у святому Причасті, є тим самим тілом Ісуса Христа, що страждало на хресті, воскресло та було вознесено на Небо, а Кров Христова — тією ж самою, що була пролита заради спасіння світу.
Навіщо причащатися?
Причастя є таїнством, яке поєднує християн реально із Богом. В шостій главі Євангелія від Іоанна Ісус Христос розповідає про Себе як про Хліб життя: “Я – хліб живий, що з неба зійшов: хто їстиме цей хліб, буде жити вічно; а хліб, котрого Я дам, є Плоть Моя, котру Я віддам за життя світу. Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти плоті Сина Людського і пити крови Його, то не будете мати в собі життя. А хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його останнього дня, бо плоть Моя справді є їжа, і кров Моя справді є питво. Хто їсть Мою плоть і п‘є Мою кров, у Мені перебуває, і Я – в ньому. Як послав Мене живий Отець, і Я живу Отцем, так само й той, що їсть Мене, жити буде Мною”.
За словами святителя Іоанна Дамаскіна, Тіло і Кров Христови очищують людину від усілякої скверни та відганяють усяке зло. Ми стаємо “причасниками Божества”, як пише св. апостол Петро, “своїми” для Бога, Його народом. В той самий час ми поєднуємося і один з одним, “тому що усі ми, що причащаємось від єдиного хліба, стаємо єдиним тілом Христовим, єдиною кров’ю і членами один одного”, пише Дамаскін, перефразуючи слова з послання апостола Павла до Ефесян. В Новому Завіті Церква Божа, тобто зібрання усіх християн, називається Тілом Христовим. Бути в Церкві Ісуса Христа можна тільки через реальне поєднання із Ним, тобто через Причастя. Причащатися конче необхідно для того, щоб спастися і мати життя вічне. Адже спасіння у православному християнському світогляді — не зовнішня подія для людини (на кшталт зміни гніву Божого на милість), а внутрішнє переродження, здатність людини жити в повноті любові і благодаті через поєднання із Самим Богом.
 
Достойно і недостойно
“Хто буде їсти хліб цей, або питиме чашу Господню недостойно, матиме провину перед Тілом і Кров’ю Господніми. Нехай же досліджує себе людина, і таким чином нехай їсть від хліба цього і п’є з чаші цієї. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є осуд собі, не розмірковуючи про Тіло Господнє. Ось чому поміж вами багато немічних і хворих, і чимало помирає” – так пише ап. Павло в 11 главі Першого послання до Коринфян. До Причастя треба підходити свідомо, розуміючи, що жодна людина у світі не є гідною того, щоби прийняти Тіло і Кров самого Бога. За Златоустом, достойне причастя — таке, що супроводжується духовним трепетом і гарячою любов’ю, вірою у реальну присутність Христа в Святих Дарах та усвідомленням величі святині. Для того, щоби випробувати свою совість перед святим Причастям, християни сповідують гріхи.
Не можна підходити до Чаші у стані смертного гріха, наприклад, після аборту, відвідин гадалки, перелюбу і т.п. Такі гріхи вимагають щирого покаяння та виправлення життя, тільки тоді можливе Причастя. Сповідь перед Причастям — не тільки благочестива традиція, а й реальна допомога людині очиститися. До того ж, це можливість безпосередньо поспілкуватись із священиком про найголовніше. Для того, щоб причаститися, також треба перебувати в мирі з усіма людьми, принаймні не мати бажання помститися. У стані ворожнечі чи ненависті прийняти таїнство неможливо. Господь Ісус Христос сказав: “Якщо ти приносиш до жертовника дар твій і там пригадаєш, що брат твій щось має супроти тебе, залиши дар твій перед жертовником, і піди, помирися перше з братом твоїм, і відтак прийди й принеси дар свій”.
Як часто причащатися?
Сам чин літургії, на якій освячуються хліб і вино, правиться для того, щоби причастилися усі, хто приймає участь у цьому богослужінні. В літургії можуть бути лише учасники, і не можуть — глядачі. Участь у літургії та причастя, на жаль, стали “індивідуальною” справою кожного християнина, втім, насправді це є справою загальною, бо походить з самої сутності Церкви. Спільне причастя усіх вірян за літургією було настільки самоочевидним, що ухилення від цього принципу розглядається у церковних канонах як відпадіння від Церкви: “Усіх вірян, що входять до церкви та слухають писання, але не перебувають на молитві та святому причасті до кінця, як таких, що роблять безчиння, треба відлучати від спілкування церковного”, – говориться у 9-му Апостольському правилі. А правило 80 Шостого Вселенського собору говорить, що ті, хто без поважної причини не причастилися 3 неділі поспіль, самі себе фактично відлучили від Церкви. Варто прагнути того, щоби причащатися усякий раз, коли приходимо на літургію. Почуття недостойності — не привід для того, щоби ухилятися від Причастя. Ось що писав з цього приводу преподобний Іоанн Касіян: “Ми не повинні ухилятися від Причастя Господнього з причини того, що усвідомлюємо себе грішниками; проте ще більше й більше зі спрагою потрібно поспішати до нього для лікування душі й очищення духу, втім, з таким смиренням духу й вірою, щоб, вважаючи себе недостойними прийняття такої благодаті, ми бажали більше ліків для наших ран.
А інакше і раз на рік не можна достойно прийняти причастя, як дехто робить… які достоїнство, освячення і благотворність небесних таїнств розцінюють так, що думають, нібито приймати їх повинні тільки святі, безпорочні; а краще було б вважати, що ці таїнства через передачу благодаті роблять нас чистими й святими. Вони насправді більше гордощів виказують, ніж смирення, тому що коли приймають [святі Тайни — причастя], то вважають себе достойними. А набагато правильніше було б, щоби ми із тим смиренням серця, коли віруємо й сповідуємо, що ніколи не можемо достойно доторкатися до святих Таїн, щонеділі приймали їх для зцілення наших недугів”.
“Кого нам похвалити? – запитує св. Іоанн Златоуст. – Чи тих, хто причащається раз на рік; чи тих, хто часто; чи тих, хто рідко?” І відповідає: “Ні перших, ні других, ні третіх, але тих, хто причащається із чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям. Такі нехай завжди підходять, а не такі — ніколи. Чому? Тому що прикликають на себе суд, осуд, кару й муку… Ти удостоєний трапези духовної, і потім знову скверниш уста нечистотою? Ти намастиш себе миром і потім знову наповнюєшся зловонням? Приходячи до причастя через рік, невже ти вважаєш, що сорока днів достатньо для очищення твоїх гріхів за увесь час? А потім пройде тиждень, і ти знову робиш те саме? Сорок днів ти витрачаєш на відновлення здоров’я душі, а може бути, навіть не сорок, і думаєш умилостивити Бога? Ти жартуєш, чоловіче! Говорю це не для того, щоб заборонити вам причащатися раз на рік, але більше бажаючи, щоб ви безперестанно приймали Святі Тайни”.
 
 
14 Листопада 2022
 

Сьогодні 14 листопада Православна Церква молитовно вшановує святих безсрібників та чудотворців Косму та Даміана. Святі Косма і Даміан були родом з Малої Азії (нині Туреччина). Їхній батько-язичник помер, коли вони були ще зовсім малими. А мати, вирішивши залишитись удовою на все життя, піклувалась лише про те, як догодити Богу. Тому вона причислена Церквою до лику святих. Феодотія вчила дітей страху Божого з малих літ. А коли вони підросли, віддала їх до богобоязливого чоловіка, головною наукою у якого було Святе Писання. Маючи велику любов до людей, брати вчили і лікарську науку, дізнавались про цілющі властивості рослин. Вони вивчились на лікарів і в окрузі не було кращих цілителів од Косми і Даміана. Всіх вони лікували безкоштовно, тому їх називали безсрібниками. Зцілюючи язичників, навертали їх до істинного Бога, при цьому говорили хворим, що виліковують не вони, а сила Божа.
Про це дізнався римський імператор Карін, який був палким прихильником римських богів. Він послав до братів свого намісника Лізія, щоб той їх переконав, що нема єдиного Бога, і щоб вонивідмовились від проповіді про Нього. Коли брати були приведені Лізієм на суд до імператора Каріна, той був тяжко хворим. Знаючи, що це неперевершені лікарі, він попросив їх про допомогу. Косма і Даміан, помолившись за царя земного до Царя Небесного, зцілили Каріна. Той з удячності за свій порятунок відпустив братів з миром. І після смерті святі безсрібники звершили багато чудес. Жив у Феремані, поблизу храму Косми і Даміана, чоловік, якого звали Малх. Одного разу, збираючись у далеку дорогу і залишаючи дружину надовго саму, він доручив її небесному покровительству святих братів. А ворог роду людського, вселившись в одного з друзів Малха, задумав погубити його дружину. Минуло небагато часу і цей «друг» пішов до неї в дім і сказав, що посланий Малхом, щоб провести її до нього. Жінка повірила і пішла. Він завів її в пустельне місце і захотів наглумитися з неї і вбити. Жінка, побачивши, що їй загрожує небезпека, з глибокою вірою звернулась до Бога. Тоді з’явились два грізні мужі й лукавий чоловік кинувся втікати, але впав у прірву. Мужі відвели жінку додому. Біля дому вона запитала, як їх звати. «Ми раби Христові Косма і Даміан», – відповіли вони і стали невидимі. Жінка зі страхом розповіла про все, що трапилося з нею, славлячи Бога, зі сльозами пішла до ікони святих братів і сотворила подячну молитву за визволення. З того часу Косма і Даміан вшановуються як покровителі святості й непорушності християнського шлюбу, сімейного життя. Вони є покровителями й дітей. До них моляться на початку навчання, та й у будь який час, аби святі укріпили слабкі дитячі сили і допомагали їх правильному розвитку.
 
 
11 Листопада 2022
 

Спостерігаючи за поведінкою людей, часто доводиться констатувати, що не усі до кінця щирі у своїх діях. Мається на увазі те, що люди намагаються відкрити іншим певні істини, котрі для себе ще не до кінця усвідомлені.
Наприклад, говорять про далекі країни, у яких самі ніколи не були. Або говорять про смак блюд, яких ніколи не куштували. Або ще гірше, розповідають про реалії світу духовного, котрих насправді ніколи самі не відчували. Мовою Євангелія це звучить так: «Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть?» (Лк. 6:39. Не так було у житті преподобномучениці Анастасії Римлянки, пам’ять якої сьогодні вшановують християни. Для неї, повної сироти вже у віці трьох років, найріднішою і найближчою особою став Христос, в якого Анастасія щиро повірила. Можна сказати, духовно закохалася так, що поза Христом життя для неї втратило будь який сенс. Справжньою реальністю вона вважала життя потойбічне, сповнене радості та духовної насолоди. І навпаки, життя земне вона зневажала. Лише цим можна пояснити усі нелюдські страждання святої Анастасії, які вона переносила дивним чином легко. І навіть коли присутні при катуваннях люди втрачали свідомість тільки від одного їх вигляду, свята продовжувала славити Христа. Стомлені своєю роботою кати відрубали вкінець святій голову а її тіло викинули диким звірям. Однак християни таємно взяли останки святої та з честю їх захоронили. Таку стійкість святої мучениці Анастасії перед жорстокими тортурами можна пояснити лише одним: вона була глибоко переконана реальністю світу духовного. Саме тому вона проповідувала про Христа скоріш серцем, аніж просто одним словом. Уражена спасительною любов’ю Христа, вона була готова терпіти за Нього будь-які страждання.
 
 
10 Листопада 2022
 

Свята Православна Церква 10 листопада молитовно вшановує пам’ять однієї з славних ісповідниць Христових святої мучениці Параскеви. Свята Параскева народилася у ІІІ ст. в Іконії (тепер м. Конья у центральній частині району Анталія – південь Туреччини), в родині заможних і благочестивих християн, які з особливою повагою ставились до дня страстей Господніх – п’ятниці. Отож, коли сім’ї Господь послав у цей день доньку, то й назвали її Параскевою, що в перекладі з грецької означає п’ятниця.
Всім серцем полюбила діва Параскева чистоту і високу моральність дівственного і непорочного життя і дала обітницю безшлюбності. Вона забажала присвятити все своє життя Богу і просвіченню язичників світлом віри Христової. На цьому праведному шляху визначено було Параскеві, яка носила в імені своєму пам’ять про день великих Страстей Ісусових, прилучитися і в житті до Страстей Христових через тілесні муки. Несучи пам’ять страстей Христових у власному імені, свята Параскева зберігала їх і у своєму серці та й зрештою сама прилучилась до страстей Спасителя своїми стражданнями. Своїм мученицьким подвигом вона свідчила про Хрест Господній, на якому Христос за нас, грішних приніс Себе в жертву.
Навіть саме її ім’я – Параскева – стало живим нагадуванням про п’ятниці – день спокутних страждань Спасителя. Благочестям і праведністю вона, як сонячними променями, засяяла серед невірних, безстрашно проповідуючи їм істинного Бога. За сповідання православної віри озлоблені язичники, схопили її і привели до міського володаря Іконії Аетія. Тут їй запропонували принести богомерзенну жертву язичницькому ідолу. З твердим серцем, уповаючи на Бога, відкинула преподобна цю пропозицію.
Страшними були тортури, що їх довелося зазнати юній Параскеві: прив’язавши її до дерева, мучителі терзали її чисте тіло залізними цвяхами, а потім, втомившись від мучительства, всю вкриту ранами, кинули до темниці. Але Бог не залишив святу діву і чудесно зцілив її тіло. Не врозумившись цим Божественним знаменням, кати продовжували мучити Параскеву і нове чудо сталось, коли ввели святу в ідольське капище – за її наказом усі ідоли в капищі попадали і розсипались на порох. За це Параскеву почали обпалювати свічками, але полумя повернулось до її мучителів і обпалило багатьох з них. Частина людей, які спостерігали за цими подіями злякалися і кинулися тікати. Але багато хто з тих, хто бачив чудеса Параскеви, увірували в Христа і вигукували:
– Великий Бог християнський! Ми віруємо тепер в цього Бога.
На кінець розлючений правитель наказав відтяти мучениці-християнці голову. Це сталося за царювання імператора Діоклетіана (284-305 рр.).
Мучениця прославила Бога і радісно преклонила голову під меч. Коли кат відсік голову святій, повітря наповнилося незвичайними пахощами, а з неба пролунало: – Радуйтеся, праведники, бо увінчалася мучениця Христова Параскева! Християни з благоговінням похоронили тіло святої мучениці в домовому храмі родинного будинку. Так завершилося багатостраждальне життя славної Параскеви.
Свята мучениця Параскева, виявивши великий духовний героїзм, показала великий взірець твердої віри і безмежної любові до Бога. Страшна кара спіткала її мучителя. Наступного дня вранці правитель Аетій вирушив на полювання. Раптово його кінь сказився, став дибки і скинув єпарха в хащі. Аетій розбився на смерть і віддав дияволу свою окаянну душу. В Україні святу великомученицю Параскеву-П’ятницю шанують із часів Київської Русі. Немає такого куточка нашої країни, де не було б храму, присвяченого цій мучениці. Свята Параскева П’ятниця завжди мала у православного народу особливу любов і шанування. Ікони святої Параскеви особливо шанувалися і прикрашалися нашими предками.
Наші іконописці зазвичай зображали мученицю суворою подвижницею, високого росту, з сяючим вінком на голові. Ікони святої мучениці охороняють сімейне благополуччя і щастя. За церковними віруваннями, свята Параскева – покровителька полів і худоби. Крім того, до святої Параскеви моляться за збереження худоби від смерті. Свята мучениця – цілителька людей від найважчих душевних і тілесних хвороб.
Прославляючи пам’ять святої великомучениці Параскеви, нам у першу чергу потрібно переосмислити своє життя і спонукати себе скинути з себе гріховну нечистоту і моральне зіпсуття. То ж бачачи подвиги святої Параскеви із глибини своїх сердець закличмо до Господа: «За молитвами мучениці Параскеви, Христе Боже, спаси душі наші».
 
 
9 Листопада 2022
 

Дорогі брати і сестри!
Сьогодні 9 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Нестора Літописця. Кожна річ, коли писанням утверджена не буде, прийде у забуття та невідання. Також і про саме начало, й першу будову світу, і про самого родоначальника нашого Адама; коли б не був Мойсей од Бога навчений та у книгах своїх не залишив нам те, усе б довгота часу покрила, як тьма, і привела б у невідання. Але Бог, творячи пам’ять чудес своїх, у який хоче час описувачів подає, щоб могли користуватися наступні роди, прочитавши накреслене ними. Відповідно до того і в останнії ції літа явив Господь у Руській нашій землі, в Печерському святому монастирі, завжди пам’ятного письменника, преподобного отця нашого Нестора, що просвітив наші очі, приводячи нас у користь та подяку Богові, коли написав нам про начало й першу будову Руського нашого світу не тільки зовнішнього, а найбільше внутрішнього й духовного; кажу про заснування і подвиги життя іночого, чинного в Русі й насадженого, як у раю, в Печерському святому монастирі, і про духовного родоначальника нашого, вже не звабленого, про преподобного Антонія та інших, що наслідували йому, і породжених духом од нього печерських святих; від них-бо і був цей достохвальний письменник, який їхні святоліпні житія не лише тростиною на хартії написав, але й рівноподвижними ділами на непорочній своїй душі; тим-то самого себе вписав у книги життя вічного, як почулося йому: «Радуйтеся, що імена ваші написані є на небесах!» Цей ото блаженний отець наш Нестор прийшов до них, безмовного преподобного Антонія у печері і блаженного Теодосія, який будував монастир, бажаючи святого ангельського іночого образу; мав він якраз сімнадцять років од народження свого, і тоді, хоч не був ще інок, набув усілякої чернечої чесноти, чистоти тілесної і душевної, добровільної убогості, глибокої смиренності, беззаперечного послушання, міцного пощення, безперервного моління, невсипущого дбання та й інші рівноангельські труди мав усілякі, а, наслідуючи життю самих першоначальників святих печерських Антонія і Теодосія, від тієї святої двоїни прийняв люб’язно у доброцвітній своїй юності всіляку заповідь, як дитя від сочків молоко і як олень спраглий воду від двох джерел, що течуть посеред гір у печерах.
Являє-бо в писанні своєму, що мав велику любов до тих преподобних основників не словом, ані язиком, але ділом та істиною і що вельми прославляв Бога в тілі своїм і в душі своїй, бачачи добрі діла, які світяться, тих двох великих світил Руського неба. Після ж чесної перед Господом смерті тих преподобних отців цей блаженний отець наш Нестор не тільки ділами мирськими для світу помер, що й раніше, будучи на пробі, сотворив був, але вже й мирським образом і прийняв святий ангельський іночий образ від преподобного Стефана, ігумена печерського, потім і на дияконську ступінь од нього ж виведений був; і тоді, бачачи на собі подвійний ангельський сан, чернечий і дияконський, день від дня чесноти подвоюючи, умертвляючи всі пристрасті плотські і творячи всіляку істину, щоб не бути ніколи плотським, а в усьому духовним та істинним рабом і поклонником Божим, добре знав, що сам Бог сказав: «Бог є дух і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в істині вклонятись». Однак являє у відомому своєму писанні, як перемагати духа лукавого (в ньому-бо істини нема), що не поклоняється Господеві, а найбільше невимовним смиренням; всюди-бо, смиряючись, називає себе недостойним, грубим, невігласом і наповненим безліччю гріхів. Коли ж Богом зрушена братія сотворила раду: викопати мощі преподобного Феодосія і перенести їх із печери в Богом створену Печерську церкву, — тоді на це послушання перший був цей блаженний Нестор і з великою вірою та молінням у ділі, копаючи вночі, потрудився, багатоцінний цей бісер Печерського святого монастиря, чесні, кажу, мощі преподобного Феодосія викопав і перед печеру виніс; великим тоді чудесам самовидцем був, як сам про це повідає. Прожив літ достатньо, трудячись у ділах літописання і літа вічні поминаючи, і так добре вгодив Творцю літ; по тому по літах достатніх врем’яних переставився у вічність, і покладений був у печері, де й досі чесне його тіло у чудотворнім нетлінні почиває, свідчачи, що преподобний цей письменник житій святих і літ написав собі нетлінно житло на небесах і благословенний є нетлінним вінцем літа благодаті Божої, літа Господнього догідного. Молитвами ж преподобного цього письменника хай би й ми були вписані у книги життя Агнця Божого, Його ж літа не зменшаться, Йому ж із Богом, Отцем та животворящим Духом належить од нас усіляка слава, честь і поклоніння тепер, і повсякчас, і навіки віків. Амінь. Туптало Дмитрій [Ростовський]. Книга житій святих.. на три місяці первых, еже ест: септемврій, октобрій, новембрій. Вид. 2-е, Київ, друкарня лаври, 1711
 
 
8 Листопада 2022
 

Дорогі брати і сестри, 8 листопада Православна Церква вшановує пам’ять святого великомученика Димитрія Солунського.
Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов'янська назва – Солунь). Йшло III-тє століття христянства. Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений в християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан, вступивши на престол в 305 році, визвав його до себе і, переконавшись в його освітченності і воєнно-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька - проконсула Фессалонікійської області. Головна ціль, що була покладена на молодого стратега, полягала в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. Цікаво, що серед загрожуючих римлянам варварів важливе місце займали наші предки слов'яни, які особливо охоче селилися на Фессалонійському півострові. Існує думка, що і батьки Димитрія були слов'янського походження. У відношені до християн воля імператора була виражена тотожньо: “Віддавай смерті кожного, хто закликає ім'я Розп'ятого”. Іператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стежку ісповідницьких подвигів надає він таємному подвижнику. Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фессалоніки і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей християнській вірі і викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Коли Максиміан взнав, що знову призначений ним проконсул - християнин, і багатьох римських піданних, захоплених його прикладом, наставив в християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись із походу в Причорномор'я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, з бажанням поквитатись із солунськими християнами.
Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав своєму вірному слузі Луппу роздати майно бідним із словами: “Розділи багатство земне між ними – будем шукати собі багатства небесного”. А сам віддався посту і молитві, готуючи себе до приняття мучинецького вінця. Коли імператор увійшов в місто, покликали до нього Димитрія, і він сміло сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав заключити сповідника в темницю, і Ангел зійшов до нього в темницю, втішучи і укріпляючи в подвизі. Тим часом імператор придавався гладіаторським видовищам, любуючись, як його улюблений силач, німець на ім'я Лій, кидав із помоста на спис воїнів, переможених ним у боротьбі християн. Відважний юнак Нестор, з солунських християн, прийшов до вязниці, до свого наставника Дмитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословіння, Нестор переміг Лія і скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як вбивця-язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора (пам'ять 27 жовтня) і послав воїнів в темницю – пробити списом благословившого його на подвиг святого Димитрія. На світанку 26 жовтня 306 року в підземну темницю святого в'язня з'явилися воїни і пробили його списом. Вірний слуга святий Лупп зібрав на рушник кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові. Перстнем і іншими святинями, освяченими кров'ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. Імператор повелів схопити і умертвити його.Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з'їдання диким звірям, але побожні солунські християни взяли тіло і похоронили. При святому рівноапостольному Константині (306 – 337) над могилою святого Димитрія було споруджено церкву. Коли минуло сто років, при будівництві нового великого храму на місці старого, знайденні були нетлінні мощі святого мученика. З VІІ століття коло раки великомученика Димитрія спостерігається чудесне виливання благовонного мира, у зв'язку з цим великомученик Димитрій отримує церковне іменування Мироточивого. Кілька разів шанувальники солунського чудотворця робили спроби перенесення його святих мощей або частиці їх до Константинополя. Але незмінно святий Димитрій тайно проявляв свою волю залишитися покровителем і захисником рідних Фессалонік. Неоднаразово намагалися приступити до міста слов'яни–язичники, але були вигнані від стін Солуні видом лютого світлого юнака, який обходив стіни і наганяв жах на воїнів. Можливо тому ім'я святого Димитрія Солунського особливо шанують у слов'янських народах після просвітлення їх світлом Євангельської істини. З іменем святого великомученика Димитрія Солунського пов'язані, за промислом Божим, перші сторінки руського літопису. Коли Віщий Олег розгромив греків під Константинополем (907), як повідомляє літопис, “боялись греки і говорили: це не Олег, але святий Димитрій посланий на нас від Бога". Руські воїни завжди вірили, що вони знаходились під особливим захистом святого великомученика Димитрія. Здавна шанували св. Димитрія на українських землях. До початку 70-х років ХІ століття відноситься заснування Димитрівського монастиря в Києві відомого потім як Михайлівський – Золотоверхий монастир. У 1197 р. великий князь Всеволод Юрійович одержав у дар із Солуні ікону святого великомученика, написану на дошці з його труни, і його сорочку. Дошка також була мироточивою, а миро було цілющим. Згодом ця ікона була вивезена з Києва до Володимира. Згідно з уставом Православної Церкви субота напередодні вшанування святого Димитрія вважається поминальною.
 
 
31 Жовтня 2022
 
Дорогі брати і сестри! В наступну неділю 06. 11 - Богослужіння відбудеться!!! Приїде інший священик, щоб замінити мене і відслужить літургію. Тому всіх запрошуємо до богослужіння.
 
 
24 Жовтня 2022
 
Бережись гріха та слухай свою совість.
Усякого гріха, як смертоносної отрути, бережись: всякий гріх великого Бога ображає і прогнівляє, а грішника відлучає від Бога і вічному спасінню перешкоджає. Бережись же гріха, щоб не навічно умертвити тебе. Коротка гріха є солодкість, але за ним вічна смерть послідує. Що совість забороняє тобі робити, того не роби: що совість непогрішна забороняє, те забороняє і Закон Божий. Совість добра згідна с Законом Божим, який каже: не вбий, не вкради та інше. Те ж чуєш і в совісті твоїй, і вона те саме тобі говорить. Бережись же робити те, що совість забороняє, щоб не вразити душу твою, вразивши совість. Нехай мене всі хулять, тільки б мене совість хвалила. Вибирай краще померти, ніж згрішити проти совісті. Краще лише від совісті втішатися, хоч і весь світ порочить, ніж совістю звинувачуватися, хоча й увесь світ хвалить.
Краще зранене тіло мати, ніж гріхами зранену совість; краще всякі зовнішні біди приймати, ніж мати цю одну внутрішню біду. Зла совість більше від усяких скорбот ображає і більше від усякого мучителя мучить людину. Нема злішого мучителя, як совість зла. Не відкладай покаяння, якщо в чомусь оступишся, як людина, і згрішиш, не зневірюйся, але відразу, пізнавши свій гріх, падай зі смиренням перед милосердним Богом і проси милості, взиваючи митаревим гласом: Боже, милостивий будь мені грішному! І відпуститься тобі гріх твій. Які б гріхи не вчинив ти після Хрещення, якщо в істинному покаянні знаходишся, не зневірюйся, але очікуй милості Божої. Скільки б їх не було і які великі й важкі не були вони, у Бога милості ще більше. Тільки надалі бережись грішити.
 
 
14 Жовтня 2022
 
Дорогі брати і сестри! Щиро вітаю вас із святом Покрови Пресвятої Богородиці! Нехай Божа Мати завжди покриває своїм чесним омофором кожного з вас, вашу оселю та вашу родину і всю нашу Україну від усякого зла. Бажаю всім Вам, щоб завжди в житті відчували любов Божої Матері, Її молитовне заступництво та покровительство. Міцного всім здоров‘я, духовної та життєвої радості та миру для нашої Батьківщини -України!
 
 
6 Жовтня 2022
 
Пророк Іван Хреститель – після Діви Марії найбільший шанований святий. 6 жовтня Православна Церква згадує його Зачаття.
Святий пророк Малахія передбачав, що раніше Месії з’явиться Його Предтеча, який вкаже на Його пришестя. Тому іудеї, які очікували Месію, чекали і прихід Його Предтечі. У місті Давидовому Нагірній країни Палестини жили праведні священик Захарія і дружина його Єлисавета, беспорочно соблюдавшие заповіді Господні. Однак подружжя були нещасні: доживши до похилого віку, вони були бездітні і не переставали молитися Богу, щоб Він дарував їм дитя.
Одного разу, коли святий Захарія був черговим священиком у храмі Єрусалимському, він увійшов під час богослужіння в Святилище для кадіння фіміамом. Увійшовши за завісу Святилища, він побачив Ангела Божого, що стояв праворуч кадильного жертовника. Святий Захарія зніяковів і зупинився в страху, але Ангел сказав йому: «Не бійся, Захарія, твоя молитва вислухана, дружина твоя, Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Іван». Але праведний Захарія не повірив словам Небесного вісника, і тоді Ангел сказав йому: «Я – Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий благовістити тобі це. І ось, ти будеш німим до дня народження, бо не повірив словам моїм ». Тим часом народ чекав на Захарію і дивувався, що він так довго не виходить з Святилища. І коли він вийшов, то повинен був дати народу благословення, але не зміг вимовити його, так як був вражений німотою. Коли Захарія знаками пояснив, що не може говорити, то народ зрозумів, що йому було видіння.
Пророцтво Архангела виповнилося, і праведна Єлизавета вирішилася від уз неплідності, народивши світу Предтечу і Хрестителя Господнього Іоанна. Милістю Божою він уникнув смерті серед тисяч убитих немовлят у Віфлеємі і його околицях. Святий Іоанн виріс у дикій пустелі, готуючи себе до великого служіння строгим життям – постом і молитвою. Він носив грубий одяг, перехоплений шкіряним поясом, і харчувався диким медом і акридами (вид сарани). Він залишився пустельником доти, поки Господь закликав його в тридцятирічному віці до проповіді єврейському народові.
Підкоряючись цьому покликанню, пророк Іоанн з’явився на берегах Йордану, щоб приготувати народ до прийняття очікуваного Месії (Христа). До річки перед святом очищення у великій кількості сходився народ для релігійних обмивань. Тут і звернувся до них Іоанн, проповідуючи покаяння і хрещення на відпущення гріхів.
Сутність його проповіді полягала в тому, що перш, ніж отримати зовнішнє омивання, люди повинні морально очиститися, і таким чином приготувати себе до прийняття Євангелія. Звичайно, хрещення Іоанна не було ще благодатним таїнством християнського Хрещення. Сенс його полягав у духовному приготуванні до прийняття майбутнього Хрещення водою і Святим Духом.
Кажучи словами церковної молитви, пророк Іоанн був світлою ранковою зіркою, що своїм блиском перевершувала сяйво всіх інших зірок і віщувала ранок благодатного дня, освітлюваного духовним Сонцем Христом (Мал.4: 2). Коли очікування Месії досягло вищого ступеня, прийшов до Іоанна на Йордан хреститися і Сам Спаситель світу, Господь Ісус Христос. Хрещення Христа супроводжувалося чудесними явищами – сходженням Святого Духа у вигляді голуба і голосом Бога Отця з неба: «Це Син Мій Улюблений…»
Отримавши одкровення про Ісуса Христа, пророк Іоанн сказав народові про Нього: «Ось Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу». Почувши це, двоє з учнів Хрестителя приєдналися до Ісуса. То були апостоли Іоанн (Богослов) і Андрій (Первозванний, брат Симона Петра).
Хрещенням Спасителя пророк Іоанн завершив і відобразив своє пророче служіння. Він безбоязно і строго викривав недоліки як простих людей, так і сильних світу цього. За це він скоро постраждав. Цар Ірод Антипа (сина царя Ірода Великого) наказав посадити пророка Іоанна в темницю за викриття його незаконного співжиття з Іродіадою – дружиною його рідного брата – Филипа. У день свого народження Ірод влаштував бенкет, на який з’їхалося багато знатних гостей.
Саломія, дочка нечестивої Іродіади, своїм нескромним танцем під час бенкету до того догодила Іродові і його гостям, що цар поклявся дати все, чого вона не попросить, навіть половину свого царства. Танцівниця, навчена матір’ю, просила подати їй тоді на таці голову Іоанна Хрестителя. Ірод поважав Іоанна як пророка, тому він засмутився від такого прохання. Однак посоромився порушити дану клятву і послав охоронця в темницю, той відсік Іоанну голову і віддав дівиці, а та віднесла її своїй матері. Іродіада, поглумившись над відсіченою святою главою пророка, кинула її в брудне місце. Учні Іоанна Хрестителя поховали його тіло в самарянському місті Севастії.
 
 
27 Вересня 2022
 
“Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо! ”Такими словами, при урочистому виносі із вівтаря на середину храму Хреста Господнього, співає свята Церква в день свята Воздвиження. Цей зворушливий момент Всенічної віруючі зустрічають, стоячи на колінах та віддаючи пошану найвідомішому в світі релігійному символу – Хресту, котрий прославлений і освячений безцінною та пречистою Кров’ю Сина Божого Господа Ісуса Христа.
Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста являється одним із двунадесятих свят в Православній Церкві, а відтак, супроводжується торжественними церковними службами, співом похвальних гімнів і благоговійним поклонінням перед Хрестом віруючих християн. Цей празник є древнім і встановлений в далекому 4 столітті . Його поява пов’язана з віднайденням царицею Єленою в Єрусалимі Хреста, на котрому розіп’яли нашого Спасителя. Після трьох століть жорстоких гонінь і масового знищення християн, ця подія стала невимовною відрадою та утіхою гонимій Церкві, викликавши хвилю підбадьорення і радості по всьому світі. Єрусалим, як колиска християнства, наповнився незчисленною кількістю паломників, котрі бажали вклонитися Святині і помолитися перед Животворчим Древом Хреста Господнього. Ради віруючих було прийнято рішення воздвигати, піднімати догори для торжественного прославлення Хрест, при чому християни падали на коліна з молитвою :” Господи помилуй “. В пам’ять про цю урочисту подію встановили щорічний спогад, який став основою свята Воздвиження.
Слідуючи апостолу Павлу, котрий мав бажання хвалитися лише Хрестом Господнім, віруючі з щирою любов’ю і трепетом ставляться до Хреста. Зображуючи на собі хресне знамення, носячи хрест на своїх грудях, встановлюючи хрести на храмах, перехрестях вулиць, при в’їздах і виїздах з населених пунктів, на місцях погребіння, а також, з благоговінням цілуючи і віддаючи пошану Хресту у всі дні свого життя, християни наслідують Апостола і отримують благодатну силу, явлену Христом Господом нашим у Животворчому Хресті.
Неможливо уявити Церкву і життя православних християн без Хреста. За словами гімну, який говорить про місце найголовнішого християнського символу в світі: Хрест- хранитель всієї Вселенної; Хрест- краса Церкви; Хрест-царів (правителів) опора (держава); Хрест- вірних утвердження; Хрест – Ангелів слава і демонів язва (рана,загибель) “. Апостол Павло в одному з послань зауважив , що не всі готові прийняти звістку про Хрест, бо для одних- це спокуса, для інших – безумство, але для віруючих , які бажають знайти спасіння через Ісуса Христа , – це Божа сила і Божа премудрість.
Коли Спасителя розпинали, ніхто не міг навіть уявити, що знаряддя ганьби, покарання і смерті стане засобом слави, визволення, вічної радості та життя. Таємниця Хреста полягає у глибині Жертви, Котра на ньому, як на Жертовнику, була принесена за всіх і за все. Спаситель на Хрест підніс гріхи і беззаконня людей; жертва хресна стала місточком через безодню, утворену внаслідок гріхопадіння між небом і землею; втратило силу прокляття, обезсиленою та зв’язаною стала смерть. Смерть на Хресті і Воскресіння відкрили до того зачинені ворота раю, вхід в який є віднині вільним кожному віруючому.
Кращі богослови, святі отці і вчителі Церкви у своїх творах описали значення і зміст хресних страждань Ісуса Христа, творці церковних гімнів оспівали Хрест у яскравих образах церковного богослужіння; збудовано сотні храмів і відкрито десятки монастирів в честь Чесного і Животворящого Хреста. І нам потрібно лише з вірою і трепетом прихилити голови і коліна перед Господом, з молитвою прославляючи Його милість і любов, виголошуючи словами: ” Радуйся Чесний Хресте, всерадісне знамення нашого спасіння”. Амінь.
 
 
21 Вересня 2022
 
Сьогодні дорогі у Христі брати і сестри Церква святкує свято Різдво Пресвятої Богородиці!

Історія Свята.
Трохи понад два тисяч років тому, на відстані в три дні шляху від Єрусалима, в невеликому місті Назареті, жили Іоаким і Анна, майбутні батьки Богородиці. Іоаким походив із роду царя Давида, а Анна була нащадком Аарона, брата Мойсея. У сім'ї було у власності кілька стад овець, але за своїми доходами вони жили скромно тому, що основна частина заробленого йшла на будівництво Єрусалимського храму і на милостині бідним людям. Незважаючи на те, що вони були віруючими людьми та жили за Божими законами, Господь до сих пір не давав їм дітей, хоча їм було вже по сімдесят років. У стародавні часи бездітність вважалася покаранням Господа за гріхи, тому сусіди Анни і Іоакима навіть ображали і принижували їх.
Одного разу було велике свято і Іоаким відправився в Єрусалим, щоб приносити дари в один з храмів, але священник відмовив йому в цій милості, і привселюдно оголосив, що грішник, який не має дітей, не має права навіть приносити дари Богу. У розпачі, старець вийшов з храму, відправився геть від людей і виявився в пустельному місці в печері, де почав гаряче молитися Господу і дав обітницю, що буде перебувати тут і відмовиться від будь-якої їжі до того часу, поки Господь Бог Ізраїлів не почує його. Цілих сорок днів Іоаким молився в печері. А тим часом, його дружина Анна дізналася про те, що трапилося в Єрусалимському храмі, і сама зазнала таку ж душевний біль, як і її чоловік. У своєму горі вона вийшла в сад і сіла під лавровим деревом. Вона не розуміла, як тепер буде жити: Бог відкинув її від Своїх милостей, люди її проклинають, чоловік залишив її і взагалі кудись пропав. Вгорі над нею раптом почулося пташине щебетання, Анна підняла голову і, побачивши, як пташка в гнізді годувала своїх діток, подумала: «Навіть у птахів є діти, а для нас не знайдеться такого розради в старості».
З самої глибини її душі полилася благання до Господа, вона просила, благала Його почути, допомогти їй і ощасливити її радістю материнства. І раптом ... вона побачила Ангела, який сказав їй: "Анна! Господь почув твої молитви — ти народиш дочку і даси її ім'я Марія. Нею дарується спасіння всьому світу ». Посланник Господа повелів Анні відправлятися в Єрусалим, щоб вона там, біля Золотих воріт храму, зустрілася з Иоакимом. В той самий час Ангел Господній з'явився до Йоакима і теж сказав йому вирушати до храму, де на нього чекатиме дружина, і повідомив йому: «Господь прийняв твої молитви, Іоаким, у вас народиться дочка на радість всьому світу». Зустрівшись, вони розповіли один одному про Ангела. Щасливі, вони помолилися Господу, принесли жертви на знак вдячності про таку звістку і разом вирушили додому. Народження Тієї, Хто по Божественному задуму буде Матір'ю Спасителя, сталося близько 15 року до Різдва Христового. За тверду віру, за їх праведність, любов один до одного, наперекір законам природи, у старих батьків під кінець їхнього життя, Богу було угодно явити чудо — народження Дочки, яка «з'єднає небо і землю ». Як і було сказано Ангелом, праведні Іоаким і Анна назвали дівчинку Марією. До кінця своїх днів вони молилися за Неї, пам'ятаючи слова Ангела про те, що Їй належить незвичайне майбутнє.
Пресвяту Марію, майбутню Матір Божу, охороняли та оберігали від усіляких бід, її готували до Великого служіння Господу, яке почалося у віці трьох років Введенням у храм Пресвятої Богородиці. Шанування Матері Спасителя, Пресвятої Діви Марії, відбувається на кожному богослужінні. Її батьки Іоаким і Анна також завжди згадуються на службах, а двадцять другого вересня (за новим стилем) Церквою встановлений святковий День на честь праведних Богоотцями Іоакима і Анни.
За народними переказами, молитви праведним Йоакима та Анни допомагають при подружньому безплідді.
Всіх Вас, дорогі браття і сестри вітаю з святом. Миру, надії та любові бажаю всім Вам.
 
 
18 Вересня 2022
 
«Царство Небесне, – каже Ісус Христос, – схоже на одного царя, котрий справляв весілля для свого сина. Запросив він на весілля багато знатних людей і послав своїх рабів покликати на весілля всіх запрошених, але вони не хотіли прийти. Тоді цар послав інших рабів й наказав їм: «Скажіть запрошеним, що я заколов биків, приготував обід і все готове. Хай приходять на весілля». Але запрошені злегковажили і порозходилися: хто на своє поле, а хто на торг. А деякі запрошені зловили рабів, знущалися над ними та повбивали їх. Розгнівався цар, послав своє військо і вигубив вбивць та спалив їх місто. Тоді каже цар своїм рабам, що все на весілля готове, але ті запрошені були не достойні цього бучного весільного бенкету, що відбудеться. Через те сказав іти на різні вулиці та роздоріжжя і всіх зустрічних кликати на весілля.
Раби так й зробили. Вони вийшли на вулиці та роздоріжжя й покликали на весілля всіх, кого тільки могли – і злих, і добрих. Невдовзі весільна зала переповнилася людьми. Прийшов цар подивитися на гостей. Він побачив серед них одного чоловіка, не зодягненого у весільний одяг і каже йому: «Як ти, друже, ввійшов сюди святково не одягнений у весільний одяг?». А той мовчав. Тоді цар сказав своїм слугам, щоб зв’язали руки й ноги цьому неохайно одягненому чоловікові й кинули його до зовнішньої темряви, де буде плач і скрегіт зубів. Адже багато покликаних – та вибраних мало.
Дорогі у Христі брати і сестри! Кожен із нас покликаний до Царства Божого, яке, за словом Спасителя, подібне до весільного бенкету. В Євангельській притчі, яка читається сьогодні у чотирнадцяту неділю після Святої Тройці, нам слід розуміти, що цар, який зробив весілля своєму синові – це Бог Отець, Творець неба і землі. Царський син – це Єдинородний Його Син Ісус Христос, а наречена – Церква, що об’єднує всіх вірних. Святий апостол Павло говорить : «заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою» (2Кор. 11,2). Під весільним бенкетом слід розуміти Царство Боже, в якому всі віруючі назавжди з’єднуються з Ісусом Христом.
Ми, християни є запрошені на цей весільний бенкет, до Царства Божого, самим Господом, але не всі ми увійдемо туди. Ввійдуть лише ті, хто під час свого земного життя трималися правдивої віри в Господа і в чистоті зберігали світлий весільний одяг душі та в покаяні прагнули святості і правди. Також дорога до Царства Божого відкрита для тих, хто з вірою і страхом Божим відкликувався на заклик Христа, Який говорить, кличе нас: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє і далі продовжив: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мф. 26, 26-28). Спаситель, Своїм Тілом і Кров’ю годує нас, своїх овець. Тому це дійсно є весілля Царського Сина – це є з’єднання наших християнських душ з Спасителем Христом у таїнстві Причастя, це є святий, божественний, небесний бенкет – споживання Його Тіла і Крові! Давайте подумаймо, дорогі брати і сестри, чи всі сьогодні спішать на цей божественний бенкет? Чи ми не відвертаємося через своє лінивство, недбалість, або через свої різні життєві розрахунки і маловірство від присутності на цій небесній вечері?
Надмірна любов до сьогоденного життя з усіма його спокусами стає перешкодою, щоб любити безцінне небесне багатство: «Погордили землею жаданою, не повірили слову Його» (Пс. 106, 24). Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1Тим. 2,4). Христос всіх нас кличе до Свого Небесного Царства. Одних Він заохочує до Себе Своїми благами і дарами; інших – через випробування і потребу дає побачити нашу залежність від Нього. І тому, слова «багато покликаних» (Мф. 22,2), означають, що Господь через Святе Євангеліє закликає до Себе весь світ. Він говорить: «Якщо ви не будете споживати тіла Сина Людського й не будете пити крові Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ін.6, 53-54). Свята Євхаристія є основа з основ нашої Православної Віри, нашого бажання бути з Богом. Ми повинні приступати до чаші Святого Причастя як найчастіше, визнаючи своє недостоїнство. Нам потрібно глибоко покаятися і розпочати нове життя, тобто викорінити з себе гріх, щоб прийняття Святих Христових Таїн стало нам на духовне і тілесне здоров’я, і на спасіння душі, а не в осуд. Нам потрібно багато працювати над собою, щоб прийти на цей Бенкет у весільній одежі. Багато з нас відвідуємо Божий храм, де здійснюється безкровна Жертва. Поставмо собі запитання: чи у весільному одязі ми приходимо, тобто в стані чистоти духовної? Часом у нас не має достойного одягу, тобто благоговійних думок, бажання покаятися і до церкви ми входимо в нечистоті духовній. Наш зовнішній вигляд благочестя повинен поєднуватися з внутрішньою чистотою душі, так як Господь, з Котрим ми хочемо з’єднатися, у Своєму єстві, є досконало Чистий. Для Бога є та недостойна наша одежа, яка вміщає в собі ненависть, жорстокість, відсутність любові до ближніх, зависть, лицемірство і фарисейство. Як з такою забрудненою гріхами душею ми можемо прийти, наблизитись до Бога? Святий апостол Павло говорить: «Яка спільність у світла з темрявою?» (2Кор. 6,14). Християнська душа – повинна мати ті якості, які має Христос. А Господь є любов, довготерпіння, смирення, прощення. Всі ті добрі компоненти повинні бути вміщені в одязі душ християн, про які говорить святий пророк Ісая: «Нехай возрадується душа моя в Господі, бо Він зодягнув мене в ризу спасіння, і в одежу праведності одягнув мене» (Іс 61,10). Кожний із нас має вибір, чи нам бути з Богом на весільному бенкеті Його Сина в світлому одязі доброти і перебувати в радості в оселі Небесного Царя, або з іншої сторони задовольнятись мирськими речами цього світу: «де зовнішня темрява, де буде плач і скрегіт зубів (Мф. 22,13), де пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить та чинить неправду» (Об. 22,15). Іншого шляху нам не дано!
Дорогі брати і сестри, зробімо правильний вибір, направивши наші серця до Бога, задумаймося, попрацюймо над собою в цьому тимчасовому житті, одягаючись у весільну одежу, щоб достойно прийти на бенкет вічного життя і ввійти в радість нашого Господа Ісуса Христа і з Ним разом бути. Амінь.
 
 
15 Вересня 2022
 
Святе Письмо, яке ми чуємо є слово Боже, є слово уст Його, уста Господні промовляють це, і нині через нього Бог мій мені каже: Кращий для мене закон уст твоїх, ніж гори золота й срібла. (Пс. 119, 72). Господи! Дай мені вуха чути слово Твоє святе.
Церква - дім священний, в якій я стою, є храм Божий, в якому від вірних, братії моєї, приносяться Богу моєму молитва та славослівя. Ці священні голоси, славослівя та молитва спільна, є ті голоси, якими спів, подяка, хвала і славослівя посилаються святому імені Бога мого. Єпископ чи ієрей, є найближчий служитель Бога мого, який мені та іншим людям, братії моїй, сповіщає дорогу спасіння.
Брат мій, кожна людина, є улюблене творіння Бога мого, як і я, - творіння на образ Божий і на подобу створений і впав. Кровю Сина Божого, Спасителя мого, як і я,
відкуплений і до вічного життя словом Божим покликаний. Треба мені його любити, як улюблене творіння Бога мого, любити, як себе самого люблю, і не робити йому нічого, чого собі не хочу, і робити йому те, що собі хочу. Бо так повелів Бог мій.
Словом, будь-який випадок і будь-яка річ можуть і повинні збуджувати нас до любовного згадування Господа Бога та показувати любов Його до нас, так що і саме покарання від любові Його до нас буває, за написаним: кого Господь любить, того карає (Євр. 12,6). Поминай же всюди, в кожному випадку і в кожній речі ім`я Господа Бога твого. Бережімось забувати Благодітеля, задовольняючись благодіянням Його, щоб не виявитися Йому невдячним. Адже забуття Благодітеля є явним знаком невдячності. Слава Богу за все!
 
 
11 Вересня 2022
 
Дорогі брати і сестри!
Звертаюсь до тих, хто з певних причин не зміг сьогодні прийти на богослужіння. Сьогодні 11 вересня Мати-Церква вшановує пам'ять Усікновення глави пророка і Хрестителя Господнього. Іоана Предтечі. Сам Господь говорить про Нього: «Між народженими від жінок не було більшого від Іоана Хрестителя» (Мф.11,11), та називав «Ангелом Своїм» (Мф.11,10). Закінчив своє життя пророк не в оселях царських, не на ложі м’якому, не від довгих літ життя, не в колі своїх учнів. Він скінчив своє життя, як і більшість пророків, не від старості, – під мечем, у в’язниці, як злочинець.
Ірод Четвертовласник взяв за дружину собі Іродіаду, братову дружину, при тому що в нього вже була дружина – донька царя Арефи. Цим самим він порушив закон Мойсея, за що і виказував йому св. Іоан Хреститель. Вшановуючи пам’ять святого пророка Іоана Хрестителя, який невинно постраждав за справедливість, який постраждав за моральність та благочестя, кожен з нас повинен переосмислити своє земне життя і побачити в собі образ того, що відбулось на бенкеті в царя Ірода.
Адже, наш розум неначе сам цар Ірод, який залишив законну дружину – чесноту, взяв в жінки Іродіаду – пристрасть гріховну та живе з нею. І ось починається бенкет, під яким нам потрібно розуміти (різні життєві обставини, різні життєві турботи та втіхи) та приходить донька Іродіади (донька пристрасті, образ насолоди, образ втіхи і задоволення) і розум, обманутий донькою, вбиває святого Іоана Хрестителя, зрікається його святих слів. Але совість, наче язик відтятої голови св. Іоана Хрестителя, продовжує проказувати: «Не повинен ти цього робити…, не повинен… ». І замість насолоди Ірод отримує гіркоту, а замість життя смерть.
Свята Церква, сьогодні, вказуючи нам на життя праведної і благочестивої людини якою був святий пророк Іоан Хреститель і його вчинки, і на життя царя Ірода і його вчинки показує нам, дорогі брати і сестри, щоб якщо ми не залишимо своїх пристрастей, не покаємося, не докладемо зусиль, щоб повернути Боже благословення, то будемо так само, як Ірод з Іродіадою поглинуті землею туди, де плач і скрегіт зубів.
 
 
7 Вересня 2022
 
Всюди та в усьому з любов`ю помічай Господа Бога твого і святу любов Його до нас. Все, що бачиш на землі, і на небі, і в домі твоєму, збуджує тебе до згадування Господа Бога твого і любові Його святої. Любов Божа обіймає нас: всяке творіння Боже про любов Його до нас свідчить. Бачачи ж творіння Боже і користуючись ним, говори в собі так: це є діло рук Господа Бога мого, і заради мене воно створене. Ці світила небесні: сонце, місяць та зорі – Господа Бога мого є твором, цілому всесвіту і мені вони світять. Ця земля, на якій я живу, яка плоди мені і худобі моїй вирощує, і все, що на ній є, Господа мого є твором. Ця вода, яка мене і худобу мою напоює, Господа мого є добро. Ця худоба, яка мені служить, Господа мого є твором, і мені на службу від Нього дана вона. Цей дім, в якому я живу, Боже добро є, і мені він даний від Нього для заспокоєння мого. Ця їжа, яку я вкушаю, Божий дар є, мені для зміцнення та втішання немічної плоті моєї даний. Цей одяг, в який одягаюсь, Господь Бог мій подав мені заради прикриття нагого тіла мого, та інше. Тому возлюбленні у Христі брати і сестри, цінуймо все, що маємо, особливо найцінніший дар - це життя.
 
 
2 Вересня 2022
 
Люби Бога і дякуй йому за все!
Бог є твій Творець, Визволитель, найвищий Благодітель і благий Промислитель. Він як створив тебе, так від тоді всяке добро тобі подає. Без добра Його і хвилини жити не можеш. Не бачиш ти Благодітеля свого тілесними очима, але бачиш благодіяння Його, які подає тобі: бачиш сонце, місяць та зорі Його, які світять тобі; бачиш вогонь, який зігріває тебе і варить їжу тобі; бачиш воду, яка напоює і омиває тебе; бачиш їжу, яка насичує тебе; бачиш одяг, яким покривається наге тіло твоє; бачиш й інші незліченні блага, які Він подав тобі в потребі твоїй і на розраду твою. Бачачи ж і отримуючи благодіяння, всюди й завжди з любов`ю невидимого Благодітеля свого згадуй і за усі благодіяння від чистого серця дякуй Йому. Найбільше і найвище Його благодіяння - що благоволінням Його прийшов до нас Христос, Єдинородний Син Його, і чесною Своєю Кров`ю і стражданням відкупив нас від диявола, пекла та смерті. Незбагненна відкрилася нам тоді благодать Божа.
Треба ж і нам завжди на це велике і умом неосяжне діло Боже вірою дивитися і безперестанно про нього пам`ятати; і Богу, Який нас, недостойних, так полюбив, з усього серця приносити вдячність; поклонятися Йому, хвалити, співати і славословити Його серцем і устами: Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій, і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого (Лк. 1, 68 - 69). Пам`ятай же і ти завжди велике це діло Боже, і дивуйся тому, і від серця дякуй Богові, і живи так, як хоче Бог, що прийшов у світ грішників спасти, щоб не образити Його своєю невдячністю. Хоче Він тебе спасти, так що і в світ заради тебе прийшов, і постраждав, і помер святою плоттю Своєю, - виконуй же й ти святе хотіння Його і з усією ретельністю дбай про спасіння душі своєї. Будь вдячний Йому і живи смиренно, з любов'ю, лагідно та терпеливо, як Він Сам жив і того хоче від тебе.